Київ із пропозицією румунських дипломатів міг би погодитись, якби не той факт, що за старим радянсько-румунським договором 1961 р. усі п'ять островів від самого початку належать Україні. Перехід двох із них під юрисдикцію Румунії суперечитиме зафіксованому в українсько-румунському договорі 1997 р. принципу незмінності кордонів, оскільки румунська пропозиція закликає до зміни існуючих кордонів. На згаданій ділянці Дунаю (і це зафіксовано делімітаційними та демаркаційними документами) принцип головного судноплавного фарватеру річки не застосований, оскільки кордон встановлювався за іншими правилами.

Окрім того, що румунські дипломати хочуть створити прецедент, існує принаймні ще одна причина, у зв'язку з якою для Бухареста вкрай важливо заволодіти цими двома островами: при зміні їх приналежності змінюється і точка відліку виняткової економічної зони. Актуальна проблема кордонів - не єдина в українсько-румунських переговорах. Адже, зокрема, з українського боку також роками не вирішуються проблеми стосовно добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Румунія разом із Словаччиною була головним інвестором, вклавши не менш як 700 млн доларів. Україна хотіла б підписати нові угоди щодо авіа-та залізничного сполучення. Доречно також повернутися до привабливої ідеї організації тристороннього співробітництва Україна - Польща - Румунія, запропонованої кілька років тому Президентом Республіки Польща.

Київ і Бухарест усе більше схилялися до думки, що в українсько-румунських відносинах існує не просто проблема кордонів, а й перешкода. "Наші відносини не можуть бути заручниками цих проблем", - заявив міністр закордонних справ Румунії М. Джео-ане після його переговорів у Криму з міністром закордонних справ України А. Зленком влітку 2002 р.

Зважаючи на цей важливий етап у двосторонніх відносинах, Президент України Л. Кучма і Президент Румунії І. Ілієску підписали у Чернівцях 17 червня 2003 р. Договір про режим українсько-румунського державного кордону, співпрацю і взаємну допомогу в прикордонних питаннях на десять років. Передбачено автоматичне продовження його дії, якщо сторони не виявляють іншого бажання. Головне положення документа полягало в тому, що він підтверджує лінію державного кордону, зафіксованого радянсько-румунським договором 1961 р. Всі положення, які стосуються лінії українсько-румунського кордону, не підлягають денонсації. Тим самим на зустрічі президентів у Чернівцях пройдено ще одну лінію, що перешкоджала відносинам між двома країнами.

Безумовно, всіх українсько-румунських проблем підписання договору не розв'яже. Так, залишається актуальною проблема розподілу та делімітації континентального шельфу і виняткової економічної зони кожної з держав.

Стратегічні пріоритети України і Румунії зумовлюються також спільними інтересами у контексті євроінтеґраційних прагнень. Можливо, саме процеси євроатлантичної інтеграції змусять країни по-сучасному підходити до проблем, які не треба передавати нащадкам.

Розділ 3. Українсько-румунські компроміси

Історія становлення та розвитку двосторонніх відносин між офіційним Києвом та Бухарестом завжди була непростою та характеризується наявністю бурхливих дипломатичних баталій. Усе залежало від того, як проходили переговори з болісних питань — угоди про режим державного кордону, делімітації континентального шельфу, а також відновлення Україною власного суднового каналу «Дунай—Чорне море».

Кризу в українсько-румунських стосунках спричинив різкий підхід сторін до вирішення прикордонної проблеми. Виникла вона у зв'язку з тим, що за останні роки судноплавний фарватер у Кілійському рукаві дельти Дунаю змінив своє розташування, у результаті чого Румунія стала претендувати на ряд українських островів на Дунаї.

Нині в дельті Дунаю існують дві вельми серйозні проблеми — це спірне розташування лінії українсько-румунського кордону по ріці, а також питання створення власного суднового ходу «Дунай— Чорне море». 14 раундів переговорів із Румунією з прикордонної проблеми виявилися малорезультативними. Проте після того, як Румунія фактично стала членом НАТО, цілком логічно очікувати ще більшої непоступливості з її боку.

Нині румунська сторона вживає всі можливі заходи щодо унеможливлення реалізації Україною проекту відновлення власного глибоководного виходу з Дунаю в Чорне море. Проблема з технічної, економічної і стратегічної давно вже переросла в питання міжнародного престижу України, оскільки Румунія претендує на статус монополіста з пропускання суден у Дунай. І тільки в 2001 році почали щось робити для вирішення цього надзвичайно болючого і, я б сказав, життєво важливого для Придунав'я питання. Але якщо й цього разу все закінчиться таким самим конфузом, як у 1997 і 1998 роках після невдалих спроб відновити канал «Прірва», то можна не сумніватися, що Україна через якийсь час буде витіснена з цієї найважливішої водної європейської артерії. Слід окремо розглянути проблему щодо острову Зміїний. Тоді як Київ вважав (і продовжує відстоювати свою позицію), що Зміїний — саме острів, Бухарест почав наполягати, що це — скеля, непридатна ні для життя, ні для ведення господарської діяльності. А отже, не має права на континентальний шельф і виключну економічну зону.

Настільки жорсткий підхід Бухареста щодо Зміїного визначається кількома чинниками. По-перше, близькістю острова до берега Румунії, внаслідок чого український і румунський континентальний шельфи перетинаються. По-друге, тим, що на континентальному шельфі острова Зміїний сьогодні розвідано нафтогазові родовища, які лежать на глибині близько двох кілометрів. Їх запаси, за даними геологів, становлять близько 10 млн. т нафти і 10 млрд. куб. м газу.

Якщо цей та ряд інших островів на Дунаї, на які має види Румунія, Україні відстояти не вдасться, закономірно відбудеться зміна розташування і морського кордону, звісно ж, не на користь України.

Оскільки в даному випадку йдеться по суті про територіальні претензії до України, керівництво нашої країни змушене вживати адекватних заходів по захисту національних інтересів аж до відстоювання їх у Міжнародному суді в Гаазі, до якого має намір звернутися Румунія для вирішення питання встановлення морських кордонів на шельфі в Чорному морі.

Безумовно, звернення до цієї інстанції — це цивілізований спосіб вирішення спірного питання, але дорогий. До того ж вже сьогодні можна припустити, що Міжнародний суд не прийме рішення однозначно на користь тієї чи іншої країни. І, очевидно, саме цей факт змушує сьогодні румунську дипломатію шукати компроміси, вигідні Бухарестові й здатні заощадити час та гроші.

Рух у цьому напрямку в даній ситуації можна вважати найбільш правильним, адже відносини двох країн повинні будуватися з урахуванням існування спільних кордонів та на основі поваги до права кожної держави відстоювати власні національні інтереси як в економічній, так і в політичній площині. Врахування історичних факторів та подій у наших взаємовідносинах, спроможність використати їх для свого розвитку дозволить у майбутньому попереджати проблемні моменти у двосторонніх відносинах або спільно вирішувати їх.

Та, на жаль, прагненню України будувати стосунки з Румунією на паритетних засадах і рухатися вперед не сприяють сьогодні спроби окремих представників політичної еліти наших сусідів вдатись до перегляду напрацювань та домовленостей попередників в рамках Гельсінської угоди, відповідно до якої встановлені існуючі на той час кордони між державами.

Румунія вже давно стала діяти відповідно до британської логіки: у неї немає постійних союзників і суперників, але є незмінні інтереси. Нині ж, коли за спиною Румунії маячить НАТО, очікувати пом'якшення її позиції в прикордонному питанні щонайменше наївно. На думку румунських стратегів, географічні переваги дають можливість їхній країні відтіснити Україну і виступити гарантом безпеки транспортування до Європи каспійської нафти в обхід Росії, України і Білорусі.

Спроби їх переглянути створюють небезпечний прецедент, результатом чого є нестабільність у відносинах між країнами, у тому числі нашого регіону. На спробу українців відновити власний канал для судноплавства сусіди відповідають дамбою, в результаті чого зменшилась кількість води, яка тече основним руслом Дунаю. А чого варті висловлювання окремих румунських ЗМІ напередодні візиту до Бухареста українського спікера торік? Невже так наші сусіди намагаються самоствердитися як нація, яка прагне потрапити в спільний європейський дім?

Зняти напруження в стосунках між двома країнами дозволило б виконання домовленостей, досягнутих в ході попередніх двосторонніх зустрічей. Вони повинні переноситись у практичну площину, а не залишатись декларативними намірами на папері.

Україною в цьому плані зроблено вже чимало. Вона, зокрема, довела бажання та спроможність виявляти турботу про національні меншини, які сьогодні проживають на її території. Прикладом цього піклування може слугувати Одеська область — регіон компактного проживання румун, де завдяки реалізації національних проектів у транспортній сфері стало можливе створення нових робочих місць, вирішення інших соціальних проблем.

А от з боку Румунії таких кроків щодо українців ще не видно. Свого часу в українсько-румунських відносинах виникли проблеми, пов'язані з тим, що Румунія активно видавала свої паспорти жителям Буковини та Одеської області. Річ у тім, що закон про громадянство цієї країни передбачає «відновлення» румунського підданства особами, які раніше його мали, але втратили не з власної волі, а також їхніми дітьми. Зокрема, скористатися цим законом може і значна кількість жителів прикордонних із Румунією українських регіонів, що багато хто з них і зробив. Румунська сторона, незважаючи на всі спроби українського МЗС налагодити діалог із цього питання, не хоче навіть повідомити про кількість українських громадян, які набули румунського громадянства. Не бажають румуни і обговорювати проект угоди про врегулювання питань громадянства, переданий Києвом Бухаресту близько двох років тому.

Певні надії на поліпшення стосунків Україна пов'язувала зі вступом Румунії до НАТО, але вони, на жаль, не виправдались. Важливо пам'ятати, що тільки прагнення прорватися в альянс змусило румунську сторону піти на тимчасову відмову від територіальних претензій до своїх сусідів, у тому числі й до України. Тому проблема острова Зміїний і багатого на нафту шельфу в північно-західній частині Чорного моря не закрита. На сьогодні своє членство в НАТО румуни використовують для тиску на українських партнерів у процесі врегулювання територіальних спорів.

Висновки

Відносини з Україною мають для Румунії «пріоритетний характер», що обумовлено рядом факторів:

· відносини України й Румунії мають глибоке історичне коріння і багатовікову історію, починаючи з Київської Русі.

· Румунія з Україною має достатньо велику довжину кордонів, яка становить 608 км;

· Наявність двосторонньої діаспори в Румунії і в Україні.

Проблеми українсько-румунських відносин на рубежі XXI ст. залишаються пріоритетним напрямом зовнішньої політики обох держав, з точки зору практики національної безпеки, включаючи всі її аспекти: геополітичний, економічний, військовий, гуманітарний, екологічний. Крім того, слід зауважити, що ЗМІ повинні грати в політиці держави більш вагому роль, ніж вона є зараз.

Список використаних джерел

1.                Волович О. Регіональне лідерство України: міф чи реальний шанс? // День. – № 167. – 2006. – 3 жовтня.

2.                Гакман С. Проблеми українсько-румунського прикордонння.

3.                Жуган А. Румыния: адвокат или прокурор? Мнение украинского эксперта. – //http://www.tiras.ru

4.                Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. – // http://zakon.rada.gov.ua/

Страницы: 1, 2