Рефераты. Стратегія і практика оновлення виробництва

Стратегія і практика оновлення виробництва

1.                 Стратегія і практика оновлення виробництва


Стратегія відновлення виробництва в компаніях і на підприємствах значною мірою залежить від державної політики в галузі НДДКР від вибору державних пріоритетів, що, в свою чергу, ведеться з обліком наступного:

1.      Державна політична мета інноваційної діяльності. Японія визначила цю мету так: перетворити країну в могутню науково-технічну державу. США мають іншу мету – ріст добробуту населення. Україна – перетворити країну в технологічну державу.

2.      Наявність і запаси корисних копалин. Якщо копалин багато й у великій кількості, то можливий розвиток усіх галузей видобувної й обробної промисловості. [3, c. 155]

3.      Географічна характеристика країни. Розташування на карті світу, природні умови, розміри, чисельність населення також відіграє роль у виборі наукових пріоритетів.

4.      Науково-технічний потенціал країни також впливає на становлення завдань держави в галузі новацій.

5.      Спрямованість економічного росту розрахована на задоволення внутрішнього чи завоювання світового ринку.

Після вибору пріоритетів в галузі НДДКР необхідно визначитися в питаннях:

•      які ліцензії необхідно закупити за кордоном, а які технології розробляти власними силами;

•      за якими науковими напрямками проводити підготовку в себе, а за якими – направляти студентів, аспірантів і фахівців за кордон;

•      як стимулювати державні і приватні фірми в проведення наукових
досліджень;

•      як залучити іноземні організації до розвитку наукових досліджень
і виробництва в країні;

•      як залучити іноземні інвестиції на розвиток науки, техніки, виробництва;

•      як забезпечити співдружність вузівської науки і виробництва;

•      які напрямки фундаментальних досліджень взяти під егіду держави;

•      яку систему захисту організувати з досягнень науки і техніки;

•      для якої іноземної продукції створити митні бар'єри, а для якої
стимулювати ввіз.

Інформація про державні пріоритети і плани реалізації НДДКР повинна бути доведена до науково-технічної громадськості і всього населення країни.

Викладена обставина є базою й орієнтиром для компаній і підприємств у виробленні своєї власної стратегічної політики в галузі інноваційної діяльності.

Основу вироблення інноваційної стратегії складають теорія життєвого циклу продукту, ринкова позиція фірми і проведена нею науково-технічна політика.

Стратегічні новації – це нововведення, впровадження яких носить характер, що випереджає, з метою одержання вирішальних конкурентних переваг у перспективі.

Зазначених попереджень можна домагатися тільки шляхом постійного росту необхідних витрат на НДДКР.

У США. наприклад, (за даними Бруклінського інституту у Вашингтоні) щорічно витратиться більше 45 млрд. дол. на НДР. При цьому доведено, що скорочення вкладень у цю сферу може викликати уповільнення чи припинення росту валового національного продукту, а припинення взагалі може привести до раптового спаду національного доходу.

Завданням окремого підприємства є визначення своїх стратегічних пріоритетів у своїй інноваційній діяльності.

Інноваційна стратегія будь-якої фірми визначається двома важливими складовими:

1.      обсягом і характером її ресурсів (кадровим потенціалом, фінансами, портфелем патентів і ліцензій, якістю ринкової інформації);

2.      ринковою позицією і загальногосподарською стратегією (часткою ринку, ступенем доступу до джерел фінансів і сировини, лідерством у галузевій конкуренції і т.д.).

На основі аналізу зовнішнього становища фірми і внутрішніх можливостей компанія вибирає відповідну інноваційну стратегію – наступальну, оборонну, авангардну, імітаційну.

Наступальна стратегія характерна для фірм, діяльність яких базується на принципах «підприємницької конкуренції і які випускають на ринок товари з принципово новими споживчими якостями. Вона властива малим інноваційним фірмам, а також великим об єднанням, корпораціям, що диверсифікують свою діяльність. [3, c. 156]

Оборонна стратегія спрямована на підтримку наявних конкурентних позицій фірми на існуючих ринках. Головна складова такої стратегії – оптимізувати співвідношення «витрати – результати в інноваційних процесах.

Авангардну стратегію найчастіше використовують корпорації, що мають сильні ринкові і технологічні позиції. Вони звичайно зберігають дуже гарну репутацію і їм не потрібно витрачати багато зусиль для забезпечення достатнього попит) – на пропоновані нові товари чи послуги.

Імітаційна стратегія застосовується майже всіма фірмами в тій чи іншій мірі, а також тими компаніями, яким не вдається бути піонерами в просуванні на ринок тих чи інших нововведень. При цьому вони в більшості випадків копіюють основні споживчі властивості нововведень малих інноваційних фірм чи корпорацій – лідерів.

Розробка стратеги може здійснюватися трьома шляхами: зверху вниз, знизу нагору і за допомогою консультативної фірми. У першому випадку стратегічний план розробляється керівництвом компанії і як наказ спускається по всіх рівнях управління.

При розробці «знизу нагору кожен підрозділ (служба маркетингу, фінансовий відділ, виробничі підрозділи, служба НДДКР і т.д.) розробляє свої рекомендації зі складання стратегічного плану в рамках своєї компетенції. Потім ці пропозиції надходять керівництву фірми, що узагальнює їх, і приймає остаточне рішення на обговоренні в колективі. Це дозволяє використовувати досвід, накопичений у підрозділах, безпосередньо пов’язаних з досліджуваними проблемами, і створює в працівників враження спільності всієї організації в розробці стратегії.

Фірма може скористатися і послугами консультантів для дослідження організації і вироблення стратегії.

Спланована стратегія компанії і зміни в стратегії товару, як правило, обговорюються вищим керівництвом фірми з доведенням їхніх результатів до членів усього колектив).

Дуже важливо, щоб інвестори і розроблювачі нового продукту були переконані в тім. що компанія зуміє конкурувати з іншими новими надходженнями на ринку.

Для цього розробляється відповідний план дій. що знаходить висвітлення в бізнес-плані. Цей план повинен стати найважливішим документом для залучення всіх зацікавлених сторін у здійсненні наміченого проект).

Часто бізнес-план містить у собі так звані товаро-міграційні карти, що можуть допомогти в цьому) серйозному і відповідальному процесі.

У план) ванні нової справи за першими товарами (послугами) повинні піти швидко два інших – один з меншою ціною і гіршою функціональністю, інший з більш високою ціною і кращою функціональністю. Така серія товарів повинна бути можлива при сучасній технології, і вона повинна допомогти виявити смак покупця.

Ідеальна тактика міграції товарів жадає від кожного товару уздовж обох осей одночасно, таким чином даючи дорогу і новим товарам чи навіть серії товарів. З одного боку новий продукт повинен підняти функціональність за ту ж ціну, а з іншого боку, він повинен мати ту ж функціональність за ту ж ціну. Є багато шляхів досягнення цього, але для технологічно інтенсивних товарів нова серія продуктів, швидше за все буде ґрунтуватися на новій технології.

2.                 Сприятливість нововведень виробничою системою

Розрізняють два типи нововведень в організації. Організаційні – нововведення, які є результатом організаційних рішень і не потребують зміни індивідуальної поведінки від більшості членів організації (наприклад, освоєння нової продукції). Змінюється організація як ціле, а не поведінка більшості її робітників. Нововведення в організації, які потребують зміни поведінки індивідів. Це: реорганізація організаційної структури, перебудова структури комунікацій, зміна вимог до персоналу, зміни технологій і організації виробництва, які потребують нової кваліфікації робітників, ціннісних орієнтацій, відмови від стереотипів поведінки. Сприйнятливість організації до нововведень – це властивість суб'єкта опанування, а саме: час освоєння нововведення даною організацією порівняно з іншими. Опанування нововведення складається з двох стадій: ініціювання – процес, за допомогою якого організація дізнається про новацію і вирішує її опанувати; упровадження – це процес, за допомогою якого організація здійснює інновацію і вона стає невід'ємною частиною самої організації. Чим раніше буде прийнято рішення про впровадження інновацій або чим більше буде освоєно нововведень за певний період у порівнянні з іншими суб'єктами опанування нововведень, тим вища сприйнятливість організації. Тобто сприйнятливість організації до нововведень розглядається як похідна кількох груп чинників структурних, індивідуально-психологічних, ринкових, комунікаційних, контекстуальних. Уявлення про склад змінних, які використовуються спеціалістами для оцінювання сприйнятливості організації до нововведень, дає табл. 2.1.

Таблиця 2.1. – Зміни, що визначають сприйнятливість організації до нововведень



На характер і спрямованість нововведень в організації мають істотний вплив чотири групи чинників: інформованість організації про нововведення; зовнішня підконтрольність; резервні ресурси; організаційна структура управління. [6, c. 208] Імовірність сприйняття нововведення організацією залежить від кількості новацій, про які організації відомо, їх ефективності. Інформованість залежить від стилю керівництва організації та якісних характеристик персоналу, таких як широта інтересів, професіоналізм, настанови на зміни, схильність до ризику. Завдання менеджера-інноватора – своєчасно розпізнати й усунути можливі перешкоди, що виникають унаслідок негативних уявлень персоналу про інновацію. На практиці трапляються різні варіанти ставлення працюючих до нововведень (рис. 2.1).




становлення персоналу до нововведень
















Пристосування:

-             повне

-             обмежене


Індиферентність:

– байдужість


Опір:

-             пасивний;

-             активний


Уникнення:

-             відмовлення;

-             відокремленість

Страницы: 1, 2, 3



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.