Країни СНД, що знаходяться в процесі приєднання:

Білорусія є нетто-імпортером палива і сировини, і країною, через територію якої проходять експортні трубопроводи з Росії в Центральну і Західну Європу.

У 90-ті роки Росія і Білорусія в основному сформували митний союз, уніфікувавши більшість тарифних ліній і перейшовши до вільної торгівлі один з одним., але переговори по вступу в СОТ Білорусія і Росія ведуть окремо через серйозні розходждення в економічних моделях і господарському законодавстві двох країн і відсутность механізмів, які могли б забезпечити їх конвергенцію.

Білорусія останніми роками прагне прискорити свій вступ до СОТ, тому що це сприятиме перегляду і відміні антидемпінгових та інших обмежувальних заходів відносно експорту Білорусії. Поки ж, незважаючи на те, що почастішали засідання рабочої групи по Білорусії в середині поточного десятиліття, процес приєднання цієї країни до СОТ далекий від завершуючої стадії. В силу незавершенності ринкових реформ і натягнутих стосунків білоруського керівництва з лідерами країн Заходу у країни мало шансів вступити до Світової організації торгівлі найближчими роками [2,c.348].

Казахстан. Керівництво країни впродовж усього пострадянського періоду виступало з різними ініціативами інтеграційного характеру. Наприклад, спільний вступ в СОТ учасників Митного союзу ЄврАзЕС. Зусилля щодо координації приєднання могли стати стимулом поглиблення взаємних зв'язків пострадянських республік, але цей заклик так і не був почутий в Росії.

З 36 країн - членів СОТ, що входять до складу робочої групи зі вступу Казахстану в цю організацію, 15 проводять детальні двосторонні переговори по доступу на ринок товарів. Переговори за умовами доступу на казахстанський ринок послуг ведуться з 8 країнами - членами робочої групи         Австралією, ЄС, Канадою, Латвією, Польщею, США, Швейцарією, Японією. Нині Казахстан веде переговори по доступу на ринок послуг по 76 з 155 секторів послуг Класифікатора ООН. Найбільш чутливими секторами послуг, що вимагають значного рівня захисту, є фінансові, правові, комерційні, транспортні, телекомунікаційні, туристичні, будівельні. Важливі для країни і переговори в рамках ТРIПС - ринок продукції легкої промисловості в Казахстані, за різними оцінками, на 70-90% представлений контрабандною і контрафактною продукцією [2,c.347].

Країна має шанси опинитись в СОТ в числі перших з тих держав СНД, що залишилися за межами цієї організації.

Азербайджан подав заявку на вступ до СОТ пізніше, ніж більшість інших країн СНД. Переговорний процес почався практично відразу, але інтенсивність його підвищилася в 2004-2006р.р. Ймовірно, покращення економічних позицій країни завдяки зростанню цін на нафту спонукало керівництво країни прискорити процес приєднання до організації. Для Азербайджану членство багато в чому має статусний характер. Країна експортує переважно сировинні товари, а у сфері послуг вона зацікавлена в питаннях транзиту [2,c.349].

Таджикістан входить до числа найменш розвинених держав світу, а тому користується відповідними преференціями - його продукція надходить до ЄС безмитно. Ця обставина додає привабливості країні в очах потенційних інвесторів, серед яких лідирують російські компанії. Подібно до інших країн Центральної Азії, Таджикістан вкрай зацікавлений в сприятливих умовах для транзиту своїх вантажів, і це одна з сфер де вступ в СОТ може дати позитивний результат.

З початку поточного десятиліття уряд Таджикістану веде активні переговори в рамках процесу вступу в СОТ. Були представлені пропозиції по товарах і послугах, йде діалог із зацікавленими сторонами. Почалося реформування законодавчої бази з метою адаптації її до вимог Світової організації торгівлі [2,c.349-350].

Узбекистан. Процес приєднання Узбекистану до СОТ, який з червня 1994р. мав статус спостерігача при ГАТТ, почався в грудні 1994р. У січні 1995р. було створено відповідну робочу групу, до складу якої увійшло 27 країн. У вересні 1998р. Узбекистан передав до СОТ меморандум по режиму зовнішньої торгівлі.

В цілях ефективної підготовки до вступу в грудні 1998р. кабінет міністрів Республіки Узбекистан затвердив склад міжвідомчої комісії з роботи по СОТ [2,c.350].

Готуючись до вступу в цю організацію, Узбекістан усвідомлює можливість не тільки позитивних, але й негативних ефектів від лібералізації зовнішньої торгівлі. З одного боку країна може отримати полегшення процесу виводу на світові ринки узбецьких товарів і послуг, нові можливості в розвитку фінансових ринків, появу нового механізму захисту зовнішньоекономічних інтересів країни і приведення національного законодавства у сфері зовнішньої торгівлі до міжнародному, а з іншого - можливість втрати ряду виробництв і галузей оброблювального сектора економіки, зростання безробіття, обмеження можливостей держави в проведенні активної промислової політики. У цих умовах потрібна розробка раціональної стратегії приєднання Узбекистану до СОТ, що дозволила б компенсувати або мінімізувати негативні наслідки і досягти максимального ефекту для економіки і розвитку країни в цілому.

Росія. Переговори щодо приєднання Росії до Світової організації торгівлі тривають 14 років.

Відомо, що 80% експорту країни - товари сировинної групи, які, здебільшого обмеженням СОТ не піддаються.

Після вступу в СОТ у російських металургійних і хімічних компаніях з'явиться можливість звертатися у випадках порушення проти них антидемпінгових і компенсаційних розслідувань в орган СОТ по вирішенню суперечок.

Російські експерти вважають, що вступ до СОТ їхній країні необхідний, інакше модернізація економіки багато в чому буде ускладнена.

Вступ до СОТ матиме для Росії багато позитивних наслідків: зниження мит на імпортні лікарські препарати, зниження вартості виробів легкої промисловості, збільшення іноземних інвестицій в основний капітал страхових компаній з 25 до 50%, у банківській справі частка іноземного капіталу повинна зрости до 50%,а також це допоможе вирішити головне стратегічне завдання - диверсифікацію експорту та економіки вцілому [23].

Отже, як показала міжнародна практика останніх років, не завжди і не всім країнам вступ до СОТ приносить процвітання, тим більш, в короткостроковій перспективі. Тому необхідно чітко визначитися з тим, наскільки очікуваний ефект перевершить негативні наслідки членства для кожної конкретної країни.

Нині переважає думка про те, що не існує альтернативи вступу в СОТ. Зростає розуміння необхідності розробки і реалізації відповідної політики, щоб вигоди від вступу до СОТ стали реальністю, а негативні наслідки були мінімізовані на стільки, на скільки це можливо.

3.3 Доцільність та можливості приєднання України до Митного Союзу ( Росія-Білорусія-Казахстан)

Після розпаду СРСР та створення СНД, 12 країн- учасниць підписали між собою двосторонні угоди про вільну торгівлю. А в 1995р. Росія, Білорусія, Казахстан та Киргизія підписалу угоду про Митний союз (ЄврАзЕС), і вже згодом Росія виступила з ініціативою створення ЄЕП з Україною, Білорусією та Казахстаном. Передумовами такого кроку були значний науково-технічний, промисловий, фінансовий та економічний (95% потенціалу всього СНД ) потенціали цих держав.

Проект ЄЕП стартував ще в 2003р., коли президенти України, Росії,Білорусії та Казахстану підписали відповідну угоду. За словами М. Касьянова, цей проект мав на увазі створення єдиного економічного простору з єдиними податками, єдиною валютою, тарифами, енерготранспортною системою, що суперечило курсу України на євроінтеграцію. Тому, через відмову нашої держави від вступу до Митного союзу та створення наднаціональних органів ЄЕП, цей процесс дещо затягнувся.

Свою офіційну позицію - співпраця у рамках ЗВТ - Україна зафіксувала Указом Президента від 20.04.2005р. "Про формування Єдиного економічного простору"[1, c.14].

Після вступу України у 2008р. до СОТ можливість створення митного союзу у рамках ЄЕП обговорювалась лише проросійськими політиками, так як екс-президент В.Ющенко однозначно виступив проти приєднання до нього [1, c.17].

З початку ж 2010р., після вступу В. Януковича на пост Президента України, це питання знову знаходиться на порядку денному. Головним аспектом обговорення є можливість вступу України в Митний Союз та його наслідки, які, за словами експертів, можуть бути як позитивними, так і негативними [22].

До позитивних можна віднести те, що Митний союз припускає можливість створення єдиної митної території для держав, що входять в нього, шляхом усунення тарифних і нетарифних обмежень в торгівлі один з одним і уніфікацію митного тарифу на ввезення товарів з третіх країн. Тобто для України повинен існувати режим вільної (безмитною) торгівлі з країнами союзу, що має особливу актуальність в контексті наявності в Росії експортних мит на енергоносії. Необхідно відмітити що на сьогоднішній момент між Росією і Україною вже існує двосторонній договір про вільну торгівлю. Проте, до договору додається список виключень, в який входять найбільш чутливі товарні групи, причому список цей постійно розширюється. Враховуючи важливе значення експортних мит на енергоносії, які не лише створюють захисний ціновий бар'єр для російських підприємств, але і служать істотним джерелом поповнення державного бюджету складно припускати можливість їх усунення по відношенню до Украіни. Це підтверджує той факт, що вже сьогодні питання про відміну експортного мита на енергоносії виведене із стандартної тристоронньої угоди між Росією, Білорусією і Казахстаном.

Аналіз публікацій на тему митного союзу показує, що проблеми виникають не лише з приводу експорту енергоносіїв, але і інших критичних товарів (наприклад, ввезення підакцизних алкогольних напоїв), що дозволяє зробити висновок про недостатню продуманість цього митного об'єднання (Росія більше дає, чим отримує). Таким чином, входження України в цей союз вигідне для нас в першу чергу в енергетичній сфері, але це можливо тільки на умовах відсутності виключень з умов вільної торгівлі.

Слід сказати, що ілюзорною виглядає і можливість України істотно збільшити експорт в країни союзу. Дані за останній рік дають можливість сказати, що нетарифні обмеження з боку Росії і Білорусії по відношенню до українських товарів істотно посилилися. Це виражається в збільшенні кількості і охопленні антидемпінгових процедур, технічних вимог і т.д. Наявність нетарифних обмежень показує небезпеку для російських товаровиробників з боку українського експорту (і це за наявності експортних мит на енергоносії і високої енергомісткості нашої промисловості), що породжує різноманітні захисні механізми.

Негативні моменти входження України в Митний союз пов'язані з тим, що наша країна з 2008 р. вже є членом СОТ, на відміну від країн союзу. Тому приєднання до союзу до його входження в СОТ провіщає Україні повторення вже пройденого переговорного процессу, тобто, по суті, нам необхідно буде заново вступати в цю організацію вже в рамках союзу [31].

Окрім цього необхідно відмітити, що "зв'язаний" в рамках вступу митний тариф України майже в 2 рази нижче за митний тариф союзу і уніфікацію тарифів, тобто їх фактичне збільшення для України, не можна однозначно розглядати як позитив, оскільки на сьогодні загальні прибутки від імпортних мит розподіляються між країнами союзу в співвідношенні 86,5% - Росії, 8,5% - Казахстану, 5% - Білорусії, що вже викликає невдоволення останньої.

В рамках союзу вже вирішено підвищити тарифи на імпорт автомобілів, і, якщо розглянути їх на прикладі ввезення умовного автомобіля вартістю в 25000$ на території союзу і Казахстану, то, його ціна підвищується на 24365,75$ і на 5874$ відповідно. Але, зі слів віцепрем'єр-міністра Білорусі Андрія Кобякова, підвищення тарифних ставок торкнеться тільки 6,7% товарних позицій, пониження ж- 18,7%, інші 74,6% залишаться незмінними.

Ще одним мінусом можливого приєднання України до Митного Союзу є те, що Україна точно не зможе претендувати на вступ в ЄС, що на сьогодні є пріоритетним напрямом зовнішньої політики.

         Слід зазначити, що позитивні наслідки входження України в Митний союз є істотними вже в короткостроковій перспективі, але їх отримання пов'язане з великими ризиками, які полягають в можливості зміни пріоритетів в російській економічній політиці. Усі негативні наслідки мають відстрочений політичний характер пов'язаний з послабленням можливості інтеграційних перспектив України в ЄС. 

Таким чином, виходячи з вище наведених фактів, можна зробити висновок, що для України такий вид інтеграції є суперечливим, як для члена СОТ, а вигоди, які можливі в короткостроковій перспективі, пов’язані з одного боку зі значними ризикам через нестабільність поглядів Росії щодо пріоритетів в економічній політиці, а з другого-з погіршенням положення нашої держави на європросторі, що в майбутньому не дасть Україні можливості вступити до ЄС.

Тому співпрацю з Росією, Казахстаном і Білорусією варто здійснювати у рамках зони вільної торгівлі, яку від МС відрізняє тільки наявність єдиного митного тарифу по відношенню до третіх країн [6,c.18].

ВИСНОВКИ

Бурхливий розвиток інтеграційних процесів в останні декілька десятиліть дає підстави стверджувати, що їхні позитивні наслідки в світовому масштабі явно переважають над негативними, які, безумовно присутні.

На сьогоднішній день існують суттєві передумови для подальшого поглиблення процесів світової економічної інтеграції і можна сподіватись, що вона, як складова загальносвітових інтеграційних тенденцій (політичних, культурних, тощо), буде сприяти подальшому суспільному розвитку та вирішенню глобальних світових проблем.

В роботі було розглянуто передумови та наслідки міжнародної економічної інтеграції, співпрацю країн в рамках регіональних та субрегіональних організацій на прикладі країн СНД та їх співпрацю з ВТО.

СНД- досить молода організація, яка на сьогоднішній день, на жаль, має не найкращі показники економічного розвитку та майбутніх перспектив.

Виходячи з даних, які було проаналізовано для написання роботи та прогнозів політологів, можна говорити про недостатній рівень інтегрованості економік країн Співдружності, насамперед, через конфліктні ситуації в її межах та різні погляди держав-членів відносно майбутніх напрямів розвитку.

СНД як інтеграційне об'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті її керівними органами документи фактично не діють. Координуючі інституції аж ніяк не впливають на розвиток економіки країн-членів.

Загалом слід визнати, що Співдружність має тенденцію до перетворення в механізм реалізації виключно російських інтересів. Пануючи в робочих органах СНД, РФ фактично має можливості проводити такі рішення, які узгоджуються з її власними національними інтересами, але часто суперечать інтересам інших країн-членів. Домінування російських інтересів в СНД аж ніяк не сприяє розгортанню того потенціалу співробітництва, який планувався спочатку.

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ. Показовою є тенденція до утворення в пострадянському просторі, в межах СНД, особливих інтеграційних підструктур (Союз РФ та Білорусі, Митний союз 4-х, центральноазійський економічний союз, ГУАМ тощо). Співдружність поступово перетворюється в багаторівневу структуру з різним ступенем участі в інтеграцій них процесах окремих країн.

Через неефективність співпраці у вирішенні першочергових питань економічного розвитку та співробітництва, члени СНД прагнуть до європейської інтеграції, що посилює відцентрові процеси в межах Співдружності. Так Україна, Грузія, Молдова та Вірменія вже є членами СТО, яка, не дивлячись на негативні наслідки для їх економік, пріоритетніша, ніж СНД.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.

4. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Тому за для збереження цілосності Співдружності керівникам країн СНД слід розробити чіткий план дїй на майбутнє з урахуванням інтересів, рівня розвитку та ступеня інтегрованості кожної окремої держави-члена.

Список використаної літератури

1. Бульвінський А. Проект Єдиного економічного простору: російське та українське бачення/ А. Бульвінський// Віче.-2009.- №18.-С.14-17.

2. ВТО: механизм взаимодействия национальных экономик. Угрозы и возможности выхода на международный рынок/ | Евдокимов А.И., Кузнецова Н.П., Данильцев А.В. |: под ред. С.Ф.Сутырина.-М.:Эксмо,2008.-400 с.- (Профессиональные издания для бизнеса)

3. Киреев А. Международная экономика/: Учеб. пособ. для вузов.Ч.1./Киреев А.- М.: Международная экономика, 1998. – 416с.

4. Международные экономические отношения: учеб./ [Н.Н.Ливенцев и др.]: под ред. Н.Н. Ливенцева.-[2-е изд.].- М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005.-648с.

5. Міжнародна економіка/ | Бочан I.О., Грабинський I.М., Гарасим П.М. |: під ред. О.Г. Гупала.-К.: Хай-Тек Пресс,2007.-368 с.

6. Рябкова Д. Три пишем, четыре в уме/ Я. Рябкова // Инвестгазета. –2010.– від 01-07.03.- С.18-21.

7. Ситарян С.Интеграция стран СНГ: трудности и перспективы взаимодействия/С. Ситарян//Проблемы теории и практики управления.-2001.- №5.-С.27-29.

8. Ткаченко С.Реформирование СНГ и перспективы его развития/С. Ткаченко, К.Гуляева//Власть.-2009.- №7.-С.100-103.

9. Філіпенко А.С., Міжнародна економіка: навч.посібник/ А.С. Філіпенко, Є.I. Ходаківський.- К.: Кондор,2008р.-382с.

10. Экономика:учеб./ под ред. д-ра экон наук, проф. А.С. Булатова.-[4-е изд.].- М.:Экономистъ, 2005.-831с.

11. Варданян К. Экономика ошибок не прощает/ К.Варданян// Голос Армении.-2009.-№135.- Режим доступу: #"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">http://www.kommersant.ua/doc.html?DocID=671830&IssueId=35640

36. Офіційний веб-сайт Статистики країн СНД [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://www.cisstat.com/

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8