2.5 Підходи Ліги Арабських Держав щодо вирішення іранського питання
Іранська проблема є серед всіх проблем, з якими стикалась Ліга Арабських держав, питанням з найбільшим міжнародним резонансом. Ще в 2002 р. президент США Джордж Буш включив Іран до країн «вісі зла», які фінансують терористів і прагнуть заволодіти ядерною зброєю. США намагаються домогтися міжнародної ізоляції Ірану, щоб не допустити створення цією країною ядерної бомби. Однак зусилля США натрапляють на протидію з боку Франції, Німеччини й Великобританії, а також Росії, пов'язаної з Іраном контрактами на поставку військової техніки й будівництво АЕС в Бушері. Питання звільнення Близького Сходу від ядерної зброї став пріоритетом у зовнішній політиці деяких регіональних країн. У той же час Іран продовжує розбудовувати свою ядерну програму, одночасно арабські країни планують запустити свою ядерну програму в мирних цілях. Генеральний секретар ЛАД Амр Муса стверджує, що Близький Схід повинен стати зоною, вільною від ядерної зброї: «Ліга Арабських Держав вжила серйозних заходів з цього питання. Ми створили Арабську Раду Безпеки й миру та вжили відповідних заходів для врегулювання й зміцнення безпеки в арабських країнах. Крім того, усі арабські країни, а також Туреччина й Іран, приєдналися до договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), крім Ізраїлю». [45] Що стосується іранської ядерної програми, то тут позиція ЛАД є зрозумілою. Іран, як будь-яка інша країна регіону, має право на використання ядерної енергії в мирних цілях. Що стосується використання ядерної програми у військових цілях, то держави ЛАД, за твердженням Амр Муси, не бачать в ній жодної потреби, а також доказів її наявності. Слід зазначити, що тут є підозри в застосуванні політики подвійних стандартів: є повідомлення про те, що Ізраїль розробляє ядерну програму у військових цілях, однак ніхто не висловлюється із цього приводу, що викликає обурення. Ніхто не розуміє, що, виступаючи проти іранської ядерної програми, упускається з виду ядерна програма Ізраїлю, яка переслідує військові цілі й наявність якої вже доведене, хоча МАГАТЕ у своїх заявах не вказало на те, що ядерна програма Ірану носить військовий характер. Хоча, заради справедливості, потрібно зазначити, що арабо-іранські відносини стосуються не лише ядерного питання, а і розбіжностей з ОАЕ з приводу трьох островів.
Ситуація, коли Іран відмовляється від вимоги США й Заходу згорнути розробку ядерної програми й може продовжити її розвиток до створення ядерної зброї, створює головний ризик для арабських країн. «Араби протягом декількох років стурбовані цією проблемою. Хоча вони привселюдно заявляли, що не підтримують атаки США й Ізраїлю на ядерні об'єкти Ірану, потай вони прагли б це побачити», – сказав Теодор Карасик, директор відділу дослідження й розвитку Військово-аналітичного інституту Близького Сходу й Перської затоки (INEGMA) Міністр закордонних справ Єгипту Ахмед Абу Гейт заявив на прес – конференції у вересні 2008 року, що ядерні програми Ірану й Ізраїлю являють собою загрозу, що нависла, «як два мечі», над арабським миром. Того ж року у Женеві відбулася зустріч Високого представника Європейського Союзу по зовнішній політиці й безпеки Хав'єра Солани із секретарем Вищої Ради національної безпеки Ірану Саїдом Джалілі за участю політдиректорів країн «шістки» з іранської ядерної програми (Росія, США, Великобританія, Франція, Китай і Німеччина). За підсумками переговорів сторони прийшли до угоди, що інспектори МАГАТЕ відвідають новий завод по збагаченню урану в іранському місті Кум протягом двох тижнів. [46] США й ряд європейських країн запропонували прийняти додаткові економічні й енергетичні санкції проти Ірану на додаток до п'ятьох резолюціям Радбезу ООН по іранській ядерній програмі. Занепокоєння арабських країн Карасик зв'язує з тим, що якщо Іран розгорне війну в регіоні, то перший удар, швидше за все, прийде по американських і ізраїльських інтересах, а також сторонам, які є учасниками цього сценарію. Тому Карасик вважає, що останнім часом все частіше говорять про вигоди від атаки на Іран [47].
Саудівська Аравія в серпні 2008 року оголосила про будівництво першої атомної електростанції, яка, на думку ряду аналітиків, стане першим кроком, спрямованим проти ядерної програми Ірану. Існують дві основні причини, по яких арабські країни побоюються розростання суперечок навколо іранської ядерної програми, уважає Алирза Нуризаде, голова арабо-іранського центру стратегічних досліджень зі штаб-квартирою в Лондоні. Перша причина в тому, що арабські країни переконані у факті розробки Іраном ядерної програми у військових цілях: «Арабські країни вважають, що Іран прагне до випробування нових технологій і створенню першої бомби, що приведе до великої ядерної гонки між регіональними країнами. Побоювання арабських країн із приводу початку нової регіональної війни збільшилися після того, як Іран провів випробування ракет далекої дії «Сиджил» і «Шехаб – 3», здатних долетіти до Ізраїлю, вважає ряд регіональних аналітиків [48]. Другу причину занепокоєння арабських країн Нуризаде бачить у можливих поступках США Ірану на тлі зближення Тегерана й Вашингтона, яке не відповідає арабським інтересам.
Ядерний Іран, вважає Нуризаде, перетворився в дилему для арабських країн Перської затоки: з одного боку, вони підтримують атаки США проти Ірану, якщо будуть впевнені, що це покладе кінець постійній ядерної погрозі Тегерана; з іншого боку, американці можуть залишити все на півдорозі, і тоді напівзруйнований Іран стане справжньою небезпекою для них. «У глибині душі арабські країни прагли б бачити Іран зруйнованим, але, з іншого боку, є побоювання, що американці не зможуть дійти до кінця», – сказав Нуризаде. Прозахідні арабські режими також бояться, що Іран може підключити до боротьби проти Заходу своїх арабських союзників – ліванську партію «Хезболла» і рух ісламського опору в секторі Газа ХАМАС. Аналітики не виключають, що останнє зближення Саудівської Аравії і Єгипту із Сирією, одним з головних стратегічних партнерів Ірану, мало на меті позбавити Тегеран підтримки режиму в Дамаску [49].
Військова атака Ізраїлю й США на іранські ядерні об'єкти може дорого коштувати іншим країнам Перської затоки, що межують з Іраном – Катару, Еміратам, Бахрейну, Оману. У столиці Бахрейну Манамі вже існує база американського флоту. Але, з іншого боку, Іран може використовувати озброєння союзників «Хезболла» і ХАМАС. Арабські країни обвинувачують Іран у розпаленні зіткнень між повстанцями – шиїтами й урядом Ємену, а також розширенні конфлікту між шиїтами й сунітами в Бахрейні, Саудівській Аравії й Кувейті. Іран ці обвинувачення відкидає. Каїр також обвинувачує Іран у підриві палестинського мирного процесу між Палестинською національною автономією й ХАМАС, який проходить за посередництвом єгипетського уряду. [50]
Незважаючи на заяви Ірану про готовність почати діалог з арабським світом, експерти вважають, що ірано – арабські відносини не будуть відновлені, поки не будуть вирішені територіальні й політичні проблеми між ними. Президент Ірану Махмуд Ахмадінежад заявляв про готовність Тегерана почати діалог з арабськими країнами. Слова Ахмадінежада стали відповіддю на заяви генсека Ліги арабських держава Амр Муси, що призвав арабські країни «почати діалог з Іраном», а Тегеран – припинити втручатися у внутрішні справи арабських країн. [51] «У нас [Ірану] гарні відносини з арабськими країнами Перської затоки, Оманом, Сирією, Ліваном, Суданом, Алжиром, і товарообіг на дуже високому рівні, – сказав Ахмадінежад. – Однак я не знаю, яку з арабських країн у регіоні турбує посилення Ірану». За словами Ахмадінежада, Тегеран і арабський мир, насамперед, поєднує загальна релігія – іслам, а також національні й регіональні інтереси, і з іранської сторони ніколи не було зроблено кроків для ослаблення цих зв'язків. Ахмадінеджад впевнений, що «гарні відносини Ірану з арабськими країнами запобігають втручанню ворогів Ірану».
Між Іраном і Об'єднаними Арабськими Еміратами є територіальна суперечка навколо трьох островів у Перській затоці – Абу – Муса, Великий і Малий Тумб. Ліга Арабських країн розглядає територіальний конфлікт ОАЕ й Ірану як окупацію островів з боку Тегерана [52]. Радник Верховного лідера Ірану Хомейні, Натик Нурі висловив думку, що «Бахрейн у минулому був однією з провінцій Ірану». Це викликало негативну реакцію серед арабських країн Перської затоки. Якщо Іран дійсно прагне почати діалог з арабськими країнами, то в першу чергу він повинен повернути окуповані території арабів, сказав політолог Мухаммед Захід, адже окупація Іраном територій ОАЕ й претензії на Бахрейн ставлять під сумніви серйозність намірів Ірану поліпшити відносини з арабськими країнами.
Крім територіальних проблем, позиція Ірану й багатьох арабських країн розходиться в питаннях розв'язання політичних конфліктів на Близькому Сході, серед яких ізраїльсько – палестинський. Іран вважає палестинську проблему «загальномусульманською» і заявляє, що деякі арабські країни несправедливо підходять до її розв’язання, намагаючись послабити військовий опір Ізраїлю ХАМАС. Однак насправді Іран відкидає американський план мирного процесу в регіоні, що закликає до створення незалежної палестинської держави, що співіснує пліч – о – пліч із Ізраїлем, і викликає невдоволення арабських країн. Арабські країни вважають, що Іран також проводить політику посилення шиїтів в арабському суспільстві, де переважають суніти. [53]
Однією з останніх ініціатив Ліги стосовно іранського питання мала місце на зустрічі голів держав та урядів у м. Доха у 2009 році. Прийняте звернення до Ірану вимагає від керівництва цієї країни «втілити на практиці всі зроблені їм заяви у зв'язку з його прагненням поліпшити відносини з арабськими країнами на основі діалогу й усунення напруженості». На внесенні цього положення наполягав Бахрейн. У цьому зв'язку важливі й зроблені прем'єр – міністром і міністром закордонних справ Катару шейхом Хамадом Бен Джасемом Аль Тані заяви про те, що на саміт не будуть запрошені ні президент Ірану Махмуд Ахмадінежад, ні хто-небудь із керівництва ХАМАС. [54] Нарешті, міністр закордонних справ Об'єднаних Арабських Еміратів шейх Абдалла Бен Заїд відзначив, що питання про три окуповані Іраном острови ОАЕ (Великий і Малий Томб, а також Абу – Муса) буде в обов'язковому порядку внесене до порядку денного саміту в катарській столиці. З іншого боку, проект заяви майбутнього саміту ЛАД зажадає від держав – членів цієї організації «піднімати тему трьох окупованих островів у ході їх контактів з іранською стороною, підкреслюючи незаконність спорудження цивільних і військових об'єктів на цих островах, а також проведення там Іраном військових маневрів». [55]
Отже, іранська проблема відрізняється залученням та зацікавленістю в її перебігу великих держав – США, Російської Федерації, а також Європейського Союзу. Складність вирішення цієї проблеми полягає і у підозрах щодо ядерної програми Ізраїлю, і у неоднозначності підходів арабських держав до іранської ядерної програми. Територіальні проблеми з ОАЕ, хоч і не можна списувати з рахунку як несуттєві, все-таки не є головним каменем спотикання у відносинах Ірану з арабськими державами. Останні, по суті, не знають, як може відобразитись на них факт наявності у Ірану ядерної зброї і чи не будуть вони втягнені у масштабний конфлікт внаслідок цього.
Висновок
В результаті проведеного дослідження було проаналізовано роль Ліги арабських держав у врегулюванні регіональних та локальних конфліктів. ЛАД вже 65 років функціонує як головний міжарабський форум і одна з центральних регіональних організацій. За цей час вона брала участь у врегулюванні конфліктів різного масштабу та ступеню напруженості. Виходячи з завдань, поставлених в роботі, можна зробити наступні висновки:
1. У своїй миротворчій діяльності Ліга спирається на положення свого основоположного документу – Пакту Ліги від 22 березня 1945 року та на зміст Договору про спільну оборону та економічне співробітництво від 13 березня 1950. Центральним елементом системи колективної безпеки Ліги з найбільш широкими повноваженнями щодо врегулювання конфліктних ситуацій є Рада Ліги. Особливої уваги заслуговує система прийняття рішень в рамках ЛАД: вони можуть прийматись як одностайно, так і більшістю голосів. Ця особливість має досить неоднозначний вплив на ефективність прийняття рішень Лігою. Хоча в тексті Пакту немає офіційно закріпленого поняття «підтримання миру», на практиці ЛАД бере активну участь у мирному вирішенні суперечок та підтримці миру. Ліга двічі за історію свого існування формувала так звані «міжарабські сили», які на практиці виконували функції з підтримки миру – у 1961 році під час іраксько – кувейтського конфлікту та у 1976 році під час чергового загострення ліванської кризи. Процес формування подібних військових структур є надзвичайно складним через розбіжності позицій держав – членів Ліги щодо кожного конкретного конфлікту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
