Сучасні єврорегіони утворюються, в основному на базі власного регіонального потенціалу, а саме регіональної території, суспільного капіталу, інституційної системи та власного культурного надбання.

Умовно в сучасній Європі можна виділити три пояси єврорегіонів: 11

1) вздовж т.зв. «Блакитного банани» - найбільш промислово розвиненого ареалу ЄС, що простягнувся від Північного до Середземного моря уздовж кордонів між країнами Бенілюксу, Німеччиною, Францією, Швейцарією і Італією;

2) уздовж кордонів між історично ядром ЄС та колишніми соціалістичними країнами - між «старими» і «новими» членами ЄС від Балтійського моря до Адріатики, вздовж кордонів між Німеччиною, Австрією та Італією, з одного боку, та Польщею, Чеською республікою, Словаччиною, Угорщиною і Словенією, з іншого;

3) уздовж колишніх західних кордонів СРСР, від Балтійського до Чорного моря, включаючи межі між Польщею, Литвою, Білоруссю, Україною, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою.

Назва «єврорегіон» одночасно означає європейський регіон, розташований на межі двох або декількох сусідніх держав і організацію, яка створена для координації співробітництва сторін єврорегіонального договору на цій території і затверджена Євросоюзом. Перша частина виразу «євро» відноситься до просторового розташування та інтеграційних процесів які відбуваються у Європі, а друга частина «регіон» вказує на територію, яка наділена певними ознаками. Термін єврорегіон виводиться з найстаршої ініціативи транскордонного співробітництва «Єврорегіон», яку було створено у 1958 році [24; с. 22].

Головні риси, що характеризують єврорегіон:

- географічна – єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення;

- політична – частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон;

- адміністративна – єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон;

- функціональна – єврорегіон є формою транскордонного співробітництва.

Єврорегіон – це форма транскордонного співробітництва між регіональними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямована на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону [24; с. 25].

Основні завдання єврорегіонів:

- обмін досвідом і інформацією;

- вирівнювання і постійне покращення життєвих умов;

- підтримка регіонального розвитку;

- обмін досвідом і інформацією у сфері ринку зайнятості;

- розвиток економіки, торгівлі і туризму;

- розвиток інфраструктури, особливо технічної;

- покращення прикордонного руху;

- охорона і покращення стану навколишнього середовища;

- співробітництво в запобіганні і подоланні стихійних лих і катастроф;

- співробітництво у сфері територіального планування;

- співробітництво в області гуманітарної і соціальної діяльності, у сфері освіти, спорту, і охорони здоров’я;

- культурний обмін і турбота про культурне надбання [37; с. 13].

До документів, які становлять міжнародну законодавчу базу для транскордонного співробітництва і єврорегіонів належать договори, укладені міжнародними організаціями, а особливо Радою Європи, чи Асоціацією Європейських Прикордонних Регіонів. До них належать:

- Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Мадридська Конвенція), яку було підписано 21 травня 1980 року, а також Додатковий протокол до Конвенції [13; с. 513];

- Європейська Хартія Прикордонних і Транскордонних Регіонів, яку було підписано у 1981 році;

- Європейська Хартія Місцевого Самоврядування, яку було підписано у 1985 році;

- Європейська хартія регіонального самоврядування, яку було прийнято у 1997 році [38; с. 31].

Розвиток транскордонного співробітництва в Україні було започатковано у 90-х роках минулого століття. Так, за період з 1993 року на кордонах України та нових держав-членів Євросоюзу було створено сім єврорегіонів, до участі у яких залучено дев’ять областей України та адміністративно-територіальні одиниці п’яти прикордонних іноземних держав.

- «Карпатський єврорегіон» (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія) створений у 1993 році;

- «Буг» (Україна, Польща, Білорусь) створений у 1995 році;

- «Нижній Дунай» (Україна, Молдова, Румунія) створений у 1998 році;

- «Верхній Прут» (Україна, Молдова, Румунія) створений у 2000 році;

- «Дніпро» (Україна, Росія, Білорусь) створений у 2003 році;

- «Слобожанщина» (Україна, Росія) створений у 2003 році;

- «Ярославна» (Україна, Росія) створений у 2007 році [6; с. 295].

Територія України, що входить до складу єврорегіонів, становить третину від її загальної площі, на ній проживає 31,5 % від населення нашої країни.

Розроблено Програму розвитку транскордонного співробітництва на 2008 – 2010 рр., де зазначено такі заходи:

1. Розроблення відповідно до компетенції органами виконавчої влади нормативно-правових актів з метою удосконалення порядку створення перед пунктами пропуску через державний кордон та функціонування відповідно до стандартів ЄС зон сервісного обслуговування осіб і транспортних засобів.

2. Розбудова відповідно до компетенції органами виконавчої влади інфраструктури пунктів пропуску через державний кордон, приведення систем їх функціонування у відповідність із стандартами ЄС з метою створення належних умов для переміщення через державний кордон осіб, товарів і транспортних засобів [55].

3. Створення та забезпечення функціонування українських ділянок транскордонних біосферних резерватів, водно-болотних угідь міжнародного значення, об'єктів всесвітньої природної спадщини

4. Створення автоматизованих пунктів вимірювання показників якості поверхневих вод на транскордонних водних об'єктах.

5. Забезпечення оснащення підрозділів аналітичного контролю державних управлінь екології та природних ресурсів у прикордонних областях транспортними і плавзасобами, а також сучасними засобами вимірювальної техніки для визначення вмісту розчиненого кисню, металів, нафтопродуктів та інших показників з метою проведення моніторингу екологічного стану транскордонних водних об'єктів.

6. Розроблення спільного українсько-угорського проекту містобудівного розвитку транскордонного регіону.

7. Розроблення спільного українсько-польського проекту містобудівного розвитку транскордонного регіону [55].

Отже, варто зазначити, сьогодні поняття «Єврорегіон» та «Транскордонне співробітництво» використовують все частіше. Практика створення єврорегіонів свідчить, що це ще один аспект розвитку прикордонних територій, та механізм регулювання економічного та соціального розвитку віддалених від центру регіонів. Також одним із пріоритетних напрямків співпраці у межах єврорегіонів є залучення інвестицій та розбудова прикордонних територій. Варто також зазначити, що співпраця в такому контексті дає поштовх для розвитку на даних територія якісно нового та ефективного механізму у сфері економічної співпраці.

1.2 Правові аспекти транскордонного співробітництва в Україні

Створення єврорегіонів є однією з форм транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав відповідно до двосторонніх або багатосторонніх угод для розв'язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами. Власне тому, відповідну увагу необхідно приділити правовій базі, що безпосередньо регулює дані міждержавні відносини . Згідно Закону України «Про транскордонне співробітництво» транскордонне співробітництво визначається як - спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством [56].

Єврорегіон, в свою чергу це - організаційна форма співробітництва адміністративно - територіальних одиниць європейських держав, що здійснюється відповідно до дво - або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво [56].

Метою транскордонного співробітництва є розвиток соціально-економічних, науково-технічних, екологічних, ультурних та інших зв'язків між суб'єктами та учасниками транскордонного співробітництва на основі таких принципів:

 - повага до державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів держав;

 - урахування під час укладення угод про транскордонне співробітництво повноважен суб'єктів та прав учасників транскордонного співробітництва;

 - узгоджене усунення політичних, економічних, правових, адміністративних а інших перешкод для взаємної співпраці.

Юридичні норми більшості європейських держав не містять законодавчих актів, що стосуються транскордонного співробітництва. Однак такі правила передбачені багатосторонніми міжнародними конвенціями, міждержавними договорами, а також деклараціями регіональних влад про встановлення єдиних правил, що стосуються транскордонного співробітництва. 21 травня 1980 була прийнята Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Мадридська конвенція). Вона є основним документом Ради Європи з міжнародного співробітництва на регіональному та місцевому рівнях [13; c. 519].

Це правовий європейський акт, який стверджує формально-правові рамки та форми участі місцевих рад у міжнародних зв'язках. Згідно Мадридської конвенції, під транскордонним співробітництвом слід розуміти «будь-які узгоджені дії, спрямовані на посилення та заохочення відносин між сусідніми територіальними общинами або владою, які знаходяться під юрисдикцією двох і більше Договірних Сторін [13; c.520].

Участь прикордонних регіонів у транскордонному співробітництві ґрунтується на правових та інституційних засадах, що спроможні забезпечити прикордонним регіональним і місцевим органам влади відповідний перелік повноважень щодо налагодження безпосередніх відносин. Зазначене зумовлює існування чітко визначеної регіональної політики держави, яка має визначати базові принципи взаємовідносин між державою та її регіонами, магістральні напрями регіонального розвитку, встановлювати загальні правові рамки, завдяки яким регіональні органи влади знаходили шляхи для забезпечення стабільного соціально–економічного розвитку. Це просто необхідно для нормальної функціалізації того чи іншого єврорегіону, адже єврорегіон – це перш за все організація двох чи більше прикордонних територій, які ухвалюють між собою низку відповідних договорів та зобов’язань. Власне тому правова база, що регулюватиме та надаватиме законні рамки даній співпраці повинна бути чітко сформованою. Істотну допомогу в розвитку прикордонного співробітництва надають європейські організації. Ключове місце серед них займає Рада Європи. Уже в 50-х роках вона ініціювала роботу з розвитку прикордонних регіонів. Рада Європи здійснює співфінансування деяких проектів, реалізованих у рамках єврорегіонів. Особлива увага приділяється екологічним програмам (більше 50 % виділених коштів витрачається на охорону навколишнього середовища). Другою за розміром статтею витрат є підготовка кадрів для здійснення економічного співробітництва. У цілому, в бюджеті Ради Європи на таке співробітництво передбачається щорічно 100 млн. євро.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8