Рефераты. Управління контрактною діяльністю на підприємстві p> Велике поширення одержали в сучасних умовах контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад, при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства “під ключ” оплата витрат відбувається частково в грошової, а частково в товарній формі.

У нашій країні також широке поширення одержали бартерні угоди - товарообмінні і компенсаційні угоди, що передбачають простий обмін погоджених кількостей одного товару на іншій. У цих угодах встановлюється або кількість взаимопоставляемых товарів, або обмовляється сума, на яку сторони зобов'язуються поставити товари. Але останнім часом спостерігається тенденція до обмеження державою такого роду угод, тому що вони не припускають присутність грошей при її здійсненні, що саме собою є збитковим для держави.

Проста компенсаційна угода, так само як і товарообмінна, передбачає взаємне постачання товарів на рівну вартість. Однак на відміну від товарообмінної, компенсаційна угода передбачає узгодження сторонами цін взаємопоставлених товарів. У такій угоді звичайно фігурують не два товари, а значне число передбачуваних до обміну товарів.

У силу діючого на Україні законодавства всі учасники обороту незалежно від форм власності в праві самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Оскільки укладення і виконання контрактів міжнародної купівлі-продажу товарів є одним з видів зовнішньоекономічної діяльності, це означає, що в принципі стороною таких контрактів можуть бути будь-які юридичні особи, зареєстровані в якості таких на території України.
Стороною договору можуть бути також діючі на території України підприємства з іноземними інвестиціями, включаючи цілком належні інвесторам.

Усі, що знаходяться в договірних відносинах сторони міжнародних комерційних угод називаються контрагентами. Гнітюча частина міжнародних комерційних операцій здійснюється фірмами.

Однією з основних умов успішного здійснення зовнішньоекономічних операцій є заключення контрактів.

Зовнішньоекономічний контракт вважається укладеним, якщо він належним чином підписаний сторонами, юридичні адреси яких у ньому зазначені. Кожен контракт повиннен мати індивідуальний номер, а також указівку на дату і місце його підписання. Відсутність якого-небудь з цих елементів може привести до визнання контракту недійсним.

Контракт оформляється сторонами угоди після закінчення переговорів у потрібній кількості екземплярів, кожна зі сторін одержує рівне число екземплярів контракту.

Умови контракту купівлі-продажу включають погоджені сторонами і зафіксовані в документі статті, що відбивають взаємні права й обов'язки контрагентів. Сторони контракту самостійно вибирають ті чи інші формулювання статей контракту, керуючись ситуацією на ринку, торговельними порядками і потребами сторін. Крім того, деякі умови контракту можуть визначатися міжнародними й іншими угодами або загальними умовами торгівлі, на які в контракті в цьому випадку робляться посилання.

Умови контракту прийнято поділяти на обов'язкові і додаткові.
Обов'язковими умовами вважаються такі статті контракту, при невиконанні яких одним з партнерів інша сторона може відмовитися від прийняття товару, розірвати угоду і стягнути понесені збитки. При порушенні додаткових умов інша сторона не має права відмовитися від прийняття товару і розірвати угоду, а може тільки вимагати виконання зобов'язання і стягнення збитків.
Поняття обов'язкових і додаткових умов залежить від конкретної угоди.
Звичайно до істотних умов відносять предмет, якість, ціну і ряд інших умов контракту.

У міжнародній практиці існує звичай, відповідно до якого сторони угоди повинні домовитися про визначений мінімум умов контракту, щоб він вважався дійсним. У зазначений мінімум входять наступні умови: предмет контракту, ціна і термін виконання угоди.

Структура і зміст контракту носять багато в чому індивідуальний характер і визначаються як специфікою предмета угоди, так і ступенем близькості контрагентів. У цілому зовнішньоекономічні контракти звичайно містять наступні основні статті, розташовувані у визначеній послідовності:

- преамбула і визначення сторін;
- предмет договору;
- ціна і загальна сума контракту;
- якість;
- терміни постачання;
- умови платежу;
- упакування і маркірування товарів;
- гарантії;
- штрафні санкції і відшкодування збитків;
- страхування;
- форс-мажорні обставини (обставини нездоланної сили);
- арбітражне застереження;

Після того як перераховані всі умови контракту, указуються дата і місце здійснення угоди , записуються юридичні адреси сторін і імена їхніх представників, а при необхідності і банківські рахунки й адреси обслуговуючих банків. Контракт скріплюється підписами уповноважених представників і печатками. Крім того, кожна сторінка контракту, якщо текст контракту написаний на декількох аркушах, повинна бути підписана представниками сторін у посвідчення того, що сторони згодні з умовами, записаними на цій сторінці, а також для того, щоб виключити можливі зловживання.

Контракт вважається виконаним, коли сторони належним чином виконали всі умови, записані в контракті.

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можна зробити висновок про важливість зовнішньоторговельного контракту. Це єдиний документ за допомогою якого сторони контракту регулюють свої відносини і регламентують обопільні права й обов'язки при виконанні зовнішньоторговельних операцій.
І, слід зазначити, що від грамотного і продуманого складання зовнішньоторговельного контракту залежить успіх підприємця на зовнішньому ринку.


1.2 Джерела правового регулювання контрактної діяльності

До основних джерел правового регулювання зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу відносяться міжнародні договори, внутрішнє законодавство, звичаї.

Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, що регулюють відносини по міжнародній купівлі-продажу. Наприклад , у
Франції, Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться в торгових кодексах. У Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти по міжнародній купівлі-продажу (Закон Великобританії 1979 р. про купівлю- продаж товарів).

У практиці міжнародної торгівлі застосовуються наступні джерела регулювання відносин зовнішньоторговельної купівлі-продажу:

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 г);

• Конвеция ООН про здавнення позову в міжнародній купівлі-продажу товарів

(1974 р.);

• Конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної купівлі- продажу товарів (1985 р.);

У практиці міжнародної торгівлі найбільше широко застосовується
Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.
Вона була підписана у Відні 2 квітня 198 р. і набрала сили 1 січня 1988 р. для держав, що на той момент ратифікували її чи приєдналися до неї.

Віденська конвенція 1980 р. складається з чотирьох частин, 101 статті і докладно визначає порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу і його основні умови. Застосування її обмежується договорами купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних договірних держав, чи випадками, коли до договору застосовне право держави
— учасника Конвенції. Варто враховувати ту обставину, що Віденська конвенція 1980 р. не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу.
Вона визначає спеціальні торгові терміни у відношенні постачання товарів і способів визначення ціни, а також перехід права власності на товар.

У відповідності зі ст. 7 (2) зазначеної Конвенції, якщо питання, що відносяться до предмета її регулювання, прямо в ній не вирішуються, то вони підлягають вирішенню відповідно до загальних принципів Конвенції; у випадку їхньої відсутності — відповідно до права, застосовного у силу норм міжнародного приватного права.

Деякі види продаж під дію Віденської конвенції 1980 р. не підпадають.
Наприклад, продаж з аукціону, продаж цінних паперів, судів повітряного і водяного транспорту, електроенергії. Конвенція не визначає порядок розрахунків за зовнішньоторговельним договором купівлі-продажу і терміни задавнення позову.

У практиці міжнародної торгівлі широко застосовуються міжнародно- правові звичаї - загальновизнані правила, що склалися в сфері зовнішньої торгівлі на підставі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин.

У комерційній практиці також використовують поняття торгові звичаї, що означають заведений порядок чи фактично стале в торгових відносинах правило, що служить для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі.

Варто помітити, що зовнішньоторговельні операції купівлі-продажу українськими підприємцями обов'язково повинні відбуватися в писемній формі.
Недотримання форми таких угод спричиняє їх недійсність (тобто письмові докази, будь-то чи переписування виставляння рахунка, у підтвердження висновку зовнішньоторговельної операції не допускаються)

По законодавству ряду закордонних країн не потрібно обов'язкового письмового оформлення зовнішньоторговельних договорів закупівлі-продажу.

Відповідно до Віденської конвенції 1980 р. (ст. II) не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений в писемній формі чи підкорявся іншій вимозі у відношенні форми. Допускається його підтвердження будь-якими засобами, включаючи показання свідків. Однак при приєднанні Союзу РСР до зазначеної Конвенції 23 травня 1990 р. було зроблене застереження про незастосовність положень ст. II Конвенції, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в СРСР. В даний час названа Конвенція, у тому числі і застереження до неї, діють і для України.

Що ж стосується внутрішнього законодавства, то на Україні контрактна діяльність регулюється наступними законами:
Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

№959-XII від 16.04.1991.
Положення " Про форму зовнішньоекономічних договорів

(контрактів)"

. Розпорядження "Щодо укладання суб'єктами господарської діяльності України зовнішньоекономічних договорів

(контрактів)" №13 від 7.09.1992.

Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" є одним з основних нормативних документів, що регулюють даний вид діяльності. Він складається з 7 розділів і 39 статей, у яких дається визначення базових термінів, таких як :

- іноземна валюта готівкою;

- платіжні документи;

- цінні папери;

- золото та інші дорогоцінні метали;

- господарська діяльність, тощо.

Також закон описує визначення суб'єктів ЗЕД, принципів ЗЕД, контрактів, що укладаються суб'єктами. Але основне призначення цього закону- це державне регулювання всих сфер зовнішньоекономічної діядьності.

Як бачимо така сфера діяльності, як зовнішньоекономічна регулюється як внутрішнім законодавством, так і підпадає під дію різного роду міжнародних угод, що також в свою чергу вкладають свій внесок в удосконалення зовнішньоекономічних відносин як між державами, так і між їх громадянами.

РОЗДІЛ 2

Концептуальні підходи щодо управління контрактною діяльністю на підприємстві

2.1 Харктеристика основних напрямків, організаційних форм та методів експортно-імпортної діяльності ВАТ "Центролит".

[pic]

У зовнішньоекономічній діяльності України експорт продукції металургійного комплексу займає перше місце і, за даними статистики, щорічно неухильно росте. (рис. 2.1) Так, у 1998 р. експорт прокату в цілому збільшився на 19%, сталевих труб - на 32%. Це зв'язано з високою ліквідністю української продукції на світовому ринку, з одного боку, і, з активізацією діяльності посередників і комерційних структур, що реалізують її за кордон, - з іншої.

Рис. 2.1 Структура експорту товарів з України в 2000р.

Слабке місце в зовнішньоекономічній діяльності металургійної галузі - проблема ціноутворення для експортованої продукції, нерозв'язаність якої приводить до постійних антидемпінгових розслідувань з боку закордонних виробників.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.