Змушена тимчасова стриманість України в рішенні питання про вступ у НАТО викликає необхідність розробки надійної стратегії відносин між Заходом і Україною заради підтримки незалежності і безпеки останньої. У ній повинні бути враховані чотири імперативи політичного і стратегічного характеру.

По-перше, Захід повинний підтримувати Україну і перешкоджати формуванню "корейського синдрому", що може виникнути, якщо політика розширення НАТО приведе до поділу українського суспільства на прихильників і супротивників вступу в НАТО.

Другим імперативом (нерозривно зв'язаним з першим) є необхідність прогнозування можливого впливу розширення Альянсу на регіональну безпеку в Центральній Європі і, зокрема, у країнах, що не входять до складу першої хвилі розширення (висловлюється думка, що другої хвилі в найближчі десять років може і не бути, тобто цей той час, що буде потрібно Заходу, щоб "переварити" нових членів Альянсу).

Наступний, третій імператив, складається в необхідності полегшення для країн Центральної Європи процесу вступу в Європейський Союз шляхом рішення питань, зв'язаних з їх безпекою. Не викликає сумнівів, що випадки розбіжності політичних позицій під час обговорення проблем розширення складу учасників ЄС зв'язані з розподілом фінансових зобов'язань серед членів союзу і з процесом політичних і економічних реформ у державах-кандидатах. При цьому офіційні представники ЄС вважають, що вступ центральноєвропейських країн у цю організацію без з'ясування можливих наслідків у сфері безпеки й оборони не представляється можливим.

Четвертий імператив є самим актуальної для країн - членів НАТО. Будь-яка стратегія відносно України повинна відповідати не тільки внутрішнім політичним потребам НАТО, але і принципу консенсусу, що Альянс визнає ведучим. У більш широкому контексті рішення українського питання буде розглядатися як основний іспит на міцність багаторазово проголошених запевнянь Північноатлантичного Альянсу про те, що його розширення зміцнить не тільки безпека нових учасників, але і стабільність у всій Європі.

Тобто українське питання повинне враховувати і проблему взаємин РФ і Заходу. Саме це є складним і делікатним моментом як у переговорному процесі РФ і НАТО, так і в діалозі РФ - США. І якщо розширення НАТО буде відбуватися необережно, те це може ускладнити проблеми безпеки України і викликати протидію з боку РФ, не крім прагнень останньої прискорити інтеграційні процеси в СНД із усіма негативними наслідками такого розвитку подій.

Для того, щоб відповідати вищевикладеним імперативам, що часто суперечать один одному, стратегія НАТО відносно України повинна бути заснована на декількох принципах, що взаємодоповнюють одне одного, і враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін. За умови належного рівня координації подальшої діяльності кумулятивний ефект усіх складені стратегії буде перевищувати арифметичну суму результатів окремо узятих компонентів. Ключовими складеними елементами майбутньої стратегії повинні стати нижчеподані фактори.

Підтримка політичних і економічних реформ. Чи не основною порукою незалежності і безпеки України в майбутньому є процес реформ? Їхній успіх, причому як політичних, так і економічних, є первинна умова незалежності України, її інтеграції в західний світ і підтримки її зовнішньополітичних зусиль з боку держав Заходу. Ніж швидше Україна буде просуватися по шляху внутрішніх політичних і економічних реформ, тим вірогіднише може бути допомога Заходу. У випадку успіху внутрішніх реформ Україні буде легше інтегруватися в європейські структури; більш того, успішні реформи зміцнять її незалежність і віддалять від радянського минулого. І навпаки, гальмування процесу реформ дотепер є небезпечною перешкодою на шляху до успішної інтеграції Української держави в європейський світ.

Оборонне співробітництво з НАТО. Співробітництво в області оборони і безпеки також може стати важливим компонентом будь-якої стратегії, покликаної зміцнити незалежність України. Природно, що регіональна безпека країн Центральної Європи повинна починатися саме зі Сходу, тобто з країн, що географічно розташовані на східних границях Європи й у який усе ще тривають процеси створення і розвитку власних систем національної безпеки й оборони. В даний час збройний напад якої-небудь країни регіону на свого сусіда є малоймовірним, але цілком виключати таку можливість не випливає.

У зв'язку з цим НАТО варто сприяти Українській державі в нарощуванні вже існуючих між ними домовленостей про військове співробітництво і загальне забезпечення регіональної безпеки. При умовах, коли в політичній еліті країни не завжди є єдина думка щодо доцільності вступу в Альянс, розширене військове співробітництво між Україною і НАТО заслуговує підтримки як крок на шляху до більш ефективної системи регіональної безпеки й організації оборони. Загальні дії в області військового співробітництва, по-перше, будуть сприяти оборонному будівництву Української держави, а по-друге, створять умови для подальшого просування України до західної моделі розвитку, незалежно від того, чи вступить вона з часом у чи Альянсу ні. Зрештою, з політичної точки зору для України важливо продемонструвати, що вона є активним членом будівництва європейської архітектури безпеки, а не спостерігачем подій, що відбуваються в Європі.

Указом президента України Л.Кучми від 4 листопада 1998 року затверджена Державна програма співробітництва України з Організацією північноатлантичного договору (НАТО) на період до 2001 року. По своїй суті ця програма реалізує механізм вступу України в НАТО. У програмі освячені наступні питання:

Ø  Співробітництво в політичній сфері

Ø  Співробітництво у військовому сфері

Ø  Співробітництво в області озброєнь

Ø  Співробітництво в області військової економіки

Ø  Співробітництво в області науки до технологій

Ø  Співробітництво в сфері телекомунікаційних і інформаційних систем

Ø  Співробітництво в області стандартизації

Ø  Співробітництво в сфері керування повітряним рухом

Ø  Співробітництво в космічній області

Ø  Інформаційне забезпечення співробітництва України з НАТО

Сучасні плани України щодо НАТО Прем'єр-міністр України Віктор Янукович бачить так - що виконання плану цілей на 2003 рік, затвердженого на засіданні комісії Україна-НАТО в рамках Празького самміту в листопаду минулого року, дозволить перейти до наступного етапу двосторонніх відносин - інтенсифікованому діалогу і плану по знаходженню членства в альянсі. Таку думку Янукович висловив 18 березня в Брюсселеві на прес-конференції після зустрічі з генеральним секретарем НАТО Джорджем Робертсоном.

За словами прем'єра, робота з виконання плану цілей в Україні ведеться на рівні міністерств і "усієї виконавчої влади". "Дії уряду будуть спрямовані на виконання цього плану", - підкреслив він. Україна серйозно відноситься до своїх відносин з НАТО. "На уряд покладена велика відповідальність у відношенні реформування Збройних сил, і ми розуміємо, що ця відповідальність повинна відповідати євро інтеграційним прагненнями України", - сказав Віктор Янукович.

У свою чергу Робертсон відзначив, що Україна і НАТО мають "амбіційні плани", які потрібно втілювати в життя. "Основна задача співробітництва - зміцнення відносин, сприяння важливим реформаторським процесам", - сказав генсек альянсу. Відповідаючи на питання журналістів, яку позицію займає НАТО, у ситуації, що склалася навколо Іраку, Робертсон відзначив, що альянс буде керуватися резолюцією 1441 Ради безпеки ООН. "Це - повне роззброювання Іраку", - підкреслив він.

Як нагадує "Інтерфакс-Україна", раніше в Празі Україна і НАТО на засіданні спільної комісії прийняли план дій і план цілей на 2003 рік. Глава МЗС України Анатолій Зленко, відповідаючи в Празі на питання журналістів про тім, коли план дій, переросте в план по знаходженню членства, відзначив, що це буде залежати від виконання плану дій.

3. Україна і США

Насправді, у зовнішньополітичних розкладах США і їхніх європейських союзників основна увага приділяється, звичайно, Росії. І це зрозуміло: Росія, - повторимося - по своїй природі, історичному досвіду і культурній традиції, географічному положенню, складу населення, не може існувати інакше, ніж як імперію – конгломерату цивілізаційних ідентичних народів, скріпленого сильною державною владою. І, у цьому змісті, навіть без відділених республік, Росія об'єктивно являє собою могутню силу, здатну протистояти далеко йдуть планам по встановленню “нового світового порядку”, відкіля б вони не виходили. З іншого боку, Росія в союзі з Білорусією й Україною сама здатна ставити і вирішувати проблеми світового масштабу. От чому основною метою США, як світового лідера, і їхніх європейських союзників сьогодні є недопущення союзницьких відносин між братерськими державами (так сказати, політика “превентивного усунення можливого конкурента”).

Так що Україні залишається тільки використати з найбільшою користю для себе таке положення речей.

4. Україна і Російська Федерація

Формування пріоритетів зовнішньополітичних у даний момент із неминучістю повинне виходити з визнання двох негативних факторів: об'єктивного ослаблення стратегічного (економічного, військового, культурного, та ін.) потенціалу України – однієї зі спадкоємиць колишнього СРСР і втрати статусу “серйозної держави”.

І, в силу сформованих усередині і зовнішньополітичних обставин, Росії при рішенні поставленої задачі приділяється одне з ключових місць.

Крім того, перспективності цьому напрямку додає той факт, що Україна – ключова ланка у формуванні зовнішньополітичної стратегії російської федерації у відношенні країн “ближнього зарубіжжя”.

Особлива роль України у формуванні ієрархії зовнішньополітичних пріоритетів РФ ґрунтується на розумінні наступних моментів, а саме:

1. Вихідним пунктом російської державності є Київська Русь. Остаточне розмежування України і Росії ставить під сумнів історичну наступність державної влади в РФ. Без України історія Росії не має початку і, отже, позбавляється змісту. Держава не має історії, не має й історичних перспектив. Повернення України в сферу російського впливу в історіософському плані є (по вираженню И. Канта) “умовою можливості” існування російської державності.

2. Відновлення адекватних відносин Росії з Україною має величезне геополітичне значення. У геополітичному змісті союз України з Росією означає вихід Росії до Чорного моря, і далі – на Балкани, до Чорноморських проток, на Близький Схід і, у цілому, в Азіатський регіон. Відродження реального союзу України і Росії забезпечить посилення позицій РФ у Середземномор'ї, Центральній Європі, у тому числі, і в контактах – насамперед - з Німеччиною, Східноєвропейськими державами, потім і – з Англією, Францією, Скандинавськими країнами. Оптимізація відносин України з Росією буде сприяти ефективному протистоянню ісламській погрозі. Якщо говорити в цілому, повернення України в орбіту політичного впливу Російської Федерації зніме болюче “Східне питання” і, у кінцевому рахунку, поверне Росії статус світової держави. І все це має сугубо практичне значення. «Географічне положення наполовину вирішує успішність і розвиненість економіки, а далекість від портів і судноплавних рік – позбавляє держава половини доходів».

3. Україна має надзвичайно вигідне транзитне положення. Через її територію проходять важливі шляхи постачань у Західну Європу російських енергоносіїв. Неврегульованість відносин Росії й України змушує останню шукати альтернативні маршрути транзиту вуглеводнів. Звідси – оптимізація російсько-українських відносин може стати значимим джерелом поповнення державного бюджету РФ.

4. В роки радянської влади народне господарство України формувало значний сектор економічного потенціалу СРСР. Сільське господарство, машинобудування, вуглевидобувна і хімічна промисловість, атомна енергетика – усі ці галузі складали основу економіки України. При цьому, у значній своїй частині, економіка України була (так, і тепер, у не малому ступені, залишається) орієнтованої на Росію. Після розпаду Радянського Союзу, від руйнування господарських зв'язків на Україні найбільше постраждали ті галузі виробництва, що мали ринки чи сировини збуту в Росії. Тим часом, і сьогодні Україна володіє великим економічним потенціалом, ніж, скажемо, республіки Середньої Азії (крім нафтоносного Туркменістану). При наявності продуманої економічної політики, при наявності сильної політичної волі, розвиток кооперації з українськими підприємствами може стати істотним фактором відродження економіки і Російської Федерації, і України.

Усі ці фактори роблять Росію вигідним і багатоплановим партнером, особливо, якщо відзначити чималу залежність України від неї. Яскравим свідченням тому є те, що більшість населення України (60,1%) підтримують ініціативу президентів Росії, Казахстану, Білорусії й України про формування єдиного економічного простору і створенні в перспективі Організації регіональної інтеграції.

Не підтримує цю ініціативу явна меншість - 9,4%. Байдужі до ідей ЄЕП залишилися 15,7% українців, а 14,8% респондентів утруднилися з відповіддю. Було опитано 1998 респондентів у віці від 18 років у всіх регіонах України.

Що ж стосується оцінки подальших перспектив єдиного економічного простору, то 36,9% українських громадян упевнені в тім, що ЄЕП стане ефективним економічним об'єднанням. 31,1% думають, що ЄЕП буде існувати тільки "на папері" і не буде ефективним, 32% респондентів утруднилися з відповіддю, повідомляє Інтерфакс-Україна. На думку директора міжнародних програм Центра ім. Разумкова Валерія Чалого, такі результати свідчать про значний потенціал підтримки населенням регіональної економічної інтеграції України. У той же час скептичні прогнози з приводу ефективності нового об'єднання свідчать про те, як сприймає населення низьку результативність діяльності вже існуючих регіональних об'єднань на просторі СНД.

Крім того, скептицизм у відношенні майбутнього ЕЭП відображають визначена недовіра українських громадян до декларацій, що найчастіше не приносять очікуваного результату для поліпшення соціально-економічної ситуації в країні.

Подальше відношення населення до задекларованих ініціатив, - вважає Чалий, - багато в чому буде визначатися тим, наскільки зрозумілими і прозорими будуть дії українського посібника з їхньої реалізації і чи будуть вони повною мірою відповідати національним інтересам України.

Група Високого Рівня (ГВР) країн "четвірки" СНД (Білорусія, Казахстан, Росія, Україна) у ході другого засідання 21-22 березня в столиці Казахстану обговорила питання створення концепції єдиного економічного простору (ЄЕП). ГВР створена за рішенням глав держав Казахстану, Росії, Білорусії й України для вироблення проекту угоди про створення ЄЕП, про що вони заявили 23 лютого в Москві.

Очікується, що проект угоди буде розроблений до липня цього року, а у вересні, в Ялті, представлений на підписання договірним країнам.

Висновок

Так склалося що, як держава, Україна носить проміжний, “окраїнний” характер через своє геополітичне розташування між європейською, середньоазіатською, російською структурними платами. Завжди вона була “бар’єром” і прикривала собою то одних то інших. Але таке положення речей не може влаштовувати нас по одній простій причині – країна “ширма” ніколи не буде до кінця самостійною. Знаходячись не перетині інтересів, вона Україна завжди піддаватиметься жорсткому тиску з боку зацікавлених сторін. Саме це ми сьогодні спостерігаємо.

Можливо тому зовнішня політика України на даний момент така якою вона є – Україна шукає своє місце в світовому суспільстві. Всі сучасні інтеграційні процеси покликані ствердити Україну як зрілу самостійну державу.

Окрім того будучи по суті своїй державою мирною (що підтверджує повна відмова від ядерної зброї), Україна, в силу своїх можливостей, намагається впливати на ситуацію в світі. На сьогодні чимало українських миротворців знаходиться в різних гарячих точках планети, сприяючи мирному врегулюванню ситуації. І на відміну від більшості “миротворців” інших країн, які нав’язують мир силою зброї – українські корпуси проводять роботи по захисту мирного населення від результатів війни.

В економічному плані, українська зовнішня політика зосереджена на одному – стабілізація економіки країни і виведення її на міжнародний рівень, слід відмітити що під міжнародним рівнем в основному бачиться європейський.

І залишається одна проблема – засилля чужої культури, яке почалося після того як Україна відкрила себе світу. Але це тема для іншого реферату :).

Список літератури

1.       Політичне життя України: www.politic.donetck.ua

2.       Росія – Україна: www.ln.mid.ru

3.       Геополітика України: www.mrezha.ru/ua

4.       Україна і Європейський Союз: http://eu-ukraine.kharkov.ua

5.       Інформаційний сайт: www.ukraine.ru

Страницы: 1, 2, 3