5. Псевдобульбарна дизартрія є наслідком перенесеного в раннім дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічної поразки мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або поріз, обумовлений поразкою провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоточного, блукаючого і під'язичного нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульбарного.

У результаті псевдобульбарного паралічу у дитини порушується загальна й мовленева моторика. Маля погано ссе, поперхається, захлинається, погано ковтає. З рота тече слина, порушена мускулатура лиця.

Виділяють три ступені порушення мовної або артикуляційної моторики псевдобульбарної дизартрії:

1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується відсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції поля-гають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляється не яскраво, у рідких захлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м'які звуки, що вимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння.

Недоліки вимови роблять несприятливі впливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовують деякі труднощі у звуко-вому аналізі.

Основним дефектом у дітей, що страждають псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичної сторони мови.

Діти з подібним порушенням, що мають нормальний слух і гарний розумовий розвиток, відвідують логопедичні заняття в дитячій поліклініці, а в шкільному віці ? логопедичний пункт при загальноосвітній школі. Істотну роль в усуненні цього дефекту можуть зробити батьки.

2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу. Для них характерна відсутність рухів лицьових м'язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Руху язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значні труднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М'яке піднебіння буває часто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання.

Мова таких дітей звичайно дуже невиразна, змазана, тиха. Характерна нечітка через малорухомість губ, язика артикуляція голосних, вимовних звичайно із силь-ним носовим видихом. Частіше дзвінкі приголосні заміняються глухими. Нерідко звуки наприкінці слова й у сполученнях приголосних опускаються.

Діти з подібним порушенням не можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови для їхнього навчання й виховання створені в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де до цих учнів здій-снюється індивідуальний підхід.

3. Важкий ступінь псевдобульбарної дизартрії ? анартрія ? характери-зується глибокою поразкою м'язів і повною бездіяльністю мовної апарат. Лице дитини, що страждає анартрією, маскообразне нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обме-жені. Утруднено акти жування й ковтання. Мова відсутня повністю, іноді є окремі нечленороздільні звуки.

Діти з анартрією при гарному розумовому розвитку також можуть навчатися в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де завдяки спеціаль-ним логопедичним методам успішно опановують навичками листа й програмою по загальноосвітніх предметах.

Методика роботи при дизартрії

Система логопедичного впливу при дизартрії має комплексний характер: корекція звуковимови поєднується з формуванням звукового аналізу та синтезу, розвитком лексико-граматичної сторони мови та зв'язного висловлювання. Специфікою роботи є поєднання з диференційованим артикуляційним масажем і гімнастикою, логопедичної ритмікою, а в ряді випадків і з загальною лікувальною фізкультурою, фізіотерапією та медикаментозним лікуванням. Успіх логопедичних занять багато в чому залежить від їх раннього початку та систематичності проведення.

Робота над звуковимовою будується з урахуванням наступних положень:

1. Залежність від форми дизартрії, рівня мовного розвитку та віку дитини.

2. Розвиток мовної комунікації. Формування звуковимови повинно бути спрямоване на розвиток комунікації, шкільної і соціальної адаптації дитини.

3. Розвиток мотивації, прагнення до подолання наявних порушень, розвиток самосвідомості, самоствердження, саморегуляції та контролю, почуття власної гідності і упевненості в своїх силах.

4. Розвиток диференційованого слухового сприймання та звукового аналізу.

5. Посилення перцепції артикуляційних укладів і рухів шляхом розвитку зорово-кінестетичних відчуттів.

6. Поетапність. Починають з тих звуків, артикуляція яких у дитини більш збережена. Іноді звуки вибирають за принципом більш простих моторних координації, але обов'язково з урахуванням структури артикуляційного дефекту в цілому, в першу чергу працюють над звуками раннього онтогенезу.

7. При важких порушеннях, коли мова повністю не зрозуміла для оточуючих, робота починається з ізольованих звуків і з складів. Якщо мова дитини щодо зрозуміла і в окремих словах він може вимовляти дефектні звуки правильно, робота починається з цих «ключових» слів. У всіх випадках необхідна автоматизація звуків у всіх контекстах і в різних мовних ситуаціях.

8. У дітей з ураженням центральної нервової системи важливе значення має попередження важких порушень звуковимови шляхом систематичної логопедичної роботи в домовленнєвому періоді.

Логопедична робота при дизартрії проводиться поетапно.

Перший етап, підготовчий - основні його цілі: підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів, у дитини раннього віку-виховання потреби в мовному спілкуванні, розвиток і уточнення пасивного словника, корекція дихання та голосу. Важливим завданням на цьому етапі є розвиток сенсорних функцій, особливо слухового сприймання та звукового аналізу, а також сприйняття й відтворення ритму.

Методи і прийоми роботи диференціюються залежно від рівня розвитку мови. При відсутності мовних засобів спілкування у дитини стимулюють початкові голосові реакції і викликають звуконаслідування, яким надають характер комунікативної значущості. Логопедична робота проводиться на тлі медикаментозного впливу, фізіолікування, лікувальної фізкультури і масажу.

Другий етап - формування первинних комунікативних вимовних навичок. Основна його мета: розвиток мовного спілкування та звукового аналізу. Проводиться робота з корекції артикуляційних порушень: при спастичності - розслаблення м'язів артикуляційного апарату, вироблення контролю над становищем рота, розвиток артикуляційних рухів, розвиток голосу; корекція мовленнєвого дихання; розвиток відчуттів артикуляційних рухів і артикуляційного праксису. Робота по розслабленню м'язів артикуляційного апарату починається із загального м'язового розслаблення, розслаблення шийної, грудної мускулатури, м'язів рук. Потім проводиться розслабляючий масаж м'язів обличчя. Рухи починаються з середини лоба у напрямку до скронь. Вони виробляються легкими погладжуючими рівномірними рухами кінчиками пальців в повільному темпі. Розслабляючий масаж проводиться дозовано, поширюється тільки на ті області обличчя, де є підвищення м'язового тонусу, у групах ж м'язів млявих, ослаблених застосовується тонізуючий, зміцнюючий масаж.

Другим напрямком розслабляючого масажу обличчя є рух від брів до волосистої частини голови. Рухи проводяться рівномірно обома руками з двох сторін.

Третім напрямком руху є рух вниз від лінії чола, через щоки до м'язів шиї і плеча.Потім приступають до розслаблення м'язів губ. Логопед поміщає свої вказівні пальці на точку, що знаходиться між серединою верхньої губи і кутом рота з обох сторін. Рухи йдуть до середньої лінії, так що верхня губа збирається у вертикальну складку. Таке ж рух проробляється з нижньою губою, потім з обома губами разом. У наступній вправі вказівні пальці логопеда поміщаються в те ж положення, але рухи йдуть вгору по верхній губі, оголюючи верхні ясна, і вниз по нижній губі, оголюючи нижні ясна. Потім вказівні пальці логопеда поміщаються в кути рота і губи розтягуються (як при посмішці). Зворотним рухом з утворенням зморшок губи повертаються у вихідне положення. Ці вправи проводяться при різному положенні рота: рот закритий, відкритий, напіввідкритий, широко відкритий. Після розслаблення, а при низькому тонусі - після зміцнюючого масажу губ тренують їх пасивно-активні рухи. Дитину вчать захоплювати і утримувати губами льодяники, палички різного діаметру, вчать пити через соломинку.

Після загального м'язового розслаблення і описаних вище вправ приступають до тренування м'язів мови. При їх розслабленні важливо враховувати, що вони тісно пов'язані з м'язами нижньої щелепи. Тому рух вниз в порожнині рота спастично піднесеного мови простіше всього досягається при одночасному русі вниз нижньої щелепи (відкривання рота). Дітям шкільного віку подібні вправи пропонуються у вигляді аутотренінгу: «Я спокійний, абсолютно розслаблений, мова спокійно лежить у роті Повільно опускаю його вниз, коли опускається нижня щелепа».

Якщо цих прийомів недостатньо, то корисно на кінчик язика покласти шматочок стерильної марлі або стерильну пробку. Виникає тактильне відчуття допомагає дитині зрозуміти, що щось заважає вільним рухам мови, тобто відчути стан спастичності. Після цього логопед шпателем або мовним депрессори виробляє легкі горизонтальні натискання.

Наступним прийомом є легкі плавні рухи, що погойдують мови в сторони. Логопед обережно захоплює мова шматочком марлі і плавно ритмічно рухає його в сторони. Поступово пасивна допомога логопеда зменшується, і дитина сама починає виконувати ці вправи. Масаж проводить спеціаліст (ЛФК), проте елементи його використовуються логопедом, батьками під обов'язковим контролем лікаря, з дотриманням необхідних гігієнічних правил.

Вироблення контролю за становищем рота. Відсутність контролю за становищем рота у дітей з дизартрією значно ускладнює розвиток довільних артикуляційних рухів. Зазвичай рот у дитини відкритий, виражено слинотеча.

Перший етап роботи - вправи для губ, що сприяють їх розслабленню і посилення тактильних відчуттів у поєднанні з пасивним закриванням рота дитини. Увага фіксується на відчутті закритого рота, дитина бачить це положення в дзеркалі.

На другому етапі закривання рота проводиться пасивно-активним шляхом. Спочатку дитині легше закрити рот у положенні нахилу голови і легше його відкрити в положенні злегка закинутою голови. На початкових етапах роботи використовуються ці полегшені прийоми. Перехід від пасивних рухів відкривання рота до активних стає можливим через рефлекторне позіхання.

На третьому етапі тренують активну відкривання і закривання рота з словесної інструкції: «Відкрий рот широко», «Витягни губи вперед», «Збери губи в трубочку і вернеш їх у вихідну позицію». Пропонуються різні завдання з імітації положення рота, представленого на картинках. Поступово вправи кілька ускладнюються: дитину просять дути через розслаблені губи, виробляти вібраційні руху.

Артикуляційна гімнастика. При її проведенні велике значення має тактильно-пропріоцептивна стимуляція, розвиток статико-динамічних відчуттів, чітких артикуляцій кінестезії.

На початкових етапах роботу проводять з максимальним підключенням інших, більш збережених аналізаторів (зорового, слухового, тактильного). Багато вправи проводять з закритими очима, привертаючи увагу дитини до пропріоцептивних відчуттів. Артикуляційна гімнастика диференціюється в залежності від форми дизартрії і тяжкості ураження артикуляційного апарату. Перед роботою з розвитку рухливості мовної мускулатури проводять вправи для мімічних м'язів обличчя. Вже з дошкільного віку в дитини розвивають довільність і диференційованість мімічних рухів і контроль за своєю мімікою. Дитину вчать по інструкції закривати і відкривати очі, супити брови, надувати щоки, ковтати слину, закривати і відкривати рот.

Для розвитку достатньої сили м'язів обличчя, губ використовують спеціальні вправи з опором, застосовуючи стерильні серветки, трубочки. Дитина обхоплює трубочку губами і намагається її утримати, незважаючи на спроби дорослого витягнути її з рота.

Артикуляційна гімнастика мови починається з виховання активного дотику кінцем мови до краю нижніх зубів. Потім розвивають загальні, менш диференційовані рухи мови спочатку в пасивному плані, потім у пасивно-активному і, нарешті, активні рухи. Стимуляція м'язів кореня язика починається з їх рефлекторних скорочень шляхом подразнення кореня язика шпателем. Закріплення здійснюють довільними покашлювання.

Важливим розділом артикуляційної гімнастики є розвиток більш тонких і диференційованих рухів мови, активізація його кінчика, відмежування рухів мови та нижньої щелепи. Корисні вправи зі стимуляції рухів кінчика язика при відкритому роті, нерухомою щелепи. Розвиток артикуляційної моторики ведеться систематично, довгостроково, використовуючи загальний комплекс і специфічні вправи. Робота полегшується використанням ігор, які підбираються залежно від характеру і ступеня тяжкості ураження артикуляційної моторики, а також з урахуванням віку дитини. З деякою адаптацією можуть бути використані ігри, опубліковані в літературі.

Розвиток голосу. Для розвитку та корекції голоси у дітей з дизартрією використовуються різні ортофонічні вправи, спрямовані на розвиток координованої діяльності дихання, фонації та артикуляції.

Робота над голосом починається після артикуляційної гімнастики і масажу, розслаблення шийної мускулатури, спеціальних вправ з виконання рухів на всі боки головою (м'язи шиї розслаблені) з одночасним проголошенням ланцюжків голосних звуків: і-е-о-у-а-и.

Велике значення для корекції голосу має активізація рухів м'якого піднебіння: ковтання крапель води, покашлювання, позіхання, проголошення гласного а на твердій атаці. Вправи проводяться перед дзеркалом, під рахунок. Використовуються такі прийоми: стимуляція задній частині мови і неба легкими рухами за допомогою мовного депрессори; навчання безпідставного ковтанню: логопед з піпетки капає проти задньої стінки глотки краплі води, голова дитини кілька відкинута назад. Стимулюються кашлеподобні руху, позіхання, піднебінний і глотковий рефлекси. Для голосоутворення велике значення мають руху щелеп: відкривання і закривання рота, імітація жування. Використовують щелепної дрожательний рефлекс: легкі постукуючі ритмічні рухи по підборіддю викликають рух нижньої щелепи вгору. Використовуються також спеціальні вправи з опускання нижньої щелепи. Спочатку на тлі м'язового розслаблення логопед допомагає у виконанні даного руху, домагаючись опускання нижньої щелепи приблизно на 1-1,5 см (закривання рота дитина робить самостійно). Виробляють довільний контроль за об'ємом і темпом виконання руху, використовуючи різні наочні прийоми (малюнок із зображенням опускання відра в колодязь, кулька, прив'язаний до мотузки, мімічні картинки і т. д.). Потім ці вправи виконуються по словесній інструкції з одночасним вимовою різних звукових поєднань: дон-дон, кар-кар, ae-ав і т. д.

Для зміцнення м'язів піднебінної фіранки використовуються вправи в чергуванні її розслаблення і напруження. Дитину просять до закінчення позіхальний руху уривчасто вимовити звук а, а при широко відкритому роті перейти від вимови звуку а до звуку п, затримуючи повітря в роті під тиском. Увага дитини притягується до відчуття стану піднебінної фіранки. Використовують вправи з розвитку сили, тембру і висоти голосу: прямий рахунок десятками з поступовим посиленням голосу і зворотний рахунок з поступовим його ослабленням. Для розвитку висоти тембру і інтонацій голосу велике значення мають різні ігри, читання казок за ролями, інсценування і т. д.

Список використаної літератури

1. Логопедия / Под ред. Л.С. Волковой -- М.: Просвещение, 1995. - 528с.

2. Логопедия: Учеб. для студентов дефектол.фак.педвузов / Под ред Л.С. Волковой, С.Н. Шаховской. - М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 1999.- 680 с.

3. Основы логопедии: учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец. «Педагогика и психология (дошк.)» / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркина. ? М.: Просвещение, 1989. ? 223 с.: ил.

4. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навчальний посібник для вузів. ? К.: Вища школа, 1994. ? 143 с.

5. Филичева Т.Б., Чевелова Н.А. Логопедическая работа в специальном детском саду: Учеб.пособие для студентов пед.ин-тов по спец. № 2111 «Дефектология». - М.: Просвещение, 1987. - 142 с.: ил.

6. Хрестоматия по логопедии / Под ред. Л.С. Волковой, В.И. Селиверстова. - М., 1997. - Ч. 1.

Страницы: 1, 2