Відповідно до такого підходу, аналіз фінансового потенціалу автори рекомендують здійснювати за трьома напрямами: оцінка фінансових показників (ліквідності, рентабельності, фінансової стійкості), оцінка за критерієм „можливість залучення додаткового капіталу" (на основі оцінки показників кредитоспроможності та комерційної репутації підприємства), оцінки за критерієм „наявність ефективної системи керування фінансами" (на основі експертної оцінки).
Можна погодитися з думкою Ф. Євдокимова та О. Мізіної стосовно того, що зазначеному підходу властиві недоліки, водночас потрібно зробити й деякі зауваження, а саме:
1. Виконання умов ліквідності й фінансової стійкості забезпечується визначеною величиною власного капіталу підприємства. Однак безперечний вплив на виконання таких умов здійснює також структура сукупного капіталу і напрями його вкладень. На нашу думку, вказані показники характеризують лише наявний, використаний потенціал і слабо відображають прихований потенціал.
2. Оцінка за напрямом „можливість залучення додаткового капіталу" за допомогою показників кредитоспроможності деякою мірою може дублювати оцінку за фінансовими показниками. Це пов’язано з тим, що в більшості випадків кредитори проводять оцінку кредитоспроможності на підставі методик із використанням показників фінансового стану й фінансових результатів. На нашу думку, оцінка даного напряму повинна включати також можливості залучення інвестицій та отримання донорського фінансування.
В. Кунцевич у своїй праці розглядає фінансовий потенціал як складову загального економічного потенціалу підприємства та визначає його як здатність до оптимізації фінансової системи із залучення та використання фінансових ресурсів [7, с. 127]. На нашу думку, таке трактування відображає характерні риси й потенціал держави.
Цікавим є підхід до визначення сутності фінансового потенціалу В. Бикової та Ю. Ряснянського. Вони його трактують у взаємозв’язку із економічним потенціалом. На їхню думку, фінансово-економічний потенціал підприємства – це функціонально взаємопов’язана сукупність економічного та фінансового потенціалів, що забезпечує максимально ефективну реалізацію цілей і напрямів розвитку підприємства [1, с. 57]. Водночас вони окремо визначають фінансовий потенціал як сукупність фінансових ресурсів, що беруть участь у виробничо-господарській діяльності, й характеризуються можливістю їхнього залучення для фінансування майбутньої діяльності та певних стратегічних напрямів розвитку підприємства [1, с. 58]. На нашу думку, автори намагалися так показати, що фінансовий потенціал – це особливий видовий прояв потенціалу, якому властиві не тільки статичність, але й здатність бути рушійною силою реалізації сукупного, економічного потенціалу. Крім того, ототожнення власне фінансового потенціалу з набором фінансових ресурсів не зовсім коректне. Таке визначення, ґрунтуючись на ресурсній концепції, не враховує тієї особливості фінансового потенціалу, що він проявляється у двох формах – наявній та прихованій. Саме такої думки у своїй праці дотримується Т. Паєнтко. Вона вважає, що фінансовий потенціал – це сукупність фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію і нарощування економічного потенціалу, з метою максимізації прибутку. Досліджуючи фінансовий потенціал на рівні підприємства, цей автор виділяє базовий потенціал, який характеризує можливості підприємства досягнути основні комерційні цілі (тобто наявну величину фінансових ресурсів на конкретний момент часу), та прихований – активи, які не є конкретною перевагою на даному етапі розвитку підприємства, але в подальшому зможуть приносити вигоди [9, с. 96–97]. На нашу думку, оскільки підприємство є первинною ланкою економіки, то існування наявного і прихованого фінансового потенціалу властиве й державі.
С. Онишко одна з небагатьох учених, хто починає досліджувати фінансовий потенціал на рівні держави. Погоджуємося з її думкою, що під час дослідження категорії „фінансовий потенціал" йдеться про комплекс характеристик, здатних забезпечити цілісну оцінку – по-перше, фінансового стану на макро- та мікрорівні, по-друге, факторів чи умов зміни цього стану, і нарешті, перспектив стійкого економічного зростання на макрорівні чи успішності фінансово-економічної діяльності на мікрорівні. Автор підкреслює, що визначення фінансового потенціалу на рівні підприємства як сукупності фінансових ресурсів, що дозволяють провадити ефективну діяльність, спрямовану на забезпечення сталого економічного зростання, недостатнє [8, с. 152].
У зв’язку з цим потрібно зауважити, що наведені підходи до трактування сутності фінансового потенціалу не дають чіткого уявлення про його структуру ні на рівні держави, ні на рівні підприємства. Вони не розкривають, про які конкретно можливості йдеться, а в загальному випадку свідчать про необхідність уточнення сутності цієї категорії.
Досліджуючи сутність фінансового потенціалу, доцільно виділити ще одну характерну особливість – з одного боку, фінансовий потенціал можна розглядати як джерело функціонування держави, її розвитку, однак з іншого – фінансовий потенціал фактично є результатом минулої діяльності. Саме в такому ракурсі найбільше прослідковується взаємозв’язок між фінансовими ресурсами та фінансовим потенціалом, але потрібно зауважити, що фінансові ресурси – це лише складова фінансового потенціалу, фактично, це його спожита частка.
Таким чином, підсумовуючи наявні підходи до визначення потенціалу та фінансового потенціалу, пропонуємо визначити фінансовий потенціал держави як здатність фінансової системи держави до залучення та ефективного використання фінансових ресурсів з метою забезпечення сталого економічного зростання. Щодо перспектив активнішого використання цієї економічної категорії на практиці, на нашу думку, вони безпосередньо пов’язані з оцінкою обсягів фінансового потенціалу, обґрунтуванням його структури, а також дослідженням факторів, що на нього впливають.
Економіка, безумовно, є складною системою з безліччю підсистем, рівнів і підрівнів. Основною метою функціонування економіки є забезпечення людей благами, тобто інструментами задоволення потреб. Проте не всі потреби задовольняються за допомогою економіки. Слід нагадати, що економіка займається виробництвом лише економічних, тобто обмежених благ. Основні типи елементів економічної системи - це ресурси, блага, домогосподарства, фірми і держава. Вони утворюють безліч підсистем, наприклад, ринки, галузі, економічні регіони і так далі Також виділяють безліч рівнів і підрівнів економіки. Найчастіше, предметом вивчення є мікрорівень, макрорівень і мезорівень.
Виділення мікро- мезо- і макрорівнів стає зрозумілим саме при розгляді економіки як системи. Мікрорівень - це рівень простих економічно неділимих елементів, під якими найчастіше розуміють фірми і домогосподарства, і однорідних простих систем, перш за все, ринків окремих товарів. На простих ринках сукупність однорідних елементів не утворює нової якості. Всі споживачі поводяться в цілому однаково, і їх кількість не має принципового значення. Поведінку всієї маси можна вивчати на прикладі поведінки окремого споживача. Вся сукупність володіє практично тими ж властивостями, що і окремий елемент.
Мезорівень - це рівень функціонування підсистем, що мають складну внутрішню структуру. Такими підсистемами є, наприклад, галузі, економічні регіони, конгломерати.
Макрорівень - це рівень функціонування складних багаторівневих економічних систем. Такі системи володіють самостійністю, що не виключає їх обміну із зовнішнім середовищем.
У даному курсі розглядатимуться макроекономічні моделі економічних систем. В даний час найбільшого поширення набули математичні моделі, оскільки вони дозволяють проводити всілякі експерименти і оперативно відображати зміну стану системи. Проте даний курс присвячений якісному моделюванню, причому в рамках єдиного методу, що має назву "Цивілізаційний аналіз".
Найбільший вклад до вивчення поняття "Макроекономічна система" внесли німецькі учені. У Росії широко відома книга Вальтера Ойкена "Основні принципи економічної політики". Хороший аналіз поглядів німецьких дослідників виконаний в статті Е. Платонової "Економічні системи і їх трансформація".
У своїй статті Олена Платонова використовує поняття "Господарська система". Згідно думки автора, вона включає такі елементи, як господарюючі суб'єкти, мотиваційні структури і господарський порядок, який, у свою чергу, включає систему стосунків власності, механізми координації ухвалення господарських рішень (внутрішній ринковий і зовнішній, перш за все, державний), порядок підприємництва, порядок ринків, порядок ціноутворення, грошово-фінансовий порядок, бюджетний порядок, порядок зовнішньоекономічної діяльності, формальні інститути господарської діяльності (система економічних законів і інших зовнішніх інститутів, що упорядковують економічну діяльність), реальні господарські процеси, а також і природні ресурси і засоби виробництва, залучені в економічні процеси.
Поняття "Економічна система" традиційно використовується для узагальненої характеристики різних форм господарювання. Так, наприклад, в дослідницькій і навіть учбовій літературі часто використовується поняття "Чисті економічні системи", до яких відносять традиційну, ринкову і планову, а також поняття "Змішана економічна система" або навіть просто "змішана економіка", що передбачає поєднання елементів чистих систем. В той же час, на наш погляд, існує деяка вільність в обігу з такими поняттями, як "тип економіки", "економічна система", "тип господарювання" і тому подібне Всі ці терміни є позначенням різних економічних моделей, що відрізняються, головним чином, рівнем деталізації і узагальнення в моделюванні реальних господарських систем. Не намагаючись дати визначення більшості вищеперелічених понять, ми дозволимо собі запропонувати наше уявлення про ієрархію основних типів економічних моделей, використовуваних в макроекономічному аналізі:
IV. Типи господарювання:
натуральне; засноване на розділенні видів діяльності
III. Типи економіки:
чисті: ринкова, адміністративно-командна, традиційна
змішані: з переважанням ринкових принципів організації; з переважанням адміністративних принципів організації; з переважанням традиційних принципів організації.
II. Економічні системи (типи національних економічних моделей)
I. Національні економічні моделі
0. Власне національні економіки
Нумерація і розташування моделей від низу до верху пов'язані з тим, що в основі всієї ієрархії лежать економіки реальних країн, а всі подальші поняття позначають все більш і більш узагальнені економічні моделі, що грунтуються, проте, на аналізі реальних економічних систем.
Нульовий рівень ієрархії макроекономічних моделей займають економіки окремих країн. Саме вони є тими об'єктами, які моделюються дослідниками. Перший рівень займають моделі національних економік. Ці моделі є спрощеним описом реальних господарських комплексів країн, що створюються в результаті їх вивчення. Число цих моделей відповідає числу описаних економік вивчених країн.
В результаті порівняння різних національних економічних моделей, виявлення аналогічних рис, виділення схожих моделей і їх угрупування створюються моделі більш високого рівня узагальнення і меншої деталізації, які ми називатимемо в роботі економічними системами або типами національних економічних моделей. Їх число значно менше, ніж число національних економічних моделей. В той же час, структура їх ще дуже близька до структури цих об'єктів, оскільки відображає найважливіші, типовіші риси реальних національних систем економіки. Наступний рівень моделювання передбачає перехід від опису конкретних рис і характеристик економіки до опису принципів, на яких будуються системи господарювання. Ці принципи зазвичай підрозділяють на ринкові, адміністративні і традиційні. Подібні моделі ми називатимемо типами економіки. І, нарешті, на четвертому рівні, на наш погляд слід розмістити моделі, які відображають найбільш загальні принципи побудови господарського життя суспільства. Ці принципи пов'язані з тим, чи організовується економіка як суспільна система, або ж замикається в рамках домогосподарства, роду або племені. Тут, на наш погляд, слід виділити натуральне господарство і господарство, засноване на розділенні видів діяльності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
