У зв'язку з цим суб'єктивне становлення особистості на кожній стадії процесу наступності може бути розглянуте за фазами чотирикомпонентної послідовності, де кожна фаза є в своїй сутності процесом формування внутрішньої позиції особистості старшокласника, абітурієнта, студента.

Для школи (старші класи):

— об'єктна фаза - їй має відповідати внутрішня позиція активного опанування нових умов навчання, нових педагогічних установок і вимог, різних видів діяльності, функцій старшокласника, різноманітної інформації у зв'язку з майбутнім життєвим та професійним самовизначенням (фаза виникнення);

— суб'єктно-функціональна фаза - їй має відповідати внутрішня позиція суб'єктивної реалізації функцій старшокласника, сформованих школою установок у процесі навчання, суспільної діяльності, профорієнтації. Реалізація таких функцій і установок в діяльності - важливий шлях громадянського становлення особистості старшокласника (фаза становлення);

— суб'єктна фаза - їй має відповідати внутрішня позиція свідомої активної участі у навчально-виховному процесі, співробітництва з педагогами у його удосконаленні, самовиховання відповідно до соціальних вимог випускника школи і задач його життєвого, професійного самовизначення. Тепер старшокласник стає суб'єктом навчально-виховного процесу в прямому значенні цього слова. Суб'єктна поведінка припускає зрілість внутрішньої позиції особистості в динаміці відповідного процесу (фаза зрілості);

— фаза перетворення - старшокласник переходить в іншу соціальну ситуацію свого розвитку (стає абітурієнтом), чому має відповідати активна реалізація утвореної внутрішньої позиції в нових життєвих умовах та її корекція відповідно до вимог нових умов. Це дозволяє особистості зберігати психологічну стійкість у новій ситуації, діяти спрямовано і послідовно відповідно до утворених установок.

Для абітурієнта:

— об'єктна фаза - припадає на старші класи середньої школи з відповідними ознаками розвитку внутрішньої позиції, охарактеризованими вище. Контингент абітурієнтів формується в основному з трьох характерних груп старшокласників: «різнобічні», «інтелектуали-теоретики», «практики». Ця обставина виявляє основну спрямованість виховної роботи з різними групами потенційних абітурієнтів;

— суб'єктно-функціональна фаза - характеризується продовженням активного ознайомлення з обраним ВНЗ, засвоєнням прав, обов'язків, функцій абітурієнта, інтенсивної підготовки до вступних іспитів і співбесіди у приймальній комісії. Мобілізація інтелектуальних, фізичних, психічних ресурсів у стресовій ситуації конкурсних іспитів сприяє вихованню таких рис особистості, як самостійність, відповідальність, самовладання, уміння «зібратися» і проявити себе;

— суб'єктна фаза - абітурієнт відстоює своє право стати студентом, проявити в ході співбесіди і на вступних екзаменах свою підготовку, інтелектуально-професійний кругозір, захопленість обраною професією. У цій ситуації за зовнішньою схожістю поведінки і тяжіння абітурієнтів приховуються різні типологічні установки, охарактеризовані вище в образі старшокласників;

— фаза перетворення - абітурієнт стає студентом, вступаючи в нову соціальну ситуацію розвитку (інші варіанти ми тут не розглядаємо).

Для ВНЗ:

— об'єктна фаза - їй має відповідати внутрішня позиція активного засвоєння нових умов навчання, різних видів діяльності, установок навчально-виховного процесу, функцій нової соціальної ролі, залучення до професії. Безумовно, у студента складається своє ставлення до цієї вузівської новизни (фаза виникнення);

— суб'єктно-функціональна фаза - їй має відповідати внутрішня позиція суб'єктної реалізації функції студента у процесах адаптації до ВНЗ, самодіяння, залучення до професії. Реалізація таких функцій і установок у діяльності студента - важливий шлях становлення особистості майбутнього фахівця (фаза становлення);

— суб'єктна фаза - їй має відповідати внутрішня позиція свідомої співучасті в навчально-виховному процесі, в його удосконаленні, у пред'явленні вимог до товаришів, до себе, згідно із соціальними вимогами до студента як майбутнього фахівця (фаза зрілості);

— фаза перетворення - у випускника завершується адаптація до професії у ВНЗ і починається професійна адаптація в умовах виробництва, самостійної діяльності, де йому належить оволодіти функціями і майстерністю фахівця, досягти професійної зрілості.

Отже, тій чи іншій стадії становлення особистості повинна відповідати певна внутрішня позиція. Однак поняття «повинна відповідати» несе характер педагогічної задачі. Постає питання, як будувати навчально-виховний процес у середній і вищій школі, щоб поняття «повинна відповідати» втілювалось у технологію роботи із старшокласниками, абітурієнтами, студентами в спадковій послідовності.

Саме в «секретах» педагогічної структуризації навчально-виховного процесу, його змістового і дидактичного забезпечення, основне професійно-визначальне навантаження здійснює методологічний принцип наступності, який враховує багатоманітність та неповторність ситуацій, множину чинників, що впливають на результат, роблять їх законами-тенденціями, законами, які прокладають собі дорогу крізь безліч різноманітних відхилень, неповторних варіантів. Ці закони проявляють себе в безлічі випадків, у конкретних же випадках їх прояв варіантний, а точність - відносна. Закони та принципи, що їх виражають, не спрацьовують автоматично. Кожного разу необхідний аналіз особливостей навчальної операції та наступний мислительний синтез, порівняння законів розвитку педагогічних явищ з особливостями ситуації, з наявністю певних умов.

Наступність - один із закономірних шляхів подолання суперечностей навчально-виховного процесу, яка допомагає учням справитися з труднощами. М. Данилов зауважував: «Рушійною силою навчального процесу є протиріччя між висунутим ходом навчання, практичними задачами і, реальним рівнем знань, умінь та розумового розвитку учнів». Вивчення шкільної та вузівської практики показує, що виділені суперечності особливо ефективно виявляють себе як рушійні сили навчального процесу за умови їх планомірного вирішення.

Принцип наступності важливий для здійснення логіки і процесу навчання та виховання у їх взаємозв'язках. Навчально-виховний процес є, як відомо, неперервним досягненням послідовного ряду логічно-необхідних цілей. Взаємозалежність логічного і практичного здійснено на основі послідовності, бо вона є найважливішою умовою і першого, і другого.

Ось тому ми проаналізували фонд робіт середньої школи, де наступність навчально-виховного процесу виступає однією з найважливіших традиційних проблем теорії та практики.

Ми поділяємо думку Г. Щукіної про те, що істинна система неможлива без встановлення наступності і міжпредметних зв'язків, бо різні функції дидактичного принципу наступності в навчально-виховному процесі зумовлені багатозначністю поняття. Оскільки зв'язок наступного з попереднім носить у навчально-виховному процесі необхідний і загальний характер, наступність виступає його закономірністю. Вона дає основу для кваліфікованого здійснення такого зв'язку, будучи її умовою, виступає засобом тощо.

У цьому контексті у посібниках мають місце різні тлумачення сутності і функцій наступності:

— вона є правилом навчання, яке забезпечує реалізацію у першу чергу таких принципів, як науковість, систематичність, послідовність, доступність. Наступність зв'язків - одна з найголовніших умов реалізації цих принципів;

— встановлює зв'язки між новими і попередніми знаннями як елементами цілісної системи;

— встановлює зв'язки між знаннями, повідомленими на одному уроці і в різних темах курсу, між матеріалом різних предметів;

— показує, що на черговому етапі навчання не слід затримувати учнів на конструктивно-встановленому старому в процесі наступності роботи над новим матеріалом;

— робить послідовним зв'язок у роботі окремих класів і шкільних ступенів шляхом використання таких засобів, як узгодження програм та підручників, повторення матеріалу, проведення повторно-узагальнюючих занять, відвідування занять у попередньому класі тощо;

— забезпечує послідовність переходу класу від одних педагогів до інших: учителям молодших класів треба знати програму наступних класів і майбутні вимоги до учнів; педагогам старших класів - рівень підготовки їх нового контингенту (для цього треба вивчити його раніше, допомагаючи кращій підготовці до наступного класу).

На жаль, як переконує аналіз, у посібниках вітчизняних вчених (В. Галузинський, Б. Євтух, Н. Мойсеюк, М. Фіцула, А. Алексюк, В. Галузяк і М. Сметанський, Н. Корольова та ін.) принцип наступності розглядається в аспекті принципу систематичності та послідовності. Наші дослідження в контексті системи «загальноосвітня школа - ВНЗ» доводять, що названий принцип не в змозі забезпечити змістовність, форми, методи і засоби взаємозв'язку цих двох структурних освітніх ланок у економічному вихованні учнівської молоді. Як ми підкреслювали вище, технологія наступності є умовою та механізмом реалізації інших принципів навчально-виховного процесу. Таким чином, принцип наступності для педагогів виступає у вигляді логіки розвитку навчально-виховного процесу від школи до ВНЗ, послідовного вивчення та розвитку особистості, кваліфікованого подолання суперечностей у системах педагогічних процесів вищої і середньої школи як рушійних сил цих процесів.

2. Взаємозумовленість дидактичного принципу наступності

Процес наступності вищої і середньої школи має формувати, в першу чергу, послідовність оволодіння знаннями як важливу умову логічно-системного мислення, а у широкому розумінні - риси характеру мислячого працівника

Мал. 1. Соціально-економічні чинники наступності

Для характеристики основного змісту наступності вищої та середньої школи суттєвим є внесення у шкільну практику тих елементів вузівського навчання, що збагачують і вдосконалюють можливості середньої школи у підготовці її вихованців до «соціальної діяльності», а також організації навчання і виховання студентів у ВНЗ на основі конструктивного заперечення шкільної системи.

У цьому плані зростає роль соціально-економічних чинників (див. мал. 1.). Вони сприяють формуванню таких якостей школярів, як високоморальне ставлення до навчання і вибору професії, уміння усвідомлювати свої обов'язки перед суспільством, інтерес до всебічного розвитку особистості, поглиблення пізнавальних інтересів та інтелектуальних потреб, допомагають успішному послідовному становленню студента.

У широкому плані процес наступності «вписаний» у динаміку вузівського педагогічного процесу, який повинен розглядатися та організовуватися раціонально і вивчатися як керована, динамічна система. Щоб такий підхід отримав тверду основу, необхідно аналогічно розглядати й етап наступності вищої і середньої школи. Процес наступності є керованим, створює системну основу для наступної динаміки навчально-виховного процесу від курсу до курсу.

Інша взаємодіюча сторона проблеми - середня школа. Основою наступності в ній з самого початку є розвиток уміння вчитися, доповненого розумінням завдань освіти й виховання. Бажання розширити свої знання активізуються саме в процесі навчання і застосування їх на практиці, що також розвиває здатність до самонавчання.

Шкільний етап наступності - один з найвідповідальніших. Саме тут в учнів мають бути сформовані потреба в знаннях, бажання й уміння їх самостійно поповнювати і використовувати як дієвий засіб творчої діяльності. А це вимагає істотного перегляду пріоритетів у формуванні змісту шкільної освіти та в організації дидактичного процесу.

Страницы: 1, 2, 3, 4