5) Принцип участі, що припускає залучення широкого кола працівників організації до процесу планування. При цьому досягається позитивний ефект двоякого роду:
а) підвищується реалістичність планів у зв’язку з використанням додаткового числа кваліфікованих експертних оцінок;
б) полегшується реалізація планових установок, що випливає з кращого розуміння їх персоналом і з більш високої його мотивації внаслідок причетності до прийняття ключових управлінських рішень.
6) Принцип точності (на ньому наголошував Н. Хілл) – відповідність планів внутрішнім і зовнішнім факторам функціонування підприємства.
Слід зазначити, що між стратегічними, тактичними й оперативними планами існують тісні прямі й зворотні зв’язки.
Такі зв’язки дозволяють забезпечити узгодженість планів різних видів, яка в більшості випадків є ітераційною. Якщо стратегічний план визначає, що повинно бути зроблено, то тактичний і оперативний плани – як це зробити: коли, у які етапи, за допомогою яких заходів і ким. У ході стратегічного планування менеджер організації повинен відповісти на три запитання:
1. де знаходиться організація? (дати опис зовнішнього середовища, у тому числі характеристику конкурентів, загроз і можливостей, внутрішніх слабких і сильних сторін);
2. яким курсом повинна рухатись організація? (виявити головні сфери і цілі діяльності, конкретизовані як кількісно визначені перспективні цільові завдання);
3. яким чином організація може досягти перспективних цілей і завдань? (визначити найважливіші пріоритети розподілу відповідних ресурсів і комплекс інших заходів щодо забезпечення бажаних тенденцій розвитку).
Принципова особливість стратегічного планування – багатомірність, багатоаспектність цього процесу в якому інтегруються приватні стратегії підприємства. До останніх (що далі транспортуються в конкретні розділи стратегічного плану підприємства) належать насамперед, такі:
1) Стратегія реалізації продукції на ринках, мета якої обґрунтування перспективної позиції керівництва підприємства стосовно обсягів продажу вирішальної номенклатури виробів на цільових ринках. Вибір цієї стратегії, у свою чергу, припускає відповідь на питання про пріоритетну мотивацію або на максимілізацію прибутку або на збільшення частки присутності на ринку. Нерідко підсумком необґрунтованого вибору стратегії максимізації прибутку стає припинення діяльності підприємства.
2) Стратегія виробництва визначає: головні пріоритети асортиментної політики підприємства; завдання по забезпеченню незалежної структури виробничих потужностей і рівня їх використання; співвідношення спеціалізації і диверсифікованості; вимоги до якості й обсягів виробництва продукції, до постачальників сировини, матеріалів тощо.
3) Науково-технічно інноваційна стратегія: конституює напрями і завдання по створенню нових товарів і технологій їхнього виробництва. У її рамках визначаються пріоритети розробки проривних і модернізованих технологій.
4) Інвестиційна стратегія: задає пріоритети перспективної політики формування і використання інвестиційних ресурсів підприємства, включаючи розподіл фінансових коштів в основний і оборотний капітал, у статутні капітали створюваних підприємств, на придбання цінних паперів.
5) Стратегія організаційно-економічного розвитку, що пов’язана з визначенням: майбутнього статусу й організаційної структури підприємства; завдань удосконалення господарського механізму (методів планування, ціноутворення, зниження витрат); політики стосовно структури акціонерного капіталу, інтеграції чи дезінтеграції компанії, внутріфірмового розподілу управлінських функцій.
6) Стратегія соціального розвитку, яка поєднана з: вибором пріоритетних напрямків підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поступового вивільнення персоналу з тих чи інших напрямків бізнесу; вивільненням можливостей підвищення доходів працівників, зміцненням соціальної інфраструктури, поліпшенням охорони й умов праці.
На жаль, багато, особливо починаючих підприємців схильні недооцінювати роль внутрішньо фірмового планування взагалі і підготовки обґрунтованого бізнес-плану зокрема. При цьому вони покладаються на власну інтуїцію і досвід, встановлені неформальні зв’язки в ділових колах, ринкові перспективи, які здаються гарними й інші обставини.
Підготовка й складання детального бізнес-плану перетворюється для них у найтяжчий обов’язок, який усе-таки треба виконувати, і не абияк, а на високому професійному рівні.
Підсумовуючи, підкреслимо: важливим питанням є перехід від розробленої системи стратегій безпосередньо до стратегічних планів. Іншими словами, від якісних параметрів стратегічного курсу підприємства в різних галузях до кількісно визначених планових критеріїв і показників, відшукування способів кількісної інтерпретації бізнес-стратегій.
Процес стратегічного планування охоплює низку етапів: від аналізу ситуацій (оцінки зовнішнього середовища та пов’язаних із ним несприятливих можливостей і загроз; визначення переваг і недоліків майбутнього бізнесу) до постановки цілей (вони мають відбивати той рівень бізнесу, якого прагне підприємець), потім вибір способів досягнення мети, що передбачає визначення конкретних завдань (стратегія по суті і складається з низки завдань, які в сукупності формують спосіб її досягнення; при цьому потрібно розробити кілька варіантів стратегій, й оцінивши їх, вибрати найліпший) і, нарешті, - загальні завдання потрібно розділити на дрібніші складові, що характеризують та уточнюють напрямок діяльності підприємства.
Праця людини завжди припускає усвідомлену цілеспрямовану діяльність з досягнення певного (бажаного) результату, образ (план, проект) якого він має на самому початку у тому числі і у бізнесі!
Планування виробничої й комерційної діяльності з точки зору управління не тільки можливо, а й необхідно для всіх організаційно правових форм підприємств. У зв’язку з цим, актуальність питань бізнес-планування, особливо в умовах ринкової економіки, не викликає сумнівів.
1.2 Управління зберіганням, переробкою та реалізацією продукції
Зберігання – важлива стадія технологічного процесу доведення сільськогосподарської продукції до споживача. Можна підвищити врожайність культур, продуктивність тварин і різко збільшити їх валові збори, але це буде марним, якщо на різних етапах руху продукції до споживача вона багато втрачатиме у масі та якості.
Ось чому поряд із збільшенням обсягів збільшення продуктів харчування та сировини невідкладним завданням є подальше підвищення їх якості. Для цього потрібно забезпечити об’єднання зусиль сільського господарства, галузей промисловості, що його обслуговують, та сфер заготівлі, зберігання переробки, транспортування і зберігання продукції.
Для безперебійного забезпечення населення продуктами харчування й промисловості сировиною потрібно мати достатні запаси кожного виду продукції і сировини. Частина врожаю має бути бережена як посівний фонд; певна кількість його закладається як резерв, потрібний для нормального розвитку країни й забезпечення населення в разі неврожаю, стихійного лиха тощо; решта надходить від виробника безпосередньо до індивідуального споживача.
Дослідження і практичний досвід показали, що при дотриманні правил зберігання втрати зерна у масі сухої речовини становлять за рік від 0,07-0,3%, картоплі, моркви та інших продуктів плодоовочевої групи – до 2-4% маси за весь сезон зберігання. Чим більше відрізняються умови від оптимальних, тим більші втрати у масі. При зберіганні втрати у масі та якості рослинної продукції неминучі, але якщо воно організовано правильно, вони можуть бути значно менші й практично виключається зниження їх якості.
Природа багатьох рослин така, що при правильному зберіганні в них відбуваються процеси достигання, які поліпшують їх харчові або посівні якості. Наприклад, добре відоме післязбиральне достигання насіння, дозрівання плодів томатів, зимових сортів яблук та ін.
Сучасна матеріально-технічна база сфери зберігання с/г продукції являє собою складну систему, що включає велику систему сховищ, місткостей, холодильного господарства, значна частина якого забезпечена сучасним обладнанням і системою машин для автоматичного регулювання умов зберігання, переміщення, сортування та переробки продукції.
Разом з тим, наявна матеріально-технічна база для зберігання с/г продукції не забезпечує потребу в ній с/г товаровиробників, що приводить до втрати вирощеного врожаю та зниження якості зібраної продукції. Необхідно значно розширити потужності баз, складів, елеваторів, холодильних установок, поліпшити їх розміщення і технічну оснащеність.
Проблема поліпшення зберігання продукції має комплексний характер. Один із напрямків її вирішення – будівництво сховищ і холодильників у заготівельних та торгівельних організаціях. Не менш важливим напрямком є розвиток бази зберігання продукції в місцях її виробництва. Раціональне поєднання цих проблем дасть змогу ефективно організувати реалізацію продукції; знизити її втрати.
Багато суб’єктів господарювання забезпечені власним складським і холодильним господарством, але переважна більшість з них його не мають, внаслідок скрутного фінансового становища й неплатоспроможності.
Важливим елементом інфраструктури сфери зберігання є наявність тарного господарства. Вирішення проблеми тари для с/г продукції при її доставці з полів і ферм у сховища для упаковки продуктів харчування роздрібної торгівлі – вагомий резерв прискорення обігу та поліпшення зберігання продукції. Як свідчить практика, при транспортуванні продукції в контейнерах витрати ручної праці скорочуються втричі, простої залізничних вагонів в 3-5 разів.
Продукція що йде на зберігання, обов’язково підлягає відповідному аналізу, її оформляють документально, а на тарі зазначають її якість. Це потрібно як для контролю за якістю в період зберігання так і при врахуванні втрат на кінець зберігання.
Зерно для виробництва борошна зберігається на елеваторах, з яких надходить на млин і крупозаводи.
Один з основних шляхів підвищення якості продукції – сортооновлення, сортове насінництво – у рослинництві селекція, виведення нових і поліпшення якостей районованих порід худоби – в тваринництві.
Великий ефект дає вміле застосування засобів боротьби з шкідниками і хворобами культурних рослин і бур’янами, які завдають величезної шкоди врожаю.
Великі резерви підвищення якості продукції є і в тваринництві. Тут основою одержання високоякісної молочної м’ясної та іншої продукції є постійне підвищення культури тваринництва, яка включає широкий комплекс заходів по зміцненню кормової бази, поліпшенню порідних якостей, впровадженню прогресивних технологій утримання тварин, суворому додержанню санітарно-гігієнічних умов і т.д.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
