Адамівська Січ - школа козацько-лицарського виховання

4

В.Я. Тимофєєв

ДАМІВСЬКА СІЧ - ШКОЛА КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО

ВИХОВАННЯ

2004

Українця можна виховати тільки, виховуючи українця.

В. Тимофєєв.

Директоре! Якщо ти нічого не створив своїми руками, своєю головою, то можеш хоч тричі сповідати найчудовіші теорії та концепції, мати добре серце та старанність на межі божевілля - все буде даремно і кінець кінцем піде прахом.

Справа в тому, що янголи-провідники-хранителі злітаються лише на танок талановитих людських рук, інше їм нецікаве - інше вони вміють і самі...

Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен - козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров'я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію.

Це була об'єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів.

Загальновідомо, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому.

Ми, вчителі України, покликані вести широку просвітницьку роботу серед населення з проблем історії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльності козацтва, прагнути по-козацькому, по-лицарському виховувати підростаюче покоління. На це нас орієнтують Укази Президента України, нормативні документи Міністерства освіти і науки України.

Запропонована збірка надасть практичну організаційну, методичну допомогу педагогам у справі створення і налагодження роботи молодіжних та дитячих козацьких осередків, школи козацько-лицарського виховання.

Автор - Тимофєєв Валерій Якович - педагог-практик, теоретик козацько-лицарського виховання; генерал-хорунжий Українського козацтва.

Народився в 1952 р. на Буджаку в родині вчителів. Закінчив декілька вищих навчальних закладів. Навчався в аспірантурі при кафедрі педагогіки Одеського державного університету. Працював учителем, завучем, директором школи, головою сільської ради. Працює начальником відділу організаційної та кадрової роботи Білгород-Дністровської районної державної адміністрації. Був депутатом сільської та районної рад. Головний редактор альманахів козацтва Південноукраїнського Задністров'я "Річ про Буджацьку Січ", "Річ про Січ". Нагороджений іменним годинником від Президента України Л. Кучми (2001), козацькими нагородами. В 2002 р. був удостоєний звання "Кращий освітянин України" в номінації "Народе мій завжди буде" за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання. Автор 9 монографій та близько 70 наукових і науково-популярних публікацій з історії та історіографії сучасного козацтва і козацької педагогіки.

Адреса: 67700, Україна, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Радянська 3А. Тел.: р. (804849) 2-24-78, моб.8-097-466-71-74, E-mail: timofeev_valeri@rambler. ru

В.Я. Тимофєєв. Адамівська Січ - школа козацько-лицарського виховання.

З досвіду роботи директора школи. Білгород-Дністровський. Петрекс. 2004.

АДАМІВСЬКА ШКОЛА КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Завдання сучасного виховання шкільної молоді. Система виховної роботи педагогічного колективу Адамівської школи козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району Одеської області. Основні теоретичні засади.

... Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала своє право на свободу...

Освіта - це специфічна галузь суспільного життя, необхідна умова відтворення суспільного виробництва і успішної економічної діяльності, формування національних кадрів для економіки, державного і політичного устрою, для всіх сфер розвитку суспільства. На основі освіти формується і всебічно розвивається особистість, її основні якості.

Новий етап, в який вступила Україна, потребує пріоритетної уваги до освіти. Саме вона покликана прокладати дорогу новій соціальній, економічній, правовій та політичній культурі, робити українське суспільство динамічним і відкритим.

Сучасний напрямок розвитку освіти - відхід від орієнтації на уніфіковану, стандартну людину, позбуття надмірної ідеологізації школи та нав'язування молодому поколінню віджилих штампів і стереотипів, набули необхідної для сучасного суспільства відкритості.

Рівень освіти - мірило рівня кваліфікації і культури будь-якого суспільства, важливий показник прогресивності його розвитку. Найважливішою закономірністю розвитку цієї системи освіти є єдність його структурних елементів: навчання і виховання. В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є тільки засіб виховання. Навчання, відірване від виховання і без опори на нього розвиває тільки розум, накопичує знання і не може дати позитивних результатів. Лише поєднання навчання і виховання особистості формує у неї навички самостійного мислення і оволодіння культурою мислення, розвиває і зміцнює всі духовні здібності і її характер, формує світогляд особистості, її моральні норми і соціальну позицію.

Загальної системи народного виховання для всіх народів немає, у кожного народу своя, особлива, національна система виховання. Вона базується на рідній, національній мові.

Рідна школа - це головна основа національного життя держави, основа рідної школи - національне виховання. Національне виховання - це козацьке виховання, бо українці - нація козацька; козаки були типовими представниками рідного народу, вони втілювали волелюбний національний характер, відображали його потреби, інтереси, прагнення; і вони створили самобутню і високоефективну, близьку до європейської, національну систему освіти і виховання - козацьку педагогіку, яку впровадить у свою роботу колектив Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів (школи козацько-лицарського виховання) Білгород-Дністровського району Одеської області, бо творче впровадження в життя ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

Адамівська школа козацько-лицарського виховання - громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарські мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

Заклад створений у 1998 році. Ініціатором створення школи козацько-лицарського виховання та засновником її є Тимофєєв Валерій Якович - директор Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, полковник Українського козацтва, Одеський крайовий осавул з національно-патріотичного виховання учнівської молоді. Співзасновниками є педагоги Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів - завуч Лавриненко Павліна Михайлівна та педагог-організатор Гриценко Валентина Никифорівна.

Школі козацько-лицарського виховання передувала Адамівська школа джур (1992) з шкільною організацією джур козацьких (джури носили жовто-блакитні галстуки) - класний керівник першого такого загону - Даниленко Ю.С., сільрадівська козацька організація - народна добровільна дружина (1994), перший командир-отаман дружини - хорунжий Українського козацтва Рибальченко В.П.

У квітні 1998 року була створена дитяча козацька організація „Січ” - Адамівський курінь, яка у лютому 2000 року була переєстрована у організацію „Молода Січ” - Адамівський курінь.

В країнах, де розуміють значення виховання, в школах існує цілісна система формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій - лідер виростає тут, далі він лише “шліфується”. Така ж система існувала й в СРСР: жовтенята - піонери - комсомольці - комуністи.

Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської школи, і спробували створити українську національну піонерську організацію “Джура” (одним з атрибутів у нас був жовто-синій націонал-піонерський галстук). Організація будувалася на засадах та традиціях Українського козацтва; за основу її побудови ми обрали Концепцію української козацької педагогіки, яка була надрукована в “Освіті” у 1992 році. Організація почала діяти...

У 1993 році мене (Тимофєєв В. Я) було обрано головою Адамівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області й нові обов'язки змусили на декілька років відійти від практичної педагогіки, хоча за перебігом педагогічної думки в пресі я слідкував. Поступово господарські та політичні турботи місцевого масштабу заполонили мене: йшло перманентне ділення колгоспу - лідери змінювали один одного, після чергових звітно-виборчих зборів виходили з колгоспу й виводили з собою однодумців; йшло паювання і ми намагалися не залишити сільську інтелігенцію без землі; після війни у Придністров'ї молдавські волонтери почали порушувати кордони й грабувати колгоспні ферми, в тому числі й наш свинотоварний комплекс.

Я звернувся до начальника районного відділу міліції Чербаджі М.М. з проханням дозволити створити добровільну народну козацьку дружину для охорони громадського порядку на території громади та боротьби із порушниками кордонів - молдавськими волонтерами. Нас підтримав голова районної ради Майстро В.І. Дружину було створено, екіповано одностроєм та козацькою зброєю; нічні чергування дружинників оплачувалися коштами сільської ради. Велику організаційну та матеріальну допомогу нам надали міські та районні козаки Городецький Л.Г., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Устименко Б.І., Царенков О.П., отамани крайових козацтв Піскун В., Пилипенко В., Федоренко В., Сушинський Б., Петько А., Пукліч В.

У 1994 році організаційно було оформлено Адамівський курінь Українського козацтва, отаманом якого мене було обрано. У 1996 році курінь увійшов до складу Білгород-Дністровської міжрайонової козацької паланки Українського козацтва; тоді ж мене було обрано писарем цієї паланки...

На сесіях сільської ради, розглядаючи питання про стан навчального-виховної роботи в школі, ми звертали увагу депутатів на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя. Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді - молодих громадян України, козаків, яке в народі збереглося як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке слугувало опорою народу і державі протягом віків. Тому ми вирішили за основу виховання молоді в нашій сільській громаді обрати козацьку педагогіку...

На жаль, відсутність розробленої методики роботи з козачатами не дозволили тоді колективу Адамівської школи досягти відсутніх успіхів: організація „Джура” працювала більше як піонерська організація, ніж як козацька...

Після закінчення строку повноважень сільського голови в 1998 році я повернувся до Адамівської школи на посаду директора і почав будувати школу козацько-лицарського виховання. Було розроблено модель та план трансформації загальноосвітньої школи в школу козацько-лицарського виховання, концепція, положення та статут школи цього типу, навчальний план та програми, підручники та методичні посібники. Йде робота над створенням Програми розвитку козака, методичного посібника „Види діяльності й форми занять з козацько-лицарського виховання”. За розробку моделі школи такого типу мене було нагороджено у 2001 році Іменним годинником від Президента України; в 2003 році я отримав на цю модель авторське свідоцтво обласного ярмарку педагогічних ідей та технологій. Модель самоврядування нашої школи була признана однією з кращих на України; а за створення школи козацько-лицарського виховання я отримав звання кращого освітянина України 2002 року в номінації „Народе мій завжди буде”.

У вихованні національно свідомих козаків та берегинь педагогічний колектив бачить три ступені:

1. Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі. 2. Родинно-шкільне виховання джури та дани. 3. Громадсько-родинне виховання козака та берегині.

Тепер у громаді ми маємо таку систему виховання козака і берегині:

ІІІ. Громадсько-

родинне Берегиня

виховання Козак

козака та берегині

ІІ. Родинно- ФІЛОСОФІЯ

шкільне Дана козацько-

виховання Джура лицарського

джури та дани виховання

І. Родинно-

дошкільне

виховання Леля

козачати та лелі Козача

Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі (діти до 6 років) здійснюємо через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програм дитячого садка.

Родинно-шкільне виховання джури та дани (діти 6-13 років) ми проводимо у формі школи козацько-лицарського виховання:

А/ класна робота за рахунок варіативної частини навчального плану з основних дисциплін козацько-лицарського виховання,

Б/ позакласна робота за рахунок годин гуртків, у формі Козацької республіки (одна з форм самоврядування учнівського колективу) та класних козацьких загонів,

В/ позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації „Молода Січ” Українського козацтва.

Громадсько-родинне виховання козака та берегині (молодь з 14 років) ми здійснюємо через діяльність Адамівського куріня Українського козацтва та жіночої громади Українського козацтва.

Практика роботи школи козацько-лицарського виховання переконливо свідчить, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприяє нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистості зокрема, так і всієї громади, суспільства в цілому. Вважаємо, що вчителі покликані вести широку просвітницьку роботу серед населення з проблем історії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльності козацтва, прагнути по-козацькому, по-лицарському виховувати підростаюче покоління. На це нас орієнтують Укази Президента України, нормативні документи Міністерства освіти і науки України.

Ось що писалося в бліц-інформації „Джура та Дана” №1 за квітень 1998 р. (друкований орган Адамівської школи): ”11 квітня 1998 року о 15 годині йшов перший весняний дощ із громом та блискавкою... В Будинку культури села Адамівка відбулося посвячення у Козаки, Джури та Дани. Висвячували: паланковий отаман Городецький Леонід, козаки Тимофєєв Валерій, Павло Білоусенко, Андрій Берлізов, Ігор Лелюченко, Святослав Горлачов... У Джури та Дани було прийнято учнів Адамівської школи - Бараш Лідію (5 клас), Білоус Івана (6 клас), Басюк Віктора, Білопшицьку Тетяну, Верховецьку Олесю, Катющева Віталія (всі 7 клас)... Вітаємо перших Джур та Дан Адамівського куріня Українського козацтва! ” Так почалася історія Адамівської Січі - Адамівської школи козацько-лицарського виховання…

І. ПЕРЕДУМОВИ CТВОРЕННЯ АДАМІВСЬКОЇ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ (КОЗАЦТВО ЗАДНІСТРОВ'Я. ІСТОРИЧНА ІНТЕРЛЮДИЯ)

Душу - Богові!

Життя - Батьківщині!

Серце - людям!

Честь - нікому!

Козацтво організувалося в критичний для України час, коли не було державності. Воно відновило Козацьку державу і виховувало нове покоління борців. Запорізька Січ була місцем куди міг втекти кріпак і там реалізувати себе як людина. Козацтво - синонім лицарства, і тому воно у всі часи високо цінувалося. Козаки - люди високоморальні, одне слово - це не раби. Вони - лицарі, котрі будували Козацьку державу на національних ідеалах.

Відродження цих традицій сьогодні є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство - постане Україна. Особливо цінними ідеї козаччини є для української армії.

В програмі діяльності Українського Чорноморського козацтва, до складу якого входить більшість вищезазначених козацьких об'єднань, є такі слова:

„Враховуючи унікальність козацтва, як соціального явища світового масштабу, що воно несе в собі неосяжний національно-духовний, морально-виховний і військово-патріотичний потенціал; що Українське козацтво є наша українська форма демократії і державності і форма військового устрою; що структура організації Українського козацтва легко вписується в адміністративний устрій України і підкріплює його; МЕТОЮ козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобілізація енергії на економічне процвітання і підняття добробуту людей... ”

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ'Я ПОЧАТКУ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Народна мудрість говорить: якщо хочеш прожити 50 років - саджай сад, 100 років - будуй будинок, 1000 років - виховай сина. Тому народ, що бажає зберегти себе в історії, повинен піклуватися про виховання своїх синів, підкріплюючи це виховання матеріальною базою: тим же садом, колодязем, будинком...

Початок 90-х роков ХХ століття: розпад Союзу, крушіння правлячої ідеологічноі машини.

Тепер уявіть собі наше становище, керівників шкіл, в ті роки: кадри побігли зі школи, фінансування пішло з місцевих бюджетів, ми намагаємось налагодити хоча б якусь виховну роботу в школі, причому на голому ентузіазмі, без навіть моральної підтримки з боку, бо, мабуть, лише у школі люди розуміли, що починаємо втрачати ціле покоління.

У школі в ті роки почали платити за класне керівництво копійки, відмінили педагогічний стаж старшої піонерської вожатої - педагогу, який більше за інших працював з дітьми, оголосили школу поза політикою (і поза державою також).

Опам'ятавшись від шоку (ідеологічного; фінансового - інфляція, зниження реального рівня зарплати, затримка з виплатою зарплати на півроку), педагоги почали шукати альтернативні форми виховної роботи: альтернативні комуністичним, бо якщо держава відмовилася від комуністичної ідеології, то і державна школа не мала права її сповідати: в іншому випадку вчитель зобов'язаний був покинути державну школу - ми ж хотіли в школі працювати.

В країнах демократії існує цілісна система формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій - лідер виростає тут, подальше він лише шліфується. Така сама система існувала в СРСР: жовтенята - піонери - комсомольці - комуністи.

Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської школи, і спробували реанімувати піонерську організацію - як символ, був у нас жовто-блакитний націонал-піонерський галстук, але реанімація не вдалася.

Тут нагрянула земельна реформа: колгоспник повинен був стати господарем землі - і він став ним - і як тепер може себе на селі піонерська організація, яка все-таки асоціюється з ідеологічною платформою комуністів, що заперечують приватну власність на землю, а таких, що відмовились би від землі на селі, не виявилося! Тому піонерська організація тихо вмерла.

Це усвідомило керівництво - ліквідувало посаду піонерської вожатої і ввело посаду педагога-організатора.

Але дитяча організація в школі повинна бути - вважає педагогічний колектив Адамівської школи і тому, розглядаючи на сесії сільської ради питання про стан навчально-виховної роботи у школі, ми звернули увагу на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя. До речі, молодіжна організація Українського козацтва - „Січ” - була в ці роки єдиною альтернативою СПОУ (піонерам). Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді - молодих громадян України, козаків, яке в народі збереглось як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке служило опорою народу і державі протягом віків - ми за основу виховання молоді в нашій громаді обрали козацьку педагогіку.

Якщо впроваджувати в виховний процес школи козацьку педагогіку, необхідно було познайомитись із козацькими організаціями та особами, які в ці організації входять...

На початку 90-х років у Задністров'ї діяли такі козацькі організації:

1. Задністрове козацьке земляцтво. Група вищих офіцерів 180-ї Кантемирівської дивізії (місто дислокації - Білгород-Дністровський) на чолі з її начальником штабу - полковником Токаревим А. Є. організувала Задністрове козацьке земляцтво - складову частину Всесвітньої спілки козаків. Душею земляцтва був комендант Білгород-Дністровської залоги - полковник Слєпухін М.О. До складу організації входили полковник Кучер В.В., підполковники Ломовцев Ю.О., Корнєв Ю.М., Некрасов П.М., Пронін С.В., капітан Антонов Г.В. - за посадами - командири полків, військовий прокурор...

Штабом земляцтва було розроблено цікаві документи - "Ідеологія козаччини", "Стратегія козаччини", які слугували фундаментом для розробки статутів та програм діяльності всіх наступних об'єднань козаків Задністров'я.

У 1991 році Україна виборола незалежність. Із незалежністю прийшло розуміння необхідності позаблокового існування держави і як наслідок - скорочення Збройних Сил: було розформовано 180-ту ордена Кутузова та Червоного прапору Київську дивізію, а діяльністю Задністрового козацького земляцтва зацікавилася Служба Безпеки України - офіцерів-козаків було звільнено з армії.

Залишившись без пенсій та квартир, колишні офіцери вимушені були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межі Одещини.

Частина офіцерів-козаків залишилася вірною козацькій ідеї: маленький осередок Задністрового козацького земляцтва ще працював у 1996 році - до його отамана Слєпухіна М.О. зверталася рада отаманів козаків Петербурга.

2. Князем Аргутінським-Довгоруким було організовано кооператив „Рюрик” при Дворянських зборах півдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Січ - об'єднання козаків півдня країни. Співзасновниками Буджацької Січі були Устименко Б.І., Деордиця І.М., Токарєв А. Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В.В. . Як сказав Харчук Ю.І. - один із співзасновників Буджацької Січі: „Із закриттям Задністрового козацького земляцтва - козацька ідея в Задністров'ї не вмерла - оскільки землі Буджаку потребують захисту”...

Штаб-квартирою Буджацької Січі був Білгород-Дністровський.

3. Білгород-Дністровське паланкове товариство козаків-пасічників, яке очолював Леонід Городецький - військовий пенсіонер. Паланка входила до складу Українського Чорноморського Гуляйпільського козацтва, але з розколом обласної (крайової) організації УЧГПК на дві організації - Чорноморське Гуляйпільське козацтво та Звичаєве козацтво - отримала автономію.

Розкол утворився тому, що частина козаків (це була основна маса перших козаків-засновників УЧГПК) вважала за необхідним неухильно додержуватися Звичаєвого Кодексу козацтва. Козаки, які прийшли до козацтва пізніше, вважали за необхідне брати з цього Кодексу лише основні постулати моралі, а в практичній діяльності зважувати на сьогодення.

На відміну від УЧГПК (і других козацьких організацій), в паланці ніколи не було розбрату - паланкова старшина завжди спокійно й розважливо вирішувала всі суперечки між козаками і не доводила ці суперечки до розколу; дійсно, у життєдіяльності громадської організації дуже важлива роль керівництва та старійшин - паланці дуже пощастило, що в керівництві та раді старійшин були такі особи, як Городецький Леонід, Маринеску Микола, Тимофєєв Валерій - особи, які пройшли школу керівництва громадами, організаціями, установами - голови сільрад, директора шкіл, профспілкові та партійні лідери; особи, що мали вже звичку приймати рішення та відповідати перед загалом за ці рішення.

Білгород-Дністровська паланка входила до складу Українського козацтва (перший Гетьман УК В'ячеслав Чорновіл) - від Чорновіла група козаків паланки отримала перші козацькі нагороди - Хрести з мечами (вони були зроблені з пластмаси, трималися на синій стрічці, кріпилися швацькими шпильками); до речі в Україні тоді ще не було своїх державних нагород - орденів та медалей. Першим в паланці цей Хрест отримав Л. Городецький.

Для розвитку козацтва у Білгород-Дністровському (місті та району) Леонід Григорович зробив дуже багато. Він налагоджував роботу курінів по селах (цих курінів - 7), завозив малозабезпеченим верствам населення вугілля за цінами вдвічі нижче комерційних, відкрив перукарню, яка обслуговує пенсіонерів, інвалідів, організував пункт самозабезпечення козаків продуктами харчування, зокрема, там реалізується мед значно дешевший та якісний, ніж на ринку і ще багато реальних справ.

Л. Городецький очолив і приймав безпосередню участь у роботі з забезпечення козаків одностроєм: через Міністра оборони України та речову службу штабу Одеського округу обозна служба паланки придбала офіцерські мундири кольора морської хвилі - цей козацький однострой коштував 25 гривень (мундир, кашкет). Такими ж мундирами було забезпечено джур та дан Адамівської, Вигінської та Старокозацької школ всього 11 гривен за комплект (мундир, берет).

Була придбана ритуальна козацька зброя - ножі „колодачи” та шаблі, бунчуки, перначі, виготовлені прапори та корогви. Розроблені козацькі ритуали - прийняття до козацтва, освяти зброї, козацьких святинь та ін. Паланка почала співпрацювати з православними священнослужителями - отець Федір Абрамов (Білгород-Дністровський), отець Павел (Стара Царичанка) та ін. Був свій козацький капелан - отець Микола.

Козаки брали участь у Великих радах Українського козацтва, які проходили тоді тільки в Києві.

У той час найактивнішими членами козацької паланки пасічників були - Берлізов Андрій, Костецький Євсей, Марин Георгій, Сердцевич Дмитро, Панаїт Федір, Денисов Іван, Денисов Юрій, Греча Яків, Соловєнко Володимир, Сидоренко Володимир, Чумаченко Василь, Швачка Петро, Відман Іван, Смаглій Павло, Хоменко Євген, Вітряк Микола-старий.

Згодом до пасічників приєдналися козаки Майстро Анатолій, Василь Якименко, Ігор Лелеченко, Білоусенко Павло, Вітряк Микола-молодий, Вітряк Борис, козаки Адамівського куріня - Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Завацький Дмитро, Гамар Іван, Гречко Леонід...

На енергію та бажання козаків робити справи милосердя звернула увагу влада - ми почали взаємодіяти: отримали приміщення під канцелярію, перукарню, почали переобладнання колишнього банно-прального комбінату, готували документацію для відкриття ринку „Козацький привоз”, будівлі козацької церкви...

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ'Я СЕРЕДИНИ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

…Зима 1993 року. Україна готується до виборів депутатів всіх рівнів та Президента України. Кандидати в депутати Одеської обласної та Верховної Рад "мотаються" по району - беруть участь у передвиборчому марафоні - проводять зустрічі з виборцями, головами сільських рад (за Законом про вибори сільські голови формують територіальні виборчі комісіі). Десь у кінці 1993 року заїхав до Адамівської сільської ради Петро Чернишук (тоді голова Білгород-Дністровського осередку РУХу та кандидат у депутати Верховної Ради). Ми розмовляли з ним про особливості тогорічних передвиборчих баталій і якось непомітно перейшли до питання про мою національну приналежність. Я - липованін-старообрядець (липовани - нащадки донських козаків-некрасівців, які оселилися на Дунаї після розгрому царськими військами повстання Кіндрата Булавіна). Петро дав мені адресу канцеляріі паланкового козацького товариства і вже через кілька днів я розмовляв про справи козацькі з Леонідом Городецьким (паланковим отаманом).

... У цей час на території Білгород-Дністровського району діяли такі козацькі осередки:

Буджацька Січ. Її очолював князь Аргутінський-Довгорукий. У складі осередка було багато впливових та знаних у районі осіб, але позиція керівництва стосовно других осередків козацтва у районі (курс на ізоляцію та елітаризм) не дала Січі можливості консолідувати та очолити козацький рух. Та ще й князь багато часу був у роз'їздах (справи за кордоном - був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка російського імператорського престолу; заснування дворянського зібрання Півдня України та ін), а відсутність отамана паралізувала роботу осередка, бо за першим статутом Січі отаман практично одноосібно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фінанси осередка були в руках князя). Буджацька Січ була незалежною обласною організацією і не входила до лав Українського козацтва - на той час єдиноі у країні козацької організації всеукраінського масштабу. У складі Січі активно працювали Устименко Борис Іванович - січовий суддя (кореспондент Одеської обласної газети „Одеські вісті”), Скляренко Михайло Петрович - заступник отамана (військовий пенсіонер, фермер), Токарев Анатолій Євгенович - писар Січі (колишній начальник штабу 180 дивізїї, військовий пенсіонер), Бойчев Василь Васильович - обозний Січі (керівник кооперативу таксистів, потім фермер), Деордиця Іван Матвійович (пенсіонер), Дмитренко Василь, Кучер Віктор (військовий пенсіонер). Діяли козацькі осередки у Сараті (Іванов С.І., Поглупко), Тарутіно, Арцизі, Татарбунарах, Кілії, Їзмаїлі, „але тамтешні полковники, крім саратського Сергія Іванова, майже нічого не зробили для відродження козацтва”(Пише Б. Устименко у своїй біографії). У травні 1995 р. було проведено коло з організаційних питань, на якому була затверджена нова редакція Статуту Січі, який відтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження січової старшини; керівництво Січчю перетворювалось із одноосібного на колегіальне. На колі були присутні письменники Ковальджі, Набоков, Задорожний. У цьому ж році до Білгорода-Дністровського приїздив за листом Л. Городецького Гетьман Українського козацтва В. Мулява. Разом із Сагайдаком (Киів) та Лукашевичем (Одеса) Мулява мав зустрічі з керівництвом Буджацької Січі та Білгород-Дністровської паланки і зробив висновки, що лише керівництво паланки стоїть на державницьких позиціях, а діяльність керівництва Січі не відповідає національним інтересам України.Л. Городецький отримав Універсал Гетьмана на право формування осередків Українського козацтва; керівництво Січі такого Універсала не отримало. Цей крок Гетьмана відштовхнув багато офіцерів 180 дивізії від лав козацтва. Як би там не було, але частина козаків Буджацької Січі припинила активну діяльність до кращих часів (Деордиця І.М., Дмитренко В. В), частина відійшла від козацтва зовсім (зокрема, в зв'язку із виїздом - Токарев А. Є., Кучер В. В), частина ввійшла до складу Білгород-Дністровської паланки (Скляренко М.П., Устименко Б.І., Бойчев В.В., Вітряк М. К). Офіційно Січ припинила діяльність у 1997 році...

Білгород-Дністровське міжрайонне паланкове козацьке товариство, яке виникло на фундаменті районного козацького товариства пасічників. Керував (і дотепер керує) роботою паланки Леонід Городецький - виходець з козаків-мазепинців Старої Царичанки. Паланка входила на правах асоційованого члена до Українського Чорноморського Гуляйпільського козацтва - обласної (крайової) козацької організації, яка була складовою частиною Українського козацтва Гетьмана Володимира Муляви (другий Гетьман; першим був В'ячеслав Чорновіл).

Крайовим отаманом у середині 90-х років був Валентин Піскун. До нього (за звичаєм) отамани змінювалися кожен рік; Піскун ж був першим керівником козаків, який три роки поспіль очолював обласну організацію. Якщо до нього отамани займалися лише виборами та перевиборами (я трохи утрирую, бо крайова організація працювала, й працювала добре), то Піскун налагодив роботу штабу, осавульської (утворили Одеську Січ - чоловічий - спочатку сезонний, потім всесезонний табір, де молодь проходить козацький вишкіл) та обозної (зокрема, козаки реалізували - за ліцензією - як будівельний матеріал - пісок з кар'єрів) служб; це все завдяки тому, що отаман мав час працювати, а не лише готуватися до виборів та перевиборів. .

Але прийшов час й Піскуна (це менталітет козацький - де два козака - там три гетьмана) - звичаєві козаки скликали першу Чорну раду (потім цю раду скликали багато разів) - й закинули отаману й пісок, і бійки козаків при розподілу дивідентів від ліцензійної діяльності, і ще, і ще, і ще... Піскун вчинив шляхетно - скликав раду, оприлюднів звіт (фінансовий та політичний) діяльності крайової організації - й подав у відставку...

Крайовий отаман генерал-хорунжий Валентин Піскун часто приїздив до Білгорода-Дністровського - на робочі наради старшини, на посвяти козаччі, завжди цікавився й був у курсі справ козацьких організацій Задністров'я. Як правило, з ним приїздив Сергій Гуцолюк.

Після В. Піскуна козаки обрали отаманом генерала ЗСУ Валентина Пилипенка. Ця кандидатура сподобалася не всім козакам й почався в лавах наших розбрат. Але це вже було в кінці ХХ століття...

3. Адамівський курінь Українського козацтва - автономний осередок козацтва у складі Білгород-Дністровської паланки. Він виник у Адамівці як козацька добровільна народна дружина; взаємодіяв у справі охорони порядку на території сільської ради з районним відділом МВС (начальником райвідділу працював полковник Чербаджі М. М), з районною радою (головою ради працював Майстро В. І), з 27 бригадою Білгород-Дністровського гарнізону, з прикордонниками Старокозацької прикордонної залоги...

Першими реєстровими козаками Адамівського куріня були Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Дмитро Завацький, Гречко Леонід, Козаченко Олександр Іванович, Козаченко Олександр Антонович, Рибальченко Віктор, Куліков Руслан, Даниленко Іван, Маринеску Микола, Кульчицький Анатолій, Николайчук Юрій, Басюк Віктор, Козубенко В'ячеслав, Чеботюк Олександр, Білоус Василь, Козубенко Феодосій, Гончаров Віктор, Лавріненко Юрій, Деревенча В'ячеслав, Одорожа Ігор, Лазуренко Дмитро, Макаренко Федір, Макаренко Сергій, Редько Сергій.

Адамівський курінь налагодив роботу з відродження прогресивних козацьких традицій, плідно співпрацював з органами місцевого самоврядування. Метою його діяльності було сприяння місцевим органам влади в забезпеченні громадського порядку, боротьбі із злочинністю і правопорушеннями.

4. Білгород-Дністровський міський козацький Кіш, який відпочкувався від Білгород-Дністровської паланки. Першими козаками Кошу були Скляренко М.П., Вітряк М.К., Устименко Б.І., Черв'як О.О., Горлачьов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М. Є., Лелеченко І.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.І., Лісіцин І.М., Павлюк В.В., Оленєв І.П.

У ці ж роки в школах Задністров'я педагоги звернули увагу на моральний потенціал козацтва й почали впроваджувати в навчально-виховний процес козацьку педагогіку.

Миколаївсько-Новоросійська школа Саратського району - осередок козацької республіки „Мрія” з відповідною атрибутикою, символікою, ритуалами. Шефами школи стали козаки Білгород-Дністровського міського козацького кошу, які багато допомагали завучу школи Фоменчук В.А. та педагогу-організатору Настаченко Г.М.

Долинівська школа Білгород-Дністровського району працювала (й працює) над створенням колективу козачат, використовуючи кращі досягнення вітчизняної педагогіки. Ініціаторами роботи колективу школи у цьому напрямку були директор школи Тома Т.І., завуч Долгошеєнко М.І. . педагог-організатор Молчанова Т.І.

Вигінська школа Білгород-Дністровського району на чолі із директором Біленко В.Ю. стала школою джур та дан.

Випаснянська школа N1 Білгород-Дністровського району (директор Дранішнікова Т. О) створила невеликий осередок джур (учитель НВП Гавриленко В. О). .

Адамівська школа козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району працювала (й працює) в режимі навчального закладу нового типу; педагогічний колектив використовує адекватні козацькі методики виховного впливу на козачат, козацькі звичаї та ритуали. В школі працювала (й працює) дитяча та молодіжна організація „Молода Січ”, співзасновниками якої є директор школи Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-організатор Гриценко В.Н.

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ'Я КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Кінець ХХ століття в козацькому русі характеризується як період росту організацій різного направлення та чисельного росту членів цих організацій. Причиною цьому слугувало підвищення загального інтересу до справ козацьких у країні і зокрема Укази Президента України „Про День Українського козацтва”, „Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва”.

Збільшення кількості членів козацьких організацій веде до появи поглядів, відмінних від поглядів керівництва цих організацій. Якщо керівництво толерантне, мудре - відміни в поглядах ведуть до розвитку організації, покращання її роботи, зміцненню авторитету в широкому загалі. Але якщо керівництво організації авторитарне, не терпить інших поглядів на розвиток руху, крім своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент; можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволені діяльністю організації козаки створюють свій підрозділ і намагаються працювати краще...

Подібна ситуація у кінці ХХ століття склалася в Українському козацтві на всіх рівнях - від всеукраїнського до місцевого, зокрема в Одеській крайовій та Білгород-Дністровській районній організаціях.

Обравши отаманом генерала Валентина Пилипенка, а писарем полковника гвардії Валентина Федоренка, Українське Чорноморське Гуляйпільське козацтво вступило в новий етап свого розвитку. Заступником отамана з питань ідеології було обрано письменника - академіка Богдана Сушинського, заступником з організаційних питань полковника Анатолія Петька - отамана Овідіопольської районової козацької організації. УЧГПК на Великій Раді Українського козацтва підтримало кандидатуру генерала Івана Біласа, який (після Гетьмана Володимира Муляви, що тяжко захворів - інсульт) став третім Гетьманом.

Незгода серед керівників Одеської крайової організації щодо подальшого шляху її розвитку призвів до серії розколів.

Спочатку крайова організація змінила назву - стала Чорноморським козацтвом. При цьому стався розкол: більша частина козаків на чолі з Анатолієм Петько, Валентином Федоренко, Богданом Сушинським організувало окреме козацьке об'єднання, яке згодом розкололося на Чорноморське козацьке військо Анатолія Петька (входить до складу Українського козацтва та підтримує Гетьмана І. Біласа) та Реєстрове козацтво Богдана Сушинського, яке не підтримує Гетьмана УК І. Біласа, а входить у Всесвітню Лігу Лицарів. До речі, Б. Сушинський є пріором Мальтійського Ордена лицарів, нагороджений Папою Іоанном Павлом II медаллю св. Амвросія. Далі Чорноморське козацьке військо розкололось на ЧВК (Чорноморське козацьке військо - отаман А. Петько) та ЧКЗ (Чорноморське козацьке з'єднання - отаман Пукліч - президент охоронного бюро „Гриф”). Розбіжності добре висвітлені у статутах цих організацій.

Від Чорноморського козацтва В. Пилипенка відійшов полк ім. Сірка отамана Валентина Кривобока, потім „Одеська Січ” Івана Коваля. Далі В. Пилипенко склав повноваження й отаманом Чорноморського козацтва обрали Генадія Загайчука.

В кінці ХХ століття в Одеському краї працювали 9 незалежних козацьких організацій, які мали статус обласних:

Звичаєве козацтво отамана Леоніда Безклубого.

Чорноморське козацьке військо отамана Анатолія Петька (входить до складу Українського козацтва).

Чорноморське козацьке з'єднання отамана Валентина Пукліча (входить до складу Українського козацтва).

Полк ім. Сірка отамана Валентина Кривобока.

„Одеська Січ” отамана Івана Коваля.

Чорноморське козацтво отамана Генадія Загайчука.

Буджацька Січ отамана Михайла Скляренка.

Реєстрове козацтво отамана Богдана Сушинського.

Козацька асоціація пасічників Одещини наказного отамана Леоніда Городецького.

Процес розколу не обійшов й козацтво Білгород-Дністровського району і в цілому Задністров'я.

Від Білгород-Дністровського міського козацького Кошу відпочкувався 1-й Білгород-Дністровський міський Окружний полк ім. П. Орлика, співзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.І., Дейна М.К., Оленів І.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В. Першим отаманом полку був Царенко О.П., потім козаки отаманом обрали Врублевського М.В. Полк підпорядкований Чорноморському козацькому війську Анатолія Петька й підтримує Гетьмана І. Біласа.

Від полку відійшов Білгород-Дністровський Окремий курінь ім.С. Білого, співзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., Сокорев Ю.О., Сокорев О.О., Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ КП отець Микола Григоращенко. Курінь підтримує Гетьмана І. Біласа. Штаб-квартира куреню знаходиться на вулиці Плавневій; над воротями майорить державний прапор.

Саратська районна козацька організація розкололася на полк отамана С. Іванова та полк отамана Поглупко.

В кінці ХХ століття в Білгород-Дністровському районі і місті працювали такі козацькі організації:

1. Козацьке паланкове товариство. Отаман Леонід Городецький.

2. Буджацька Січ. Отаман Михайло Скляренко. До складу Буджацької Січі входить Козацький Кіш отамана Михайла Скляренка.

3. Полк ім. П. Орлика. Отаман Микола Врублевський.

4. Окремий курінь ім. С. Білого. Отаман Петро Городниченко.

Продовжували працювати в напрямку козацько-лицарського виховання школярів Миколаївко-Новоросійська (Фоменчук В.А., Настаченко В. М), Долинівська (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т. І), Адамівська (Тимофєєв В.Я., Лавриненко П.М., Гриценко В. Н) школи. На жаль, в ці роки звернули роботу Вигінська (пішов на пенсію Біленко В. Ю), Випаснянська N1 (виїхав на навчання до військової академії Гавриленко В. О) школи...

Як писав у своїх нотатках Л. Городецький: „ Чи може щось об'єднати козацьких лідерів?

Об'єднати може тільки Гетьман України - глава держави - признаний авторитет. Хто? Сьогодні це вакансія. Діждемось президентських виборів, якщо буде вибір.

Які перспективи розвитку відродженого козацтва? Перспективи відкриваються на шляху. Важливо йти цим шляхом і не збиватися ради хвилинних вигід.

Йти крізь терни і без сумнівів служити людям в ім'я Добра і Господа, ім'я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але іншої дороги до Правди в козаків бути не може.

Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом діяльності козацтва, чи результатом іншого Промислу - це не важливо. Важливо, щоб козаки не були сторонніми свідками подій.

Щоб не соромно було підписатися під гаслом: "Слава Богу, що ми козаки! ", - треба виборювати свої вольності, разом навалюючись на перепони і ті перепони ламати, а не обходити. "...

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ'Я ПОЧАТКУ ХХI СТОЛІТТІ

Початок ХХІ століття в Одеській області та, зокрема, Білгород-Дністровському районі для козаків ознаменувався якісним ростом кількості членів та загальною зацікавленістю влади у співробітництві. Це, зокрема, було пов'язано із Указами Президента України про створення Координаційної ради з питань розвитку козацтва (такі ради були створені в Одесі - обласна та в Білгороді-Дністровському - районна і міська) та прийняттям Національної програми розвитку козацтва в Україні.

У ці роки в Задністров'ї працювали такі козацькі організації:

1. Білгород-Дністровська паланка Українського козацтва - отаман Л. Городецький, писар В. Тимофєєв.

2. Адамівський курінь Українського козацтва (автономно у складі Білгород-Дністровської паланки) - отаман М. Маринеску, писар В. Козубенко.

3. Буджацька Січ Українського козацтва - отаман М. Скляренко, писар В. Воробьов.

4. Білгород-Дністровський Кіш Українського козацтва (автономно у складі Буджацької Січі) - отаман М. Скляренко, писар В. Воробьов.

5.1-й Білгород-Дністровський Окружний полк ім.П. Орлика Чорноморського козацького війська Українського козацтва - отаман М. Врублевський, писар В. Воробьов.

6. Білгород-Дністровський Окремий курінь ім.С. Білого Чорноморського козацького війська Українського козацтва - отаман П. Городниченко, писар Ю. Сокорєв.

7. Білгород-Дністровський курінь Війська Запорозького - отаман М. Возний.

8. Жіноча громада Чорноморського козацького війська Українського козацтва - керівник Л. Горлачьова.

9. Білгород-Дністровський курінь Чорноморського козацького з'єднання Українського козацтва, отаман І. Білоус.

Активно працювали козаки М. Скляренко, В. Воробьов, І. Оленєв, С. Горлачов, М. Врублевський, В. Єремєєв, В. Бойчев, Б. Устименко, Л. Городецький, В. Тимофєєв, М. Маринеску, М. Дейна, П. Городниченко, В. Смаковський,

Цікаве спостереження: нові козацькі організації завжди утворювалися із появою нових лідерів - й надалі я прогнозую ріст цих організацій із приходом у козацтво осіб - носіїв нових ідей.

Новим у козацтві (і характерним для цього періоду) було співробітництво козаків усіх осередків („час збирати каміння”), особливо коли необхідно було проводити масштабні заходи - участь у Дні міста Білгорода-Дністровського, у відкритті пам'ятників Т. Шевченку (Білгород-Дністровський), отаману Головатому, Богдану Хмельницькому (Одеса), організація екскурсій для школярів на кораблі Чорноморського флоту, районне свято на базі Адамівської школи, районне Свято козацької пісні, посвята у козачата учнів Долинівської школи, у козаки всесвітньо відомого фольклорного ансамблю „Веселка” (керівник І. Нікіруй), хлопчачого ансамблю „Гроно” (керівник Б. Нікіруй), ліцеїстів Тузлівського НВК, зустріч із кандидатом у Президенти України В. Ющенком та ін...

У ці роки продовжували активно працювати в напрямку козацько-лицарського виховання Адамівська (директор Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-організатор Гриценко В. Н) та Долинівська (директор Тома Т.І., завуч Долгошеєнко М.І., педагог-організатор Молчанова Т. І) школи. Почали відроджувати шкільні козацькі організації Випаснянська №1 школа (учитель ДПЮ Гладченко Ю. О), Турлацька школа (директор Тодорова Т.П.), Біленківська школа (педагог-організатор Ситнік В. А), Тузлівський НВК Татарбунарського району (директор Покровщук Д. М). Звернула активну роботу Миколаївсько-Новоросійська школа (із виходом на пенсію Фоменчук В. А).

Почав друкуватися невеликим накладом (тиражем) регіональний козацький щомісячник „Річ про Буджацьку Січ” (тут друкуються статті теоретиків козацького руху - Устименка Б.І., Городецького Л.Г., Тимофєєва В.Я., Скляренка М.П., новини козацької діяльності, художні біографії лідерів козацького руху Буджаку та ін).

Було прийнято регіональну програму відродження та розвитку Українського козацтва на Одещині на 2002-2005 роки у ІІІ розділі якої сказано: ”... організувати семінари з проблем козацького виховання школярів на базі Адамівської загальноосвітньої школи”. Метою територіальної програми відродження та розвитку Українського козацтва в Бессарабії є - подальший розвиток козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолідацію суспільства.

Згідно програми, козацтво Буджаку зосередило зусилля на:

історико-просвітницькій та дослідницькій діяльності;

військово-патріотичному вихованні, із впровадженням козацьких традицій у навчальні заклади та в лави армії;

спортивному розвитку;

розвитку фермерських господарств та підприємницької і ремісничої діяльності;

співпраця з органами правопорядку та адміністраціями і органами самоуправління;

обстоювання засад релігійного виховання.

Завдання отаманської верхівки козацтва Буджаку - не втягувати козаків в згубну

конфронтацію та релігійні, мовно-національні, політико-економічні інтриги (бо на сучасному етапі козацтво як єдина політична сила не сформувалась!) і щоб утримувати козацтво від ціх інтриг - більше займатися вихованням та просвітницькою діяльністю, розвивати культурні осередки - козацькі хори, ансамблі, театри; піклуватись про козацькі ліцеї і табори відпочинку та спортивного загартування.

Ми не повинні насаджувати зневіру. Не можна в такій ситуації будувати цивілізовану державу, формувати повноцінну, самодостатню націю; козаки повинні не дозволяти морально і духовно перетворювати українську націю на націю, в якій панують, і буття якої визначають, панікери, провокатори і духовні дезертири.

Як сказав Б. Сушинський: „Ми живемо в мирній європейській державі. Найбільша мужність полягає в тому, щоб кожен з нас, українців, на своєму робочому і житейському місці, щоденно - борозна до борозни, цеглина до цеглини, слово до слова - підтверджував козацьку вірність в ім'я України, козацьку мужність задля захисту України, козацьку працьовитість і порядність задля процвітання України.

Оце вона і є - житейська, біблійна, а отже й козацька мудрість нашої Національної ідеї. Бо: велич козацької Української Національної ідеї - у величі козацького духу! ”

ІІ. КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГІКА Й СУЧАСНА ОСВІТА (ПЕДАГОГІЧНІ РОЗДУМИ)

„Козацтво стало найдосконалішою формою вияву генетично закодованих здібностей і можливостей нашого народу. Реалізація ж науково обґрунтованих і випробуваних історією козацько-лицарських виховних традицій - один із найефективніших українознавчих підходів у навчально-виховній роботі. ”

Б. Сушинський.

В жодній країні світу немає виховання „взагалі”. Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Це - українська козацька педагогіка.

Відомо, що український козацький визвольний рух - одна з найяскравіших сторінок боротьби нашого народу за політичну і державну незалежність. Багатогранною була діяльність козаків - як звитяжних воїнів, вільнолюбивих громадян, політичних і державних діячів, умілих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців мистецтва, мудрих вихователів дітей. Козацтво у більшості своїй було аристократією національного духу, високоідейною і високоморальною елітою свої нації.

Народ - нація - це самовідтворювана система. Вона може втратити певні функції (державницькі), але допоки жива - спроможна сягати ще вищих рівнів свого розвитку. Потрібні лише внутрішня воля і сила.

Втіленням волі і сили, феноменом відродження свідомо і послідовно стало козацтво. Славетний Байда Вишневецький не тільки поборює військову потугу татар і турків, а й гордо відкидає компроміс (навіть в ім'я життя) з поневолювачами народу (віра твоя, кидає він у вічі султанові, погана, - тож волію умерти, але не бути в спілці з тобою). В ім'я розквіту народу П. Конашевич-Сагайдачний з усім своїм кошем вступає до Київського освітнього братства. Б. Хмельницький сприяє розвитку Києво-Могилянської академії, багато полковників здобуває освіту в зарубіжних університетах. Гетьман І. Мазепа будує освітні заклади та храми, П. Орлик творить найдемократичнішу та найгуманістичнішу в Європі Конституцію, а Кирило Розумовський докладає максимальних зусиль для створення в Батурині університету й 52 роки очолює російську академію наук і здобуває все європейське визнання...

Уся козацька Україна була поділена на „полки”, і в усіх полках та у володіннях Січі функціонували різного роду школи. Ті школи давали світську, релігійну і військову освіту, а головне - готували до життя: як приватного, так і державного. Україна вся була всіяна навчально-виховними закладами і закономірно була визнана Європою як найосвіченіша країна-нація...

Історія вчить: поки козацтво було могутньою суспільною культуротворчою, морально-духовною, національно-патріотичною потугою, доти Україна зберігала свою незалежність чи автономність.

Загальновідомо: козацтво - надзвичайно високого, елітного рівня військова організація, але самою історією їй судилося відіграти роль вирішальної сили у відродженні нації-держави, захисті демократії і свободи, гуманізму, найвищого рівня - конституційної, правової культури.

Дика і темна, свавільна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цієї місії виконати не могла.

Нагадаймо свідчення Д. Яворницького: на Січ приймали лише тих, хто визнав православну віру, спілкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, військове товариство й Україну та за них бути готовим віддати й життя. Іноземці відзначали: козацтво породило найвидатніший феномен лицарства, патріотизму, честі - духовне побратимство, їм не вдалося зафіксувати жодного випадку зради цього типу родства!

І цілком зрозуміло, що такий тип людей не міг з'витися сам собою, з нічого.

Вирішальну роль у кристалізації українського характеру відіграла козацька освіта - педагогіка самопізнання та самореалізації, особової й національно-релігійної самосвідомості, філософії жити по-людськи: чесно і совісно, патріотично й професіонально, на засадах демократії і свободи, красиво і просто.

Козацька педагогіка - це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність.

Головна мета козацької педагогіки - виховати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина. Провідні завдання - виховувати в підростаючих поколінь національну свідомість і самосвідомість, український характер і світогляд, формувати національну і загальнолюдську духовність, готувати фізично загартованих і мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховувати громадян, які розвивали б культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу.

Закономірно, що народ в історичних піснях і думах підніс козацтво на висоту ідеалу. Г. Сковорода не тільки розвинув філософсько-етичний принцип самопізнання, само творення, самореалізації, а й уславив як образ-взірець „отця вольності Богдана”;

І. Котляревський як найвищий ідеал підніс не лише Низа та Евріала (захисників Вітчизни), а й Наталку та її матір, побратимство Миколи та Петра.

Т. Шевченко, написавши не тільки „Кобзаря”, а й „Букваря”, еталонами людини оспівав носіїв козацької філософії, етики і моралі, гідності й честі, політичної активності та державницької мудрості. До речі, Великий Кобзар був курінним отаманом Петербургського козацького Кошу.

Тож природно, що форми козацької етнопедагогіки жили в творах П. Куліша і М. Костомарова, П. Мирного, І. Франка і Л. Українки, Карпенка-Карого, у працях видатних педагогів Г. Ващенка і Яніва, Шлемкевича, Сухомлинського і Стельмаховича, а нині повертається до системи сучасної освіти як незнищений Дух нації.

Система виховання у козаків мала різнобічний характер. Козаки надавали важливого значення як психофізичному вихованню, так і моральному, релігійному, естетичному, що сприяло гармонійному розвитку кожної особистості. Висококультурна еліта нації, враховуючи здобутки народної педагогіки, по філософськи підходила до їх застосування, створювала власні звичаєві правила, яких дотримувалися усі козаки.

Народна педагогіка високо підносить гідність дитини. Повага до дитини ставала основною передумовою у спілкуванні дорослих із вихованцями, що, безперечно, позначалось не лише на стосунках, а й способі життя, моральному становленню молоді.

За народними переконаннями, почуття власної гідності людина має пронести до останніх днів свого життя, це своєрідний показник моральності та чесності з оточуючими та з самим собою.

Одним із найперших чинників впливу на особистість українська етнопедагогіка називає середовище - стосунки в сім'ї, режим дня, побут, звичаї, традиції, житлові умови тощо. Про позитивну роль родини можна говорити тоді, коли в ній панує здоровий дух єдності між усіма її членами, незалежно від їхнього віку, життєвого досвіду. Відчуваючи підтримку і турботу дорослих, діти підсвідомо скеровують свої дії та вчинки на те, щоб виправдати довір'я та сподівання батьків, дорослих. Почуття обов'язку перед старшими організовує дітей, і повага - обопільна.

Ідея домінуючої ролі родини у формуванні особистості знайшла своє вираження та підтримку і на інших рівнях виховання (братські, релігійні школи тощо), у тому числі й на Запорозькій Січі, де за основу виховання взяли народні принципи родинного впливу. Думка про залежність вдачі людини від оточення, стосунків, умов, способу життя трансформувалася у козаків в конкретну вимогу - підготувати міцного й витривалого воїна, захисника рідної землі. Виховання такої особистості становило суспільно-політичну необхідність, викликану обставинами життя і спрямовану в майбутнє. Це одна з передумов суверенності країни, та врешті-решт, такий зміст навчання цілком відповідав вільнолюбивій вдачі козака.

Джурам у свої юнацькі роки доводилося зазнавати багато пригод та небезпек. Але все це було їм на користь, бо, подорослішав, вони ставали найзавзятішими козаками.

На Січ приходили всі, хто прагнув оберігати Україну від ворога, здобути волю, стати сильним і мужнім. Козацьке середовище було для джур школою життя, відважності та гарту. Послідовність та системність виховного процесу досягалися завдяки батьківському піклуванню досвідчених козаків, товариській підтримки молодих лицарів, постійному контролю і нагляду. Будучи для юнаків родиною (певне коло осіб було постійно біля них), Січ водночас виконувала функції і громадськості.

Народна мудрість влучно зауважує: „З ким поведешся, від того й наберешся”. Йдучи за народними вимогами та правилами, наставником джури обирали мудрого козака, який би стати зразком і порадником для хлопця. Маючи життєвий та військовий досвід, статечний козак ставав авторитетом, прикладом, зразком для хлопця, як у родині батько, навчав хоробрості, чесності, дотримуючись пропагованого народом принципу рівноправності у стосунках.

Інститут батьківства (наставництва) в Запорізькій Січі, ґрунтуючись на народно-християнських принципах любові, взаємоповаги, демократизму, дружби, намагався виховувати молодь гідною традицій минулого, маючи для цього всі підстави.

Морально-етичні чесноти подібного змісту для підростаючого покоління складались у закони життя. Джури цінували батьківську турботу, що виявлялась у толерантному, поважливому ставленні до названих батьків. Дружні стосунки батьків та дітей, щира бесіда, заспокійлива пора створювали особливий духовний світ. Мудра народна педагогіка знала чимало секретів впливу на особистість, уникаючи обмеження її свободи, часто діючи так, що дитина навіть не підозрювала, що її виховують.

Скажімо, невелика бувальщина з уст батьків про ледачого сина застерігала дитину бути такою, казка про мудру дівчину скеровувала діяльність вихованців у відповідне русло, а розповідь про відважних воїнів-козаків заохочувала юнаків до гартування тіла. Такі методи виховання випливали з природних потреб хлопчиків та дівчаток. Юна душа не чинила опору такому вихованню, оскільки все діялось із урахуванням бажань, інтересів, прагнень, сподівань, мрій дітей.

Навчання у школі джур мало свої стани. Ця особливість козацького виховання своєю основою базується на народно-педагогічній віковій періодизації виховання і навчання, складеній з урахуванням споконвічних емпіричних знань. За народними традиціями зміст виховання кожної вікової групи мав певну відмінність, котра акумулювалася у системі вимог. Подібне спостерігається і на Січі. Перехід від одних обов'язків до інших має відбуватися не лише за досягненням певного віку, а й за умови вивчення основ козацького військового мистецтва, узгоджуючи свої дії з морально-етичним кодексом лицарської честі.

Серед різноманітних народно-педагогічних методів виховання велике значення мають профілактичні та практично-дійові. Режим праці та відпочинку, гра у родині забезпечували організованість дітей, сприяли всебічному розвитку фізичних та духовних потреб. Відпочинок спрямовував дітей на поповнення їх життєвого досвіду, стимулював позитивні і корисні звички і водночас служив „розрядкою” для фізичного та емоційного стану. Але й в таких випадках контроль над дітьми не виключався. Названа група узвичаєних народно-педагогічних методів виховання широко застосовувалась і у козаків.

Навчання у школі джур мало розгалужений характер. Як зазначав С. Сірополко, „молодиків у школі й поза школою вчили: Богу добре молитись, на коні ріп'яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватись, з рушниці гострозоро стріляти й списом гостро колоти”.

В цілому навчання тут здійснювалося у релігійному напрямку, адже християнські засади народних виховних традицій - домінуюча ланка у козацькому житті.

Релігійне життя козаків позитивно впливало на світорозуміння молоді. Глибоко духовні звичаї запорожців мають релігійне підґрунтя, і це природно, оскільки козацька духовність, воля, майбутнє були невіддільні від ідеї Бога. Вирушаючи в похід, за звичаєм, треба було поклонитись січовій Покрові і св. Миколі. Та й у будні воїни віддавали шану своїй заступниці: перед обідом читали Святе письмо і молились св. Покрові.

Культ землі був головним у традиційно-звичаєвій системі та навчально-виховному процесі українців, у тому числі й козаків. У запорожців існувала клятва святою землею. Вірячи, що земля чує прохання і бачить людські гріхи, козаки знаходили можливість поговорити з нею, щиро висповідаючись, опустившись на коліна. Тому видається закономірним, що культ землі зайняв почесне місце у виховній ланці запорожців, який би характер вона не мала - релігійний, патріотичний, естетичний, морально-трудовий, розумовий тощо і був консолідуючою силою. За народними переказами, земля мала і магічну силу, у скрутну й вирішальну хвилину відводить очі неприятеля.

Гармонійні відносини природи і людини становили основу буття українців, що позначалось і на виховному процесі. Спосіб життя українців був складений так, що дитина перебувала у центрі природи; трудові навички, естетичні смаки, моральні чесноти формувалися на лоні природи і з допомогою природи.

Простота, добродушність, безпосередність юнаків імпонувала гармонійному багатому світу природи, який сам підказував, як жити, що чинити у тій чи іншій ситуації.

Навколишнє середовище, умови життя вимагали від козаків різного віку витривалості, адже тільки мужні і фізично загартовані воїни могли захистити свої права і країну.

Використовуючи народно-педагогічні традиції, козаки надавали виховному процесові конкретної спрямованості: виховати перш за все воїна-захисника. Це стосується і джур. При цьому ідея суверенної особистості була домінуючою у їхній системі навчання та виховання, що сприяло підвищенню національної свідомості мас.

Загальновідомо, що національні, зокрема, козацькі виховні традиції і звичаї є нині порятунком для „зголоднілої” на душевність і духовність сучасної молодої людини.

Ніщо не повертається в традиційних формах, час диктує свої. Не всі форми відповідають сучасності і в козацькій педагогіці: нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Але дух не втрачає сили, енергії, цілеспрямованості до мети. Тому не можуть не використовуватися такі принципи козацької педагогіки, як любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства (побутового, військового і державницького) і волелюбності, життєносний дух побратимства; дух особової, соціальної і національної самосвідомості, гідності та честі...

Історія козацтва Задністров'я останнього десятиліття ХХ століття - першого десятиліття ХХІ століття дають нам великий історичний урок громадянського почину. Він полягає в тому, що козацько-лицарські традиції, цінності, їхній могутній духовний потенціал цілеспрямовано, творчо відроджують козацькі організації і навчальні заклади на громадському і державному рівнях.

Це перший досвід у роботі з дорослими і молоддю педагогів Саратського району - Миколаївсько-Новоросійської ЗОШ І-ІІІ ст. (Фоменчук В.А., Настаченко Г. М), Білгород-Дністровського району - Старокозацької ЗОШ І-ІІІ ст. (Лісіцин І. М), Випаснянської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 (Гавриленко В. О), Вигінської ЗОШ І-ІІ ст. (Біленко В. Ю), Долинівської ЗОШ І-ІІ ст. (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т. І), Випаснянської ЗОШ І-ІІ ст. (Тодорова Т.П., Чумаченко В. М), Адамівської ЗОШ І-ІІ ст. (Тимофєєв В.Я., Лавриненко П.М., Гриценко В. Н).

Завдання, які ставлять перед собою керівники наших Задністрових „Січей”, куренів, кошів, інших козацьких осередків - нести в маси наукову українознавчу інформацію, підвищувати рівень політичної освіти, утверджувати демократичні засади життя, дисципліну і порядок, правові і моральні норми, культуру поведінки, боротися з алкоголізмом, наркоманією, злочинністю, іншими суспільними хворобами; ці керівники вважають, що сучасні козацькі, січові осередки покликані пробуджувати енергію, ініціативу народу, залучати його найширші кола до активного громадського життя, культурно-мистецької, політичної, економічної діяльності ів інтересах усього народу; глибоко розвивати моральний, ідейний, естетичний, духовний потенціал ідеалів людини-козака, лицаря. Такі ідеали в наші часи мають наснажуватися якостями державного, політичного і громадського діяча, відданого інтересам народу, України-Батьківщини і загалом, виховання на засадах козацької педагогіки має три аспекти, що передбачають формування високих моральних якостей, фізичний розвиток та культурологічне виховання дітей і молоді.

У період моральної кризи, дегероїзації і деморалізації значної частини нашого суспільства козацько-лицарські традиції, козацька сімейна, шкільна і соціальна педагогіка (як невід'ємна складова української педагогіки), високо тримають стяг вершинних національних і загальнолюдських цінностей, здобутків елітних прошарків рідного народу, лицарської духовності.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКЕ ПЕДАГОГІЧНЕ УЧИЛИЩЕ

Із 1994 року (після появи в педагогічній пресі концепції козацького виховання) і по теперішній час, викладачі Білгород-Дністровського педагогічного училища (Лобанова В.С., Юрченко В.І., Головань І.М., Виштак О. М) опрацьовують із студентами старших курсів шляхи впровадження в практику освіти козацьку педагогіку: курсові роботи з теми „Козацька педагогіка” писали Ніколова Г. Ю (1994), Яценко Т.О. (1994), Виходцев Р.Г. (1995), Чудак О.В. (1995), Місержі М.В. (1999); „Вплив дитячих козацьких об'єднань на формування національної свідомості школярів” на матеріалі „Молодої Січі” Адамівської школи” - Ткаченко І.В. (2002).

Як писали студенти: „Можна зробити висновок, що відродження культурно-освітніх козацьких традицій одна з необхідніших і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Все це досягається за допомогою козацької педагогіки, яку використовували наші предки. ” (Виходцев Р.Г., 1995).

„Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогіки, я хотів насамперед розкрити і донести до студентів міцний зв'язок нашого виховання, системи виховання сучасного і минулого. Ці всі питання дуже складні і водночас дуже цікаві зараз, тим паче майбутньому педагогу. І якщо я більше буду знати про методи, форми виховання на Україні в часи козаччини, гетьманщини, то це піде тільки на користь мені і всім тим, зким я буду про це спілкуватись. ” (Чудак О.В., 1995).

„Пізнання ідейно-морального, виховного потенціалу козацької духовності, розкриття своєрідних форм її існування, самобутніх шляхів розвитку має багато в чому вирішальне значення у відродженні та становленні української національної системи виховання, школи і педагогіки, у формуванні в наш час вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості. ” (Місержі М.В., 1999).

„Як сказав В.Я. Тимофєєв: „Українця можна виховати тільки виховуючи українця”, бо „людина може стати людиною тільки через виховання” (І. Кант) і, спостерігаючи розвиток сучасного українського суспільства, ми приходимо до висновку, що відбуваються значні зміни у вихованні підростаючого покоління, зокрема національного виховання. Це відбувається завдяки тому, що все частіше в системі виховання керівники шкіл звертають увагу на те, щоб дітей, юних українців, виховували саме по-українські, тобто використовували козацьке виховання і педагогіку”. (Ткаченко І.В., 2002).

САРАТСЬКИЙ РАЙОН. МИКОЛАЇВСЬКО-НОВОРОСІЙСЬКА ШКОЛА

В Миколаївсько-Новоросійській школі ентузіастами козацько-лицарського виховання були завуч з виховної роботи Фоменчук В.А. та педагог-організатор Настаченко Г.М. Вони організували в школі Козацьку республіку „Мрія”, мета діяльності якої: „Виховання глибоких і твердих національно-патріотичних переконань, підготовка до творчої праці; формування високих морально-психологічних якостей; виховання фізично здорового покоління”.

Настаченко Г. М.: „Коли організовувалися якісь заходи, я завжди опиралася на дітей, давала можливість проявити себе, відчути відповідальність. Поступово вивчались нахили дітей, їх здібності. І ми поступово згуртувались. Так через деякий час виникла думка про єдину організацію, яка б об'єднувала всіх. Допомогли уроки народознавства, класні години. В школі виникла козацька республіка, якій дали назву „Мрія”. ”

Фоменчук В. А.: „Познайомившись з історією козацтва глибше, вивчивши історичне минуле села, вирішили в школі організувати козацьку організацію. Спочатку йшов конкурс на кращу назву, потім девіз підбирали, боролися за право бути обраним отаманом і т.д. Кожен клас став куренем. Поступово, набираючись досвіду, йшли до того, щоб в школі була створена козацька республіка. ”

Школа в Байрамчі (в минулому - столиця Усть-Дунайського козацтва) - чистота, на стінах стенди, присвячені історії козацтва, портрети гетьманів. Тільки що козачата повернулись з пішого походу по казацьким селам Карналіївка, Козацьке, Старокозаче, де пройшли зустрічі з джурами отамана І. Лісіцина. До козачат Байрамчі приїжджають козаки з Сарати (отаман С. Іванов), з Білгорода-Дністровського (козаки М. Скляренко, І. Оленєв, В. Бойчев, В. Горлачьов, В. Воробьов); це школа відродження, школа спасіння від безпам'ятства. Це більш надійний шлях пошуку духовних витоків, ніж плутання по пустелі бездуховності в надії, що за ці роки час унесе з собою всіх яничар-безбатченків, тяжкий наслід нашого трагічного минулого.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. СТАРОКОЗАЦЬКА ШКОЛА

З числа Старокозацьких школярів офіцером-відставником, учителем ДПЮ Лісіціним І.М. було організовано школу джур. З виступу отамана Старокозацького куріня на Великій Раді Українського козацтва у жовтні 1997 року: „Сьогодні у нас, джур, дитячої та молодіжної організації Українського козацтва „Молода Січ”, створеної в нашому селі Старокозаче Одеської області дебют на всеукраїнському рівні. На сьогодні в нашій організації налічується 108 осіб. Чим ми займаємося? Влітку, окрім занять з орієнтування на місцевості, правилам розташування палаточного табору, вміння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, ми познайомилися з засобами зв'язку, трохи попрацювали у цій сфері і навіть маємо свій рекорд по проведенню польового телефонного зв'язку на відстані 100 метрів - 43 секунди.

Зараз ми займаємося художньою самодіяльністю (вчимо танці, козацькі пісні), спортивною гімнастикою, і що саме головне - вивчаємо історію козацтва, традиції і звичаї наших предків, відомих на весь світ козаків. Разом з митним нарядом ми несемо патрульну службу, самостійно сидімо в засадах по виявленню контрабандних грузів. Окрім цього, з нами двічі на тиждень проводить уроки богословія священик нашої Покровської церкви отець Антоній. ”

... Багатолюдно було під час недільної служби у Грецької церкви Білгорода-Дністровського.39 старокозацьких школярів - козацьких джур та дан приїхали у місто, щоб, отримавши благословення отця Владислава, прийняти посвячення у козаки. Хлопчаки читають текст присяги: „Присягаю бути вірним Богові та Україні. Присягаюся товариству бути допомогою товаришам у козацьких справах. На славу перед Господом та Україною. ” Це не вистава, не театральне дійство, а повернення до безсмертних народних витоків, до віри батьків, до справи служіння своїй землі, Вітчизні, народу.

А чому дівчат називають данами? Даною називалася богиня води в староукраїнській міфології. А вода - символ життя...

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. ВИПАСНЯНСЬКА №1 ШКОЛА

В школі учителем ДПЮ Гавриленко В.О. була організована джурова козацька організація „Молода Січ”, яка прийняла всім своїм складом посвяту в козаки. Посвяту проводили козаки М. Скляренко, В. Горлачов, П. Городниченко, А. Берлізов, В. Гавриленко. „Молода Січ” - самодіяльна дитяча організація, що будує свою роботу на принципах добровільності, демократії та самоврядування. Проводяться конкурси, змагання, козацькі КВК, гра-конкурс „Тої слави козацької повік не забудем”, бесіди „Жіночі імена в часи козацтва”.

Педагогічний колектив не лишився в стороні від козацької педагогіки: впроваджуються козацькі традиції, проводили педагогічні ради „Формування національної свідомості в процесі навчання і виховання”, „Вплив дитячої організації „Молода Січ” на формування патріотизму школярів”.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. ВИГІНСЬКА ШКОЛА

Директор школи курінний Українського козацтва Біленко В. Ю та учитель фізкультури осавул Українського козацтва Берлізов А.М. організували дитячу джурову та данову організацію „Молода Січ”, яка працює на засадах Українського козацтва. Було придбано парадний однострій для козачат (мундири та кашкети або берети), створено атрибутику (прапор, корогви). Учні почали вивчати історію козацтва; основи військового мистецтва та тілодуховиховання козаків, пройшли посвяту в джури та дани. В лавах „Молодої Січі” налічувалося 65 членів, практично всі учні 5-9 класів.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. ДОЛИНІВСЬКА ШКОЛА

В школі директором Тома Т.І., завучем Долгошеєнко М.І., Молчановою Т.І. було створено дитячу козацьку організацію „Козацький кіш”, яка працює на засадах українського козацтва, в школі створено чітку систему виховної роботи, яка ґрунтується на історичних і національних традиціях українського народу, ведеться гарно оформлений та талановито написаний літопис шкільних справ. Дуже цікаво дозвілля школярів: вечори, свята, КВК, спортивні змагання, Козацькі забави - традиційне травневе спортивно-мистецьке свято козачат „Суперкозак”, працює шкільний музей села - один з кращих в районі. Спільними зусиллями сім'ї та школи виховуються у дітей бажання зберігати родинні традиції, сімейні реліквії, вивчати родовід, прилучати їх до народних традицій, звичаїв, обрядів; етичні норми взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, здатність піклуватися про молодших і немічних.

„Козацький кіш” пройшов посвяту у козачата, посвяту в урочистій обстановці проводили козаки М. Скляренко, В. Воробйов, В. Тимофєєв, В. Лашкевич. Діти всією душею приймають кодекс козацької честі, зростають в атмосфері взаємоповаги і взаємовиручки, добре поводять себе у побуті, добре вчаться.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. ТУРЛАЦЬКА ШКОЛА

В Турлацькій школі козацькому вихованню приділяли належну увагу директор Тодорова Т.П. та учитель початкових класів Чумаченко В.М.

Тодорова Т.П.: „... Я вирішила для своїх другокласників влаштувати свято „Козацькі забави”. До святково оформленої класної кімнати завітали батьки, старші та молодші братики і сестрички, друзі. Спочатку другокласники розказували про історію Запорозької Січі, про славних козаків. Потім хлопчики змагались у швидкості чищення картоплі, перетягування канату, віджимання від підлоги; стрибали у мішках, намагались якнайбільше назвати українських міст, виявляли свої мовленні здібності, складали вітальні листівки, які вручали дівчаткам разом з квітами. Всі хлопчики пройшли випробування і були прийняті до козацького загону. ”

Чумаченко В. М.: „ Я весь час намагаюся на уроках читання і рідної мови дати більше знань дітям про минуле наших предків. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнів з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в історії українського народу, виховувати в учнів любов до рідного краю, бажання бути гідними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними і цим створювати дружний колектив. ”

Мабуть є в тому, що Тодорова Т.П. та Чумаченко В.М. звернули увагу на патріотичне виховання дітей (у формі козацького) закономірність - козацтво, як якість менталітету українця, притягує до себе юні, незіпсовані душі - романтикою звитяги, побратимства, всім тим, що ми називаємо польотом душі.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. АДАМІВСЬКА ШКОЛА

Адамівська школа козацько-лицарського виховання - громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

Автором школи є її директор - Тимофєєв В.Я., він же, разом із завучем Лавриненко П.М. та педагогом-організатором - співзасновник Адамівського куріня Адамівської Січі (громадської дитячо-юнацької організації Українського козацтва).

У вихованні національно свідомих козаків та берегинь педагогічний колектив бачить три ступені:

1. Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі.2. Родинно-шкільне виховання джури та дани.3. Громадсько-родинне виховання козака та берегині.

Кожен з етапів козацько-лицарського виховання має свої особливості і проводиться: А). Родинно-дошкільне - через роботу з батьками дошкільнят та введення спеціальних курсів до програми дитячого садочка. Б). Родинно-шкільне - у формі роботи Адамівської школи козацько-лицарського виховання (а/класна робота за рахунок варіативної частини з основних дисциплін козацько-лицарського виховання; б/позакласна робота за рахунок гуртків, у формі Козацької республіки - одна з форм самоврядування учнівського колективу та класних козацьких загонів; в/позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації „Молода Січ” Українська козацтва). В). Громадсько-родинне - у формі діяльності місцевого осередку Українського козацтва (Адамівського куріня) та жіночої громади Українського козацтва.

Основна мета Адамівської школи козацько-лицарського виховання - формування в родині, школі й громадському житті творчої особистості козака-лицаря, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і духовністю. Практика роботи школи свідчить, що введення потенціалу козацько-лицарської духовності у виховний процес значно полегшує формування вільної, зі стійкими морально-вольовими якостями й силою духу особистості.

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОН. ТУЗЛІВСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОНИЙ КОМПЛЕКС

Тузлівський навчально-виховний комплекс створений з метою навчання обдарованих соціально-незахищених дітей. Комплекс об'єднує загальноосвітню школу (завідуюча школи - Удовиченко О. Ф), інтернат для соціально-незахищених дітей (завідуюча інтернатом - Одинець Є. Т) та ліцей військово-спортивного напрямку для вихованців шкіл-інтернатів Одеської області (комендант ліцею - Катарков В. П). Керує закладом директор - Покровщук М.Д.

В Тузлівському НВК завершено перший етап трансформації його у козацький навчальний заклад: пройшовши курс „молодого козака”, більше 30 ліцеїстів прийняли посвяту, яку проводили козаки Буджацької Січі Скляренко М.П., Бойчев В.В., Воробйов В.М., Тимофєєв В.Я., Горлачьов В.П., Смаковський В.М. та хорунжа Горлачова Л.Я.

ДУХОВНЕ ВИХОВАННЯ

Практично всі педагоги, які впроваджували в практику своєї школи козацьку педагогіку, вважають, що в систему виховної роботи з козачатами, крім тіловиховання, треба вводити й духовиховання і тоді буде козацьке тілодуховиховання, що на практиці означає й введення християнської моралі.

Генеральний суддя Буджацької Січі Б. Устименко: „У нас церква відокремлена від держави, але в одеських єврейських школах учнів ознайомлюють із змістом священних книг. В польських школах вивчають Біблію. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховності, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б із канонічними заповідями, щоб дитина змогла відрізнити добро від зла. ”

В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній та ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й опанування етичних основ християнства, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть і до яких у більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення.

Ніхто не буде сперечатися, що Церква є носієм духовності. Так воно і є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, і найперше гармонії нашого внутрішнього світу. Багато людей відвідують храми, вважають себе віруючими і повага до традицій та релігії свого народу стримує багатьох з них від хибних кроків. Свою роль тут відіграє і громадська думка, а тому людина буде намагатися жити і діяти так, щоб не було соромно перед людьми.

Лише розвинута моральність, лише прийняття абсолютних вічних норм співжиття допоможе у потрібну хвилину підлітку (юнаку) - він не буде вагатися, втримається, не піде на умовляння товаришів, адже матиме приписи на всі випадки життя. А нагородою буде чисте сумління та гармонія внутрішнього світу…

Формування духовності як основної якості людини, визначення її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, на яких має базуватися життя дитини - основні напрямами роботи духовного виховання. До речі, є необхідність вивчення досвіду кращих шкіл Одещини щодо формування духовності: Школи М.П. Гузика (м. Южний) - з його філософією Трійці - Дух, Душа, Тіло; Школи Духовності Л.Я. Прокопечко (м. Южний); НВК „Сузір'я”, С.В. Мельник (м. Одеса) з її концепцією оволодінням інтелектуальною, духовною, фізичною, психологічною культурою.

Обов'язок формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей покладається на недільні, загальноосвітні християнські школи (у тому числі й приватні), позашкільні освітні заклади Міністерства освіти і науки, клуби, різноманітні громадські центри, бібліотеки. До цього процесу залучаються також засоби масової інформації: газети, журнали, радіо. Велика роль відводиться батькам, які традиційно першими формують моральні орієнтації дитини на основі християнської етики та народної моралі. До речі, „Моральний кодекс будівника комунізму” (1962) багато в чому повторив або модифікував канони, які людство сприйняло спочатку як християнські, а потім і як універсальні, - принципи чесності, правдивості, простоти, скромності тощо…

Отже, тривале функціонування і понадситуаційний, інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні настанови, зумовлюють їх особливу роль у процесі виховання дітей та молоді й спонукають нас - педагогів - до вироблення засобів і методів їх засвоєння учнями...

НОВІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ

“Школа козацько-лицарського виховання - ГРОМАДСЬКИЙ (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову сучасну козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в життя на сучасному рівні ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України”. (Концепція школи козацько-лицарського виховання. Адамівка, 1999).

В першій редакції Концепції (1998) було заявлено, що “Школа козацько-лицарського виховання - ПОЗАШКІЛЬНИЙ ГРОМАДСЬКИЙ навчально-виховний заклад”... і далі за текстом.

Це “де юре” означало, що ми не маємо права втручатися у навчальний процес, який задекларовано навчальним планом та програмами. Статус громадського навчально-виховного закладу ми ще й у 2003 році не змінили на статус експериментального майданчика, а це змушує нас з осторогою краяти варіативну частину навчального плану.

“Де факто” ми мінімально втручалися у навчальний план. Це було так:

Таблиця 1. 1998-1999 н. р.

Страницы: 1, 2