С. Т. Шацький, визначаючи роль і місце економічного виховання у формуванні особистості, підкреслював: "Виховання вміння вдивлятися, оцінювати, планувати, перевіряти, завойовувати собі місце в середовищі дорослих, які поки що не визнають дитини, організовувати для суспільної роботи свої сили і досягати загальної мети загальними зусиллями в реальних умовах життя - досить серйозне завдання школи" 32.

Спираючись на науковий та практичний досвід своїх попередників, А. С. Макаренко на основі аналізу і педагогічного передбаченн розвинув, змістовно збагатив значення економічної освіти і виховання учнів. Особливу увагу приділяв він формуванню у підлітків таких якостей як цілеспрямованість, діловитість, ініціативність. Належне місце, в плані економічного виховання, відводить високоорганізованій продуктивній праці, в якій вбачав широкий простір для задоволення різноманітних інтересів своїх вихованців. Далеко не останню роль відводить Макаренко матеріальному стимулюванню праці підлітків, їх заробітній платі. "Зарплата не тому досконала, - пише він, - що дає гроші учню, вона досконала тому, що ставить його в умови власного бюджету, вона дає можливість виховати майбутнього господаря. …Гроші…можуть бути прекрасним вихователем, прекрасним педагогом" 19.

Творча спадщина А. С. Макаренка пронизана бажанням поєднання виховання колективізму з формуванням у школярів економічного мислення, господарського відношення до матеріальних цінностей, раціональної організації праці, підвищення її продуктивності. Аналіз його педагогічного досвіду свідчить, що основою методики вченого-педагога була продуктивна праця та її зв'язок з економікою.

Основні питання теорії і практики виховання, розроблені А. С. Макаренком, отримали подальший розвиток в педагогічній діяльності і працях видатного педагога В. О. Сухомлинського. Він не лише поділяв і пропагував ідеї Макаренка, але й успішно реалізовував їх в практиці роботи школи.

"Немає і бути не може виховання, - писав В. О. Сухомлинський, - поза працею і без праці, тому що інакше, у всій її складності і багатогранності, людину виховати неможливо". Надаючи великого значення участі дітей в продуктивній праці, він ратує за організацію економічно ефективної праці, оскільки "чим більше праця дітей подібна на працю дорослих, тим значиміша її виховна дія" 27.

Важливим виховним аспектом продуктивної праці є, на думку В. О. Сухомлинського, правильний підхід до матеріального стимулювання праці школярів. Послідовне і неухильне дотримання закону розподілу за працю - не лише суттєвий соціально-економічний фактор, але й педагогічний принцип. "Потрібна праця платна, - вважав Василь Олександрович, - щоби діти зрозуміли ціну грошам, змогли принести їх в сім'ю, порадувати її і порадуватись самим"28.

Всі ці питання, безперечно, актуальні і для сьогодення. Вони мають надзвичайно важливе значення у вирішенні проблеми формування у молоді конкретних економічних знань, умінь, переконань.

Проблема економічної освіти і виховання досліджується в філософському, соціологічному, економічному, психологічному і педагогічному аспектах.

У 70-80-х роках, дослідниками педагогічного аспекту даної проблеми було виконано значний обсяг робіт по виявленню складових частин процесу економічного виховання школярів. Більшість авторів, приймаючи за вихідний момент економічну діяльність, мету економічного виховання вбачали в підготовці до цієї діяльності, до участі в економічному житті суспільства. Звідси випливають й основні завдання економічного виховання: послідовність формування у школярів економічної свідомості, розумних потреб, вміння співставляти їх з матеріальними можливостями; усвідомлення необхідності трудової спрямованості в пошуку шляхів задоволення потреб; набуття умінь та навичок економічного аналізу; оволодіння основами наукової організації праці; виховання якостей притаманних господарнику тощо.

Дослідниками процесу економічного виховання було виділено основні напрямки його реалізації: координація внутрішкільного планування; встановлення системи педагогічних дій, спрямованих на набуття учнями економічних знань; формування у них економічних якостей; впровадження в школах режиму економії; економічна освіта і виховання в процесі суспільно корисної продуктивної праці, на уроках природничо-математичних, суспільних і гуманітарних дисциплін, в ході трудового навчання, в позакласній і позашкільній роботі, в сім'ї. Багато дослідників намагалися підійти до проблеми цілісно: з позицій системи економічного виховання школярів; провідних компонентів змісту (економічних знань та умінь); віку учнів.

В педагогічних дослідженнях паралельно з розробкою змісту проводився пошук форм та методів економічного виховання школярів. Деякі дослідники намагалися розглянути використання загальних форм та методів навчання і виховання школярів в процесі формування економічних знань, умінь та навичок, одночасно виділяючи при цьому специфічні засоби: економічні розрахунки, пости економії і т. п. Інші автори, зосереджуючи свою увагу на вивченні окремих питань економічного виховання, вели пошук форм та методів на базі аналізу економічної діяльності. Наприклад, в процесі продуктивної праці школярів у НВК ефективною формою є раціоналізаторська діяльність, що включає в себе, окрім процесу конструювання технічних об'єктів, елементи економічної діяльності: отримання найбільшої ефективності від раціоналізаторської діяльності, розрахунки, оцінку та аналіз її показників.

Автори виділяють ті основні фактори, які безпосередньо впливають на ефективність економічного виховання школярів: однакові матеріальні умови та можливості для всебічного розвитку дітей; впровадженн елементів наукової організації праці вчителів; створення режиму економії в школі; зміцнення звязків школи, сім'ї та громадськості з питань економічного виховання; вдосконалення економічної та методичної підготовки вчителів тощо.

В дослідженнях О. К. Улєдова, В. П. Фофанова, В. Д. Попова розглянуто економічні форми суспільної свідомості, охарактеризовано шляхи формування економічного мислення, визначно суть, місце та основні категорії економічного виховання.

В дослідженнях Д. Н. Богоявленського, Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва та інших психологів розкриті прийоми розумової діяльності, що сприяють усвідомленню учнями соціальних та економічних явищ суспільства. На базі цих розробок можуть бути побудовані процесуальні системи формування у учнів економічного способу мислення. В педагогічному аспекті, питання економічної освіти та виховання трактуються в роботах Б. П. Шемякіна, Ю. К. Васильєва, А.Ф. Аменда, О. Т. Шпака, А. С. Нісімчука, О. С. Падалки та ін.

Багато із них розкривають можливості економічного виховання школярів на матеріалі окремих навчальних дисциплін та факультативів.

Б. П. Шемякін розглядає основні принципи та напрямки економічного виховання старшокласників і шляхи найбільш раціонального використання отриманих ними знань. Автор переконаний, що економічне виховання повинно проводитись з врахуванням вимог, що випливають з необхідності економії часу. Ним розроблені структура і ознаки економічної підготовленості випускників школи.

А. С. Нісімчук досліджує напрямки, форми і методи економічного виховання учнів в процесі сільськогосподарської суспільно корисної праці .

Він вказує, що ефективність економічного виховання школярів, залежить насамперед від наявності в них знань в галузі планування, обліку, контролю і аналізу виробничо-економічної діяльності шкільних навчально-виробничих бригад; від залучення учнів до економічної діяльності в процесі продуктивної праці на шкільному виробництві; від розвитку творчої активності кожного школяра.

Серед невирішених питань багатовекторної проблеми економічної освіти та виховання школярів А. С. Нісімчук відзначає: наступність в економічному вихованні учнів різних вікових груп, взаємозв'язок економічного, трудового і екологічного виховання, особливості організації економічної освіти учнів міських та сільських шкіл. Окрім того, він вказує, що не всі навчальні програми містять необхідні дані які б орієнтували вчителів-предметників на розкриття тих економічних законів, які проявляються в сфері конкретного виробництва; не визначено необхідний рівень економічних знань, які повинні бути засвоєні кожним учнем при вивченні певної навчальної дисципліни 22.

О. Т. Шпак в своєму дослідженні визначає шляхи вдосконалення організації економічної освіти і виховання старшокласників загальноосвітньої школи. Організація економічної освіти та виховання школярів розглядається ним як система, яка передбачає наявність в ній основних компонентів (школа, сім'я, виробничі колективи, громадськість) та ефективно існуючі між ними взаємозв'язки. Окрім цього, велику увагу він приділяє питанням економічої підготовки педагогічних кадрів, від яких значною мірою залежить готовність учнівської молоді до економічної діяльності в умовах зростаючих вимог ринкової системи господарювання. Творчий колектив педагогів-дослідників, до складу якого входить О. Шпак, вважає, що економічне виховання повинно бути зорієнтоване у трьох напрямках: науково-технічний прогрес, перевага споживання над виробництвом, удосконалення виробничих відносин. Така організація вимагатиме більш повного використання методологічних підходів до економічного виховання.

По-перше, необхідно давати студентам, учням чіткі уявлення про нове і застаріле у виробничих силах, базисі і надбудові.

По-друге, показати можливості росту нового і усунення з реалій сьогодення старого.

По-третє, повинні розкриватися взаємозв'язки і переходи виробничих сил у виробничі відносини.

І, нарешті, слід чітко визначити системи законів і можливості діяльності на їх основі (правовий аспект).

Виходячи з цих міркувань, слід розвивати творчі здібності студентів, учнів для їх активної участі у вирішенні найважливіших проблем сучасності:

демонтажу державної власності і пошук нових її форм з урахуванням повного використання можливостей її привласнення і відчуження;

розширення і поглиблення госпрозрахункової організації праці;

переходу від системи "безпосереднє виробництво - розподіл - обмін і споживання", в якій перевага належить виробництву, що орієнтується на безмежне антисоціальне зростання, до системи "споживання - обмін - розподіл - виробництво", котра обумовлює перевагу споживання, його соціальну спрямованість і підпорядкування виробництва;

розширення форм стимулювання творчих працівників.

При такому підході до економічного виховання його цілеспрямованість буде зорієнтована на участь у підвищенні ефективності виробництва і більш повне використання економічних законів у розвитку виробничих сил.