Банківські послуги за торгівлю валютою мають на меті надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у валюті; страхування ризиків знецінення коштів унаслідок зміни валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют [37].

Довірчі (трастові) послуги є видом діяльності комерційного банку у віданні майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном за своєю специфікою споріднене з банківською діяльністю і пов’язане з виконанням робіт у обліку операцій, збереження цінностей, розміщення коштів, фінансового аналізу тощо.

Траст-операція, або трастові операції – це довірчі операції банків з управління майном клієнта та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах довіреної особи. За останній час трастові операції отримують все більший розвиток.

Довіреною особою банків виступають, як правило, приватні особи, а також фірми, благодійні організації, різні фонди (у тому числі пенсійні).

Приватним особам банки надають кілька видів трастових послуг: право розпоряджатися спадщиною, управління персональними трастами, опікунство із забезпеченням збереження майна, агентські функції [54].

Дохід від трастових послуг банків формується за рахунок комісійних винагород, у які включаються: щорічні відрахування від доходів за трастовими операціями; щорічний внесок з первісної суми наданої трастової послуги; внесок із суми за трастовою операцією після закінчення строку дії траст-договору [37].

Зберігальні послуги банків пов’язані з тим, що банки мають спеціально обладнані, важкодоступні для викрадачів приміщення. Вони надаються у двох формах: надання клієнтам сейфів для зберігання цінностей, зберігання цінностей у стальній камері.

Пред’явлення рахунків і оплата рахунків – відносно нова послуга банків. Зміст цієї послуги зводиться до того, що система «Інтернет-банк» забезпечує користувачу доставку рахунка компанії (наприклад, рахунка, за комунальні послуги) до оплати і показує його на екрані комп’ютера. Клієнт може акцептувати цей рахунок, не заповнюючи платіжне доручення, і гроші з його рахунку автоматично будуть переведені на рахунок компанії. Тобто ця послуга рятує клієнтів від паперового обороту.

Поширеність такої послуги залежить від національної специфіки. Наприклад, у США щорічно виписується і пересилається поштою близько 21 мільярда рахунків, відповідно, в індустрію «представлення рахунків до оплати» втягнуті величезні гроші [24, c. 31].

Електронні гроші звичайно визначаються як збереження грошової вартості за допомогою технічного пристрою, що може широко застосовуватися для здійснення платежів на користь не тільки емітента, але й інших контрагентів і яке не вимагає обов’язкового використання банківських рахунків для проведення операцій, а діє як напередоплачений інструмент на пред’явника. Найбільш розгорнуте визначення електронних грошей належить Європейському центральному банку, що визначає електронні гроші як «грошову вартість, що представляє собою вимогу до емітента, що: 1. зберігається на електронному пристрої; 2. емітується після одержання засобів у розмірі не менш чим емітована вартість; 3. приймається як засіб платежу не тільки емітентом, але й іншими установами» [24, c. 32].

Надання депозитних послуг через Інтернет не представляє особливої проблеми – висновок договорів, відкриття рахунків і внесок коштів можуть здійснювати через електронні канали доставки, у тому числі і через Інтернет. (Зокрема, депозитні договори можна укладати з використання звичайної системи «клієнт – банк»).

Саме значна конкурентна боротьба на фізичному ринку спонукає традиційні банки до освоєння ринку Інтернет-комерції [23].

З метою визначення оптимального переліку послуг пропонується використовувати модель операційно-вартісного аналізу. Операційно-вартісний аналіз (далі ОВА) – це аналіз прибутковості банку на основі співставлення доходів за активними і витрат – за пасивними операціями. ОВА дає уяву про вартість і рентабельність конкретних фінансових операцій, послуг і структурних підрозділів банку, а також враховує вартість обробки конкретних операцій і послуг банка [36].

Реалізація моделі ОВА може здійснюватися у двох напрямах:

1. Розрахунок фактичної собівартості операцій і послуг для визначення її прибутковості (збитковості). Даний спосіб оцінки рентабельності послуги застосовується при здійснення операції в різних підрозділах банку. Операція розбивається на різну кількість фаз, які відповідають кількості підрозділів, через які вона здійснюється. В процесі дослідження було доведено, що використання цього напрямку є малоефективним і недоцільним.

Розрахунок вартості операції проводиться наступним чином. Попередньо вивчається структура витрат часу кожного підрозділу банку, що приймає участь в обробці операції, і вираховується середній час, витрачений в кожному структурному підрозділі на протязі періоду здійснення операції. Для визначення вартості операції в кожному структурному підрозділі враховуються всі його не операційні витрати і розраховуються витрати на обробку операції на фазі середнього часу. Даний метод розрахунку фактичної собівартості послуги дає найбільш точний результат, але він є і найбільш складним, так як потребує проведення хронометражу кожної операції і послуги, а також фотографії робочого дня кожного із співробітників підрозділів банку, задіяного в здійснення даної операції. Тому, на нашу думку, використовувати цей метод для визначення прибутковості здійснення тієї чи іншої операції на світовому фінансовому ринку є недоцільним.

2. Розрахунок доходів і витрат центрів прибутків[3] і центрів видатків[4] комерційних банків по операціях і послугах. Інший напрямок схеми ОВА визначає розподіл структурних підрозділі банку на центри прибутків і центри видатків за послугами і операціями. Центри можуть складатися із структурних підрозділів чи одного підрозділу банку, цільових робочих груп і сукупності різнопрофільних підрозділів.

Одній послузі чи операцій відповідає один центр прибутку і один центр витрат банку:

Послуга 1 → Центр прибутку 1 + Центр витрат 1.

Послуга N → Центр прибутку N + Центр витрат N.

В загальному вигляді формула визначення прибутковості послуги чи операції має наступний вигляд:

де Пп – прибутковість послуги;

Одп – операційні доході від послуги (операції);

Овп – операційні витрати від послуги (операції);

НВ – неопераційні витрати від послуги (операції).

Для послуг ресурсного виду ця формула набуває наступного виду:

де Одр – операційні доходи від послуг по розміщенню ресурсів;

АС – альтернативна процентна ставка для даної послуги, тобто та середня величина процентної ставки, за якою можна відносно швидко продати / купити ресурси;

ОВр – операційні витрати за послугами, пов’язаними з залученням ресурсів;

Нво – загальні не операційні витрати центрів витрат і прибутків банку.

Загальні операційні витрати визначаються за формулою:

де Р – операційні витрати в звітному (поточному) періоді;

Ро – операційні витрати у попередньому періоді;

(Р – Ро) – зміна операційних витрат за період, що аналізуються;

W – об’єм послуг у звітному (поточному) періоді; 

Wо – об’єм послуг у попередньому періоді;

Q – середня процентна (альтернативна) ставка за послугами звітного (поточного) періоду.

При проведенні аналізу стану процентної маржі банку за блоками послуг і операцій, використовуючи вище наведені формули, на основі моделі ОВА:

де ПМ – процентна маржа банку за блоками операцій та послуг;

СД – сумарні операційні доходи (чи альтернативна процентна ставка для послуг по залученню ресурсів) у відсотках річних;

СВ – сумарні операційні витрати у відсотках річних.

Розрахунки на основі моделі ОВА дозволяють зробити порівняльний аналіз показників операційно-вартісного аналізу і на його основі прийняти рішення про доцільність застосування конкретного методу підвищення ефективності проведення банком операцій і послуг й здійснити, зокрема, корегування процентних ставок за послугами і операціями банку; збільшення/зменшення об’ємів операцій і послуг, що пропонуються банком; зміну структури активних чи пасивних операцій, або окремо кожної з них, а також прийняти рішення про розвиток або згортання посередницьких операцій [36].

Однак управління фінансами в комерційному банку полягає не тільки у визначенні пріоритетних напрямів його діяльності, а й в управління ризиками, які займають визначальне місце в діяльності банку. Банк може отримати значні прибутки не збільшуючи обсягу стандартних послуг – залучення депозитів та надання позик, а уміло розпоряджаючись наявними ресурсами та ефективно управляючи ризиками.

Банк зацікавлений у кваліфікованому управлінні ризиками, оскільки він позичає кошти своїх клієнтів. Правильна оцінка ризиків дає змогу банку підтримувати певні фінансові показники на такому рівні, який забезпечує збереження задовільного фінансового становища і конкурентоспроможності при реалізації тих чи інших ризиків, які мають внутрішню природу. Банк, який прагне займати достойну конкурентну позицію на ринку банківських послуг, має створити таку систему управління ризиком, яка могла б ідентифікувати, оцінювати ризик і ефективно управляти ним [62].

4. Банк міжнародних розрахунків

Найстарішою кредитною інституцією регіонального типу є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Банк було засновано у ході реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США на чолі з Банкірським домом Моргана. За згодою сторін Банк був розташований у Швейцарії, яка надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюєтьвя міжнародним правом. Нова міжнародна організація повинна була сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних фінансових операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелі. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.

Банк міжнародних розрахунків незмінне залишається центральною банківською установою на світовій арені. Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало суто спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так і іншим центральним банкам

Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків – зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7