Тому позиція України з цих питань базується на еволюційній моделі побудови торговельних відносин, яка передбачає поступальний перехід від менш до більш виражених інтеграційних форм відповідно до передумов, що реально постають. Такий підхід відображає як позитивний досвід провідних інтеграційних угруповань світу, так і негативні прояви "інтеграції на словах" та "інтеграційних відкатів" на пострадянському просторі [5, с.40].
Отже, основним змістом позиції України щодо формування торговельних режимів на пострадянському просторі зі своєю участю є встановлення режиму зони вільної торгівлі у відносинах як із окремими країнами, так і з економічними угрупованнями світу, блоками держав. Це ж саме завдання можна розглядати і стосовно групи країн СНД. Необхідність утворення зони вільної торгівлі СНД пов'язана з тим, що економіки колишніх республік СРСР розвивалися як частини єдиного господарського комплексу, а товари, які вони виробляли, часто не тільки не конкурували між собою, а виготовлялися відповідно до планової моделі спеціалізації та кооперування. І зараз функціонує інфраструктура взаємних поставок, передусім транспортна мережа.
Це геополітичне завдання вирішується двома шляхами:
укладення та подальша реалізація двосторонніх угод про вільну торгівлю;
упровадження укладеної на багатосторонньому рівні Угоди про створення зони вільної торгівлі (відповідний документ підписано від імені держав - учасниць СНД 15 квітня 1994 p).
Стратегічними торговельними партнерами України, крім партнерів по СНД є і географічно віддалені найбільші держави світу, які стосовно України є важливими ринками збуту та постачальниками технологічних товарів. Це - Китай, Сполучені Штати, Канада, ФРН, Нідерланди, Італія. Щоправда, особливістю вітчизняної дипломатії перших років незалежності було занадто часте вживання терміна "стратегічний" - жодна, навіть маленька та віддалена країна не була "обділена" цим епітетом з боку керівництва країни, яке хоча б формально у такий спосіб намагалося компенсувати брак реальних механізмів сприяння міжнародній торгівлі. Реально ж стратегічність геополітичного мислення було втрачено й ефективні зв'язки між країнами налагоджувались тільки спорадично.
ЄС уже перетворився на основне джерело поставок в Україну продукції переробної промисловості. Серед окремих країн - членів Союзу лідером поставок товарів переробної промисловості для України є Німеччина, на яку припадає 5-7% загального українського імпорту. Причому сама тільки Німеччина випереджає за цим показником Сполучені Штати (3-5%). Активними західноєвропейськими торговельними партнерами України є також Італія та Нідерланди [6, с.93].
Констатація загальних позитивних тенденцій у торгівлі й навіть оцінка відносно високих темпів розвитку співробітництва між ЄС та Україною далеко не вичерпує його характеристики. Більш прискіпливий аналіз висвітлює тут і чимало проблем.
Відчутним гальмом торговельного співробітництва України з ЄС протягом 90-х років була практика антидемпінгових розслідувань проти українських виробників сталі, текстилю, ядерних матеріалів, добрив та деяких інших видів продукції. Причому такі розслідування дуже часто мали відверто дискримінаційний характер, оскільки здійснювалися без урахування конкретних витрат на виробництво тієї або іншої продукції в Україні, виходячи із зіставлення з ціновими показниками номенклатурних аналогів, ігноруючи, наприклад, різницю в оплаті праці та деякі інші чинники. Слід зазначити, що після того, як в ході переговорів із США Україна домоглася певних поступок у питанні антидемпінгової процедури, зокрема припинення розслідувань проти української сталі, деякі аспекти торговельного режиму України зі Сполученими Штатами стали навіть сприятливішими, ніж у торгівлі з ЄС.
Ситуація також значно поліпшилася після визнання Євросоюзом за Україною статусу країни з ринковою економікою в частині запровадження антидемпінгових процедур. Це було важливим якісним поліпшенням ставлення ЄС до українських товарів (до цього значним "проривом" було поширення наприкінці 1993 р. на Україну Радою ЄС Загальної системи преференцій ЄС, що, безумовно, сприяло підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного експорту, зокрема текстилю на західноєвропейських ринках. На той момент було взагалі знято кількісні обмеження щодо 108-ми категорій (було залишено аналогічні обмеження стосовно 35-ти категорій) [3, с.52].
У багатьох випадках проблемою є подолання достатньо високого загальноблокового порогу у вигляді квот та інших нетарифних обмежень, які стали своєрідною зворотною стороною внутрішньої лібералізації й уніфікації торговельних та інших економічних, соціальних відносин між країнами Союзу (усунення взаємних адміністративних, митних перешкод, погодження технологічних, соціальних, фінансово-економічних стандартів і критеріїв спільної політики).
Очевидно, що практичне питання про розвиток багатостороннього торговельного партнерства між Україною та ЄС потребує чіткого з'ясування взаємних інтересів і прийнятних інтеграційних механізмів. У цьому зв'язку відразу слід вказати на асиметричність обопільних інтересів. За умов гострого дефіциту ринків збуту, особливо їх штучного скорочення в Росії, проникнення українських виробників на ринки ЄС та утвердження там своєї присутності є важливим не тільки з погляду забезпечення прибутковості, а й для збереження багатьох видів виробництва. Велику роль для формування експортного потенціалу України можуть відіграти європейський інвестиційний і технологічний потенціал, розв'язання організаційних проблем залучення до спільних програм науково-технічного розвитку. До цього слід додати визначальне значення ЄС як полюса економічного та соціокультурного тяжіння України як держави, що перебуває на перехідному етапі розвитку не тільки в системно-функціональному, а й у геостратегічному розумінні.
Оцінка можливостей торговельного співробітництва України з ЄС не може не враховувати більш широкого, глобального контексту. На відміну від української, економіка країн ЄС є високо інтегрованою у світогосподарську систему. Частка ЄС у світовому експорті за останні роки становила 33-38%, тоді як для США цей показник у середньому дорівнює 10-12%, а для Японії - 8-9% [4, с.22].
Втім, і зворотний інтерес - потенційну роль України для ЄС - також необхідно враховувати.49-мільйонне населення нашої держави, навіть попри його бідність, не може не становити інтерес для індустріально розвинутих країн ЄС як ринок збуту. Не слід забувати і про механізм зворотних та кореляційних зв'язків між торгівлею та факторним розподілом. На статус України як торговельно-економічного партнера ЄС не може не впливати те, що вона має дешеву та кваліфіковану робочу силу, значний науково-технічний потенціал у деяких галузях.
Велике значення для розвитку міжнародної торгівлі України має оптимізація моделі експортно-імпортних відносин з країнами Нового Світу. Інтеграційні зусилля, які здійснюються зараз з ініціативи Адміністрації США та спрямовуються на формування зони вільної торгівлі для обох Америк (поки що за винятком Куби), дають змогу навіть розглядати їх (у перспективі) як єдиний регіон світу. Сукупний продукт Північної та Південної Америк, разом узятих, на момент запровадження зони вільної торгівлі становитиме 11 трлн. дол., а це означає, що вони утворять найбільший ринок у світі.
Але цим не вичерпується значення даного регіону для України. Як і Євросоюз, США та Канада - економічні лідери Нового Світу - у торгівлі з Україною виступають у ролі технологічних лідерів. Крім того, Сполучені Штати мають вагомий вплив у міжнародних організаціях як торговельної, так і валютно-фінансової спрямованості.
Чимале потенційне значення для розвитку міжнародної торгівлі України має регіон Близького Сходу та Перської Затоки. І не тільки тому, що з цього найбагатшого на нафту регіону планети до нашої держави може надходити цей вид енергоносіїв. Великі обсяги нафтодоларів зумовлюють значну купівельну спроможність країн - експортерів нафти. Крім того, технологічний стан цих країн й інколи складні відносини з державами Заходу "підвищують шанси" вітчизняних експортерів. Так, наприклад, за рахунок попиту з боку Ірану останнім часом більше ніж удвічі зросли обсяги експорту з України літальних апаратів. Слід враховувати й можливості та прагнення ряду країн цього регіону до масової закупівлі українського прокату й іншої продукції металургії, а також машинобудування й агропромислового комплексу, що ставить його в ряд безумовних пріоритетів для нашої країни. Можна відзначити й те, що Україна реально стала для Лівану одним із провідних постачальників товарів [2, с.49].
Можливим є розширення торговельного співробітництва України з країнами усіх регіонів, що відповідає офіційно проголошеній концепції мультивекторного розвитку міжнародного співробітництва, зокрема торгівлі з усіма країнами та регіонами світу.
Міжнародна торгівля є засобом розвитку міжнародної спеціалізації, підвищення ефективності наявних виробничих ресурсів, збільшення валових обсягів продукції. Основними каналами міжнародної торгівлі України є як традиційні для економіки колишнього Радянського Союзу міжреспубліканські поставки товарів, вузлів і деталей у межах кооперованого виробництва, десятиліттями напрацьовані експортно-імпортні зв'язки з іншими країнами, так і експортно-імпортне співробітництво з провідними ринковими державами, нові вектори міжнародної торгівлі.
1. Важливими ознаками міжнародної торгівлі є її глобалізація, яка проявляється у збільшенні обсягів та диверсифікації структури; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що все ширше використовуються в системі заходів національного економічного розвитку; в переміщеннях робочої сили по всьому полю світового господарства; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукується в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси. Перед Україною стоїть завдання активно включитися у ці процеси.
2. На загальний стан відносин України із світовим ринком значний вплив має політичний аспект, особливо із країнами СНД і НАТО.
3. Зовнішня торгівля України ввібрала в себе всі негативні наслідки розвалу Радянського Союзу, його неефективну макроекономічну політику. Зміни в структурі зовнішньої торгівлі йшли хаотично, а не внаслідок структурних зрушень.
4. Структура економіки України характеризується високою часткою видобувних галузей і аграрного комплексу, на розвиток яких витрачаються значні кошти. Це сприяє посиленню паливно-сировинної і матеріально-сировинної орієнтації промислового виробництва, в той час як світовій торгівлі властива тенденція прискореного зростання частки високотехнологічних товарів та послуг при відносному скороченні обсягів товарообміну сировиною та напівфабрикатами.
5. Для забезпечення товарної диверсифікації експорту необхідна орієнтована на перспективу політика сприяння входженню українських підприємств, банків та організацій в міжнародні торговельні структури, розширенню зв'язків між ними і налагодження випуску експортоспроможної продукції. Отже, глобалізація економічних процесів вимагає вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності на основі законів зовнішньої торгівлі. Це насамперед, всебічне зміцнення і диверсифікація фундаментальної основи зовнішньоекономічних зв'язків - галузей порівняльної і конкурентної переваги. З одного боку це науковомісткі, високотехнологічні підрозділи економіки (ракетно-космічна техніка, літакобудування, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво, моторобудування, військова техніка і озброєння). З іншого - трудоінтенсивні (за рахунок відносно високої кваліфікації зайнятих) галузі переробної промисловості (цукрова, олійна, масложирова, кондитерська). Це ті галузі, які складають каркас експортного комплексу України, забезпечують конкурентноздатність та економічну ефективність при входженні у світовий ринок.
1. Дахно І.І. Міжнародна економіка. - К.: МАУП, 2007. - 248c.
2. Дзюба С.Г., Подоприхіна І. Є. Міжнародна економіка. - Донецьк: ТОВ "Юго-Восток", 2006. - 284 с.
3. Карпенко С.В., Карпенко О.А. Міжнародна економіка. - К.: Університет "Україна", 2007. - 252с.
4. Романишин С.Б., Сай Л.П., Когут У.І. Міжнародна економіка. - Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2007. - 96с.
5. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: історія. - К.: Либідь, 2006. - 390с.
6. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. - 544с.
Страницы: 1, 2, 3
