Зміст
Вступ
1 Міжнародний поділ праці як передумова міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва
2 Суть міжнародної спеціалізації та міжнародної кооперації виробництва
3 Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва
Висновки
Список використаних джерел
Міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).
Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як між галузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства.
Міжнародна виробнича кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10-15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів.
Міжнародна виробнича кооперація об'єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.
У сучасному світі рівень економічного розвитку країн визначає розвиненість інфраструктури її господарства, що є наслідком поділу праці та кооперування виробників товарів і послуг різних напрямків діяльності. Поділ праці виникає з появою людського суспільства, коли первісні общини (щоб забезпечити кращі умови виживання) мали визначатися, як найдоцільніше застосувати здібності чоловіків, жінок, дітей, старих, яку роботу може виконати конкретна особа для забезпечення життєдіяльності роду, товариства, сім'ї найкращим чином (скоріше, якісніше, з найменшим напруженням фізичних та психічних здібностей). Таким чином, життєвий господарський досвід завжди був основою поділу праці як засіб забезпечення сталих умов людської життєдіяльності.
Протягом еволюціонування людства відбувається процес розгалуження діяльності: відокремлення від полювання мисливства, риболовства та збирання дарів землі, спершу скотарства і землеробства, потім лихварства, торгівлі і ремесел, управління та охорони (адміністративний апарат, військо), транспорту, зв'язку, банківсько-фінансової, судової та всіх інших виробничих, побутових і посередницьких видів діяльності.
Нині таке відокремлення на макрорівні організаційно сформовано у структурованості господарства країни за сферами, галузями, підгалузями, підприємствами, домогосподарствами з безліччю професій та спеціальностей на мікрорівні господарювання окремої особи [2, с. 163].
Має бути дуже важлива причина невпинного процесу поглиблення поділу праці у світі. Це прагнення скоротити, мінімізувати як індивідуально-особистісні (на мікрорівні) так і суспільно необхідні (на макрорівні) витрати праці.
В умовах ринкового господарства (в аспекті закону попиту і пропозиції) поділ праці, його поглиблення диктується прагненням до зниження витрат пропозиції (пошук найкращої відповіді на питання виробника «Як виробляти, з якими витратами пропонувати?»). Це, у свою чергу, веде до необхідності постійного порівняння власних витрат з витратами інших виробників аналогічної (та частковою до неї) продукції (послуг).
У межах окремої держави із самодостатньою закритою економікою (яка не вступає в економічні відносини з іншими державами) витрати на виробництво і реалізацію споживачу продукції (послуг) становлять одночасні витрати основного капіталу у виробничі фонди (капіталомісткість продукції як минула праця), поточні витрати оборотного капіталу (матеріаломісткість і енергомісткість як минула праця; трудомісткість як жива праця у складі собівартості), витрати на переміщення товару від виробника до покупця (транспортомісткість) і витрати на весь необхідний спектр невиробничих послуг (страхових, фінансово-кредитних, збуто-посередницьких тощо у вигляді минулої та живої праці), що супроводжують процес купівлі-продажу товарів у ринковій економіці.
У державах з відкритою економікою (які є суб'єктами міжнародного економічного простору) до вказаних вище витрат додаються ще й витрати на оплату митних тарифів і зборів як при імпорті сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для виготовлення власного товару, так і при його подальшому експорті. Тому за наявності суттєвого прибутку при подрібненні процесу сукупної праці з виготовлення та реалізації товару на будь-якій ланці виробничого чи позавиробничого процесу, всередині власної країни чи за її межами, відбувається подальший поділ праці, а відтак - її спеціалізація [7, с. 76].
Класична теорія порівняних витрат виробництва пояснює розвиток зовнішньої торгівлі відмінністю об'єктивних умов виготовлення та реалізації одного й того ж товару в різних країнах під впливом природнокліматичних, техніко-технологічних, організаційно-економічних та соціально-політичних факторів функціонування національних господарств.
Під поділом праці взагалі слід розуміти відокремлення різних видів трудової діяльності людей від загального цілого та закріплення їх за певними групами працівників.
У кожній країні, незважаючи на витрати, можливо випускати будь-яку продукцію чи послуги (як у моделі закритої економіки). Але немає жодної країни, яка була б абсолютно ізольованою. І саме ступінь відкритості економіки суверенної країни до світового економічного співробітництва підштовхується невигідністю певних ланок власного виробництва товарів чи послуг, які можуть бути значно дешевше за придбані у виробників інших країн. Це складає засади вже міжнародного поділу праці. Вирізняють такі форми поділу суспільної праці: загальний поділ праці; частковий поділ праці; одиничний поділ праці.
Під загальним поділом праці слід розуміти відокремлення різних видів діяльності у суспільстві як поділ між виробничою та невиробничою сферами і між галузями в кожній з них (розмежування на сільське господарство, промисловість, транспорт, будівництво, зв'язок, фінансово-кредитні, страхові та інші послуги, наука, освіта, охорона здоров'я та інше).
Під частковим поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності не лише за сферами, але й всередині них (диференціація на галузі сільського господарства, промисловості, транспорту тощо).
Під одиничним поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності між підприємствами, та підрозділами в них, закріплення за конкретними працівниками певним чином обмежених трудових функцій [6, с. 236].
Найбільшого поширення набули такі види поділу праці: технологічний (за відмінностями у технологічних процесах, галузях); предметний (за видами виробництва окремих завершених виробів); подетальний (за виготовленням окремих деталей до якогось виробу); функціональний (за окремими функціями обслуговування виробничих та невиробничих потреб).
Всі вони поширені в окремих країнах і у світі в цілому.
Кожний суб'єкт МПП знаходить в ньому свій економічний інтерес: чи то в отриманні більших доходів від реалізації свого товару не на внутрішньому, а зовнішньому ринку за рахунок більш привабливих зовнішніх цін; чи то в здешевленні виготовлення власної продукції при залученні у виробництво більш дешевої сировини, напівфабрикатів чи комплектуючих виробів.
Таким чином, міжнародний поділ праці (МПП) - це така система (чи спосіб) організації взаємозалежного виробництва, при якій підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів і послуг, а потім обмінюються ними.
З погляду на світове господарство як на систему можна з впевненістю стверджувати, що МПП є тим об'єднуючим началом, яке створило систему світового господарства.
Зовні МПП виявляється через спеціалізацію.
Окрім поняття "міжнародна спеціалізація виробництва" вживають і такі: "географічний поділ праці", "територіальний поділ праці", "міжнародний географічний поділ праці", зокрема в англійській мові є поняття "international division of labour".
Міжнародна спеціалізація виробництва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного клімату. Тропічні країни експортують банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію [4, с. 133].
Країни можуть спеціалізуватися також на послугах, зокрема на рекреаційних (тобто курортних). До країн з розвиненою сферою надання рекреаційних послуг приїжджають туристи з усього світу. При сходженні, скажімо, на вершини у Гімалаях послуги альпіністам надають місцеві жителі — шерпи, адже саме вони можуть переносити великі вантажі в умовах високогір'я, бо добре знають його особливості.
Лондонські фінансисти надають банківські послуги замовникам з багатьох країн світу. Лондон також відомий як світовий центр із створення першокласної комерційної реклами, яка вже завоювала чимало престижних міжнародних призів.
Міжнародний поділ праці — реальне явище. І ним не можна нехтувати, оскільки між різними країнами завжди існували, існують і будуть існувати відмінності у географічному положенні, природних ресурсах, структурі господарства, навичках і майстерності трудового населення тощо.
У результаті міжнародного поділу праці у країнах світу формуються галузі міжнародної спеціалізації, які значною мірою орієнтовані на експорт своєї продукції до зарубіжних країн. Саме ці галузі представляють країну у міжнародному поділі праці. Скажімо, якщо у зв'язку з географічним поділом праці згадати Об'єднані Арабські Емірати, то вони постають в уяві як світовий експортер нафти. Швейцарські майстри відомі як найкращі у світі виробники точної механіки, альпійські фермери — як неперевершені виробники одного з найкращих у світі сортів сиру. Швейцарія ще й світовий центр рекреаційних послуг.
Говорячи про Канаду, не можна не згадати канадських фермерів (у тому числі й українського походження), які є відомими у світі експортерами зерна. Аргентина відома своїми неосяжними степами і кваліфікованими фермерами (знову ж таки, серед них чимало українців), вона є великим експортером м'яса худоби на світовому ринку. Перефразовуючи відомого поета, можна сказати: "Ми говоримо — Куба, а маємо на увазі — цукор. Ми говоримо — цукор, а маємо на увазі — Куба!"
Страницы: 1, 2
