План
Вступ
Розділ 1. Характеристика нових індустріальних країн (НІК)
1.1 Чинники появи НІК
1.2 Закономірності розвитку НІК
Розділ 2. Особливості економічного розвитку НІК
2.1 Економіка Республіки Корея (Південна Корея)
2.2 Особливості економіки азіатських "драконів"
2.3 Особливості економіки азіатських "тигрів"
Висновки
Список використаної літератури
Регіон Південно-Східної Азії - це дев'ять країн з населенням 410,6 млн чоловік, що складає 7,7% населення всього світу або 13,4% населення Азії.
Протягом останніх десятиріч значення Південно-Східної Азії у системі міжнародних економічних відносин, насамперед у басейні Тихого океану, неухильно зростає. Певним чином це пов'язано з підвищенням актуальності таких факторів, як сприятливе географічне та військово-стратегічне розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Але ще більш посилене значення країн Південно-Східної Азії у сучасному світі зумовлене їхнім політичним та економічним розвитком. Треба також врахувати, що Південно-Східна Азія - це складова частина тихоокеанського регіону, підвищення ролі та значення якого у розвитку світового господарства визнане в усьому світі. Ще наприкінці XIX ст. Державний секретар США Дж. Хей казав, що Середземне море - це океан минулого, Атлантичний океан - океан теперішнього, Тихий океан - океан майбутнього.
І справді, нині азіатсько-тихоокеанський регіон перетворюється на могутню світову силу. Спеціалісти визнають, що центр інновацій економічного прогресу у світовому господарстві зміщується саме в цей регіон, і він стає лідером економічного розвитку на новому, п'ятому етапі технічної революції (за теорією М.Д. Кондратьєва). Регіон Південно-Східної Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких характерні ті чи інші спільні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку. У післявоєнний період, в ході формування та зміцнення національного суверенітету країн Південно-Східної Азії сталося їхнє розмежування на дві основні групи держав. Одна з них - а саме В'єтнам, Лаос та Камбоджа - обрала шлях соціалістичного розвитку, а інша - представлена Асоціацією Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни - пішла по шляху ринкових відносин. Усі країни Південно-Східної Азії стартували приблизно з одного й того самого початкового рівня. Однак колишні соціалістичні країни Азії не змогли досягти таких вражаючих результатів економічного розвитку, як сусідні країни-члени АСЕАН. Господарства В'єтнаму, Лаосу й Камбоджі у 80-х роках мали аграрну спрямованість при значному використанні традиційних методів у хліборобстві, характеризувались майже повною відсутністю обробної промисловості, широким використанням натуральних форм господарства, традиційною структурою виробництва. З другої половини 80-х років у колишніх соціалістичних країнах Південно-Східної Азії почався перехід до ринку, але й наприкінці 80-х років, згідно з класифікацією ООН, вони, як і раніше, належали до групи країн з низьким рівнем доходу на душу населення - менш ніж 500 дол. У цей таки час Індонезія, Малайзія, Філіппіни та Таїланд - це нові індустріальні країни (НІК), як то кажуть, "другої хвилі", які належать до країн із середнім рівнем доходу на душу населення - від 500 до 3000 дол. І нарешті, Сінгапур - держава з високим рівнем доходу на душу населення, вище ніж 3000 дол. У цілому ж Південно-Східна Азія, як особлива економічна зона, характеризувалася динамічним розвитком. Темпи економічного росту країн цього регіону у післявоєнний період були одними із найвищих у світі. Хоча, і це цілком зрозуміло, за зовнішньою сприятливою картиною приховувалася глибока диференціація за темпами економічного розвитку окремих країн Південно-Східної Азії. Нові індустріальні держави світу впродовж останніх 20-ти років використовували різні механізми та інструменти ринкової трансформації, а відтак мали різні соціально-економічні результати. Враховуючи складність спільної характеристики НІК і різні позиції вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо їх класифікації краще всього останні розглядати в таких мікрогрупах:
Південна Корея;
держави - "дракони" (Гонконг, Сінгапур, Тайвань);
держави - "тигри" (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія);
Чинники, що зумовили появу НІК, умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.
Зовнішніми факторами є:
Країни опинилась у сфері особливих політичних чи економічних інтересів промислово розвинених країн, передусім США і Японії. Отже для них робитиметься все можливе, аби забезпечити високу стабільність і високу лояльність їх населення до економічної системи капіталізму. Країни Південно-Східної Азії були і є сферою особливих економічних та політичних інтересів США, Японії.
Структурна перебудова економіки, що розпочалася у промислово-розвинених країнах завдяки науково-технічній революції в 50-60-х роках. Розвинені країни створювали ТНК і здійснювали значні капіталовкладення в економіки НІК.
Основними внутрішніми чинниками, що спричинили економічне зростання так званих НІК, є:
Відносна політична стабільність і лояльні до розвинутих капіталістичних країн політичні режими.
Продуктивна з точки зору досягнення кінцевого результату економічна стратегія, що складалась з декількох етапів. На першому етапі країни поступово заміняли вітчизняною продукцією імпорт аналогічних виробів з-за кордону і тим самим економили валютні кошти й водночас насичували внутрішній ринок основними споживчими товарами. На другому етапі створювався експортний потенціал та нарощувалась потужність базових галузей економіки. При цьому НІК Південно-Східної Азії створювали підприємства з випуску переважно трудомісткої продукції масового споживання. Третій етап впровадження економічної стратегії характеризується створенням власної науково-дослідної бази та розвитком наукомістких галузей, включенням країни у процес експорту капіталу.
Розвиток продуктивних сил, тобто засобів виробництва та людини як головної продуктивної сили суспільства. НІК Південно-Східної Азії зробили величезні капіталовкладення в оновлення засобів виробництва у традиційних галузях економіки та створили нові, раніше відсутні виробництва на базі новітньої техніки і технології.
В економіці оптимально поєднались ринковий механізм та державне регулювання. Хоча економічна роль держави в кожній із НІК різна, в цілому вона була достатня для того, щоб доповнити ринкові механізми там, де вони об'єктивно неспроможні були забезпечити високі темпи економічного розвитку.
Ефективна, протилежна традиційній, політика доходів. Східноазіатські країни пішли шляхом забезпечення більш справедливого розподілу, подолання нерівності в доходах, що посилило мотивацію безпосередніх виробників - головної продуктивної сили суспільства.
Отже, появу НІК зумовила не сама по собі економічна система капіталізму, а її оптимальне пристосування до сучасних глобальних процесів. Це пристосування відбувається по лінії продуктивних сил, виробничих відносин та господарського механізму. Причому воно відбувається в значній мірі шляхом використання способів, методів, принципів соціалізму.
Під впливом певних факторів (НТР, екологічна проблема, демографічна ситуація) у 60 - 70-ті роки у розвинутих країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промисловості, металургії, хімії, машинобудування та електроніки почали втрачати порівняльні переваги. Зростання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього середовища тощо) робило невигідним виробництво продукції цих галузей і викликало їх перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т.п.), стали зоною інтересів ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які перші взяли курс на експортно-орієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. Це були НІК першого покоління. З середини 80-х років цей процес охопив деякі інші країни, що розвиваються. Через зростання вартості робочої сили, підвищення курсів національних валют НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська четвірка НІК почала масово переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою - Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління. У цьому процесі участь беруть і ТНК, переміщуючи у друге покоління НІК виробництва, конкурентоспроможність яких тут вища, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою. Отже, простежується "ступінчаста" індустріалізація, яка відбувається у НІК. Піднімаючись технологічними сходами вгору, кожна група цих країн звільняє нижню сходинку для іншого, наступного за нею покоління НІК. Крім ринкового механізму, який діє через зниження відносних переваг на трудових витратах у країнах, що пішли шляхом індустріалізації, а також підвищення курсу їхніх валют, у розширенні кола НІК відіграла роль політика неопротекціонізму розвинутих країн з ринковою економікою.
У світовій економічній літературі Корею прийнято відносити до так званих "чотирьох азіатських драконів", хоча нерідко вживають також термін "тигри" розуміючи при цьому швидкі темпи економічного зростання країни у 70-х рр. ХХ ст. Високий рівень розвитку промисловості, якого ця держава досягла впродовж 1980-90-х рр., змусив говорити про неї, як про "азійське диво". Перетворення Південної Кореї в одного зі світових лідерів промислового виробництва, що мало місце у середині 1990-х рр., з аутсайдерів мегарегіону Східної Азії, якою вона була у середині 1950-х, відбувалося впродовж життя одного покоління населення країни. У сучасній РК виробляється приблизно 2% глобального ВВП, хоча питома вага населення країни становить менше 0,8% світового. За абсолютними розмірами ВВП Корея посідає четверте місце серед держав Азії, за відносними показниками поступається лише Японії та Сінгапуру. Частка ж країни у світовому експорті товарів уже зараз наблизилася до 2,5%. Разом з тим, РК поки що не можна віднести до постіндустріальних держав, тому що в деяких макроекономічних показниках країна має суттєве відставання від провідних економічних лідерів планети. Зокрема, за індексом людського розвитку Корея посідає 30-е місце у світі (2007 р), а за відносним показником ВВП на душу населення 15090 дол. (ПКС) займає граничне положення між розвинутими державами та країнами, що мають рівень вище середнього. Досить суперечливими є також технологічні досягнення Кореї. Так, у 2007 р. вона вийшла на 5-е місце у світі за індексом технологічних досягнень, проте наслідки структурної кризи та пошук нової моделі розвитку призвів до суттєвих змін у показнику "конкурентоспроможності економіки, що зростає". За один рік за цим індексом країна перемістилася з 18-го місця на 29. Щоправда за іншими оцінками рівнів конкурентоспроможності країна впевнено тримається на провідних позиціях посідаючи місця з 20-го по 30-те. Наприклад, за показником ділової конкурентоспроможності РК це - 24-е місце у світі (Японія - 8, Сінгапур - 10, Тайвань - 17). Світова фінансова криза була суттєвим випробуванням для економіки країни, яка чітко визначила свої слабкі місця та довела необхідність переходу до нової моделі розвитку, порівняно з тією, що була високоефективною у другій половині ХХ ст. Особливості корейської моделі розвитку.
Страницы: 1, 2
