6)безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних чи однобічних постачань товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування, а не внаслідок виконання звичайних договорів закупівлі-продажу.

Основними методами, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків, є:

1) здійснення спільних програм;

2) спеціалізація в договірному порядку;

3) створення спільних підприємств.

Внутрішньо національні та міжнародні кооперовані постачання сягають 50-60 % вартості продукції багатьох галузей промисловості індустріальних країн Заходу. Понад 30 % товарообігу між цими державами припадає на взаємні постачання в порядку кооперації. Кооперовані постачання відіграють помітну і все зростаючу роль у експорті ряду країн, що розвиваються, в тому числі таких великих, як Індія, Бразилія, Мексика.

У сучасних умовах зростанню спеціалізації та кооперування сприяють багато факторів, насамперед пов'язані з розвитком НТП. Серед них важливий вплив здійснюють підвищення мінімальних розмірів підприємств, прискорення морального старіння й, отже, оновлюваності ассортименту промислових виробів, створення нових видів продукції. Сучасні техніка та виробництво роблять нерентабельним забезпечення однієї країни всіма видами промислових виробів власними силами без МПП. Номенклатура промислової продукції, особливо в галузях машинобудування, електроніки та хімії, нині настільки велика, що жодна країна не може забезпечити в себе економічно ефективне масове виробництво цих галузей, спеціалізація країн, яка поглиблюється, у міжнародному обміні стала загальною умовою прискорення промислового та науково-технічного прогресу.

Поглиблення спеціалізації та кооперування промислового виробництва привело до модифікації видів МПП і співвідношень між ними. Відбувся перехід від міжгалузевого до внутрішньогалузевого поділу праці. Це, у свою чергу підсилює спеціалізацію не тільки компаній і підприємств, а й галузей і країн. Саме міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в остаточному підсумку породжують інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах.

Участь України в міжнародній виробничій кооперації

Необхідність докорінної технічної та технологічної модернізації промислового і сільськогосподарського виробництва України, його переорієнтація на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявного науково-технічного й економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в області науки, освіти і виробництва.

Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, хоча їх сучасний стан значно підірваний тією суспільно-політичною й економічною кризою, що нині переживає Україна. Так, з 21,6 млн чоловік, зайнятих у народному господарстві країни, близько 3 млн - фахівці з вищою освітою, причому більш як половина з них працюють безпосередньо в областях виробничої сфери. До цього варто додати ще 2 млн фахівців із середньою технічною освітою. В країні нараховується 700 тис. тих, хто займається дослідництвом у науково-технічній сфері. У розрахунку на душу населення за цим показником Україна займає перше місце в Європі. Проте, якщо за кількісними показниками Україна знаходиться у перших рядах цивілізованих країн, то за іншими складовими науково-технічного потенціалу - передові позиції у світовій науці, рівень фінансування наукових досліджень і їх матеріально-технічна база, організація системи впровадження результатів науки у виробництво і, врешті-решт, професійний рівень кадрів, їх кваліфікація - вона значно відстає. Неадекватність показників економічного та науково-технічного розвитку України і розвинутих країн не може бути неподоланною перешкодою на шляху налагодження коопераційних зв'язків, хоча певною мірою й є стримуючим цей процес фактором.

Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула в світі стрімкої динаміки. Міжнародна практика свідчить, що коопераційні угоди є доцільними й економічно обґрунтованими в трьох випадках:

-        якщо в країні відсутні сировина чи інші матеріали, необхідні для виробництва даної продукції;

-        якщо в структурі готової продукції частина закордонних постачань перевищує 50 %;

- якщо за технічними й експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться по коопераційних постачаннях, кращі, ніж національні аналоги.

Базою економічної співдружності колишніх республік Союзу й їх економічної інтеграції виступав поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві окремих видів продукції, якою вони обмінювалися. При цьому за каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20 % валового національного продукту. Ця цифра є навіть трохи вищою, ніж у країнах Європейського Союзу, де аналогічний показник дорівнює 18 %. Цей факт не можна недооцінювати, і нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір та інтегровану економіку.

Варто зберегти й у майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих областях, у яких рівень інтеграції з Росією й іншими державами СНД найвищий. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна і мікроелект-ронна промисловість.

Облік технологічних зв'язків і витрат на виробництво продукції на вивіз і відповідно економія проміжних виробів при ввозі продукції вищого ступеня переробки є підставою для розрахунку показників народногосподарської ефективності продуктообмінної діяльності. За оцінками фахівців, економічні параметри вивезеної з України продукції гірші, ніж завезеної, що вимагає внесення певних коректив у систему коопераційних зв'язків. Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися в трьох формах. Перша - на ґрунті вже існуючої спеціалізації (потоварної, подетальної, технологічної) зв'язки між підприємствами України й інших держав СНД перетворюються в міжфірмові, зберігши при наявності зацікавленості сторін взаємні зобов'язання, оформивши їх контрактами на відповідний період. Друга - в тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер, і підприємства різних країн являють собою нерозривні ланки технологічного ланцюжка, необхідно трансформувати їх у транс державні організацій-но-госгюдарські структури на кшталт ТНК, де одне підприємство є головним, а інші - його філіями і зв'язки між ними здійснюються у вигляді внутрішньокоргюраційних постачань. Третя - загальні розробки, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах економіки. В числі першочергових акцій у цьому напрямку варто здійснити заходи щодо розробки разом з Росією проектів у лісотехнічній і деревообробній сферах, розвідки та видобутку нафти і газу, в енергетиці, наукових досліджень, зокрема космічних. Роль України в цих проектах може бути представлена фінансовими ресурсами, кадрами, технологічним устаткуванням.

Що стосується України в коопераційному співробітництві із західними країнами, то його масштаби незначні. Таке положення зумовлене низкою причин: недооцінкою в минулому цієї форми ділового спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої зацікавленості західних підприємств щодо України. У даний час об'єктивна необхідність динамічної інтеграції країн Східної Європи в нову модель МПП передбачає пошук ними своєї ніші в системі всесвітнього поділу праці, насамперед загальноєвропейського. Вони можуть претендувати на участь у глобальному та континентальному поділі праці завдяки наявності таких факторів: геополітичне положення моста між Західною Європою й Азіатським континентом, наявність дешевої та відносно освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів і рекреаційно-туристичних можливостей, величезного ринку товарів і послуг, загального географічного й економічного простору й ін. Для того щоб налагодити цивілізовані стабільні та взаємовигідні зв'язки між штучно роздвоєною в минулому європейською спільнотою, необхідно перебороти асиметрію в поділі праці між Західною та Східною Європою, що підвело б однорідний матеріальний фундамент під загальноєвропейський поділ праці.

Висновки

На основі викладеного матеріалу можна виокремити наступні висновки:

- зовнішньоекономічна діяльність є суттєвим чинником додаткового стимулювання стабілізаційних процесів у національній економіці, кризові явища у ній значною мірою можуть бути подолані завдяки використанню ефективних зовнішньоекономічних зв'язків;

-підприємства можуть гучно реагувати на зміни зовнішньоекономічних чинників, оптимально мобілізувати певні виробничі ресурси з метою раціонального використання переваг зовнішньоекономічних зв'язків;

- в рамках міжнародного економічного співробітництва партнери з інших держав суттєво впливають на розвиток вітчизняного підприємства, підвищення його технічного і технологічного рівнів;

- підприємство, замкнуте лише на внутрішньому господарському комплексі, позбавлене здорової зовнішньої конкуренції, розвивається не надто ефективно;

- ЗЕД підприємства має настільки важливе значення в національній економіці, що вона є предметом пильної уваги з боку держави та елементом формування її економічної політики.

Послідовне вирішення окремих проблем розвитку ЗЕД, безумовно, буде сприяти розширенню міжнародного бізнесу, як на національному, так і на інтернаціональному рівнях. Саме в даному напряму зараз має активно розвиватись вітчизняне підприємництво. До цього нашу країну спонукає можливість використання переваг міжнародного поділу праці, інвестиційного потенціалу країн, світової спільноти, запозичення досвіду ринкових перетворень та господарської діяльності економічно розвинутих держав, співпраці з міжнародними економічними та валютними фінансовими організаціями. Проте реалізація перспективних напрямів розвитку ЗЕД в кінцевому підсумку залежить від конкретних учасників зовнішньоекономічних операцій. Від того, наскільки вони оволодіють професійними знаннями в цій сфері господарської діяльності, і буде залежати їх успіх у міжнародному бізнесі та в цілому вплив ЗЕД на економічне зростання національної економіки і задоволення всебічних потреб населення нашої країни на рівні світових стандартів.

Література

1.                  Міжнародна економіка: Навч. посібник.- Під заг. Редакцією О.Г. Гупала.- К.: Хай- Тек- Прес, 2007.- 368с.

2.                  Солонінко К.С. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. Київ.-Кондор,2008.

3.                  Мозговий О.М. Міжнародні фінанси: Навч. Посібник. К.:КНЕУ,2000.-557с.

4.                  Гнибиденко Н. Проблемы трудовой миграции в Украине и их решение. Экономика Украины. -2001.

5.        Міжнародна економіка. Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України,ред. Поручник. - К. : КНЕУ, 2005. - 160 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4