Слід підкреслити, що на відміну від ЄС в НАФТА відсутні які-небудь наднаціональні структури і чіткі форми регулювання інтеграційної взаємодії.
Досягненям НАФТА є усунення дискримінації по відношенню до мексиканських товарів при їх імпрті на ринок США і Канади. В свою чергу, відміна імпортних ліцензій в Мексиці сприяла збільшенню об’ємів і підвищенню ефективності американського і канадського екпорту.
Разом з тим існують і протиріччя, неодназначні наслідки в діяльності НАФТА. Перше помітне невдоволення проявилось на міжнародному форумі в Сіетлі (1999 р.) у вигляді масових пртестів, зокрема протирежиму лібералізації в рамках північноамериканського суперсоюзу. Парадокс полягав в тому, що протестували і представники профсоюзів США, які виступали протинапливу дешевої робочої сили з боку південного партнера.
Однак головні тривожні сигнали були отримані з Мексики, де зниження митних бар’єрів призвело до небажаного росту імпорту аграрної продукції. Її сільське господарство під напливом більш конкурентоздатних американських продовольчо-сировинних товарів опинилось в складному положенні. Більш вільний доступ на мексиканський ринок агарних продуктів, почав підривати місцеве виробництво. Тисячі селян вимагали призупинити введення в дію відповідної статті НАФТА, перекривали дороги і організовували марші протестів.З 1 січня 2003 р. з вступом в силу положення НАФТА про зниження мита на 20 аграрних продуктів ситуація ускладнилася. Мексиканське сільське господарство виявилось неготовим до вільної ринкової конкуренції з США та Канадою, воно зіткнулось з перспективою кризи однієї з ключових галузей економіки. Необхідність нових переговорів в рамках НАФТА по торгівлі сільськогосподарськими товарами перетворилась в гостру і невідкладну проблему [7,с.189].
Зона вільної торгівлі передбачає в перспективі вільне переміщення не тільки товарів і капіталів, але і робочої сили. Між тим остання обставина давно турбує північного партнера в зв’язку з великою кількістю незаконно проживаючих на його території вихідців не тільки з Мексики, але і Латинської Америки. Загальна чисельність жителів латиноамериканського походження в США вже перевищила чисельність афроамериканців.
Інше серйозне джерело напруги на південному кордоні пов’язане з вантажно-розвантажувальними операціями. Згідно з американсько-мексиканською угодою про грузові перевезення, водіям необхідно мати відповідний сертифікат міністерства транспорту США. Посилення складності порядку отримання сертифікату, нові перевірки, з однієї сторони, і порушення правил, з іншої, а також виступи американських профсоюзів, що протестували проти забруднення повітряного простору США, яким не подобається притік дешевої робочої сили, все це не кращим чином позначилось на взаєминах двох учасників угоди.
Непросто складаються відносини США з їх північним сусідом. Канадці побоюються, що широке проникнення американських кампаній в їх економіку ,фінансово-інформаційна експансія, ріст загального впливу США на їх життя можуть перетворити Канаду на 51-й штат. В контексті "американізації" економічної і соціальної сфери розглядаються такі явища як все більша залежність каннадського долара від американського, зростаюча зацікавленість США в нафтогазових,водних і лісових ресурсах Канади, іноді пов’язана з екологічними загрозами, відтік висококваліфікованих спеціалістів (технологів, програмістів, лікарів) в США. Але незважаючи на існуючі складнощі і навіть взаємні позови, НАФТА буде існувати, її загальний потенціал і значення важко переоцінити.
2.3 ОСНОВНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ОБ’ЄДНАННЯ В ІНШИХ РЕГІОНАХ СВІТУ
Поряд з Європою і Північною Америкою найбільшим центром, де активно відбуваються інтеграційні процеси є Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) – організація створена в 1989 р., зі штаб-квартирою в Сингапурі. Учасниками АТЕС є 21 країна і територія, в тому числі Австралія, Бруней, Гонконг, Індонезія, Канада, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Корея, Папуа Нова Гвінея, Сингапур, Філіпіни, Таіланд, Чилі, Японія. В листопаді 1998 р. на саміті АТЕС в Ванкувері було прийнято рішення про входження в АТЕС Росії, В’єтнаму і Перу з подальшим введенням десятирічного мораторію на розширення організації. Серед країн, що мають намір вступити в АТЕС є Колумбія, Монголія, Пакистан, Шрі-Ланка. На долю АТЕС припадає близько 57% світового ВВП і 48% об’єму світової торгівлі [2,с.54].
АТЕС суттєво відрізняється від ЄС чи НАФТА. За своїм складом, цілям, концепціям і навіть за складом учасників ця організація виглядає досить нетиповим для сучасного світу угрупуванням. Процес регіонального співробітництва тут охоплює країни з різними рівнями економічного розвитку. Поряд з високорозвинутуми країнами, такими як США, Японія, канада в АТЕС входять і нові індустріальні країни, і країни з середнім рівнем розвитку і ще низьким господарським потенціалом. Слід відзначити і цивілізаційні відмінності, в тому числі в традиціях, психології учасників форуму. Азіатська традиційна система цінностей взаємодіє з західною моделлю господарювання, дозволяючи формувати так звану гнучку схему інтеграції з урахуванням специфіки регіону. Таким чином складається нова нетрадиційна парадигма інтеграції. Розвинуті і країни, що розвиваються прагнуть виступати як рівнопроавні партнери. В цьому зв’язку АТЕС зародилась не як традиційна інтеграційна організація,а як консультаційний форум (гнучка система взаємодії).Але з часом вона перетворилася на провідну структуру сприяння вільній торгівлі, інвестиціям, економічному співробітництву в цьому регіоні, піднявся і статус з рівня міністерського до зустрічей на вищому рівні. Всі рішення в організації приймаються на основі консенсусу і рівних прав. АТЕС своєю стратегічною ціллю вбачає перетворитись до 2020 р. в найбільшу в світі зону вільної торгівлі без митних тарифів і внутрішніх бар’єрів.
Важливим напрямом роботи АТЕС єспівробітництво в галузі технологій, створення високорозвиненої технологічної інфраструктури, яка охоплює також індустрію інформації, транспорту і зв'язку, підготовку кадрів. Пріоритет при цьому надається двом напрямам: створенню механізмів стимулювання торгівлі, інвестицій, технологічних трансферів та збиранню, обробці, вивченню інформації щодо внутрішньорегіональних торгових та інвестиційних потоків.
Слід сказати про розбіжності між країнами-учасницями щодо призначення АТЕС. В азіатських політичних і ділових колах панує думка, що за допомогою цієї організації США прагнуть відкрити ринки Азії задля розширення свого експорту до цих країн і створити таким чином нові робочі місця у своїй країні, намагаються отримати торгові поступки від ЄС і стримувати створення Східно-Азіатського економічного союзу – майбутнього економічного угруповання, яке включатиме участь США та інших "білих" країн.
Країни Азіатського континенту вбачають в АТЕС рушійну силу своїх економік, що зумовлює їхню зацікавленість не тільки в лібералізації ринків товарів і послуг, а й у науково-технічному співробітництві, оскільки американський ринок є головним для товарів з азіатських країн. США є також гарантом військово-політичної стабільності в азіатсько-тихоокеанському регіоні.
Основним інтеграційним угрупуванням в Азії є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), в яку входять найбільш розвинуті країни регіону: Сингапур, Індонезія, Таіланд, Філіпіни, Лаос, Бруней. Статутними цілями Бангкокської декларації (1967 р.) про утворення АСЕАН було визначено: сприяння розвиткові соціально-економічного і культурного співробітництва країн-членів, зміцнення миру і стабільності в Південно-Східній Азії (ПСА).Завдання перетворення АСЕАН в один зі світових політичних і економічних центрів багатополюсного світу стимулювала це регіональне угруповання країн активно вирішувати ряд надзвичайно важливих питань. До них належать: формування зони вільної торгівлі і зони інвестицій, введення єдиної валюти і створення розгорнутої економічної інфраструктури, формування спеціальної структури управління.
Країни АСЕАН мають місткий ринок, унікальні природні багатства,значні трудові ресурси: на них припадає значна частина світового видобутку нафти, 60% виробництва міді, 67% олова і копра, 83% пальмового масла, 85% натурального каучука [5].АСЕАН як угрупування , запрограмоване на економічну інтеграцію в масштабах регіону, намагається вийти з запланованих для неї тісних рамок. Успішно розвиваючись на протязі чверті століття, країни субрегіону висунули, наслідуючи приклад "єдиної Європи", ідею створення в перспективі "єдиної Азії": через спільні цілі і прагнення консолідувати географічний простір для вирішення спільних задач.
Сучасні моделі латиноамериканської інтеграції стають більш відкритими і гнучкими ,орієнтованими на більшу участь в світовому господарстві і більш тісні зв’язки з високорозвиненими країнами. Зцією метою передбачається поступове пом’ягшення заходів по зовнішньому захисту свого об’єднаного ринку при тому, що зберігається і посилюєтьсялібералізація всередині регіональних господарських зв’язків. Таким, наприклад, є план створення Південноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР) в складі Аргентини, Бразилії, Парагвая, Уругвая, за участю Чилі в якості спостерігача.
МЕРКОСУР створено з метою:вільного руху чотирьох чинників виробництва;вироблення єдиної митної політики щодо третіх країн;забезпечення координації макроекономічної політики, політики в галузі сільського господарства, податкової і грошової систем;проведення координації і узгодження законодавства стосовно економічної політики;різкого збільшення конкурентоспроможності країн-учасниць. На кінець 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий за економічним потенціалом інтеграційний блок світу, який за обсягом ВВП (біля 1 трлн дол.) зрівнявся з країнами АСЕАН. При цьому намітилася активізація позарегіональних зв'язків. 15 грудня 1995 р. в Мадриді було підписано угоду про співробітництво між МЕРКОСУР і ЄС..Головним компонентом МЕРКОСУР, його ядром і основною рушійною силою інтеграційного процесу, є Бразилія, економічний потенціал якої перевершує сукупний потенціал усіх інших учасників (на Бразилію припадає 80 % населення, 43% торгівлі, близько 60 % експорту і 30 % імпорту країн – членів МЕРКОСУР) [8,с.52].
Найбільш стійким угрупуванням в рамках латиноамериканської інтеграції є створена в 1973 р.Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРІКОМ), щовключає 16 країн Карибського басейну і, на відміну від всіх інтеграційних угруповань, об'єднує не тільки незалежні держави, а й залежні території.У межах КАРІКОМ існують різні субрегіональні відділення. Найбільш розвиненими з точки зору регіональної інтеграції є:
–Карибський загальний ринок у рамках КАРІКОМ, де повністю ліквідовані торгові обмеження між Барбадосом, Трінідадом і Тобаго, Ямайкою й Антигуа. Ці країни схвалили єдиний митний тариф щодо товарів третіх країн, тобто це фактично митний союз, воснові якого лежать промислово-сировинні товари. Третину взаємної торгівлі становлять нафтопродукти;
–Східнокарибський загальний ринок, що включає всебе найменш розвинені країни. У ньому спостерігається тенденція до створення загальної валюти і спільного центрального банку.
Інший тип співробітництва, інші цілі і засоби їх досягнення характерні для країн африканського континенту. Африканська інтеграція – це спроба відсталих країн ,що практично не мають між собою економічних зв’язків, створити в окремих субрегіонах континету сприятливі умови для розвитку промисловості. Дані цілі були декларовані при створенні Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС), що нараховує 16 членів, в тому числі Беніну, Нігерії, Буркіна-Фасо, Гвінеї, Ліберії.
Цілями ЕКОВАС є: сприяння співробітництву й інтеграції, що ведуть до створення економічного союзу в Західній Африці; підвищення рівня життя народів Західної Африки; підтримка і зміцнення економічної стабільності; сприяння зміцненню відносин між державами-членами і прогресу в розвитку Африканського континенту; підвищення рівня освіти і культури населення країн Західної Африки. У рамках ЕКОВАС створено Фонд співпраці, компенсації і розвитку. Митні збори було відмінено на 80 % взаємного постачання продукції, але внутрішньо-регіональний оборот між учасниками становить всього 5 %, отже, можна стверджувати, що значення угруповання невелике [19,с.46]. Велике значення в рамках ЕКОВАС мали проекти в галузі електроенергетики, в гірничодобувній промисловості, дорожньому будівництві.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
