по-третє, проводити обов'язкову прогнозну оцінку економічних результатів діяльності технопарку (на 5 років),

по-четверте, сприяти підготовці і навчанню команд менеджерів і інших фахівців для інноваційних структур та створити методичне й організаційне забезпечення, у тому числі на базі університетів, державних наукових центрів та інших,

по-п'яте, проводити оцінку ефективності діяльності ТП відповідно до поставлених цілей та розробити методику оцінки доцільності створення в регіоні спеціальних науково - технічних зон чи інших інноваційних структур, а також методику оцінки й експертизу проектів,

по-шосте, проводити акредитацію технопарку, а також здійснювати лобіювання створюваних ТП і тих, що розвиваються.

Створення на території України технологічних парків сприяє стимулюванню інвестиційної активності, структурній перебудові економіки, її прискореному розвитку на основі високотехнологічних виробництв, відновленню взаємодії у ланцюзі "наука – виробництво", підвищенню ефективності розвитку виробництва в країні, створенню нових робочих місць, особливо в регіонах з великим безробіттям, запуску інноваційного механізму для прискореного розвитку економіки країни. Розвиток технопарків може сприяти концентрації національного наукового потенціалу, переносу високих технологій і науково-технічних нововведень зі стану розробок у виробництво, сприяти комерціалізації науки, прискоренню науково-технічного прогресу, росту конкурентоспроможності української економіки та її продукції на світовому ринку, а також створенню програм стійкого розвитку, що враховують інтереси майбутніх поколінь з погляду соціальних, економічних і екологічних вимог.

Технопарк повинен стати спільним підприємством, у створенні якого беруть участь міжрегіональні, регіональні і місцеві органи влади і управління, підприємства промисловості, індивідуальні підприємці, фінансові інститути та інші. Кожен з них переслідує свою мету і сподівається одержати визначену вигоду від створеного.

Для організації наукових центрів пропонуються:

-                     інтеграція інноваційного утворення і науки;

-                     перехід від адміністративного управління науково-технічною сферою до економічної координації та комерціалізації науково-технічної діяльності;

-                     формування багатоканальної системи фінансування (державне, комерційне, спонсорська допомога та фінансування за міжнародними програмами).

Концепція реформування повинна передбачати також об'єднання українського наукового потенціалу з підприємницьким потенціалом тих країн, що не мають власної фундаментальної науки. У великих наукових центрах варто створювати не технопарки, а технопаркові зони, які можуть послужити базою для перетворення їх у технополіси чи інноваційні порти, наприклад у м. Києві та м. Харкові.

Механізм функціонування технологічних парків можна розглядати через ряд аспектів, серед яких важливу роль відіграє організаційно-економічний, а в ньому виділяється податковий аспект. Податкова політика є основою непрямого стимулювання інвестиційного процесу й одним із напрямків економічних методів управління НТП.

Інвестиційне проектування з урахуванням ризику припускає ряд особливостей:

-                     вплив ризику неминуче приводить до того, що вимоги до економічного змісту інвестиційного (інноваційного) проекту істотно змінюються. Ця обставина обумовлює необхідність застосування адекватних технологій оцінки ефективності інвестиційного проекту;

-                     розвиток технологій інвестиційного проектування має на увазі використання нових економічних інструментів;

-                     основною відмінністю проектів, розроблювальних і оцінюваних з урахуванням ризику, є невизначеність умов їхньої реалізації. Аналіз цих особливостей дозволив систематизувати методологічні принципи інвестиційного проектування в умовах ризику

Висновки

В результаті проведеного дослідження вирішено важливу наукову задачу розробки теоретичних положень щодо створення ефективних спеціальних науково-технічних зон у сучасному світовому господарстві. Це дає змогу зробити такі найбільш важливі висновки та рекомендації:

1. Вихід України з системної кризи й інтеграція економіки у світове господарство вимагають глибоких соціально-економічних перетворень на основі нового типу стосунків, що базується на застосуванні ефективних технологій та використанні інноваційних механізмів, що забезпечують розробку і виробництво інноваційного продукту і його використання в сфері матеріального виробництва.

2. Найважливішим завданням державної науково-технічної політики та основою інноваційного механізму є створення стійких технологічних парків та технополісів, які повинні сприяти утворенню наукомісткого сектора промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства країни. Вони визначають умови щодо підвищення конкурентоспроможності українських технологій і продукції на світовому ринку на тривалу перспективу.

3. Науково-технологічні парки, які поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт та винаходів у промисловість та бізнес. У цих структурах, орієнтованих на розвиток нової і високої технології, виробництво наукомісткої продукції і її маркетизації, концентрується значний кадровий, науковий, інженерний потенціал, що займається розробкою поточних і перспективних науково-прикладних проблем та випуском і реалізацій нових видів продукції і матеріалів.

В країні також необхідно провести низку адміністративних реформ які би узгодили нормативно-правову базу з новою моделлю економічного розвитку.

Невпинний та швидкий розвиток економіки залежить від раціональної митної політики та загального макроекономічного середовища країни.

Література

1.                 Балабанов И.Т. Инновационний менеджмент: Уч. пособие. — СПб.: Питер. — 2002. — с. 208

2.                 Бетехтина Е., Пойсик М. Мировая практика формирования научно-технической политики. - Москва.: 2003

3.                 Вольский А. Инновационный фактор обеспечения устойчивого

экономического развития.// Вопросы экономики, 2001, № 1

4.                 Дагаев А. Передача технологий из государственного сектора в

промышленность как инструмент государственной инновационной

политики. // ПТиПУ, 2004., №2

5.                 Інноваційні процеси в Україні / За ред. Ковалевського М.С. – К., 2002.

6.                 Инновационний менеджмент. Учебник / Под ред. С. Д. Ильенковой, – М.: Юнити, 1997 г.

7.                 Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. — М. — 2001. — с. 111.

8.                 Масалов А. Инновационний тип развития // Журнал для акционеров. — 1999. — № 9. — с. 12

9.                 План дій на 2001-2008 гг по реалізации Концепції інноваційної політики України

10.             "Про іноваційну діяльність і державну іноваційну політику"

11.             Основи інноваційного менеджменту / За ред. М’якушева О.П. – Харків, 2003.

12.             Перевалов Ю.В. и др. Инновационные программные территории: методология создания и перспективы развития. – Екатеринбург РАН , 2004

13.             Санто Б. Инновация как средство экономического развития. Пер. с венг. - М.: Прогресс. – 2001

Додатки

Основні відмінності між інноваційними центрами Західної Європи

Регіональні технологічні консультативні центри Великобританії

Регіональні технологічні консультаційні центри Німеччини

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6