Однак і після цього питання візового режиму залишалось відкритим. 3 2 грудня 2004 року Уряд України прийняв Постанову «Про затвердження угоди (в формі обміну нотами) між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Болгарія про внесення змін в угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Болгарія про взаємні поїздки громадян». Зокрема угода передбачає збільшення строку дії багаторазових віз до 5-ти років на основі взаємної згоди. З цього моменту стало необов’язковим запрошення для отримання візи, знизились тарифи на видачу туристичних віз, спрощено процедуру отримання віз для осіб, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення громадян і вантажів. Для власників дипломатичних і службових паспортів продовжував діяти безвізовий режим. Виконання угоди від української сторони здійснюють Міністерство закордонних справ, Міністерство внутрішніх справ, Державна прикордонна служба. Візовий режим з Україною – найбільш ліберальний серед тих, що існують між Болгарією і країнами СНД. Водночас Україна розраховує на те, що цей режим і надалі буде лібералізуватися вже в контексті теперішніх переговорів між Україною та ЄС з цього питання. Київ сподівається – з набуттям повноправного членства в Євросоюзі Болгарія стане активним прихильником спрощення, а далі і відміни візового режиму між Україною та Болгарією. Адже вільні контакти – не просто потреба, а одна з передумов розвитку співробітництва між країнами.

Знаменним став приїзд в останній день січня 2003 року Президента Болгарії Георгія Пирванова. Його візит (30 січня-1 лютого) підтвердив прагнення розвивати відносини між двома країнами в дусі стратегічного партнерства. Під час двосторонніх переговорів було підписано ряд домовленостей про співробітництво в області екології і раціонального використання природних ресурсів. Результатом візиту стало і підписання двостороннього робочого плану консультацій між Міністерствами іноземних справ України і Болгарії на період 2003-2005 рр. Глави держав обмінялись протоколами про ратифікацію договору про співробітництво в галузі соціального страхування.

Не можна не згадати про прийняту в ході візиту Спільну заяву Президентів України і Болгарії, в якій був високо оцінений сучасний стан і перспективи розвитку двосторонніх відносин в політичній, економічній, науково-просвітницькій, культурній та ін. галузях. За словами Надзвичайного і Повноважного Посла України в Болгарії в 2003 році В’ячеслава Похвальського, «активний політичний діалог на вищому рівні, взаємовигідне партнерство між двома незалежними державами в усіх галузях – от основні риси двостороннього співробітництва між країною і Болгарією у 2002-2003 рр.». 2004 рік приніс не менші успіхи в двосторонніх відносинах між країнами. В лютому відбувся офіційний візит парламентської делегації на чолі з Головою ВРУ В. Литвином в Болгарію. Його мета – обмін досвідом організації роботи парламентів обох країн з формування законодавчої бази системних перетворень суспільства і розвитку держави, зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності. В ході візиту пройшли переговори В. Литвина і членів офіційної делегації ВРУ з Головою Народних Зборів Болгарії Огняном Герджиковим і Президентом країни Г. Пирвановим. Відбулись зустрічі з представниками української діаспори, керівництвом Національної академії наук Болгарії і Міністерства культури.

Окрім цього в квітні міністр закордонних справ України К. Грищенко відвідав Болгарію, а 22-24 травня 2004 року з офіційним візитом Україну відвідав прем’єр-міністр Болгарії Сімеон Сакскобургготський з дружиною Маргаритою Гомес Аседо Сакскобургготською. В результаті зустрічі на вищому рівні в Києві було досягнуто домовленостей, які б забезпечували основу для подальшого розвитку двосторонніх відносин і дружніх зв’язків між Україною і Болгарією. На зміну 2004 року прийшов не менш інтенсивний 2005 рік. Він розпочався із січневого візиту в Україну делегації Республіки Болгарія на чолі з міністром закордонних справ Соломоном Пасі для участі в церемонії інаугурації Президента України В. Ющенко. В Києві він зустрівся з представниками українського уряду і ВРУ. В Одесі на спільній українсько-болгарській конференції С. Пасі висловив впевненість, що традиції взаємовідносин і співробітництва між нашими країнами в майбутньому будуть розвиватись ще інтенсивніше.

Вже наприкінці січня у рамках відзначення 60-річчя звільнення фашистського концтабору «Аушвіц-Біркенау» в польському Освенцімі відбулась зустріч Президентів України та Болгарії В. Ющенко та Г. Пирванова, під час якої вони домовлялись про візит голови української держави до Республіки Болгарія. Тричі за минулий рік Україну відвідав віце-президент Республіки Болгарія Ангел Марин. Зокрема в ході червневого візиту пройшли зустрічі з Президентом України В. Ющенко, Головою ВРУ В. Литвином, Послом Республіки Болгарія в Україні Ангелом Ганевим і з Президентом Асоціації болгар України А.І. Кіссе. 13 червня в рамках візиту обговорювали стан і перспективи розвитку двосторонніх відносин в контексті європейської і євроатлантичної інтеграції. А. Марин подякував українській державі за створення позитивних умов існування болгар в Україні, зокрема суспільним організаціям, що відстоюють їхні інтереси. Віце-президент надав В. Ющенко запрошення від Г. Пирванова відвідати Болгарію в листопаді 2005 року.  рамках 60-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2005 року пройшли зустрічі голови ВРУ В. Литвина з Головою Народних Зборів Республіки Болгарія Г. Пиринським та міністра закордонних справ України Б. Тарасюка з віце-прем’єр-міністром, міністром закордонних справ Республіки Болгарія Івайло Калфіним. 29-30 листопада відбувся офіційний візит І. Калфіна в Україну, який по праву може вважатися ключовою подією в минулорічних двосторонніх політичних контактах. В рамках візиту відбулись зустрічі з Президентом України В. Ющенко, прем’єр-міністром Ю. Єхануровим, головою ВРУ В. Литвином та міністром закордонних справ Б. Тарасюком. Сторони обмінялись ратифікаційними грамотами про правову допомогу в громадських справах, що був підписаний в травні 2004 року. Одним з пунктів було обговорення організації візиту Президента В. Ющенко в Болгарію. В болгарському посольстві в Києві І. Калфін зустрівся з представниками болгарської діаспори з різних регіонів України. Але найбільшої ваги набув підписаний в ході цього візиту міжурядовий Меморандум про партнерство та співробітництво з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, що став важливим кроком на шляху розвитку українсько-болгарських відносин в нових умовах членства Болгарії в НАТО та наближення до вступу до ЄС. Зафіксована в ньому готовність Болгарії всебічно підтримувати європейський вибір та прагнення України до членства в НАТО і в Європейському Союзі стала важливим політичним сигналом на адресу Києва з боку Софії.

12 липня 2005 року між Україною та Болгарією підписано План заходів та Домовленість між міністерством оборони України та Республіки Болгарія про двостороннє співробітництво на 2006 рік. Україна та Болгарія були представлені міністрами оборони Олександром Гриценком та Веселіном Блізнаковим. Документ цей було підписано в США, де відбулась 10-а щорічна конференція міністрів оборони країн Південно-Східної Європи. Під час двосторонніх переговорів міністри обговорили питання регіональної безпеки, проаналізували стан співробітництва між воєнними відомствами, обмінялись думками стосовно реформування національних військових сил.

В середині лютого 2005 року з робочим візитом Болгарію відвідав Президент Асоціації болгар України А.І. Кіссе. В Болгарії його приймали віце-президент А. Марин, прем’єр-міністр С. Сакскобургготський та міністр закордонних справ С. Пасі. В ході візиту знову піднімалось питання візового режиму, обговорювали і створення культурного центру для української діаспори в Болгарії.

У 2005 році відкрито почесне консульство України у м. Бургас, що також має позитивно вплинути на розвиток українсько-болгарських двосторонніх відносин. Продовжує свою роботу консульський пункт України та українсько-болгарський бізнес-центр у м. Плевен.

Існує інший вид співробітництва – регіональне. Партнерські зв’язки українських міст і областей з Болгарією мають два етапи розвитку: до 1990 року і після проведення демократичних змін. Вперше крок в цьому напрямку зробили в 1947 році міста Луганськ (Україна) і Перник (Болгарія). Найбільш насичені в цьому аспекті – 60-роки. Тоді було встановлено дружні зв’язки між десятьма областями України і округами Болгарії: Відін - Рівне, Враца - Суми, Михайлівград (Монтана) - Житомир, Сілістра - Хмельницький, Толбухін (Добрич) – Кіровоград, Шумен – Херсон, Велико-Тирново- Полтава, Варна – Одеса, Перник – Луганськ, Слівен – Тернопіль.

Після демократичних перетворень партнерство значно розширилось. Були підписані угоди про співробітництво між Києвом і Софією, Чернівцями і Плевеном, Запоріжжям і Бургасом, Харковом і Варною, Харковом і Пловдивом, Куп’янськом і Карлово, Луганською і Хасківською областями, Бердянськом і Ямболом, Львовом і Русе. Поновлено співробітництво на якісно нових підставах між Відіном і Рівним, Врацою і Сумами, Перником і Луганськом, Шуменом і Херсоном. Підприємці Луганщини провели кілька вдалих бізнес-форумів зі своїми колегами з Хасківської області. Розвиваються ділові контакти між бізнесменами Запорізької і Бургаської областей. В такому співробітництві особливим мостом виступає болгарська діаспора півдня України.

Під час майже всіх українсько-болгарських двосторонніх зустрічей звучала фраза, що Україна і Болгарія є стратегічними партнерами. Та не дивлячись на це, обидві країни визнають, що сучасний стан справ незадовільний. Це пояснюється передусім зовнішньополітичними концепціями, а точніше тим, наскільки повно вони реалізовувались на практиці. Болгарські політологи, серед яких Румена Коларова (Софійський університет), Венцислав Войков (Інститут економічних досліджень і прогнозування, Софія) припускають, що Україна і Болгарія не мають розбіжностей в концептуальному плані. Обидві країни орієнтуються на швидке входження в європейські структури, і це їхня стратегічна мета.

Існують деякі питання стосовно НАТО. Ще будучи Президентом Л. Кучма неодноразово заявляв, що бажання країн Східної Європи потрапити до НАТО Україна розуміє і підтримує, але безумовно, найважливішу роль для України продовжує грати російський фактор.

Україна претендує на роль «особливого партнера», бере активну участь в програмах організації «Партнерство заради миру». На думку Р. Коларової та В. Войкова Болгарія так би мовити без проблем вступила до НАТО, а Україна зможе це зробити одночасно з Росією.

А ситуація насправді така. В Україні, на відміну від Болгарії, існуючі протиріччя з приводу вступу держави до НАТО викликані, по-перше, тим, що проросійська частина українського парламенту всіляко гальмує цей процес. А по-друге, геополітичне становище України набагато складніше, ніж Болгарії. І на міжнародній арені на зовнішню політику України впливають політичні інтереси ряду сусідніх держав.

Окрім глобального можна ще казати про рівень регіональний. Тут мається на увазі співробітництво з країнами Центральної та Південно-Східної Європи. Центральна Європа (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина) зробила вибір на користь НАТО і ЄС і має тут непогані шанси. Їхня роль як посередників під час вирішення Україною питань про приєднання до європейських структур надто велика. Південно-Східна Європа, серед яких і Болгарія, йшла іншим, поверхневим шляхом революцій і подальших реформ. У країн цього регіону було більше спільного з нашою державою, та все змінилося в кінці ХХ століття.

Україна та Болгарія – це дві держави, що стали на шлях перетворень ще на початку 90-х років ХХ століття. Болгарія ще в 1992 році задекларувала свої європейські і євроатлантичні цілі. Вже під час роботи Празького самміту НАТО в листопаді 2002 року країну було запрошено до членства в цьому важливому і авторитетному пакті, а в квітні 2003 року в Брюсселі підписано протокол про приєднання Болгарії до Північноатлантичного альянсу.

В грудні 1999 року офіційна Софія була запрошена до ведення переговорів з ЄС про її членство в Союзі. Країна вже тимчасово призупинила переговори за 23 переговорними статтями з 30. І вже 1 січня 2007 року Болгарія стане повноправним членом ЄС.

Важким був шлях Болгарії до ЄС. По-перше, треба було досягти консенсусу різних політичних сил та всього народу в одному питанні – а чи потрібно це Болгарії? Особливо багато дискусій виникало в суспільстві з приводу членства в НАТО. І вже в грудні 2000 року болгари були раді тому, що в найближчому майбутньому без візових обмежень зможуть відвідувати держави Шенгенської зони. Інший аспект – правовий: треба було підлаштувати болгарське законодавство під загальноєвропейське. До цього залучено багато молодих спеціалістів, що вільно володіють декількома європейськими мовами. Власне цьому, на думку Надзвичайного і Повноважного Посла України в Болгарії в 2003 році В’ячеслава Похвальського, і треба повчитись Україні.

Болгари при цьому готові поділитись як позитивним, так і негативним досвідом.

Цікавою в даному випадку є думка В.П. Кирилича, кандидата політичних наук, який з досвіду Болгарії виділяє п’ять основних уроків, засвоєння яких сприятиме швидкому просуванню України на шляху до ЄС. Одним з уроків могли б стати деякі особливості формування договірно-правової бази з питань європейської інтеграції Болгарії.

Другий урок для України – особливості інституційного механізму Республіки Болгарія в питанні приєднання до Європейського Союзу. Інтерес для України передусім представляють структура координуючих органів, серед яких Рада з асоціювання (координація і контроль за реалізацією положень Угоди про асоціацію між Європейським співтовариством та його країнами-членами), Рада з європейської інтеграції (головний координуючий орган з питань переговорів), Дирекція європейської інтеграції і взаємодії з міжнародними фінансовими установами (інформаційний супровід діяльності Ради з інтеграції), Дирекція європейської інтеграції МЗС Республіки Болгарія (технічний аспект переговорів), Місія Болгарії при ЄС та ряд інших.

Методика освоєння коштів передприєднальних європейських фондів – третій урок для України.

Четвертим уроком є засвоєння деяких засад вироблення цілісної міграційної політики. Дані соціологічного опитування за 2005 рік засвідчують повільну трансформацію мислення болгар щодо сприйняття інших, аніж національна культур. Ставши зовнішнім кордоном євроатлантичного та євроінтеграційного простору, Болгарія спробує відновити сою історичну роль культурного та економічного перехрестя і закріпити статус центру з реалізації культурного діалогу між Європою і Азією, що активізує міграційні потоки в країну. І вже першою групою мігрантів, які спробують реалізувати свій потенціал у Болгарії після 1 січня 2007 року, будуть етнічні болгари, зокрема і «бессарабські». На думку авторів Програми з розв’язання демографічних проблем в Болгарії, у країні могли б осісти понад 100 тис болгар з Бессарабії.

Інформаційний супровід євроінтеграційної діяльності державних чинників – п’ятий урок для України. В Болгарії з цією метою постановою Ради міністрів Республіки Болгарія створено Раду з європейської комунікації.

Таким чином, окреслений інформаційний інструментарій помітною мірою формує громадську думку щодо необхідності євроінтеграційного вибору Болгарії та відкриття вигідних для неї в цьому зв’язку перспектив.

Спільність зовнішньополітичних орієнтирів, якими є європейська та євроатлантична інтеграція, єдині демократичні цінності для України та Болгарії, традиційні партнерські взаємини створюють підґрунтя для нового, ще вищого рівня двостороннього співробітництва. Цьому сприятиме дедалі більше усвідомлення того, що в нинішніх умовах українсько-болгарське партнерство може збагатити не лише наші дві держави, а й розглядатиметься як здобуток усього регіону Чорного моря та Південно-Східної Європи. І те, наскільки ці сприятливі умови будуть використані, залежить від нас самих.

Страницы: 1, 2