Рефераты. Загальні організаційні засади корпоративного управління

Загальні організаційні засади корпоративного управління

Областний Вищий комунальний заклад

Інститут підприємництва «Стратегія»












Реферат

На тему:

ЗАГАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ



Виконав:

Студент гр.ЗЕ-05-61

Ченокал В. Б.

Перевірив:

Викладач

Лаврінченко О. В.




2010-рік.

План.


Вступ

1. ЗАГАЛЬНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ В АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВАХ

1.1 Основні чинники впливу на систему управління

1.2 Структура управління акціонерним товариством

2. РОЛЬ ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРІВ В УПРАВЛІННІ КОРПОРАЦІЄЮ

2.1 Особливості реалізації акціонерами управлінських функцій

2.2 Організаційні засади проведення загальних зборів

2.3 Компетенція загальних зборів

3.ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ У ПЕРІОД МІЖ ЗАГАЛЬНИМИ ЗБОРАМИ

3.1 Роль і функції наглядової ради

3.2 Виконавчі органи в акціонерних товариствах

3.3 Ревізійні органи. Аудиторська перевірка

4. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ В ТОВАРИСТВАХ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

Висновок

Література

Вступ


Із написання цієї роботи я зрозумів що ця тема дуже важлива і у вступі я описав із чого зіставлений кожний розділ моєї роботи. Почну з того які є види корпоративного управління:

виділяють три основні системи внутрішньо корпоративного управління, це "німецькій," "японській" та "англо-американській" моделях.

3 погляду внутрішнього управління корпорацією під "німецькою" системою управління фахівці розуміють трирівневу систему управління, яка містить у собі три управлінські структури: загальні збори акціонерів — наглядова рада — виконавча рада

"Американська" система управління різноманітна і має суттєві особливості в межах окремих штатів. Тому управлінські структури відрізняються в межах окремих штатів, навіть у межах одного й того самого штату.

"Японська" модель внутрішньо корпоративного управління також передбачає унітарну раду директорів.

Зараз норма голосування "одна акція один голос" є законодавчо визначеною.

Крім того, для підвищення ролі дрібних інвесторів існує пониження, відповідно до якого акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 % голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори. Досить часто в оголошеннях про проведення загальних зборів можна побачити питання "різне", що є некоректним. До цього пункту регламенту проведення зборів можна включи ти багато різних питань, але його вразливим місцем є можливість оскарження прийняття цього питання будь-яким акціонером, оскільки воно не було внесене до порядку денного. Тому керівництву АТ бажано чітко визначати питання, що виносяться на розгляд і голосування.

При проведенні зборів акціонери мають право висловлювання своєї думки з будь-яких питань порядку денного. Пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10% голосів, вноситься до порядку денного обов'язково. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на основі укладеного з ним договору Реєстрація є важливим моментом, оскільки завдяки їй можна фіксувати кількість голосів, що стоять за тими чи іншими акціонерами, а отже, визначити співвідношення сил на зборах.

В Україні виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює управління його поточного діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Для підвищення ролі виконавчого органу статутом та іншими документами товариства мають бути чітко окреслені повноваження правління (дирекції). Законодавчо визначено, що правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і наглядової ради акціонерного товариства.

В Україні найчастіше правління складається з 3— 7 осіб, хоча буває й інший кількісний склад.

Як правило, правління є колегіальним органом (хоча не виключене одноособове), що приймає рішення голосуванням, але його роботою керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.

Голова правління акціонерного товариства має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства.

 Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.

Крім наглядової ради існує ще один наглядовий і контролюючий орган — ревізійна комісія акціонерного товариства Головна функція ревізійної комісії полягає у здійсненні контролю за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства.

Як правило, в середньому за розмірами АТ створюється ревізійна комісія в складі трьох чоловік, хоча кількісний склад може бути й іншим.

Найбільш доцільним є обрання в ревізійну комісію бухгалтерських працівників акціонерів — юридичних осіб, в інших випадках — акціонерів, які обізнані з фінансово-економічною роботою.

Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства, голова та члени ради товариства.

Як і в акціонерних товариствах, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є збори учасників. . Вони збираються учасниками товариства або призначеними ними представниками. Учасники мають кількість голосів, пропорційну до розміру їх часток у статутному фонді. Особливістю є те, 1 що в ТОВ збори учасників товариства обирають голову товариства, а також те, що на зборах вирішуються специфічні питання, які стосуються тільки ТОВ.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства за наявності обставин, зазначених в статуті, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.

Збори учасників товариства мають скликатися також на вимогу виконавчого органу. Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20% голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який момент і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган — колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства, а інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Характерним є те, що генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Ревізійна комісія складає висновок за річними звітами та балансами. Без її висновку збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

1. ЗАГАЛЬНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ В АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВАХ


1.1 Основні чинники впливу на систему управління


Світова практика свідчить про наявність багатьох різноманітних організаційних систем управління корпораціями, які мають спільні характерні риси. Найбільш суттєві напрями корпоративного управління визначають власники акціонерного товариства. Вони визначають стратегію розвитку корпорацій і вирішують загальні питання кадрової політики. Оскільки корпорації є такою формою підприємств, де досить часто існує "роль мита" власність і власників може бути дуже багато, то зрозуміло, що повинна зберігатись керованість АТ не тільки під час вираження власниками своїх прав на зборах, а й у період між зборами. Власники здійснюють свої управлінські функції на зборах (якщо вони можуть реально це здійснити) або передають функції управління іншим особам. Якщо така ситуація їх не влаштовує, є два виходи: перший — не втручатись у справи АТ, сподіваючись, що інші власники та менеджмент зможуть вести справу » інтересах усіх власників; другий — вийти з товариства в установленому законодавством та установчими документами порядку.

Загальна характеристика регулятивних корпоративних систем деякими фахівцями вбачається в існуванні кількох груп чинників, що впливають на управління. До них відносять тип власності у певному національному середовищі, специфіку законодавства і нормотворчості, схильність суспільства до прямого тиску на корпорації, структуру директорських рад. Дієвість і ефективність системи корпоративного управління визначається результат поєднання цих чинників. Більш конкретно система корпоративного регулювання розглядається через урахування відповідей на такі питання: як широко сягає регуляція, який її обсяг; наскільки вона сувора; які джерела регулятивних актів; які механізми їхнього запровадження?

Відповіді на ці запитання можуть бути надзвичайно широкими і об'ємними, кожна з них потребує значної роботи. Тому такий підхід вимагає певної конкретизації стосовно безпосереднього управління акціонерними товариствами. Поряд з робочими групами Міжнародної фінансової корпорації існують окремі організації і групи фахівців, які виділяють також кілька конкретних показників, що дає змогу більш чітко з'ясувати стан внутрішньо корпоративного управління в тій чи іншій країні. Наприклад, компанія "Девіс глобал адвайзерс", яка проводила порівняльне дослідження політики керівних центрів корпорацій, використала п'ять основних індикаторів корпоративного управління: наявність національних управлінських кодексів для правлінь корпорацій, участь незалежних директорів у роботі рад директорів, тенденція до розподілу обов'язків голови ради директорів та головного адміністратора між двома різними людьми, наявність основних комісій при раді директорів, рівень оприлюднення інформації про прибутки керівників корпорацій.

Такі підходи є спільними для багатьох систем внутрішньо-корпоративного управління, тому вони застосовуються й у практиці корпоративних відносин в Україні. У цілому внутрішнє управління корпораціями передбачає виявлення повноважень та обов'язків основних органів і учасників корпоративного управління.


1.2 Структура управління акціонерним товариством


Крім визначення особливостей корпоративного управління з погляду інсайдерських та аутсайдерських систем, виділяють також три основні системи внутрішньо корпоративного управління, це "німецькій," "японській" та "англо-американській" моделях. Наявність певної організаційної структури слугує базою для віднесення корпоративного управління до тієї чи іншої системи.

3 погляду внутрішнього управління корпорацією під "німецькою" системою управління фахівці розуміють трирівневу систему управління, яка містить у собі три управлінські структури: загальні збори акціонерів — наглядова рада — виконавча рада. Цій системі властиве чітке розмежування функцій між наглядовою радою, яка здійснює функції нагляду, й виконавчим органом, що керує поточною діяльністю корпорації, Можна відзначити досить чітке розмежування директорів –до наглядової ради входять тільки незалежні директори, до виконавчої — виконавчі директори.

"Американська" система управління різноманітна і має суттєві особливості в межах окремих штатів. Тому управлінські структури відрізняються в межах окремих штатів, навіть у межах одного й того самого штату. Це пов'язано з особливостями правового регулювання, оскільки на федеральному рівні діють закони про цінні папери та про обіг цінних паперів, а внутрішньо корпоративна діяльність регламентується законодавством штатів. Сутнісні риси цієї системи полягають у тому, що керівництво здійснює унітарна рада директорів, яка керує всією діяльністю корпорації та відповідає за її загальний стан. До цього органу входять як виконавчі, так і незалежні директори з повноваженнями контролю. Як правило, кількість виконавчих директорів у складі спостережної ради не регламентована.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.