Товарна структура імпорту послугу 2009 році мала наступний вигляд: найбільшою за обсягом (25,5%) групою послуг є фінансові послуги. У 2009 р. вони становили 90,0% від попереднього року. 19,0% від загального обсягу імпорту становили транспортні послуги. Їх обсяг зменшився на 40,8% порівняно з попереднім роком. 17,1% від загального обсягу імпорту становили різні ділові, професійні та технічні послуги, тобто 78,8% від обсягу попереднього року.
Серед найбільшої за об’ємом групи експорту послуг – транспортних послуг трубопровідному транспорту належить 33,4% від загального обсягу перевезень; морському – 20,2%; залізничному транспорту – 19,7 %; повітряному транспорту – 17,7%; іншим видам транспорту – 9,2%.
Водночас, у структурі імпорту транспортних послуг залізничному транспорту належить 42,5% від загального обсягу перевезень; повітряному – 34,0%; морському транспорту – 13,0%; трубопровідному транспорту – 0,2%; іншим видам транспорту – 10,3%.
Серед країн СНД, які є найбільшим експортним партнером України, найбільша частка експорту послуг у загальному обсязі належить Російській Федерації (36,1%). Значними торгівельними партнерами також є Казахстан, Білорусь та Туркменістан.
Перше місце за обсягом імпорту послуг з Європи належить Великій Британії (24,8%). Важливими партнерами також є Німеччина, Франція та Австрія.
Отже, на відміну від торговельного балансу товарів, сальдо балансу послуг за 2009 рік є додатнім і складає 4352,0 млн. дол. США, хоча спостерігалось падіння обсягів експорту та імпорту послуг за всіма регіонами світу, окрім Австралії та Океанії, порівняно з попереднім роком. Країни СНД виявились найважливішим експортним партнером України, а найважливішим імпортним – країни Європи. У структурі зовнішньої торгівлі послугами 65,7% обсягів експорту належить транспортним послугам, а 25,5% імпорту – фінансовим послугам [5].
Завершуючи другий розділ, можна зробити висновок, що хоча Україна і володіє досить значним торгівельним потенціалом, в останні роки структура зовнішньої торгівлі України розвивалась нерівномірно. У 2009 році спостерігалось падіння обсягів експорту та імпорту товарів і послуг як в цілому, так і по окремим складовим. Така динаміка пояснюється комплексним впливом внутрішніх та зовнішніх економічних, політичних та інших факторів.
Розвиток зовнішньої торгівля України відзначився рядом проблем, серед яких, у першу чергу, нераціональна структуру вітчизняного експорту, в якому домінують сировина та продукція з низьким рівнем переробки.
Експортний профіль України визначають продукти з низькою часткою доданої вартості, а також товари, випуск яких пов’язаний з шкідливим, екологічно небезпечним виробництвом (продукція чорної металургії). Така ситуація робить країну досить чутливою до коливань попиту країн-імпортерів, цін на ринках, тарифних та нетарифних заходів та ін [7].
Подібна експортна спеціалізація України склалася ще за радянських часів, певною мірою визначалася наявністю відповідних природних ресурсів (вугілля, залізна і марганцева руда тощо). До того ж виробництво та експортування цих товарів є значно більш простою справою, ніж виробництво і реалізація на зовнішньому ринку продукції високотехнологічних галузей економіки. Об'єм інноваційній продукції, реалізованій на експорт залишається украй низьким.
Цим зумовлена переважно сировинна спрямованість вітчизняного експорту, що призводить до невигідних пропорцій міжнародного товарообміну.
В структурі імпорту переважають енергоресурси і високотехнологічна продукція. Таким чином, і експортний, і імпортний пакет України залишається украй уразливим, все помітніше відставання в торгівлі високими технологіями. Ринки основних експортних товарів України характеризуються посилюванням суперництва учасників і наростанням цінової конкуренції, що може позначитися на об'ємах валютних надходжень зважаючи на зниження норми прибутку (що вимагає постійного збільшенням фізичних об'ємів експорту). Прямими конкурентами України на цих ринках є країни, що володіють великими перевагами чинників, що явно звужує перспективи і знижує доцільність поліпшення позиції нашої країни [1].
Рівень розвитку продуктивних сил – один з вирішальних чинників, які насамперед сприяють підвищенню ефективності участі України у системі міжнародного поділу праці і міжнародному товарообміні. За кількісними характеристиками виробничого науково-технічного та інтелектуального потенціалу наша країна може бути гідним партнером світогосподарських взаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяє послідовно вирішувати завдання оптимізації її зовнішньогосподарських зв’язків. Крім того, розв’язанню цього завдання сприяють такі об’єктивні чинники, як багаті природні ресурси, вигідне географічне положення нашої країни, наявність необхідної інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні зв’язки тощо. Проте націленість України на більш ефективне включення у систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну в умовах глобалізації потребує здійснення прогресивної структурної перебудови економіки і відповідного реформування її орієнтованого на експорт сектора [18].
Основу цього сектору, крім традиційних галузей видобувної та металургійної промисловості, які виступають зараз основним джерелом валютних надходжень від експорту, можуть скласти високотехнологічні, наукомісткі галузі, пов’язані зі створенням, зокрема, нових поколінь літаків, ракетоносіїв, створенням нових матеріалів, розвитком електрозварювального виробництва, рівень яких не поступається кращим закордонним аналогам. За даними світового банку, щодо розвитку науки і технологій Україна посідає досить високе місце, що виступає необхідною передумовою для її прогресивної переорієнтації з експорту сировинних матеріалів на готову наукомістку продукцію та на нові технології.
Значний експортний та конкурентний потенціал мають також галузі агропромислового комплексу, модернізація яких спроможна вивести наше сільське господарство до складу високоефективних галузей, які поряд з іншими визначатимуть економічний профіль України у системі міжнародного поділу праці. При цьому розширення експортної орієнтації сільськогосподарського виробництва може стати одним з основних факторів економічного зростання галузі та підвищення конкурентоспроможності її продукції [12, с. 322].
Географічна структура зовнішньої торгівлі України не тільки характеризує ступінь розвитку її зовнішньоекономічних відносин з іншими країнами світу, а й показує певну залежність держави від взаємовідносин з тією чи іншою країною. Так, тривалий час спостерігалась тенденція зменшення питомої ваги країн СНД в експорті України і переорієнтація експорту на ринки Європи, хоча в останні роки спостерігається зворотній процес. Така динаміка пояснюється погіршенням умов торгівлі з Росією.
Стрімке скорочення обсягів українського експорту до Росії розпочалось з липня 2001 р. після введення нового порядку стягнення ПДВ з імпортних товарів. Крім того протягом 2001-2002 рр. Україна і Росія вживали ряд антидемпінгових та спеціальних заходів, спрямованих на обмеження доступу товарів на свої ринки. З боку Росії були введені квоти на імпорт сталевих труб, оцинкований прокат, що свідчить про напруження торгівельних стосунків [7].
Нарешті, використовувати вигідного географічного положення України залишається незадовільним. Транзитні перевезення вантажів, використання створеної мережі нафто- і газопроводів виступають також суттєвим джерелом валютних надходжень. Біля двох десятків європейських країн отримують газ, що надходить через українські газові магістралі. Але існуюча система газопроводів потребує значного оновлення та нарощення потужностей, оскільки 17% газопровідної мережі вже відпрацювали свій строк, а 15% наближаються до нього.
Разом з тим необхідно здійснювати додаткове більш глибоке обґрунтування наших зовнішньоекономічних пріоритетів, зумовлених розгортанням процесів глобалізації світової економіки.
За цих обставин важливою умовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики у напрямку створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєних технологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку. Державна підтримка таких високотехнологічних корпорацій об’єктивно необхідна для реалізації великих коопераційних проектів. Специфіка ефективної міжнародної спеціалізації України теж вимагає розробки обґрунтованих маркетингових програм та організації державної підтримки щодо створення міжнародних конкурентних переваг для вітчизняних товарів на світових ринках [4, с. 212].
Таким чином, значний стримуючий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі України справляє комплекс інших ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі найважливіші:
· нераціональна товарна та географічна структура експорту та імпорту;
· низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції, насамперед, машинотехнічних виробів;
· важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим інвестування в перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;
· недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;
· випереджаючий ріст цін на продукцію та послуги природних монополій в порівнянні з збільшенням цін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;
· недостача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;
· розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі без завоювання нових постійних "ніш" на світовому ринку;
· збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;
· низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;
· норми українського законодавства, які закріплюють відповідальність постачальника за недоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що прийняті в міжнародній практиці.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
