49
План
Вступ
Розділ 1. Теоретичні та прикладні дослідження емоційної експресивності у невербальній поведінці педагога
1.1 Поняття емоційної експресивності та ступінь його дослідження в психологічній літературі
1.2 Психологічні особливості невербальної поведінки та комунікації
1.3 Прояви емоційної експресивності у невербальній поведінці вчителя
Розділ 2. Експериментальна частина
2.1 Організація експерименту
2.2 Процедура вивчення емоційно-експресивної поведінки вчителя
2.3 Визначення результатів дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Актуальність теми дослідження. В останнє десятиліття спостерігається значне зростання інтересу вчених і громадськості до проблем невербальної комунікації, до тих невловимих способів, за допомогою яких люди передають свої почуття. Зазвичай люди не зважуються виражати свої почуття відкрито (у мові), тому найчастіше вони виражають їх у менш явних і розпізнаваних формах. Прикладами цього є легкі зміни мови, такі як описані Фрейдом застереження, голосові характеристики мови, такі як сарказм, і всілякі пози, рухи й жести.
На відміну від цілком певних систем кодів, що існують у мовах, коди цієї, більше невловимої комунікації залишаються прихованими. Проте, в експериментальних даних виявляється певна згода й щодо кодування, і розшифровування невербальних сигналів. У своєму вузькому й більше точному змісті поняття "невербальне поводження" відноситься до дій, які відрізняються від мови. Таким чином, сюди входять міміка, жести кисті й руки, пози, положення тіла й різноманітні рухи тіла, або ніг.
Дослідники відзначають, що ще не вироблено "чітких правил для кодування й розшифровки паралінгвістичних феноменів або більш складних сполучень вербального й невербального поводження, у яких невербальні компоненти впливають на зміст повідомлення [28, 13].
Проблема інтерпретації невербальних аспектів міжособистісного спілкування має багатовікову історію. Однак детально дана проблема стала розроблятися лише в останні десятиліття (починаючи з 60-х рр. у роботах Дж. Фаста, А. Піза, М. Крічлі, Ч. Морріса, І.Н. Горєлова, В.А. Лабунської, О.О. Леонтьєва й ін.). У зв'язку із цим, вона залишається недостатньо вивченою. [28, 14]
У наш час на сторінках психолого-педагогічної літератури велика увага приділяється проблемі спілкування в професійно-педагогічній діяльності. Одним з аспектів даної проблеми є вивчення невербального компонента спілкування педагога, зокрема його емоційно-експресивних складників. Невербальний компонент спілкування відіграє істотну роль у процесі взаємодії вчителя з дітьми, оскільки відомо, що різні засоби невербального спілкування (жест, міміка, поза, погляд, дистанція) виявляються в деяких випадках більше виразного й діючими, ніж слова. Дуже важливим є відображення у невербальній поведінці вчителя емоційно-експресивного компонента.
Емоційна сфера особистості включає в себе емоції та почуття. Емоції - це переживання людиною свого відношення до чого-небудь (в ситуації, до себе, до інших людей і т.п.) в даний момент. Емоції поділяються на позитивні і негативні, тобто приємні і неприємні. Більш складні позитивні емоції (радість, захоплення і т.д.) і негативні (гнів, горе, страх і т.п.) називають почуттями
Експресивність - властивість вираження людиною власних емоцій через міміку, жести, голос, рухові реакції. Саме правильне застосування даної властивості дозволяє вчителю чітко передати власну думку та ставлення, стати лідером колективу учнів. При цьому досягається тісний контакт з учнями, що є потрібною умовою спілкування і передавання інформації, активізації свідомості і закріплення в них певних знань, умінь та навичок. Емоційно-експресивна сфера значним чином впливає на поведінку особистості, накладаючи печатку на мову, жести, міміку і т.п.
Таким чином, у наявності проблема, суть якої полягає в тому, що, незважаючи на ріст інтересу й досліджень в області невербального спілкування в цілому, з одного боку, з іншої сторони спостерігається недостатній рівень вивченості емоційно-експресивного аспекту невербального компонента спілкування в професійній діяльності вчителя. Дослідження емоційної експресивності у невербальній комунікації вчителя є майже не проводилися, що і зумовило вибір теми курсового дослідження «Емоційна експресивність у невербальній поведінці вчителя»
Мета дослідження. Дослідити особливості відображення емоційної експресивності у невербальній поведінці вчителя.
Об'єкт дослідження. Педагогічне спілкування як важливий компонент загальної структури педагогічної діяльності.
Предмет дослідження. Емоційно-експресивні аспекти невербального педагогічного спілкування.
У відповідності до мети, об'єкта та предмета дослідження визначені його завдання:
вивчити психолого-педагогічну літературу по проблемі невербальної комунікації, емоційно-експресивної сфери особистості;
визначити особливості невербальної поведінки вчителя у його професійній діяльності;
проаналізувати вплив емоційної експресивності на невербальний компонент спілкування вчителя;
дослідити особливості використання емоційно-експресивного невербального спілкування вчителя, проаналізувати отримані емпіричні дані.
Методологічну основу дослідження склали теорія діяльності (культурно-історичний, або діяльнісний підхід у дослідженні психолого-педагогічних аспектів життєдіяльності особистості: О.О. Леонтьєв, О.О. Бодальов, В.А. Кан-Калик й ін); погляди вчених, що розглядають проблему невербального спілкування з позицій кінесіки й проксеміки (Р. Хорст, А. Піз й ін.). [1], [2], [29], [20], [21]
Для розв'язання поставлених мети і завдань застосовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження:
теоретичні: вивчення та аналіз психолого-педагогічної, науково-методичної літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження; вивчення, аналіз і узагальнення психолого-педагогічного досвіду;
емпіричні: діагностичні (спостерігання) з метою визначення емоційно-експресивного компоненту невербальної поведінки вчителя на уроці; анкетування вчителів за допомогою анкети «Самооцінка жестикуляції вчителя на уроці»
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі ЗОШ №1 І-ІІІ ст. с. Зірне, Березнівського р-ну, Рівненської обл. Дослідженням було охоплено 15 вчителів.
Практичне значення дослідження. Результати курсового дослідження можуть бути використані вчителями, шкільними психологами загальноосвітніх навчальних закладів різного типу в практичній роботі з учнями, та для корекції невербального поводження з урахуванням емоційно-експресивної сфери. Матеріали курсового дослідження можуть бути використані при підготовці курсів «Психологія», спецкурсів «Психологія спілкування», «Педагогічна психологія» а також у ході подальшої науково-дослідної роботи по цій проблематиці.
Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (29 найменування) та додатків.
Психологічні дослідження емоційно-експресивної поведінки людини набувають особливого значення саме тепер, коли вивчення різних форм досягнення успіху у будь якій діяльності людства набуває самих поширених значень. Адже через цю категорію розпізнається емоційний стан людини, та скрита інформація її поведінки.
У дослідженнях емоційності як риси темпераменту, початих з ініціативи Б.М. Теплова й В.Д. Небилицина й проведених надалі О.Є. Ольшанніковою, вона розглядається як одна з фундаментальних характеристик індивідуальності й трактується як комплекс індивідуально-стійких властивостей, що відбивають особливості виникнення й протікання емоційних переживань. Найважливіші параметри емоційності ? якісні (знак і модальність переживання). [18, 24]
Аналіз процесів емоційної експресії дозволяє виявити їхню неоднорідність і виділити, принаймні, два головні елементи їхньої структури: процеси вираження емоції (функціональна система, що реалізує моторні акти) і процеси контролю за цим вираженням (функціональна система, що здійснює корекцію цих актів: посилення, ослаблення або їхню заміну іншими). Така структура обумовлена функцією процесів емоційної експресії і особливостями їхнього розвитку.
Відповідно до подань сучасної психології, основною функцією емоційної експресії є функція засобу спілкування, засобу невербальної комунікації. Здатність використання емоційної експресії як засіб спілкування розвивається в процесі онтогенезу [16, 20]. З віком виникає й збільшується відрив вираження емоцій від їхнього переживання, здійснюваний за рахунок розвитку функції контролю за емоційною експресією.
Невербальні або експресивні засоби комунікації, стан людей, їхні стосунки, наміри, особливості характеру, які виявляються у міміці, жестах, позах, ході, манері триматися, навіть у дистанції, на якій знаходяться один від одного індивіди, що спілкуються, вираз їх очей. [15]
Оскільки емоції - це психофізіологічний феномен, тому про виникнення переживання людини можна робити висновки: 1) за самозвітом людини про пережитий нею стан; 2) за характером зміни вегетативних показників (за частотою серцевих скорочень, артеріальним тиском, частотою подиху тощо); 3) за психомоторикою: мімікою, пантомімікою (позою), руховими реакціями, голосом тощо.
Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності. Найбільшу здатність виражати різні емоційні відтінки має обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються, коли є різні причини плачу, а Л.М. Толстой описував 85 відтінків виразу очей і 97 відтінків усмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира тощо).
Я. Рейковський зазначає, що на формування мімічного виразу емоцій впливають три чинники:
вроджені видотипові мімічні схеми, які відповідають певним емоційним станам;
набуті, соціалізовані способи вияву емоцій, довільно контрольовані;
індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного виразу специфічні риси, властиві лише даному індивідові. [22, 25]
Найчастішими мімічними патернами, які виявляються, є усмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі). П. Екман і В. Фрізен виокремлюють три види усмішок дорослої людини: щиру, нещиру й нещасну, жалібну. [7, 138]
Нещиру посмішку поділяють на два різновиди. Вимушена посмішка виражає не стільки радість, скільки бажання здаватися радісним. Удавана посмішка має на меті приховати від навколишніх свої негативні емоції. Для нещирої посмішки характерна відносна пасивність колових м'язів ока, у результаті чого щоки майже не піднімаються і відсутні характерні зморшки в зовнішніх кутиках очей («гусячі лапки»). Нещира посмішка буває, як правило, асиметрична, з більшим зсувом уліво або вправо. Крім того, вона виникає або раніше, або пізніше, ніж того вимагає ситуація. Фальшива посмішка вирізняється й тривалістю: її кульмінаційний період триває довше від звичайного (від однієї до чотирьох секунд). Період її розгортання й згортання, навпаки, коротший, і тому вона з'являється й зникає ніби раптово. За цими ознаками нещиру посмішку розпізнати досить легко. Однак при навмисно нещирій посмішці, коли скорочення виличних м'язів піднімає щоки, віддиференціювати її від щирої усмішки без аналізу її тимчасового розгортання буває важко.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
