Як індикатори використовують показники, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, стан фінансів, грошового обігу, ринку цінних паперів, рух цін, зайнятість та якість життя населення, зовнішньоекономічні зв’язки тощо. Основне завдання індикативного плану — не тільки дати кількісну оцінку цим показникам, а й забезпечити взаємоузгодженість і збалансованість усіх показників розвитку економіки. Тому важливою функцією індикативного плану є виявлення тих параметрів економіки, які можуть бути скориговані державою в разі, коли економічний розвиток здійснюватиметься не за сприятливим сценарієм.
Директивність — головний принцип соціалістичного планування, і саме з нею було пов’язано багато його недоліків. Однак це не означає, що ринкові умови зовсім виключають директивне планування. Воно може бути ефективним засобом розв’язання багатьох народногосподарських завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у галузі охорони довкілля, оборони, соціальної політики, структурної перебудови економіки і т. д.
Більше того — директивне планування за ринкових умов практикується не тільки державою, але й самим бізнесом. На мікрорівні при складанні пер- спективних планів використовують індикативне планування, а в поточних планах — директивне. Багато зарубіжних дослідників наголошують на необхідності чітко розрізнювати зобов’язання і плани. На відміну від плану (індикатора) зобов’язання (директива) пов’язане з прийняттям рішення щодо конкретних дій.
Наприклад, фірма працює за п’ятирічними планами, які мають індикативний характер. Зокрема, у них визначено, що для виконання поставлених цілей фірма змушена буде збільшити виробничі потужності, розширити асортимент продукції, запросити на роботу здібних спеціалістів. Деякі відділки фірм, бажаючи швидше розпочати справу, поквапились зв’язати себе зобов’язаннями щодо розширення виробничих потужностей, придбання обладнання, наймання людей. Однак через рік обставини змінилися і стало очевидним, що структура капітальних вкладень має бути зовсім іншою. Якби не було поспішності, то це було б ураховано в наступному плановому періоді, що сприяло б кращому використанню капіталу. З іншого боку, коли вказані вище рішення прийнято, то цей план для відділка фірми вже має директивний характер.
Отже, в умовах ринкової економіки індикативне і директивне планування мають доповнювати одне одного і бути органічно зв’язаними між собою.
2. Залежно від тривалості планового періоду розрізняють перспективне і поточне планування. Перспективне планування на підприємстві буває довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Довгострокове планування охоплює період більше п’яти років, наприклад 10; 15; 20. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток.
Середньострокове планування здійснюється на період від двох до п’яти років. На деяких підприємствах середньострокове планування поєднують з поточним. У цьому разі складають так званий перехідний п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткотерміновим планом.
Поточне планування полягає в розробці річних планів на всіх рівнях управління підприємством та з усіх напрямів його діяльності, а також планів на коротші періоди (квартал, місяць).
Така часова градація планів забезпечує найраціональніше вирішення довгострокових, середньострокових і поточних завдань розвитку економіки.
3. За змістом планових рішень виділяють: стратегічне, тактичне та оперативно-календарне планування.
Стратегічне планування, як правило, орієнтується на довгострокову перспективу і визначає основні напрями розвитку об’єкта господарювання. У результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі й розробляє засоби їх досягнення.
У тактичних планах відображаються заходи, спрямовані на розширення виробництва і підвищення його технічного рівня, оновлення і зростання якості продукції, якомога повніше використання науково-технічних досягнень. У результаті тактичного планування складається план економічного і соціального розвитку підприємства, що є комплексною програмою виробничої, господарської і соціальної його діяльності на певний період.
Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів.
Таким чином, якщо стратегічне планування розглядати як пошук нових можливостей підприємства на ринках, то тактичне планування — як процес створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне — як процес їх реалізації.
4. За ступенем охоплення об’єктів планування розрізняють:
— загальний план підприємства і плани окремих його підрозділів;
— плани усіх видів діяльності чи цільові плани, що розробляються для якогось одного напряму роботи (виробничий план, фінансовий, план маркетингу).
5. За черговістю в часі виокремлюють:
— упорядковане планування, за якого після завершення одного плану розробляють інший;
— перехідне планування, коли після закінчення певного запланованого строку план продовжується на наступний період (наприклад, п’ятирічний план щорічно продовжується на один рік);
— позачергове (евентуальне) планування, коли план розробляють за необхідності, наприклад, у разі реконструкції або санації підприємства.
Нині планування дедалі більше ґрунтується на науковому прогнозуванні, яке є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня розвитку економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка планів за всією номенклатурою показників на основі аналізу виконання попереднього плану і прогнозу наступного розвитку; контроль виконання плану), яка передує складанню плану і охоплює довший період, ніж план. Прогнозування доцільно здійснювати на будь-якому рівні складання планів — довгострокових, середньострокових і поточних, хоч найбільше значення воно має для перспективного планування.
Усі інші складові системи планування (підсистеми управління планування, організаційного забезпечення планування, інформаційного забезпечення, прийняття рішень) розглядатимуться нижче.
1.2 Система планів підприємства, їх класифікація
Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).
За умов централізованого планового управління економікою було уніфіковано склад поточного плану промислового підприємства. Згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого об’єднання (комбінату), підприємства основними розділами поточного плану були виробництво та реалізація продукції, технічний розвиток і організація виробництва, показники підвищення економічної ефективності виробництва, норми і нормативи, капітальні вкладення і капітальне будівництво тощо.
В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).
Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналежності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.
В розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:
Економічна ефективність виробництва.
Норми і нормативи.
Планування виробництва і збуту продукції
Матеріально-технічне забезпечення підприємства.
Персонал і оплата праці.
Планування витрат виробництва.
Фінансовий план.
Інновації.
Інвестиції і капітальне будівництво.
Соціальний розвиток колективу.
Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.
В першому розділі розраховуються наступні показники підвищення економічної ефективності:
- узагальнюючі показники;
- показники використання праці;
- показники використання необоротних активів, оборотних засобів і капітальних вкладень;
- показники використання матеріальних ресурсів.
В результаті розрахунків економічної ефективності повині бути знайдені рішення, які б забезпечували більш ефективне використання ресурсів в плановому періоді та підвищували ефективність господарської діяльності підприємства.
В другому розділі “Норми і нормативи” розробляються за наступними основними видами:
- норми витрат живої праці (норми часу по видах виробів та робіт, коефіцієнт виконання норм, співвідношення чисельності різних категорій робочих тощо);
- норми витрат предметів праці (витрати сировини та основних матеріалів, допоміжних матеріалів для технологічних потреб, напівфабрикатів, палива, відходів і втрат і т.д.);
- норми та нормативи використання засобів праці (коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності, питома вага встановленого обладнання, норми зняття продукції з одиниці обладнання, годинна продуктивність, норми трудомісткості ремонту одиниці обладнання в плановому періоді тощо);
- норми і нормативи вдосконалення організації виробництва, включаючи тривалість виробничого циклу, обсяг незавершеного виробництва, норми виробничих запасів сировини, матеріалів, палива;
В третьому розділі “Планування виробництва і збуту продукції” планується наступне:
- виробництво і реалізація продукції в натуральному і вартісному виразі;
- зміна залишків готової нереалізованої продукції;
- баланс виробничих потужностей і їх використання.
Основним завданням даного розділу поточного плану являється визначення оптимального обсягу продукції (послуг), який може бути вироблений та реалізований в плановому періоді, пошук можливостей найбільш повного задоволення попиту на дану продукцію.
В четвертому розділі “Матеріально-технічне забезпечення” розраховується потреба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконання виробничої програми.
В п’ятому розділі “Персонал і оплата праці” встановлюється загальна чисельність і структура персоналу, додаткова потреба в персоналі, джерела забезпечення додаткових потреб, вивільнення персоналу, загальна величина фонду оплати праці, структура фонду оплати праці.
В шостому розділі “Планування витрат виробництва”:
- складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції та кошторис витрат на виробництво продукції по підприємству;
- виявляються непродуктивні витрати та розробляються заходи щодо їх ліквідації;
- створюється база для розрахунку цін на продукцію.
В цьому розділі необхідно встановити раціональну структуру витрат виробництва, співвідношення між постійними та змінними витратами, застосовуючи прогнозний рівень витрат та повний облік резервів.
У сьомому розділі “Фінансовий план”:
- визначається фінансовий результат;
- розраховується рентабельність видів випущеної продукції;
- оцінюється вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції;
- розробляються заходи щодо удосконалення комерційного розрахунку та госпрозрахункових взаємовідносин між підрозділами підприємства.
Фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(С)БО], складається за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Оперативне фінансове планування включає розробку та виконання таких оперативних планів:
- оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);
- платіжного календаря;
- кредитного плану;
- касового плану.
В восьмому розділі “План інновацій” планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними.
Зміст плану інновацій може бути різним, але він повинен передбачити наступне:
- освоєння нових та підвищення якості існуючих видів продукції та послуг;
- застосування прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;
- удосконалення організації виробництва, праці та управління;
- капітальний ремонт і модернізацію діючого обладнання, введення передової техніки;
- економію матеріалів, палива, енергії;
- проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт.
В дев’ятому розділі “ План інвестицій і капітальне будівництво” планування проводять за наступними показниками:
- приріст виробничих потужностей за рахунок заходів щодо технічного переобладнання і побудови нових об’єктів;
- приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції;
- введення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і побудови нових об’єктів;
- введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів (включаючи об’єкти охорони природи);
- обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт;
- обсяги незавершеного будівництва;
- інші напрямки інвестицій.
В десятому розділі “Соціальний розвиток колективу” плануються заходи по вирішенню слідуючих завдань:
- покращення умов і охорони праці, покращення здоров'я працівників;
- покращення соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих;
- удосконалення стилю і методів керівництва колективом.
В одинадцятому розділі “План по охороні природи та раціональне використання природних ресурсів” передбачаються наступні напрямки діяльності:
- охорона і раціональне використання природних ресурсів;
- охорона повітряних басейнів;
- охорона і раціональне використання земель;
- охорона і раціональне використання мінеральних і природних ресурсів.
Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочатку кожен із розділів плану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригування розділів до повного їх узгодження і збалансованості як за матеріально-фінансовими ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систему взаємозв’язку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість виконання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різноманітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.
1.3 Зміст поточних планів підприємства
Структура планових органів, як основна частина процесу управління підприємством, може базуватись на таких організаційних формах:
1) з централізованими функціями планування;
2) з децентралізованими функціями планування.
На підприємстві з централізованими функціями планування при вищому керівництві створюється спеціальна служба планування, відділ планування та контролю, який займається розробкою перспективних та поточних планів та слідкує за ходом їх виконання.
При децентралізованій системі планування планова робота здійснюється на трьох рівнях. На рівні вищого керівництва компанії існує центральна служба планування, яке займається розробкою тільки перспективних планів. В кожному виробничому відділі є свій плановий відділ, який складає поточний план відділу. На кожному підприємстві є відділ виробничого планування і контролю, який займається поточним техніко-економічним і оперативно-календарним плануванням. Централізація перспективного планування та децентралізація поточного сприяє підвищенню ініціативи відділів при використанні виробничих можливостей. Основна робота по плануванню виконується в виробничих підрозділах із врахуванням специфіки їх роботи.
Місце центральної служби планування в складі апарату вищого керівництва підприємством може бути також різним. Наприклад, в американських фірмах найбільш часто застосовуються слідуючі варіанти розміщення центральної служби планування:
- в склад провідних управлінь фірми поряд з такими структурними підрозділами центрального апарату управління, як управління кадрів, правового управління, управління фінансами тощо.
- може бути виведена із складу провідних управлінь і підпорядковуватися тільки директору фірми.
У вітчизняній практиці планування носить децентралізований характер і зосереджено практично по всіх функціональних відділах підприємства. Керівництво роботою по економічному плануванню на підприємстві, направлене на організацію раціональної господарської діяльності, виявлення та використання резервів виробництва, виконує планово-економічний відділ (ПЕВ). Він же організовує проведення комплексного економічного аналізу діяльності підприємства, приймає участь в розробці заходів щодо підвищення ефективності виробництва.
Література
1. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.
2. Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учебник. — 2-е изд., перераб. — Мн.: Новое знание, 2001. — 635 с.
3.Орлов О. О. Планування діяльності промислового підприємства: Підручник. — К.: Скарби, 2002. — 336 с.
4.Турченюк М. О., Зінь Є. А. Планування діяльності підприємства. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 320 с.
Страницы: 1, 2
