Всі системи оплати праці можна віднести до таких основних форм: відрядної і погодинної.
При відрядній оплаті заробіток робітника знаходиться в прямої залежності від виробітки, тобто від кількості і якості зробленої їм за даний період часу продукції. Основним документом при такій оплаті праці є виробниче завдання, у якому вказується обсяг робіт (продукції), терміни їхній виконання (або денні, тижневі, місячна норми виробітки), сума заробітної плати, розрахована по встановлених окремих розцінках. Різновиду відрядної оплати праці - пряма відрядна, відрядно-преміальна, акордна й акордно-преміальна.
Пряма відрядна система оплати праці - це оплата за фактично виконаний об'єм роботи необхідної якості за розцінками за одиницю, тобто оплата праці пропорційна його результатам. Непряма відрядна система оплати праці застосовується в основному для оплати праці допоміжних і обслуговуючих робітників.
Акордна система оплати праці полягає в тому, що окремому робітнику або групі видається завдання на виконання певного комплексу робіт із указівкою повної суми оплати.
При погодинній системі провадиться оплата за фактично відпрацьований час по тарифних ставках, що відповідає розряду робітника. Вона застосовується для оплати робіт, що не піддаються нормуванню. Розрізняють просту погодинну і почасово-преміальну системи. Друга поєднує погодинну оплату з преміюванням за кінцеві результати. Вона стимулює кращу роботу і тому є переважним способом погодинної оплати.
У принципі, організація може сама для себе розробити найбільше прийнятну систему оплати праці, що не суперечить законодавчим актам по праці й оплаті, що стимулює і забезпечує виконання плану і досягнення цілей організації.
8. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ, ПРИБУТКУ І РЕНТАБЕЛЬНОСТІ НА ПП «ЛАРІС»
Головним показником ефективності господарювання є прибуток. У свою чергу основними його складовими є виручка від реалізації і собівартість реалізованої продукції (рис. 8.2).
Рис. 8.2. Основні складові прибутку
Збільшити виручку можна за рахунок підвищення обсягів реалізації продукції і (або) ціни реалізації. Ціна залежить, передусім, від якості продукції, каналів і строків її реалізації. Знизити собівартість реалізованої продукції можна за рахунок зменшення витрат і (або) збільшення обсягів виробленої продукції. Більшість із цих складових уже розглянуто в попередніх темах, де йшлося про розробку маркетингової і виробничої (теми 6-8) програм підприємства, а також про планування витрат і собівартості продукції. Тому тут зупинимось на методичних питаннях планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності та покажемо результати цих розрахунків на прикладі ПП «Ларіс»
Вхідні грошові потоки ПП «Ларіс» за їхніми джерелами поділяють на внутрішні та зовнішні. Про використання зовнішніх джерел свідчать надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходять на ПП «Ларіс» за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:
- виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;
- виручку від іншої реалізації;
- доходи від позареалізаційних операцій (проценти, перераховані за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно, доходи на акції та ін.).
Основним джерелом грошових надходжень кожного підприємства є виручка від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг на сторону. Планову виручку розраховують окремо за видами продукції, за роботи, виконані на стороні, та послуги, надані різним підприємствам, організаціям і особам.
Після виконання зобов’язань за державними і регіональними контрактами решту продукції сільськогосподарські підприємства реалізують за своїм вибором заготівельним і торговельним організаціям, переробним підприємствам, організаціям і підприємствам споживчої кооперації, міжгосподарським підприємствам та об’єднанням, на міських ринках і власних магазинах, працівниками господарства, для громадського харчування і поліпшення місцевого постачання. Обсяги продукції, що підлягають реалізації, узгоджуються за їхніми видами з даними балансових розрахунків продукції та обслуговуючих виробництв.
На особливу увагу заслуговує планування бартерних операцій. У кінці 90-х років через глибоку економічну і соціальну кризу господарства суспільного сектору за бартерними угодами реалізували 30-50 % від загальних обсягів продажу.
Порівняно з грошово-товарними відносинами бартер є неефективним способом товарообміну. У більшості випадків для сільськогосподарських товаровиробників він є збитковим і шкідливим, значно уповільнює інвестиційний процес, ускладнює транспортні операції, створює тіньову економіку. Тому бартеризація є тимчасовим явищем і має поступитись нормальним стосункам постачальників і споживачів агропромислової продукції на взаємовигідних засадах. Так, на ПП «Ларіс» у 2002 р. питома вага бартерних операцій була зведена до мінімуму і становила 106 тис. грн, або 1,6 % загальної виручки від реалізації продукції. У цілому по Україні частка бартерної форми розрахунків у загальному обсязі реалізації сільськогосподарських підприємств скоротилася з 27,1 % у 1999 р. до 4,5 % у 2002 р.
Продукцію, що її передбачається продавати (видавати) працівникам господарства і залученим особам у рахунок оплати праці, оцінюють за прийнятими в господарстві цінами. Продукцію на громадське харчування відпускають за плановою собівартістю, але не вище ринкових цін. Видачу працівникам господарства грошової додаткової оплати і премій планують за плановою собівартістю, але не вище роздрібних цін за вирахуванням торгової знижки за плановою собівартістю. Видачу продукції працівникам ПП «Ларіс» в рахунок оплати праці здійснюватимуть за цінами, прийнятими в господарстві. Розділивши всю виручку від реалізації продукції конкретного її виду на загальну кількість цієї продукції, визначають середню ціну продажу.
Після цього обчислюють повну собівартість реалізованої продукції, яка складається з виробничої собівартості й реалізаційних витрат. Виробничу собівартість визначають множенням собівартості одиниці продукції, на обсяг її реалізації. Витрати з реалізації, що не відшкодовуються заготівельними організаціями, включають у витрати з реалізації продукції на ринку, через ларки і комісійну торгівлю, кооперацію та інші організації, а також у витрати з навантаження продукції, її пакування, утримання приміщень для зберігання в місцях її реалізації, оплати праці працівникам та ін.
Заготівельні, торговельні та інші підприємства і організації, що здійснюють закупівлю продукції на умовах державного контракту, несуть усі витрати з її транспортування й розвантаження. У разі доставки продукції транспортом ПП «Ларіс» заготівельні організації відшкодовують господарствам витрати за тарифами того виду транспорту, яким здійснювалась доставка продукції.
Слід відзначити особливості розрахунку виручки від реалізації продукції та її собівартості стосовно окремих видів продукції:
У разі, коли господарство частину молока реалізує в натуральному вигляді через торгову мережу, а частину – сировина для виготовлення продукції, слід визначати виручку за окремими каналами реалізації і виходячи з цього - середню виручку за 1 виріб продукції. Аналогічно розраховують середні ціни за одиницю продукції, що підлягає реалізації, для інших її видів.
Результат від реалізації рушникосушок визначають не за окремими її видами, а в цілому для всієї її кількості. При цьому реалізаційну ціну і виручку спочатку визначають для кожного виду вовни, а потім показують загальну суму виручки. Собівартість вовни в перерахунку на залікову кількість визначають виходячи зі співвідношення між натуральною і заліковою масою вовни.
Відніманням від виручки за реалізовану продукцію повної її собівартості визначають результати реалізації: прибуток чи збиток. У свою чергу діленням суми прибутку на повну собівартість продукції і множенням на 100% обчислюють рентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому. Норму прибутку визначають діленням суми прибутку від господарської діяльності на середньорічну вартість основних виробничих фондів і нормативних оборотних засобів. Більш детально методики розрахунку планових грошових надходжень, собівартості реалізованої продукції і результатів від реалізації продукції [86, 169].
Наведений вище метод розрахунку прибутку називається методом прямого розрахунку. Крім нього можуть ще використовуватись метод розрахунку прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції та економічний (аналітичний) метод.
9. ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ФОНДІВ НА ПП «ЛАРІС»
До основних виробничих фондів ПП «Ларіс» відносяться ті засоби праці, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів праці.
Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів входять і основні невиробничі фонди, до яких відносяться такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і ясла, школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення), що перебувають у віданні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.
Основні виробничі фонди ПП «Ларіс» це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру свого зношення.
Основні фонди займають важливе місце в національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах народного господарства складає більш 48%.
У практиці обліку і планування відтворення основних фондів ПП «Ларіс» і використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність визначених засобів праці.
Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зношуваності, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності ПП «Ларіс», а також для здійснення господарського розрахунку.
У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також зі зміною за цей період умов відтворення існує кілька видів грошової оцінки основних фондів:
1) по повній первісній вартості;
2) по первісній вартості за винятком зносу;
3) по повній відновленій вартості;
4) по відновленій вартості з урахуванням зносу.
Повна первісна вартість представляє собою фактичну вартість за цінами придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) чи будівництва основних фондів.
Первісна вартість за винятком зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної первісної вартості на величину зносу основних фондів і часто називається залишковою вартістю.
Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динаміку основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (збудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.
Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відновленій вартості.
Повна відновлена вартість - це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
