А нераціональним - можна назвати такі дії у вільний час, які не сприяють, a протидіють вихованню людини в дусі моральних цінностей, призводять до деградації особистості або безпосередньо є порушенням суспільних правил.
Феномени “дозвілля” та “культурно-дозвіллєва діяльність” є предметом традиційних міждисциплінарних досліджень, виконаних у межах теорії гуманітарного знання (філософії, соціології, культурології, психології й педагогіки). Між тим, проблема дозвілля і організації культурно-дозвіллєвої діяльності, не зважаючи на наявні доробки вчених, до сьогодні залишається однією з найменш розроблених. Причому, ані надмірна політизація дозвілля у 20-40-ві роки, ані його американізація у 80-90-ті роки минулого століття не відповідають сучасним вимогам, оскільки наявні потреби життя українського суспільства третього тисячоліття вимагають упровадження нових дозвіллєвих технологій, диференційованого змісту та поліваріантних способів організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління.
Враховуючи актуальність проблем організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління, а також наявні виховні можливості та педагогічні перспективи щодо її удосконалення, сучасні українські науковці (І.Д.Бех, А.М.Богуш, Л.В.Кондрашова, В.Г.Кузь, С.А.Литвиненко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко, Т.І.Черніговець та ін.) одностайно наголошують, що дитяче дозвілля, яке здійснюється в емоційно-розважальному середовищі неформального спілкування, виявляє свою суть як об'єкт педагогічних зусиль різноманітних соціальних інститутів, що склалися історично (сім'я, школа, культурно-дозвіллєві і спеціально позашкільні заклади, включаючи державні бібліотеки, музеї, будинки творчості, клуби при школах та за місцем проживання, громадські й приватні аматорські організації). [29, 75]
При цьому, незалежно від форм своєї організації, дитяче дозвілля як поліфункціональний феномен, здебільшого виявляє свою суть, як: час відновлення сил дитини, що були втрачені нею у процесі навчальної діяльності (А.С.Воловик, В.І.Воловик); час духовного розвитку особистості дитини, бо воно надає їй можливість вільного вибору суспільно значущих ролей, забезпечуючи умови діяльності, що сприяють доцільному використанню її безмежних можливостей (Г.С.Костюк, В.О.Сухомлинський); сфера життєдіяльності дитини, що реалізує принцип гармонійної репродукції всіх її морально-естетичних якостей та здібностей, які формуються за умов тренування їх у процесі відповідної (творчої, художньої, ігрової, спортивної і т.ін.) діяльності (В.М.Григорьєв); сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні та духовні потреби здебільшого відновлювального характеру (В.П.Піча); сукупність умов для діяльності дитини, метою якої є відпочинок, розвага, гармонійний розвиток, а також сама ця діяльність (Л.М.Білоножко, Т.І.Сущенко); прекрасне середовище для розвитку дружби, товариськості, психологічної самостійності школярів, що через заняття у клубах, гуртках, а також участі в колективних іграх та забавах надає можливість виступити їм у нових соціальних позиціях і ролях, відмінних від тих, які вони виконують у навчальній діяльності (І.Н.Єрошенков); умова опанування дитиною культурними цінностями, задоволення духовних потреб, оволодіння навичками й уміннями спілкування як із своїми однолітками й дорослими, так і культурно-дозвіллєвої (вокально-хорове і танцювальне виконавство, гра на музичних інструментах, фольклор, декоративно-ужиткові види творчості тощо) діяльності (Т.І.Черніговець). [29, 76]
Культурно-дозвіллєва діяльність дітей -- це любительська діяльність, що пов'язана з організацією їхнього вільного часу та відпочинку і виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб учнів щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об'єднань з обов'язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т.ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.
У трактуванні феномена “організація” культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, хоч і відсутня єдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління їхнім вільним часом шляхом створення умов, які забезпечують вільний вибір справді культурних форм та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічним інтересам і потребам (Є.Б.Акнаєва, В.П.Піча); надання можливості кожному з них активно проявити себе, виявити ініциативу, а не “споживати” підготовлені вчителем-вихователем, культосвітнім працівником заходи (М.Г.Бушканець); здійснення вмілого тактовного “переходу” дітей від простих форм діяльності до все більш складних, від пасивного відпочинку до виховання глибоких соціальних і культурних устремлінь, від пасивного засвоєння культурних цінностей - до багатогранної самостійної творчості” (Г.Г.Волощенко); пробудження їхніх власних потреб, для чого необхідний не стандартний, а особливий підхід, що передбачає зацікавлення духовно повноцінними формами проведення культурного дозвілля, підтримку особисто корисних ініціатив, допомогу в починаннях (О.О.Мелік-Пашаєв); наповнення вільного часу дітей змістом, що особливо сприяє формуванню в них духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей, творчих здібностей (Т.І.Черніговець). [29, 77]
І.2 Специфіка дозвілля дітей та його організації
Відтак, під організацією культурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, в якому органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив учителя з активною самодіяльністю дітей-учнів, їхньою свободою у виборі видів і форм дозвілля та способів заповнення його змісту. При цьому ми дотримувалися думки вчених, які обґрунтували необхідність і доцільність “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності тим, що вона є наслідком конструктивного подолання наявного протиріччя між співвідношенням бажання дітей, їхнім прагненням самостійно задовольнити потреби й інтереси у вільний час та відсутністю в них життєвого досвіду, знань, умінь і навичок щодо їх повноцінної реалізації в дозвіллєвій сфері життєдіяльності (Б.А.Грушин).
Саме тому специфіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об'єкта (який одночасно є суб'єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) -- дітей, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і поваги; чуйність; виключення безапеляційного вказівного тону) з учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною і культурою, тобто суб'єкта педагогічного супроводу й опосередкованого керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування й засвоєння дітьми) та засобами педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).
І.3 Сутність “організації” дитячого дозвілля
Сутність “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в заміні особистісної позиції дітей у сфері дозвілля з пасивної, яке потребує безпосереднього педагогічного керівництва, на активну, що є наслідком розвитку їхнього самоуправління в цій сфері шляхом опосередкованого педагогічного впливу.
Призначення “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в тому, щоб у процесі залучення дітей до засвоєння соціокультурних цінностей, а також активного відпочинку, не подавляти їхньої самостійності, ініціативи й індивідуальності в дозвільний час, а навпаки сприяти повноцінній самореалізації творчих сил і потенцій дітей, пробудженню їхньої активності, самодіяльності та інтенсивного розвитку індивідуальних здібностей.
Тому роль вчителя або керівника як організатора культурно-дозвіллєвої діяльності дітей полягає не у вигадуванні різних форм виховної роботи, як це нерідко трапляється в реальному педагогічному процесі, а в уважному спостереженні за тим, як спрямовуються їхні інтереси, а також у допомозі їм “самим організувати роботу, дати можливість розвернутись, не йти всупереч їхнім цілям, нав'язуючи старі форми”. [4, 3-7]
Відповідно до концепції сутності діяльності сучасного вихователя, педагога або керівника, як різновиду соціального управління (Ю.М.Кулюткін, Т.С.Сухобська, Г.П.Щедровицький, В.О.Якунін та ін.) й педагогічного менеджменту (Я.Л.Коломинський, В.П.Симонов, О.М.Трубіцина, О.С.Цокур, Т.І.Шамова та ін.) та теорії психологічної структури праці вчителя (Н.В.Кузьміна), в межах яких останню розуміють як саме педагогічне керування, було конкретизовано, що педагогічна праця вихователя, вчителя або керівника з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей розгортає свою сутність як певна функціональна система (у складі гностичної, проектувальної, конструктивної, комунікативної й організаційної функцій) і як цілісний процес, управлінський акт якого містить чотири провідних етапи: орієнтувальний, моделювальний, виконавський і рефлексивний. В результаті цього ми дійшли висновку, що опанування вихователем, вчителем або керівником кожного з означених етапів педагогічної праці у визначеному напряму передбачає, відповідно, наявності ознак його підготовленості до розробки, ухвалення, реалізації й контролю якості виконання педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів. [6, 54]
На першому -- орієнтувальному етапі педагогічної праці підготовленість вихователя або учителя до розробки педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється через сприйняття означеного процесу як цілісної педагогічної системи; диференціації особливостей його структурних компонентів та їх взаємозв'язків (мета; суб'єкт; об'єкт; зміст, способи; засоби; результат); усвідомлення особливостей функціонального механізму кожної із підсистем (любительська діяльність дітей у вільний час і професійна діяльність вихователя, учителя щодо її організації); бачення суб'єктивних й об'єктивних чинників підвищення ефективності цього процесу.
На другому -- моделювальному етапі підготовленість вихователя або учителя до ухвалення педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється на підставі бачення ним її суперечностей і утруднень; трансформації змісту інформаційно-пізнавальних, пошуково-творчих чи рекреаційно-розважальних проблем у структуру управлінських завдань; прогнозування ймовірних реакцій дітей на педагогічні впливи, що плануються; алгоритмізації стратегії і тактики власної поведінки і дій дітей у кожному з основних видів культурно-дозвіллєвої діяльності.
На третьому - виконавському етапі підготовленість вихователя або учителя щодо реалізації ухвалених педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється через доведення ним основних завдань щодо раціонального використання вільного часу до дітей із зазначенням порядку і способів їх найбільш конструктивного вирішення; мотивування активної позиції й позитивного ставлення дітей до виконання функцій своєї власної інформаційно-пізнавальної, пошуково-творчої та рекреаційно-розважальної діяльності; забезпечення оптимального чергування видів культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шляхом стимулювання їхньої творчої, емоційно-вольової і пізнавальної активності; оперативне регулювання і корекцію власних і чужих взаємин та дій.
Страницы: 1, 2, 3, 4
