Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства і природокористування
Кафедра економічної теорії
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
на тему
«Інтеграційні процеси та угрупування в країнах Північної, Південної Америки, Азії та Африки»
Виконав студент
IV курсу, групи МО-45
Єременко І.О.
Перевірила доц.
Клець Марія Василівна
Рівне-2009
Зміст
Вступ
1. Інтеграційні процеси у Північній Америці
2. Інтеграційні процеси у Латинській Америці
3. Інтеграційні процеси у Азії
4. Інтеграційні процеси у Африці
Висновки
Список літератури
З давніх часів людство усвідомило, що протистояти силам природи легше разом. Це зумовило поступове об’єднання людей у общини, народи, нації і країни. Зараз настав час логічного продовження об’єднання людей – світова інтеграція.
Процеси інтеграції були значно посилені з настанням науково-технічної революції у ХХ столітті. З теоретичного боку інтеграція отримала підґрунтя через розвиток економічної думки. Видатні економісти минулого давно почали шукати відповідь на питання благополуччя націй. Результатом цих пошуків стало виникнення і розвиток численних теорій міжнародної торгівлі.
У результаті перебігу інтеграційних процесів відбувається поглиблення міжнародного поділу праці, обмежених ресурсів немає і можливостей та забезпечити найефективніший виробництво на інтегрованих територіях. Також відбувається більш інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами і робочої силою, відбувається зближення економік загалом. У різних частинах земної кулі інтеграційні процеси відбуваються цілком по-різному: з різними характером стосунками між країнами-учасницями, з різними організаційними структурами, які відрізняються між собою результатами інтеграційної діяльності.
Важливу роль економічна інтеграція відіграє для мало розвинутих країн, яким поодинці важко протистояти світовим економічним тенденціям. Здебільшого про такі країни і піде мова у даному рефераті.
Об’єктом дослідження є інтеграційні угрупування країн Америки, Азії та Африки. Предметом дослідження є процеси і тенденції в інтеграції цих країн. Метою дослідження є огляд основних угрупувань, що утворилися в цих країнах, визначення їх особливостей та ролі у економіці регіону.
У Північній Америці склався найбільший та найбагатший ринок після об'єднання національних ринків Канади, США та Мексики у рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). Розвиток економічних зв'язків у цьому регіоні відбувався переважно на корпоративному рівні, сформувався регіональний американо-канадський господарський комплекс. У 1988 р. була підписана Угода про вільну торгівлю між Канадою і США, що вступила в силу у 1989 р. В 1994 р. до Угоди приєдналася і Мексика, утворився союз трьох держав: Канади, Мексики і США.
Створення НАФТА мало на меті:
1) усунення митних обмежень у взаємній торгівлі;
2) досягнення високого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій, трудових ресурсів;
3) досягнення майже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;
4) посилення конкурентоспроможності північноамериканського центру порівняно із західноєвропейським та азіатсько-тихоокеанським центрами.
Сформований торговельний блок об'єднує країни, в яких разом мешкає 370 млн осіб, щорічний обсяг виробництва товарів і послуг сягає 6 трлн. дол. США. Можна означити специфічність цього вільного ринку:
• до цього ринку входять лише три, але великі за територією, населенням та економічним потенціалом країни, що дає змогу звести проблему економічних ресурсів до мінімуму;
• основою цього ринку слугує економіка світового лідера за конкурентоспроможністю — США, населення яких становить 69 % населення даної зони;
• країни, що об'єдналися в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США і Канади;
• більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (74 %) і Мексики (65 %) припадає на торгівлю зі США, канадсько-мексиканські торговельні та інвестиційні зв'язки до останнього часу залишалися надто слабкими;
• ринок носить широкомасштабний характер: він охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-учасницями, інвестиційну діяльність, вільний рух капіталу, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо;
• цей ринок розташований майже на однаковій відстані від Західної Європи і від країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає змогу рівномірно розвивати економічні зв'язки з обома світовими економічними центрами;
• у майбутньому існує реальна можливість розширення ринку за рахунок приєднання країн Латинської Америки.
Звичайно ж, мова йде у першу чергу про економічний і науково-технічний потенціал США і Канади, що вже протягом досить тривалого часу займають провідні позиції у світовій економіці. Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв'язків, є результатом входження світового господарства в якісно новий етап, на якому зовнішньоекономічні зв'язки перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор виживання світового співтовариства. У такому просторі роль Північної Америки визначається вже силою спільних потенційних можливостей трьох, по-своєму великих, національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну.
Передумовами виникнення зони вільної торгівлі НАФТА були: по-перше, інтенсивне проникнення в мексиканську економіку транснаціональних корпорацій США, які закріпилися в ній завдяки створенню системи філій зі значними пільговими умовами виробничої і торговельної діяльності; по-друге, "американізація" провідних галузей канадської економіки; по-третє, поширення торговельних відносин між США і Канадою та США і Мексикою.
Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із принципами взаємовигідних відносин становлять фундамент угоди. Цілі угоди полягають у тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв'язання суперечностей, а також розвивати тристороннє, регіональне та багатостороннє кооперування.
Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, щоб об'єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об'єднання в особі ЄС. У тристоронній угоді очевидна її по суті антиєвропейська спрямованість. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азіатсько-Тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує в XXI ст. на роль світового центру. США дійшли висновку, що їхньої одноосібної присутності в цьому регіоні вже не достатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними.
Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них має надію реалізувати ці інтереси за допомогою вільної торгівлі.
США передбачають отримати виграш від участі в НАФТА у вигляді:
• розширення безмитного ринку реалізації своєї продукції;
• отримання виходу через Мексику на ринки країн Латинської Америки;
• зняття питання про обов'язкове створення в Мексиці філій підприємств, щоб обходити при експорті товарів митні та протекціоністські бар'єри;
• появи легкого доступу до канадських і мексиканських економічних і енергетичних ресурсів;
• збільшення виробництва і експорту аграрної, автомобільної та текстильної продукції.
Для Канади виграш від НАФТА полягає в появі можливості:
• усунення протекціоністських перепон з боку законодавства США, якими активно підтримувалась конкурентоспроможність американських фірм у боротьбі за ринки США;
• розширення внутрішнього ринку за рахунок його збільшення завдяки об'єднанню з ринками США та Мексики;
• збільшення товарообігу з Мексикою, який є надзвичайно малим, порівняно з потенційно можливим;
• виходу через США та Мексику на ринки країн Латинської Америки;
• підвищення комерційної активності, що призведе до зростання промислового виробництва, розширення меж зайнятості.
Для Мексики виграш від НАФТА полягає у створенні умов прискорення економічного розвитку за рахунок:
• величезного і швидкого припливу американського та канадського капіталів;
• можливості широкого виходу на раніше надто обмежені протекціоністським законодавством ринки, особливо з сільськогосподарською продукцією тропіків;
• прискорення розвитку економіки взагалі, створення додаткових робочих місць, вирішення проблем зайнятості;
• прискореного підписання двосторонніх угод співробітництва з країнами Центральної і Латинської Америки для усунення торговельних обмежень.
2 Інтеграційні процеси Латинської Америки
В Латинській Америці інтеграція почала активно розвиватися у 50— 60-х роках XX ст. В 50-х роках тут виникла теорія "периферійної економіки". Представники цієї школи доводили, що відстала економіка експлуатується промислово розвиненими країнами через механізм цін. Звідси випливає найважливіший аспект політики країн, що розвиваються, — добитися індустріалізації. При цьому індустріалізація має проводитися насамперед у галузях, здатних замінити імпорт. Велика роль приділялася регіональній інтеграції. З її допомогою передбачалося добитися таких результатів:
1) за рахунок регіонального заміщення імпорту скоротити залежність від промислово розвинених країн і, як наслідок, частку в нееквівалентному обміні;
2) подолати вузькість національних ринків і розширити ринковий простір до оптимальних розмірів;
3) забезпечити переваги кількісного протекціонізму;
4) збільшити інвестиційні можливості індустрії за рахунок залучення
іноземного капіталу:
• розширення регіонального ринку різко підвищить зацікавленість ТНК у капіталовкладеннях в Латинську Америку;
• можливість координації інвестиційної політики в регіональному масштабі на основі об'єднання фінансових коштів держав регіону за рахунок створення перерозподільчо-компенсаційних механізмів тощо;
5) сприяти зниженню напруженості платіжного балансу і таким чином призвело б до ослаблення проблеми зовнішньої заборгованості;
6) здійснити спільне планування індустріалізації на основі взаємодоповнюючих економічних комплексів.
На основі викладеного вище широке визнання отримав принцип договірної спеціалізації, тобто висновок міждержавних угод про промислове взаємозаміщення і доповнення економік країн, що привело до орієнтації на виробничу співпрацю та протекціонізм. Усе це зумовило створення у 60— 70-х роках близько 20 регіональних об'єднань. На сьогодні існує декілька великих регіональних угруповань:
Страницы: 1, 2, 3
