§ раціональна організація праці (забезпечення фронтом робіт впродовж усього робочого дня кожного робітника, приведення у відповідність певних видів робіт з урахуванням їх складності до рівня кваліфікації робітників тощо),
§ своєчасний перегляд норм і нормативів трудозатрат,
§ контроль за дотриманням встановлених розцінок (в умовах відрядної форми оплати праці), а також за кількістю фактично відпрацьованого часу (в умовах використання погодинної форми оплати праці),
§ ліквідація або недопущення втрат робочого часу з вини адміністрації та витрат, пов'язаних з виправленням браку, допущеного не з вини робітників,
§ підвищення продуктивності праці,
§ регулярний оперативний контроль за правильністю нарахування загальної суми заробітку бригади (в умовах бригадної організації праці) та достовірним розподілом його між членами бригади.
Кожен із наведених аспектів системи управління трудовими витратами є цілком реальним для практичного застосування. Досвід роботи вітчизняних підприємств і організацій вказує на те, що на багатьох з них дещо робиться у цьому плані. Проте лише комплексне їх використання може забезпечити ефективність управлінського процесу.
Неабияке значення в процесі управління трудовими витратами посідає стимулювання (мотивація), тобто така дія на свідомість людей, яка сприяє формуванню мотиву, що підштовхує до реалізації певних цілей і завдань.
Розрізняють моральні й матеріальні стимули.
Для сьогодення моральне стимулювання практично немає такої ролі і значення як матеріальне.
Система матеріального стимулювання має забезпечити підвищення ефективності пращ певної групи працівників. Характерно, що вона має бути побудована так, щоб преміальні виплати залежали від продуктивності, якості, економії матеріальних ресурсів, тобто показників, які у кінцевому результаті забезпечують зниження затрат. Кожний працівник може і повинен відчувати тісний взаємозв'язок між результатами своєї праці та розміром (величиною) премії.
Існує, зокрема, три ключових правила, яких необхідно дотримуватись при побудові системи матеріального стимулювання:
o система має забезпечити кожному працівнику можливість брати участь у підвищенні ефективності роботи,
o розмір преміальних виплат доцільно поставити у залежність від тих факторів, на які даний працівник здатний здійснювати безпосередній вплив,
o у розробці системи повинні брати участь представники всіх зацікавлених груп.
Ефективна дія стимулюючої системи забезпечується дотриманням таких принципів:
Ø чітка постановка мети (однозначне визначення результатів, на досягнення яких направлено стимулювання, рівня і складу затрат, на зниження яких здатний здійснити вплив працівник),
Ø застосування продуманих, обґрунтованих і прийнятних критеріїв виміру та оцінки,
Ø жорсткий взаємозв'язок заохочення і результату за обсягом і в часі,
Ø використання в міру напружених нормативів, контроль за ними і наявність механізму їх перегляду,
Ø дотримання «порогу чуттєвості» системи стимулювання
Залежно від того, яке місце працівник посідає у виробничому процесі і які його можливості в частині зниження затрат, можуть застосовуватися різні системи стимулювання гнучка оплата праці, участь у доході підрозділу (підприємства, організації) чи прибутках
3. Управління витратами, пов'язаними з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів
Витрати на утримання і експлуатацію виробничого устаткування, машин і механізмів поряд із матеріальними та трудовими належать до змінних витрат. Однак характерною їх особливістю, яка відрізняє їх від вищерозглянутих, є те, що, на відміну від них, даний вид витрат належить до комплексних, тобто складається із цілою ряду різнорідних елементів витрат. Дана обставина якраз і ускладнює процес управління витратами. Управляти необхідно кожним із складових елементів, які включаються до витрат на утримання і експлуатацію виробничого устаткування, машин і механізмів.
Частка витрат, пов'язаних з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів, досить висока у тих підприємств і організацій, де процес виготовлення продукції чи виконання робіт достатньо механізований. Для промислових підприємств — це масові і серійні виробництва з конвеєрними лініями, а для будівельної сфери — це спеціалізовані управління, на балансі яких є багато одиниць будівельної техніки (управління механізації, управління екскавації, управління малої механізації тощо). Це вказує на необхідність посиленої уваги працівників апарату управління наведених організацій до процесів формування витрат з метою їх зниження.
Слід зазначити, що адміністрація тих підприємств і організацій, у яких витрати на експлуатацію виробничого устаткування, машин і механізмів досить вагомі і у структурі виробничої собівартості посідають друге чи навіть третє місце, немає однакового впливу на окремі елементи витрат, що входять до їх складу. З цієї причини процес управління даними витратами дещо ускладнюється.
Як відомо, до витрат, пов'язаних з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів, належать:
• витрати на пально-мастильні матеріали, електроенергію та інші матеріали і запасні частини, що використовуються під час їх експлуатації, ремонтів, технічного огляду та технічного обслуговування,
• витрати на оплату праці робітникам, які зайняті їх управлінням, обслуговуванням, проведенням ремонтів, технічних оглядів і технічних обслуговувань,
• обов'язкові нарахування на заробітну плату вищезазначених категорій працюючих,
• знос виробничого устаткування, машин і механізмів, майстерень, гаражів та інших споруд, які обслуговують техніку, інших необоротних матеріальних активів, які використовуються при утриманні і обслуговуванні устаткування, машин і механізмів,
• сума нарахованих відсотків за користування орендованим виробничим устаткуванням, машинами і механізмами,
• витрати на перебазування машин і механізмів з об'єкта на об'єкт (мають місце у будівельному виробництві),
• інші витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів.
З наведеного переліку витрат апарат управління може мати вплив на величину матеріальних витрат, трудових, а на такі, як знос основних засобів, відрахування на соціальні заходи безпосереднього впливу мати не може. Це зумовлено тим, що норми зносу (амортизації) встановлюються на державному рівні і залежать лише від групи, до якої відноситься об’єкт основних засобів. Безперечно, адміністрація на конкретний звітний період (календарний рік) може вибрати будь-який із рекомендованих методів нарахування амортизації (зносу) і, таким чином, впливати на величину (рівень) цих витрат. Проте впродовж цього звітного періоду змінювати методику нарахування зносу (амортизації) вона не в змозі, оскільки це передбачено в наказі про облікову політику підприємства чи організації.
Існує п'ять найбільш поширених методів нарахування амортизації Розглянемо досить коротко суть кожного з них.
Перший — це пропорційний, або метод рівномірного, прямолінійного списання вартості фондів. За цим методом вартість фондів, незалежно від їх виду, рівномірно враховується в собівартості продукції протягом усього періоду їх експлуатації (шляхом ділення вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів).
Другий метод нарахування амортизації — метод прискореного зменшення залишкової вартості (подвійного балансового списання). Суть його полягає в тому, що постійна норма амортизації використовується протягом періоду експлуатації фондів, але вартість фондів на початок року весь час перераховується за мінусом суми зношення (амортизації). При цьому ліквідаційна вартість фондів не вираховується з їх початкової вартості, а амортизація нараховується до того моменту, доки залишиться сума фондів, що дорівнює їх ліквідаційній вартості. Після цього амортизація взагалі не нараховується. Цей метод передбачає застосування подвійної або й вищої норми амортизації порівняно з тією, що використовується при пропорційному методі.
Третій метод нарахування амортизації – метод зменшення залишкової вартості. При цій системі нарахування амортизації річна її сума визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.
Четвертий метод нарахування амортизації — кумулятивний або суми чисел. За аналогією з пропорційним методом він передбачає встановлення ліквідаційної вартості фондів і суми зносу за весь період їх використання (різниця між початковою й ліквідаційною вартістю). Річна сума амортизації при цьому визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.
П'ятий метод — виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство чи організація очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Отже, виробник може вибирати прийнятний для нього метод нарахування амортизації. Найпростішим для використання, безперечно, є пропорційний метод. Однак з економічної точки зору доцільнішим є один із методів прискореної амортизації, що дає змогу швидше обновлювати основні засоби.
Не може адміністрація втручатись й у нормативи відрахувань на соціальні заходи, так як і це є прерогативою держави. Єдине, що можна зробити у цьому випадку, так це здійснювати ефективне управління витратами на оплату праці, домагатися зниження вказаних витрат і на цій основі — зниження абсолютного розміру відрахувань на соціальні заходи (за умови незмінності відсотків нарахувань).
Ефективність управління витратами, пов'язаними з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів, досягається у разі дотримання таких умов господарювання:
1) приведення до оптимального складу існуючого верстатного (машинного) парку,
2) забезпечення раціонального режиму роботи (максимальне завантаження наявного устаткування, забезпечення фронтом робіт будівельних машин і механізмів),
3) збільшення (підвищення) коефіцієнтів змінності, оновлення активної частини основних виробничих фондів, використання техніки за часом і потужністю (у будівельному виробництві),
4) застосування раціональних транспортних схем перевезень вантажів машинами і механізмами,
5) регулярний перегляд норм і нормативів витрачання матеріальних і трудових ресурсів на одиницю роботи виробничого устаткування, машин і механізмів.
Значна частка у витратах на експлуатацію виробничого устаткування, машин і механізмів припадає на ремонтні роботи й технічні обслуговування. З метою забезпечення раціонального управління вказаними витратами необхідно запровадити на кожному підприємстві та в організації систему планово-попереджувальних ремонтів (ППР). При цьому функціональним обов'язком працівників апарату управління стане регулярний контроль за відхиленнями від попередньо складених кошторисів витрат на технічні обслуговування та ремонтні роботи.
Суть системи ППР полягає у тому, що усі наявні в організації чи на підприємстві машини, механізми та виробниче устаткування беруть участь у наперед сформованому графіку проведення технічних обслуговувань та різних видах ремонтів (поточному, середньому, капітальному). Базою для його складання служать нормативні терміни роботи кожного виду устаткування, машин і механізмів до моменту проведення відповідних оглядів чи інших видів профілактичних робіт. На підставі складених річних графіків бухгалтерія здійснює формування кошторисів витрат по кожному з видів робіт. Таким чином ще задовго до початку здійснення витрат на ремонтні роботи працівники апарату управління мають змогу ефективного управління ними.
Надзвичайно важливого значення у цій справі набуває стан нормативного господарства конкретного підприємства чи організації. Воно повинно бути адаптоване до умов діяльності відповідної фірми. Відтак регулярний оперативний контроль за відхиленнями від установлених норм і нормативів забезпечить належну ефективність управління витратами, пов'язаними з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів.
З метою покращання управління витратами, пов'язаними з експлуатацією машин і механізмів, доцільно розробляти їх планову собівартість або планово-розрахункову чи відпускну ціну в розрахунку на одну машино-годину чи машино-зміну роботи. Зіставлення фактичних витрат з плановими дасть змогу проводити аналіз відхилень і на цій основі здійснювати заходи щодо недопущення перевитрат та ліквідації інших недоліків.
Методика розрахунку планової собівартості машино-зміни (машино-години) роботи машин і механізмів зводиться до наступного:
1) по кожному виду техніки (машині чи механізму) визначається попередньо нормативна кількість машино-змін роботи у рік;
2) здійснюється підрахунок витрат, які можна безпосередньо вирахувати в розрахунку на одну машино-зміну (машино-годину) по кожній одиниці техніки (оплата праці машиністів та механізаторів тощо);
3) по кожній одиниці техніки обчислюється річна сума тих витрат, які не можна вирахувати у розрахунку на одну машино-зміну чи машино-годину їх роботи (амортизація, витрати на технічні обслуговування і ремонтні роботи, перебазування та переобладнання тощо);
4) визначається величина витрат у розрахунку на одну машино-зміну шляхом ділення річної їх суми на нормативну кількість машино-змін роботи у рік по тих витратах, які неможливо зразу обчислити на одну машино-зміну (амортизація, витрати на технічні обслуговування і ремонтні роботи, перебазування та переобладнання тощо);
5) проводиться зведений підрахунок витрат по кожному виду техніки у постатейному розрізі у розрахунку на одну машино-зміну або ж на одну машино-годину (шляхом ділення суми витрат, які припадають на одну машино-зміну, на тривалість робочої зміни).
У разі необхідності визначення відпускної ціни машино-зміни чи машино-години роботи певного виду машин чи механізмів потрібно до загальної величини планової собівартості додати частку адміністративних витрат (попередньо визначену у відсотках до прийнятої бази), плановий розмір рентабельності та діючу на момент розрахунку величину податку на додану вартість (обчислену у відсотках до відпускної ціни без даного податку).
матеріальний трудовий витрата
Список літератури
1. Давидович І.Є. Управління витратами: навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.
2. Панасюк В.М. Витрати виробництва: управлінський аспект. – Тернопіль: Астон, 2005.
3. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. Посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.
4. Трубочкина М.И. Управление затратами предприятия. – М.: ИНФРА – М, 2006.
Размещено на
Страницы: 1, 2
