16. Являє собою антитезу політичного вбивства. Йому притаманна індиферентність щодо жертв, на противагу від селективності при політичному вбивстві.
17. Розрив між безпосередньою жертвою насильства та групою, яка становить об’єкт впливу, мету насильства [31, с.67].
У Законі України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. № 638-IV тероризм трактується як суспільно небезпечна діяльність, яка полягає в свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення і органів влади або здійснення інших посягань на життя або здоров’я ні в чому не винних людей або загрози здійснення злочинних дій з метою досягнення злочинної мети [8]. Згідно із цим законом міжнародний тероризм визначений як здійснювані у світовому або регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі при підтримці державних органів окремих держав, з метою досягнення певної мети суспільно небезпечні насильницькі дії, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей або загрозою їх життю і здоров’ю, руйнуванням або загрозою руйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням або загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.
Зазначимо, що терміни “міжнародний тероризм” і “глобальний тероризм” використовуються як рівнозначні. Це пов’язано з тим, що і глобалізація, і міжнародний тероризм стали можливі завдяки розвитку сучасних засобів комунікації, тобто міжнародний тероризм є негативним ефектом глобалізації, і тому цілком правомірне використання цих двох термінів як рівнозначних.
На думку аналітиків Світового банку, інтернаціоналізація тероризму є прикладом того, як міжнародні проблеми йдуть попереду міжнародної політики [13, 72]. Тероризм, на їхню думку, використовував глобалізацію, щоб створити в антитерористичних заходах дві лазівки. По-перше, шляхом розповсюдження своїх організацій через кордони країн терористи зробили національні контртерористичні заходи менш ефективними. По-друге, тероризм зміг знайти притулок у “неспроможних" державах, тобто на територіях, не контрольованих жодним визнаним урядом, кількість яких в останні десятиріччя різко збільшилася. Загроза військових дій проти таких країн малоефективна: фактично держава там вже знищена.
Для перемоги над міжнародним тероризмом будуть потрібні ті самі заходи, що і в боротьбі з тероризмом усередині окремих країн, але і вони не досягнуть результатів, якщо проводитимуться не на глобальному, а на національному рівні. До 11 вересня 2001 р. тільки чотири держави ратифікували конвенцію ООН про боротьбу з тероризмом. Щоб відновити уряди в “неспроможних" державах і врятувати інші держави від таких ситуацій, знадобляться конструктивні заходи. Економічний спад, на думку аналітиків Світового банку, - основна ознака неспроможності держави, що наближається, і, відповідно, економічний прогрес допомагає укріпити державу.
Оскільки неспроможні держави можуть бути безпечним укриттям для терористів, економічний розвиток має бути ключовим елементом довгострокової стратегії боротьби з міжнародним тероризмом. Проте, на думку аналітиків Світового банку, не існує очевидного зв’язку між бідністю і тероризмом [13,76].
Виявлення причин тероризму є однією з основних проблем при розробці і вдосконаленні правових заходів боротьби з тероризмом. У цей час російські дослідники називають такі причини тероризму:
1) помітне зниження життєвого рівня населення в поєднанні з безпрецедентно збільшеною соціальною диференціацією, які викликають до життя такі соціально-психологічні чинники, як злість, заздрість, ненависть, ностальгія по минулому і т. ін.;
2) економічна й енергетична криза, зростання цін, інфляція;
3) кризовий стан ряду соціальних і професійних груп, особливо військових, що мають досвід війни, і осіб, що мають досвід роботи з вибуховими пристроями і вибуховими речовинами;
4) зростання безробіття, яке зумовлює проблеми міграції, бродяжництва, психологічної і професійної деградації і дезорієнтації особи в умовах ринкової економіки і т. ін.;
5) широке розповсюдження серед населення зброї, військової підготовки і специфічних військових умонастроїв, пов’язане як з участю значної частини військових у реальних бойових діях (афганська і чеченська війни), так і з вимушеним перепрофілюванням багатьох працівників спецслужб, що нерідко опиняються в кримінальних структурах, доступність зброї і велика кількість військових, що шукає собі застосування;
6) підрив або скидання свого уряду (наприклад діяльність західнонімецької “Фракції червоної армії" (РАФ) та італійських “Червоних бригад”);
7) національне самовизначення (наприклад діяльність Вірменської секретної армії за звільнення Вірменії (АСАЛА);
8) поширення засобами масової інформації ідей і поглядів, що ведуть до зростання насильства, нерівності і нетерпимості, навіювання населенню міфів про всесильність і вседозволеність терористів та ін.
Серед політичних причин називаються:
1) репресії з боку правлячої еліти щодо опозиційних політичних партій;
2) нав’язування правлячою елітою нетрадиційних для даного суспільства соціально-політичних нововведень;
3) загострення внутрішньополітичних конфліктів усередині самої держави;
4) зіткнення політичних інтересів двох держав в якому-небудь регіоні;
5) помилки в національній політиці, що допускаються урядом;
6) цілеспрямоване розпалювання національної ворожнечі окремими людьми, групами, партіями (наприклад рух вахабітів);
7) агресія відносно іншої держави і її окупація, що здебільшого спричиняє озброєний опір мирного населення (партизан), яке використовує терористичні методи (вибухи важливих об’єктів, підпали і т. ін.);
8) заохочення тероризму на рівні державної політики, як це роблять окремі країни;
9) незадоволеність діяльністю уряду іноземних держав, у зв’язку з чим скоюються терористичні акти проти його представників і установ [35].
Російський учений М. Делягін вважає, що фундаментальною причиною терактів сьогодні стала стратегія розвитку самих США. Мотивує він це тим, що США будують своє благополуччя на послідовній і ефективній дестабілізації решти світу [17, с.352].
На думку С. Хоффмана, міжнародний тероризм виявився можливим завдяки широкому набору засобів комунікації. Базою для ісламського тероризму, наприклад, слугує не тільки рух на підтримку палестинської боротьби і проти силової американської присутності. Його підживлює також опір “несправедливій економічній глобалізації” і західній культурі, в якій вбачається загроза для місцевих релігій і культур [6, 46].
Після 11 вересня 2001 р. для багатьох розкрилися недоліки існуючих політичних і правових механізмів, що використовуються в боротьбі з міжнародним тероризмом. Це відсутність належної координації в роботі силових відомств усередині держав і на міжнародному рівні, неоднозначне ставлення різних суспільно-політичних сил у різних країнах до питання про походження сучасного тероризму і методи боротьби з ним.
Важливим аспектом досліджень сучасного міжнародного тероризму є необхідність врахування безлічі чинників політичного, економічного і соціального порядку, що впливають на його розвиток і розповсюдження. У цьому плані вивчення тероризму безпосередньо пов’язано з дослідженнями глобалізації.
В. Антипенко, досліджуючи причини і джерела тероризму, розглядає їх крізь призму наукових поглядів теоретика війни К. Клаузевіца і оцінює сучасний тероризм як світову загрозу, а його невпинна ескалація дає підстави стверджувати про доленосність цілей, заради яких ця терористична боротьба точиться. Розвиваючи свою думку, В. Антипенко аналізує статтю А. Арсеєнка “Глобалізація чи поляризація: що чекає світ”, в якій констатується загострення соціальних проблем і одна із головних причин цього - це те, що за останні 15 років дохід на душу населення знизився більш ніж у 100 країнах і що “сьогодні навіть західні дослідники змушені визнати, що глобалізація веде до “суспільства 20: 80”, яке характеризується вилученням 80% населення світу із соціального життя. Це стало “пасткою для ліберальної демократії”, оскільки в ХХІ ст. боротьба за перерозподіл ресурсів може вилитися у “війну всіх проти всіх” [3, с.276].
За даними Держдепартаменту США, у 2004 р. у світі відбувся 651 акт міжнародного тероризму (з них в Іраку - 201), в яких постраждали “понад 9000” осіб, у тому числі 1907 загинули. До переліку найбільших терактів у докладі включені захоплення заручників у російському Беслані 1-3 вересня 2004 р. (більше як 330 загиблих), вибух на мадридському вокзалі Аточа (загинула 191 особа) 11 березня і вибух філіппінського парома Superferry-14 27 лютого (130 загиблих). Згідно з методикою підрахунку, що застосовується в Держдепартаменті, обліку підлягають теракти, в результаті яких загинули або були поранені люди або був завданий збиток власності на суму понад 10 000 дол. При цьому актами міжнародного тероризму вважаються теракти, жертвами або учасниками яких стали громадяни більш ніж однієї країни. Наприклад, як заявив директор Національного антитерористичного центру США Джон Бреннан, “напад на школу в Беслані розглядається як міжнародний тероризм, оскільки один з тих, хто вчинив напад, був узбек, а інший - казах. Якби не це, теракт у Беслані не був би включений у статистику”. Основною загрозою для США, на думку Держдепартаменту, в 2004 р. Залишалася терористична мережа “Аль-Каїда” [19].
Світовій спільноті в боротьбі з тероризмом, на думку А. Кулікова, потрібно вживати таких заходів. По-перше, необхідна організація на міжнародному рівні скоординованої роботи щодо визначення загального поняття “тероризм" і комплексу причин, що його породжують. Існуюча сьогодні конструкція правового визначення тероризму досить громіздка, складна і утруднює кваліфікацію кримінально-правових діянь, що мають схожі кваліфікаційні ознаки, проте тероризмом не є. По-друге, потрібна подальша розробка на міжнародно-правовому рівні базових принципів боротьби з тероризмом. По-третє, необхідна розробка модельного міжнародного закону про боротьбу з тероризмом. По-четверте, ефективність боротьби з міжнародним тероризмом немислима без створення міжнародної системи моніторингу тероризму на основі обов’язкової передачі відповідної інформації від національних урядів, регіональних і міжнародних організацій, що беруть участь у різних формах боротьби з тероризмом, її накопичення і аналізу в спеціально створеному інформаційному банку. По-п’яте, при організації масштабної боротьби з тероризмом і транснаціональною злочинністю, як показує практика Афганістану, необхідна розробка міжнародно-правових основ проведення міжнародних антитерористичних операцій із закріпленням обов’язковості санкції Ради Безпеки ООН на здійснення і контроль за їх проведенням. По-шосте, слід також вжити заходів щодо найшвидшої ратифікації членами міжнародного співтовариства конвенцій по боротьбі з тероризмом і подальшого внесення ними потрібних змін у національні законодавства. Необхідне скликання спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН по боротьбі з тероризмом і ухвалення нею відповідних рішень [27].
Ефективна боротьба з тероризмом, злочинністю на державному, міждержавному рівнях можлива тільки в тому випадку, якщо до неї приєднається громадянське суспіль
Перший в історії випадок свідомого та систематичного використання терористичної практики можна розглядати як зафіксований на Близькому Сході у І ст. н. е., коли групи сікаріїв фізично знищували представників єврейської знаті, які співробітничали з римською адміністрацією. У середньовіччя з¢явилася секта мусульман-ісмаїлітів під проводом Хасана-ібн-аль-Сабаха, який перетворив тероризм на головний засіб боротьби із політичною опозицією.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
