Головні риси нової Європи були закладені саме в столітті що минає. Яскравий взірець успішних процесів інтеграції та кооперації європейських країн – Євросоюз. Для багатьох, ЄС – це «євростандарти» демократії та економічного процвітання, соціального благополуччя і особистої свободи громадянина. Стратегія ЄС спрямована на інтеграцію в політичній, торговельно-економічній, військовій, науковій і культурній сферах. Провідні політики і науковці вважають що саме ЄС буде визначати обличчя Європи ХХІ століття, хоча не всі згодні з цією думкою: «Європейський Союз – це найгірша Європа, яку тільки можна собі уявити – якщо не брати до уваги всі інші «Європи», які вже було випробувано протягом століть», – влучно перефразував слова У. Черчилля щодо демократії британський історик і письменник Тімоті Гартон Еш.
Авторитет країни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів її зовнішньої політики. Виважена, прагматична, раціональна і далекоглядна зовнішня політика створює передумови для прискорення політичного, економічного і соціального розвитку країни. Багатовекторність лежить в основі зовнішньої політики України, оскільки українська держава має інтереси і на Заході і на Сході. Скільки б не було противників такого курсу, він просто необхідний для України на даному етапі, оскільки дозволяє підтримувати добросусідські відносини з усіма державами, гарантує державну безпеку та забезпечує розуміння і підтримку збоку світового співтовариства. При цьому, виходячи з національних інтересів на міжнародній арені, беручи до уваги історичну традицію, географічну та цивілізаційну близькість з Європою та враховуючи ряд інших факторів, Україна зробила свій «європейський вибір».
За будь-яких умов «європейський вектор» української дипломатії є пріоритетним. Наша держава займає геостратегічну роль в Центрально-Східній Європі. За досить короткий період часу, що пройшов з часу проголошення незалежності України в 1991 році, країна, завдяки активній участі у вирішенні загальноєвропейських проблем не тільки утвердилась на міжнародній арені, але й стала одним із регіональних лідерів. Україна – повноправний учасник таких міжнародних організацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, організація ЧЕС, СНД, ГУУАМ та ін. Можемо впевнено сказати що Україна є невід’ємною складовою побудови нової Європи ХХІ століття. Американський президент Білл Клінтон під час мадридського саміту країн НАТО в 1997 році назвав Україну серцем Європи, – нової, демократичної.
Таким чином, беручи до уваги довготермінові національні інтереси України, інтеграція до європейських структур буде головним чинником, що визначатиме зовнішню політику держави у майбутньому. В Постанові Верховної Ради України Про «Основні напрямки зовнішньої політики України», прийнятою Верховною Радою України в 1993 році, підкреслюються, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах. З урахуванням тієї обставини, що майбутнє спрямування зовнішньої політики України, визначатиме теперішнє молоде покоління, можна стверджувати, що орієнтація на єднання і співробітництво з західноєвропейськими державами у перспективі становитиме основний зміст зовнішньополітичних зусиль України. Ніхто не буде заперечувати, що переважна більшість громадян України бажає жити в стабільній, процвітаючій, демократичній, а відтак, «європейській» Україні.
Оскільки визначення зовнішньополітичного курсу невіддільне від внутрішнього розвитку держави, то ці два компоненти суспільного життя України взаємно переплітаються і становлять форму та зміст буття суспільства. За час, який пройшов від здобуття незалежності, Україна у внутрішньому розвитку не досягла особливих успіхів. Республіка, яка в колишньому Союзі посідала провідні позиції в економіці, важко говорити про соціальну сферу, тепер є чи не останньою у багатьох виробничих сферах. Пояснень тут декілька. Поза сумнівом, зіграли роль неконтрольовані (чи формально контрольовані) процеси зворотного переходу від соціалізму до капіталізму, пов’язані з первісним нагромадженням капіталу, що ніде й ніколи не обходилося без шахрайства, крадіжок у великих масштабах тощо.
В цілому, вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як про сильну європейську країну, та природньо наблизить її до європейських структур, водночас, відсуваючи поняття «багатовекторності» на задній план. А це, в свою чергу, дозволить спрямувати левову частку зусиль держави на подолання перешкод для повноправного членства в ЄС. Очевидно, що й запитання «Коли і як вступить Україна до ЄС?» більше не викликатиме посмішки на обличчях представників Європейської комісії.
3. Участь українських ВНЗ в європейських освітніх програмах
Українські ВНЗ зацікавлені участю у міжнародних програмах у сфері вищої освіти з кількох причин: а) це можливість удосконалити й оновити діяльність ВНЗ; б) це отримання гранту, сума якого дозволяє покрити всі витрати, пов’язані з модернізацією конкретної системи освіти; в) здобуття гранту передбачає суттєве поліпшення іміджу і підвищення конкурентоздатності ВНЗ; г) робота за будь-яким напрямком міжнародної програми або проекту (Tempus, Jean Monnet, Erasmus Mundus, Leonardo da Vinci, Socrates тощо) означає вихід ВНЗ на міжнародну арену та значне розширення й укріплення зовнішніх контактів; д) здобуття гранту дозволяє ВНЗ впровадити практичну реалізацію більшості наукових розробок.
У сучасному світі актуальною є тенденція зростання значення навчання протягом життя (lifelong learning). На сьогоднішній день Євросоюзом розроблено кілька програм, спрямованих на сприяння розвитку та впровадженню на практиці навчання протягом життя. Однією з таких програм є програма імені Жана Моне (Jean Monnet Program).
Програма ім. Ж. Моне реалізується у трьох ключових напрямках:
Jean Monnet Action;
підтримка конкретних ВНЗ Італії, Франції, Данії, Бельгії, Нідерландів і Німеччини, діяльність яких має прямий зв'язок з питаннями європейської інтеграції;
підтримка європейських мереж дослідників і науковців.
Оскільки другий і третій із вищеперерахованих ключових напрямків діяльності орієнтовані на країни ЄС, а українські ВНЗ не можуть брати в них участь, то, на нашу думку, доцільно зупинитись на характеристиці першого ключового напрямку (Jean Monnet Action), повноправним учасником якого може бути й Україна.
Jean Monnet Action включає проведення діяльності і надання грантів за кількома позиціями: європейські модулі ім. Ж. Моне – модуль має розроблятись фахівцями, які володіють необхідними знаннями і досвідом з питань європейської інтеграції.
Викладацькі ставки ім. Ж. Моне (Jean Monnet Chairs) – проектv розробляється під конкретного професора даного ВНЗ, який є визнаним фахівцем у сфері європейської інтеграції і щороку викладає значний обсяг матеріалу стосовно євроінтеграції.
Викладацькі ставки почесного професора ім. Ж. Моне («Adpersonam» Jean Monnet Chair) – грант присуджується висококваліфікованому і досвідченому професору, який протягом тривалого часу ефективно досліджує питання європейської інтеграції та читає один чи кілька повних курсів у освітньому закладі (грант має нерозривний зв'язок з конкретною особою).
Центриv вдосконалення ім. Ж. Моне (Jean Monnet Centers of Excellence) – важливою умовою для членів таких Центрів є їх здатність забезпечити процес реалізації проекту повним комплексом необхідних матеріальних, людських, інформаційних, технічних та інших ресурсів.
Підтримка асоціацій викладачів і дослідників, щоv спеціалізуються на європейській інтеграції – діяльність за проектом має бути орієнтована на проведення викладацької та дослідницької роботи за різними напрямками розвитку євроінтеграційних процесів
Підтримка інформаційноїv та дослідницької діяльності – передбачається організація і проведення зустрічей, конференцій, семінарів та інших подібних заходів, головною метою яких є поширення знань і здійснення досліджень у сфері євроінтеграції, а також підготовки й опублікування результатів зазначених заходів.
Багатосторонні дослідницькі групи ім. Ж. Моне – головною метою подібних груп є дослідницька діяльність, безперечно, у сфері євроінтеграції.
Можемо впевнено констатувати, що загальною метою програми є поширення інформації та поглиблення знань широких верств населення про європейську інтеграцію. На нашу думку, можна виділити принаймні кілька причин того, чому ЄС приділяє велику увагу заходам та проектам промоційного характеру: 1) розробка і впровадження проектів подібного характеру привертає увагу потенційних студентів з усього світу до європейської вищої освіти, що суттєво підвищує її престижність; 2) така діяльність є одним зі способів поширення Болонського процесу в світі; 3) розширення контактів між ВНЗ різних країн за сучасного глобалізованого світу надає закладам вищої освіти додаткові можливості зміцнення власних позицій та авторитету в світовому науковому середовищі; 4) спільна робота представників різних країн над одним проектом обов’язково передбачає обмін знаннями, новаціями, досвідом і навичками.
Використання грантів міжнародних фондів має певні труднощі:
а) складність отримання гранту;
б) жорсткий контроль за використанням наданих коштів;
в) обов’язкове звітування про хід реалізації проекту.
Очевидними перевагами користування грантами є наступні:
• можливість отримання необхідного за проектом фінансування;
• суму гранту не треба повертати грантодавцю;
• вільний доступ до світового досвіду;
• консультування у досвідчених закордонних фахівців;
• налагодження міжнародних контактів;
• інтеграція у міжнародне наукове співтовариство.
Оцінивши наведені вище сильні та слабкі сторони використання грантів, можна з упевненістю заявити про привабливість такого способу залучення коштів на реалізацію проектів у сфері освіти і науки.
Участь у міжнародних програмах і проектах у сфері вищої освіти і науки надає українським ВНЗ реальні можливості повноправного входження у європейське наукове співтовариство.
4. Конкурентні переваги країни на міжнародному рівні
Управління уявленням про країну реалізує економічну функцію – підвищення ділової активності, залучення інвестицій, вирішення соціально-економічних завдань. У цьому зв'язку управління формуванням і просуванням переваг країни на міжнародній арені здатне найбільш вигідно представити і реалізувати переваги виробничо-економічного потенціалу території в вітчизняних умовах, що представляє в сучасних умовах науковий і практичний інтерес.
М. Портер визначив конкурентоздатність держави як продуктивність, що означає ефективне використання робочої сили і капіталу та результується у величині національного доходу на душу населення. Їм же була розроблена система детермінант конкурентної переваги країн (т.зв. «конкурентний ромб»):
1. факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура, у тому числі фактори якості життя в країні;
2. умови внутрішнього попиту: якість попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, розвиток обсягу попиту.
3. суміжні та обслуговуючі галузі (або кластери галузей): сфери надходження сировини, напівфабрикатів, сфери використання сировини, технологій.
4. стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: цілі, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, конкуренція.
Методологія Future Brand звертає увагу на «тверді» складові іміджу країни (економіка, управління, інфраструктура, географічне розташування), які можна віднести до тих речей, яких люди потребують апріорі, але разом з тим і «м’які» складові (фактори привабливості туристичних об’єктів, автентичності, звичаїв, традицій, культури, маркетинг, рівень комунікації), які швидше впливають на «бажання», ніж на «потреби» аудиторій.
Відповідно до вищезазначеного об'єктами на рівні держави на думку О. Панкрухіна можуть бути:
державні послуги та суспільні блага;
товари і послуги, необхідні для функціонування організацій і галузей, фінансованих з державного бюджету (товари й послуги для потреб органів державного управління, підприємств для виконання їх завдань);
підприємства і організації (корпоративні права), що перебувають у державній власності та підлягають роздержавленню або приватизації;
органи державного управління, соціальні інститути та їхні представники;
права, обов'язки та функції громадян і організацій, значимі для існування й розвитку держави і суспільства;
підтримувані державою і корисні для суспільства норми, правила поведінки, діяльності, цінності, програми, ідеї;
у цілому території і територіальні співтовариства – країна, регіони, міжрегіональні об’єднання, міста та інші місцевості.
У контексті країни варто розглянути представництво у світі національних виробників і те, яким чином вони можуть допомогти розвитку національної економіки. Якщо проаналізувати структуру експорту держав першого і третього світу, то побачимо, що істотні доходи розвинені країни одержують не від експорту природних ресурсів, яких у них і так небагато, а від експорту вироблених товарів, які в результаті розумного маркетингу продаються як національні бренди. Так, Італія продає Guccі, Ferrarі і Pasta, Франція – Dіor, Loіs Vuіtton і Camambert, Швейцарія – Swatch, Vіctorіnox і Credіt Suіsse, а американська компанія Starbucks заробляє більший прибуток на продажі кави. Можна тільки представити, скільки заробляла б Бразилія, якби експортувала Marlboro, Starbucks, Nestle, а не тютюн, каву, какао і цукор. Як бачимо, використання брендингу національними корпораціями може підвищити доходи не тільки самих компаній, але і за допомогою податків – державної скарбниці країн, що розвиваються, таких як Україна, які не можуть істотно підвищити доходи від свого експорту, продаючи фактично не товари, а сировину: сталь, продукти хімії, зерно і т. п. Для іноземних компаній також вигідно працювати на території, що має міцну репутацію і є надійним партнером для цільових аудиторій (мешканців, компаній, інвесторів).
Провідні підприємства не лише усвідомлюють, які переваги вони зможуть отримати, якщо країна чи регіон системно просувають себе, але і самі допомагають поліпшити імідж місця, в якому працюють. Покращений імідж додає місцю цінну позитивну ідентичність, яку можна конвертувати і на міжнародній арені. Для кожної компанії важливо будувати свій бренд і лояльність до нього з боку зацікавлених сторін. Побудова ідентичності ускладнюється для тих компаній, країн або регіонів, базування яких нікому невідомі або, ще гірше, в яких погана репутація. Адже шоколад зі Швейцарії або Бельгії вже сприймається краще, ніж з Польщі, одяг з Італії кращий, ніж з Румунії, фінансові послуги з Болгарії слабо виглядають у порівнянні з Великобританією або Швейцарією. Вже не кажучи про ті приклади, коли країни докладають системних зусиль до маркетингу («Made in USA» «True Italy»).
Розуміння важливості внутрішнього і зовнішнього вимірів іміджу України, а тим більше – вдале поєднання цих двох аспектів у політиці держави могло б дати відчутний позитивний результат. Дійсно, заохочувати іноземні інвестиції, кредити і туристів в Україну або трансконтинентальні транспортні потоки через її територію можна лише одним шляхом – створюючи достойні умови для життя, насамперед, громадян своєї власної держави. Без цього не буде демократичної і стабільної України, в якій хотіли б жити українці і з якою б бажали співпрацювати іноземці.
Література
1. Панкрухин, А.П. Муниципальное управление: маркетинг территорий. [Текст] / А.П. Панкрухин. – М.: Логос, 2002. – 64 с.
2. Мирошниченко, В. Бренд страны как двигатель экономического развития [Текст] / В. Мирошниченко. – 2006. – №24 (488). – C. 52–55.
3. Матеріали інтернет-конференції Н. Попович «Вплив іміджу України на розвиток бізнесу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.innovations.com.ua/uk/conference/8/45/1253
4. Про «Основні напрямки зовнішньої політики України». Постанова Верховної Ради України // Голос України. – 24 липня 1993 р. – №139.
5. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. – К.: Либідь, 2005.
Страницы: 1, 2
