—               операції, визначені пунктом 6,2.6 статті 6 (продаж переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності .господарювання), застосовуються платниками податку, які використовують в своїй діяльності спеціальний режим оподаткування (п. 11.21 ст. 11);

— операції, визначені пунктом 11.19 статті 11 (продаж автомобілів власного виробництва резидентів України, які мають інвестицію (у тому числі іноземну) виключно в грошовій формі, ні менше 50 млн. дол.. США , не можуть застосовуватися підприємствами – посередниками,

— операції, визначені п. 1.26 ст. 11 (продаж продукції, що вироблена підприємствами суднобудівної промисловості за рахунок коштів Державного бюджету України ), можуть здійснюватися лише підприємствами, перелік яких затверджено Постановою Кабінет» Міністрів України від 16.06.2000 р. №978 «Про затвердження пере піку підприємств суднобудівної промисловості, для яких запроваджуються заходи державної підтримки суднобудівної промисловості».

Тобто асі перераховані види операцій з продажу товарів (робіт, послуг) на митній територій України, що оподатковуються за нульовою ставкою, застосовуються чітко визначеними категоріями платників за чітко визначених умов і мають бути на особливому контролі органів податкової служби.

Обкладення податком на прибуток експортних операцій здійснюється за загальною схемою і яке має будь-яких особливостей.

Тобто валовий дохід по експортних операціях виникає на дату будь-якої події, що сталася раніше:

—- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), які підлягають продажу, - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податків.

Доходи, отримані (нараховані) платником податків в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, г-слуг) протягом звітного періоду, перераховуються у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів. Зазначені доходи не підлягає перерахуванню у зв’язку зі зміною обгінного курсу гривні протягом звітного л грі оду (пп. 7.3,1 Закону про прибуток).

Заборгованість в іноземній валюті, що виникла при здійсненні експортної операції (дебіторська або кредиторська, залежно від того, яка подія сталася раніше - отримання валюти чи відвантаження), також бере участь у формуванні об'єкта обкладення податком на прибуток. Причому де складу валового доходу або валових витрат відноситься тільки різниця, що виникла внаслідок зміни курсу Національного банку України у період між такими датами:

— якщо заборгованість виникла і погашена в одному і тому ж податковому кварталі, - між датою виникнення і датою погашення (пп. 3.2.3 Порядку № 37);

— якщо заборгованість виникла в одному, а погашена в наступному кварталі, - між датою виникнення й останнім робочим днем кварталу, а в наступному кварталі - між останнім робочим днем попереднього кварталу і датою погашення (пп. 7.3.6 Закону про прибуток).У Законі про прибуток заборгованість, виражена в іноземній валюті і перерахована у гривні за офіційним обмінним курсом Національного банку України на дату її виникнення, названа "балансовою вартістю заборгованості".

2. Європейський Союз. Україна і ЄС

Впродовж століть держави і народи бралися до зброї і воювали за панування на Європейському континенті. Руйнівні наслідки двох кривавих воєн і послаблення позиції Європи в світі призвели до усвідомлення того, що лише мир та узгоджені дії сприятимуть здійсненню мрії про сильну об'єднану Європу. Щоб раз і назавжди позбутися демонів минулого, було засновано Об'єднання вугілля та сталі, до якого згодом додалися інші галузі економічної діяльності, зокрема сільське господарство. Справжній спільний ринок запровадили для товарів, людей, послуг та капіталу, а 1999 року додалася ще й спільна валюта. 1 січня 2002 року євро стало щоденною реальністю для 300 мільйонів європейських громадян.

Так крок за кроком створювався Європейський Союз. Спочатку це було здебільшого економічне та технічне співробітництво. Двадцять років тому з першими прямими виборами до Європейського Парламенту демократична легітимність Співтовариства, єдиним носієм якої до того була Рада, вагомо зміцнилась. Впродовж останніх десяти років почалася побудова політичного союзу та налагодилась взаємодія в сферах соціальної політики, політики зайнятості, надання притулку, імміграції, поліції, правосуддя, зовнішньої політики та спільної політики безпеки й оборони.

Європейський Союз успішно розвивається. Нині вже понад півстоліття в Європі панує мир. Як наслідок згуртованості та справедливого розподілу здобутків економічного розвитку, рівень життя у найвідсталіших регіонах Союзу надзвичайно підвищився, і вони значною мірою змогли надолужити своє відставання.

Однак через півстоліття після свого народження, Союз знаходиться на роздоріжжі, він переживає вирішальний момент свого існування. Возз'єднання Європи наближається: Союз от-от відкриє свої двері для більш ніж десяти нових членів, переважно з Центральної та Східної Європи, і остаточно перегорне таким чином найсумніші сторінки європейської історії, якими стали Друга світова війна та подальше штучне розмежування Європи. Європа має нарешті стати великою сім'єю. Цілком зрозуміло, що така трансформація потребує іншого підходу, ніж той, що був задіяний п'ятдесят років тому, коли перші шість країн розпочали процес об'єднання.

Перед Європою повстала проблема

Водночас Союз опинився віч-на-віч з двома проблемами: внутрішньою та зовнішньою. Всередині Союзу європейські інституції мають стати ближчими до громадян. Громадяни без сумніву підтримають глобальні цілі Союзу, але вони не завжди бачать зв'язок між цими цілями та щоденною діяльністю Союзу. Вони хочуть, щоб європейські інституції стали менш громіздкими та негнучкими, і перш за все ефективнішими та відкритішими. Багато людей хотіли б також, щоб Союз більше опікувався їхніми конкретними проблемами, замість того, щоб втручатися до найдрібніших деталей у ті справи, які за визначенням краще було б залишити виборчим представникам держав-членів та регіонів. Деякі з них навіть розглядають це як загрозу своїй національній незалежності. Важливіше, однак, те, що громадяни часто відчувають, нібито справи вирішуються без їх участі, отже вони хотіли б демократичної процедури.

Нова роль Європи у глобалізованому світі

Водночас поза своїми кордонами Європейський Союз має справу з світом, який швидко змінюється, глобалізується. Після падіння Берлінської стіни здавалося, що світ буде жити в стабільному, безконфліктному світі, заснованому на правах людини. Однак минуло кілька років, а впевненості в цьому вже немає. 11 вересня стало брутальним попередженням. Сили зла не зникли: релігійний фанатизм, етнічний націоналізм, расизм та тероризм зростають і живляться з релігійних конфліктів, бідності та недорозвиненості. Яка роль належить Європі в цьому світі, що змінюється? Тепер, коли вона нарешті об'єдналася, чи не повинна Європа відігравати одну з головних ролей в новому планетарному порядку, стати тією силою, яка, з одного боку, відіграватиме роль стабілізатора у світовому масштабі, і крім того - орієнтира для багатьох країн і народів? Європа, як континент людських цінностей, Великої Хартії Вільностей, Біллю про права, Французької революції та падіння Берлінської стіни; континент свободи, єдност і понад усе - розмаїття, що означає повагу до інших мов, традицій та культури. Єдиний кордон, який перетинає Європейський Союз, це кордон демократії та прав людини Союз відкритий лише для тих країн, які захищають фундаментальні цінності, такі як вільні вибори, дотримання прав меншин та верховенство закону.

Після закінчення холодної війни, в глобалізованому, і водночас, ще дуже розколотому світі, Європа мусить взяти на себе відповідальність за управління глобалізацією. їй належить відігравати роль сили, що рішуче бореться проти будь-якого насильства, терору чи фанатизму, але також не заплющує очі на кричущу несправедливість, що існує в світі. Коротко кажучи, сили, яка має намір змінити розклад сил у світі таким чином, щоб у виграші залишалися не лише багаті країни, але й найбідніші. Сили, яка прагне до глобалізації, обмеженої рамками моралі, іншими словами, до єдності та прогресивного розвитку.

Сподівання європейських громадян

Імідж демократичної Європи, що бере активну участь у вирішенні світових проблем, якнайкраще відповідає сподіванням громадян. Вони неодноразово висловлювали бажання, щоб ЄС відігравав активнішу роль у сфері правосуддя та безпеки, в боротьбі зі світовою злочинністю, в регулюванні міграційних потоків, у прийомі шукачів притулку та у вирішенні проблеми біженців з далеких регіонів, що потерпають від війни. Громадяни хотіли б також бачити результати в галузі зайнятості та подолання бідності й соціального вигнання, так само, як і в економіці та в сфері соціальної згуртованості. Вони бажають єдиного підходу до таких питань як забруднення довкілля, зміна клімату та безпека харчових продуктів, коротко кажучи, до всіх транснаціональних проблем, які - люди це інстинктивно відчувають - можуть бути розв'язані лише спільними зусиллями. Так само, як вони хочуть бачити більше Європи у зовнішній політиці, у справах безпеки та оборони, іншими словами, більшої і кращої координації діяльності там, де виникає загроза порядку й спокою як всередині й довкола Європи, так і в усьому світі. Водночас громадяни відчувають, що Союз надто забюрократизований щодо цілої низки інших питань. В узгодженні економічної, фінансової та податкової систем наріжним каменем мають стати належне функціонування внутрішнього ринку та єдиної валюти, без зазіхань на особливості окремих держав-членів. Національні та регіональні особливості часто завдячують історії або традиціям. Вони можуть бути збагачені. Іншими словами, люди розуміють під "хорошим управлінням" відкриття нових можливостей, а не нав'язування додаткових обмежень. Вони очікують більше результатів, кращої відповіді на практичні запитання, а не європейської "супердержави" або інституцій, які регламентують найдрібніші деталі їхнього життя. Коротко кажучи, громадянам потрібне зрозуміле, відкрите, ефективне та демократично контрольоване Співтовариство, завдяки якому Європа стане дороговказом в майбутнє для всього світу. Співтовариство, яке дасть практичні результати щодо збільшення робочих місць, покращення якості життя, зменшення злочинності, гідної освіти та кращої охорони здоров'я. Немає сумнівів у тому, що це потребує від Європи реформування й оновлення.

Союз має стати демократичнішим, прозорішим та ефективнішим. Він мас також розв'язати три фундаментальні проблеми: наблизити громадян, і в першу чергу молодь, до європейського будівництва та європейських інституцій; організувати політичне життя й політичний простір в розширеному Союзі, і як зробити з Союзу стабілізаційний фактор та орієнтир у новому, багатополюсному світі. Щоб розв'язати ці проблеми, необхідно сформулювати низку точних запитань.

Кращий розподіл та визначення повноважень в Європейському Союзі

Часто сподівання громадян щодо Європейського Союзу не здійснюються, а іноді навпаки, в них складається таке враження, що Союз забагато втручається в ті сфери, де в цьому немає потреби. Отже важливо внести ясність, спростити та упорядкувати розподіл повноважень між Союзом та державами-членами в світлі нових завдань, які постали перед Союзом. Цього можна досягти по-різному: як поверненням частини повноважень державам-членам, так і розширенням повноважень Союзу, або покладенням на нього нових завдань. Головне не забувати про рівноправність держав-членів та їх згуртованість. Перша низка запитань, які мають бути поставлені, стосується того, як зробити прозорішим розподіл обов'язків. Можливо треба краще розмежувати три типи повноважень: виняткові повноваження Союзу, повноваження держав-членів та спільні повноваження Союзу і держав-членів? На якому рівні обов'язки виконуються найефективніше? Як в такому разі може бути застосований принцип субсидіарності? Чи не варто уточнити, що будь-які обов'язки, не віднесені Угодами до повноважень Союзу, належать таким чином до виняткових повноважень держав-членів? І на які наслідки тут можна очікувати? Подальша низка запитань має на меті - в рамках оновлення і поваги до правової та законодавчої бази Співтовариства - розібратися, чи є потреба в перерозподілі повноважень? Як врахувати при цьому сподівання громадян? В чому полягатиме тоді місія Союзу? І навпаки: які повноваження краще залишити державам-членам? Які зміни треба внести до Угоди стосовно різних напрямків політики? Як, наприклад, визначити більш узгоджену зовнішню політику та політику оборони? Чи варто модернізувати Петерсберзькі завдання? Чи потрібно нам більше інтеграції в сфері поліції та карного законодавства? В якому напрямку поглиблювати економічне співробітництво? Як розвивати співпрацю в соціальних справах, в галузі охорони довкілля, безпеки харчових продуктів та охорони здоров'я? А з іншого боку, чи не варто рішучіше покладати щоденне втілення й дотримання політики Союзу на держави-члени, або, якщо це передбачено їхньою конституцією - на регіони? Чи не слід надати їм гарантії невтручання в сферу їхніх повноважень? Нарешті виникає питання, як гарантувати, що такий перерозподіл повноважень не призведе до прихованого розширення влади Союзу і що він не зазіхатиме на сфери виняткових повноважень держав-членів або, де є для цього підстави, регіонів. Як водночас не припуститися уповільнення європейської динаміки? Адже в майбутньому Союз має бути здатним реагувати на нові реалії та події, і розвивати нові напрямки політики. Чи треба переглядати статті 95 та 308 Угоди в контексті "надбань юриспруденції"?

Спрощення інструментів Союзу

Хто і що робить - не єдине важливе запитання: не менш важливо визначити як саме діє Союз і який інструментарій він має у своєму розпорядженні. Послідовне внесення змін і доповнень до Угоди кожного разу призводило до примноження таких інструментів, а директиви поступово перетворювались на дедалі детальніші законодавчі, акти. Тут ключове питання полягає в тому, чи не варто точніше визначити інструментарій Союзу і можливо, зменшити його кількість.

Отже, чи треба розрізняти законодавчі та виконавчі заходи? Чи треба зменшити кількість законодавчих інструментів: законів прямої дії, рамкових правових актів та дорадчих інструментів (думок, рекомендацій, відкритого узгодження)? Бажано чи не бажано частіше звертатися до рамкових угод, які залишають державам-членам свободу для маневру в реалізації певних напрямків політики? Для яких галузей політики відкрите узгодження і взаємне визнання є найприйнятнішими інструментами? Чи лишатиметься й надалі точкою відліку принцип пропорційності?

Більше демократії, прозорості та ефективності в Європейському Союзі

Легітимність Європейського Союзу базується на демократичних цінностях, яких він дотримується, цілях, до яких він прагне, та повноваженнях й інструментах, якими він користується. Крім того, легітимність ЄС забезпечують також його демократичні, прозорі та ефективні інституції. Національні парламенти також роблять свій внесок в легітимізацію Європейського проекту. Декларація про майбутнє Союзу, що додається до Ніццької угоди, підкреслює необхідність переглянути їхню роль в європейській інтеграції. Більш узагальнено, постає питання до яких ініціатив треба вдатися, щоб розвивати європейський громадянський простір.

Перше запитання, таким чином, полягає в тому, як збільшити демократичну легітимність та прозорість діючих інституцій; і воно стосується трьох інституцій.

Як можна підвищити авторитет та ефективність Європейської Комісії? Як має призначатися Президент Комісії: Європейською Радою, Європейським Парламентом, або його мають обирати громадяни? Чи треба посилювати роль Європейського Парламенту? Варто розширювати сферу застосування процедури спільного рішення, чи ні? Чи потребує перегляду спосіб обрання Європейського Парламенту? Чи є необхідність створювати європейський виборчий округ, чи варто й надалі залишити національні виборчі округи? Чи можна поєднати дві системи? Чи треба посилювати роль Ради? Чи повинна Рада продовжувати ту ж саму законодавчу й виконавчу практику? Чи не повинні засідання Ради, щонайменше з законодавчих питань, заради більшої прозорості, бути відкритими для публіки? Чи повинні громадяни мати більше доступу до документів Ради? Зрештою, як забезпечити баланс і взаємний контроль між інституціями?

Друге питання - також із сфери демократичної легітимності торкається ролі національних парламентів. Чи мають вони бути представлені в новій інституції поряд з Радою та Європейським Парламентом? Чи повинні вони відігравати певну роль в тих сферах європейської діяльності, де Європейський Парламент не має повноважень? Чи не варто їм зосередити зусилля на розподілі повноважень між Союзом та державами-членами, наприклад шляхом превентивної перевірки дотримання принципу субсидіарності?

Третє питання торкається засобів покращення ефективності процедури прийняття рішення та роботи інституцій такого Союзу, який складатиметься приблизно з тридцяти членів. Як зможе Союз краще визначати свої цілі і забезпечувати їх ефективніше втілення? Чи є потреба у розширенні сфери застосування процедури прийняття рішення кваліфікованою більшістю? Як спростити й прискорити процедуру прийняття спільного рішення між Радою та Європейським Парламентом? Чи варто залишити без змін шестимісячну схему ротації Президентства в Союзі? Якою має бути майбутня роль Європейського Парламенту? Якою буде роль і структура різноманітних органів Ради? Як покращити узгодженість зовнішньої політики Союзу? Як посилити взаємодію між Високим представником та відповідним членом Комісії? Чи є необхідність поширити представництво Союзу в міжнародних форумах?

Шлях до Конституції для європейських громадян

На сьогодні Європейський Союз має чотири Угоди. Цілі, повноваження та політичні інструменти Союзу нині розпорошені по цих чотирьох Угодах. Якщо необхідно досягти більшої прозорості, спрощення необхідне.

Чотири пакети запитань виникають в цьому контексті. Перший стосується спрощення чинних Угод без зміни їх змісту. Чи треба переглянути різницю між Союзом та Співтовариствами? А розподіл на три стовпи?

Далі виникають запитання щодо можливої реорганізації Угод. Чи треба вирізняти базову угоду від усіх інших положень? Якщо так, чи потрібно для цього перерозподілити текст? Чи не призведе це, в такому разі, до того, що процедура ратифікації та внесення змін стосовно базової угоди відрізнятиметься від такої для інших положень?

Нарешті виникає питання, чи не приведуть з часом таке спрощення й реорганізація до прийняття конституційного тексту в Союзі? Якими мають бути головні елементи такої Конституції? Цінності, яким відданий Союз, фундаментальні права та обов'язки його громадян, відносини між державами-членами та Союзом?

Щоб підготувати хорошу основу для наступної Міжурядової конференції, Європейська Рада вирішила сформувати Конвент усіма сторонами, задіяними в дебатах про майбутнє Союзу. Завданням цього Конвенту, як і попереднього, буде аналізувати основні питання, що виникають у зв'язку з майбутнім розвитком Союзу і намагатись визначити усі можливі відповіді на них.

У ході першого за президентства Віктора Ющенка самміті Україна-ЄС, що відбувався у Києві 1 грудня, було підведено риску під досягненнями останнього року та визначено напрямки подальшої співпраці. За підсумками самміту, представники України (Президент Віктор Ющенко, прем'єр-міністр Юрій Єхануров та міністр закордонних справ Борис Тарасюк) та ЄС (Тоні Блер, прем'єр-міністр Великобританії, що нині головує в ЄС, Генеральний секретар та Верховний представник ЄС із спільної зовнішньої політики і політики безпеки Хав'єр Солана, Президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозо, а також Комісари Беніта Ферреро-Вальднер і Пітер Мендельсон) оприлюднили спільну заяву. Демократія і реформи, йдеться в ній, відкрили нові перспективи для України та її відносин із ЄС, які стали глибшими й сильнішими внаслідок запровадження Плану дій, підписаного 21 лютого 2005 року. "ЄС вітає тверде зобов'язання України поділяти цінності демократії, законності і поваги до прав людини, а також визнає поступ, зроблений у просуванні економічних реформ", - повідомляє заява, одночасно підкреслюючи нагальну потребу ці реформи продовжувати. Лідери ЄС висловили впевненість у тому, що парламентські вибори в Україні у березні 2006 року буде проведено у відповідності до міжнародних стандартів. Європейський Союз підтвердив намір почати попередні консультації про нову угоду між ЄС та Україною, яка замінила б чинну Угоду про партнерство та співробітництво. "Лідери ЄС вітають дедалі більшу співпрацю у царині зовнішньої політики та політики безпеки, зокрема, щодо регіональної стабільності та врегулювання криз. Вони із задоволенням відзначають вирівнювання позицій України та ЄС з регіональних та міжнародних питань, так само як і підписання двох угод цього року - про співпрацю в очолюваних ЄС кризових операціях і про процедури обміну таємною інформацією, і, до того ж, нещодавнє рішення підтримувати старання України щодо знищення легких озброєнь", - стверджують учасники самміту. Лідери ЄС привітали "активну й конструктивну роль України та, зокрема, Президента Ющенка у допомозі для відкриття нового переговорного процесу, спрямованого на вирішення придністровського конфлікту".

Україна та ЄС відзначили початок переговорів про спрощення візового режиму та прогрес у цих переговорах. Рішення українського уряду продовжити безвізовий режим для громадян ЄС і пов'язаний з цим внесок у розвиток тісніших зв'язків, були схвально зустрінуті представниками Євросоюзу. Україна та ЄС наголосили на важливості посилення контактів на людському та міжособистісному рівні. У цьому контексті Україна підкреслила важливість запровадження безвізового режиму між ЄС та Україною як довготермінову мету. Добра двостороння співпраця у галузі юстиції та внутрішніх справ також здобула прихильну оцінку сторін.

Щодо торгівлі та економічних стосунків, ключовим стало рішення Європейської Комісії про відповідність України технічним критеріям для надання статусу країни з ринковою економікою. Поглиблення економічної співпраці було чи не найважливішою темою самміту. Зокрема, добрі перспективи має ідея створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Страницы: 1, 2, 3