2. Де організація знаходиться в теперішній час, які результати її попередньої діяльності?
3. Куди вона збирається рухатись?
4. Як і за допомогою яких ресурсів можуть бути досягнені цілі організації?
Планнування – перший та найбільш визначний етап процесу менеджмента. На основі системи планів, які зробила фірма, у майбутньому здійснюється : організація запланованих робіт, мотивація застосованого для їх здійснення персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових покажчиків.
Слід також пам’ятати, що планування - це не тільки вміння передбачати усі необхідні дії. Це також здатність передбачати усі непередбачені ситуації, які можуть виникнути, а також вміти з ними боротися. Фірма не може повністю зменьшити ризик у своїй діяльності, але здатна керувати їм за допомогою ефективного передбачення.
1.3. Необхідність та вигода від планування в мікроекономіці.
Відсутність планування ставить фірми у такий стан, коли:
4. повне непорозуміння майбутнії завдінь, 5. невміння розгляду господарювання ,як безперервного процесу, де поточні дії органічно пов’язані з майбутнім, 6. втрачають орієнтацію у світі господарювання та бізнесу, 7. невзмозі визначити основні потреби ринку, 8. опиняються у слабкому становищі у порівнянні з іншими учасниками ринкових відносин.
Ті підприємства, що планують свою госпогдарську діяльність та свої ділові відносини створюють собі певні переваги: 9. готують свою фірму до використання сприятливих умов, 10. допомагають вирішувати виникаючі проблеми, 11. готують свою фірму до змін ,що виникають зненацька у зовнішньому середовищі, 12. стимулює кервані органи до реалізації своїх рішень, 13. покращує координацію дій в організації, 14. створюють передумови для підвищення рівня освітньої роботи серед менеджерів, 15. збільшує можливості забезпечення фірми необхідною інформацією, 16. сприяє раціональному розподілу ресурсів, 17. чітко формулює обов’язки та відповідальність членів фірми, 18. покращує контроль на підприємстві.
Для підприємств, що існують сьогодні в Україні, можна відокремити дві категорії підприємств, які потребують застосування планування:
1. Нові приватні підприємства. Швидкий процес накопичення капіталу збільшив та зробив важким процес дільності багатьох з цих фірм, а також до виникнення інших факторів, які створюють потребу у формах планування, адекватних сучасному ринковому плануванню.
2. Державні та постдержавні, тепер приватизовані, підприємства. Для них функція планування є традиційною. Але їх досвід планування відноситься до періоду економіки централізованого керівництва. Звідси планування на цих підприємствах мало вторинний характер, відображало планову діяльність на центральному та галузевому рівні, а, відповідно, не мало за основу серйозного вміння аналізувати та передбачати, визначати власні цілі розвитку.
Сучасний ринок ставить особливі вимоги фірмам та підпрємствам. Складність та висока рухливість внутрішньофірмових та ринкових процесів створюють нові передумови для більш серьозного застосування планування.
Сьогодення вимагає певних витрат, які повинна зробити організація, якщо підходить до складання планів науково-обгрунтовано.
Витрати на планування: дослідження, організація певного підрозділу планування, залучення додаткового персоналу.
Але завжди треба мати на увазі, що залучення певних коштів на планування доцільне лише у тому випадку, коли ці витрати призведуть до додаткового позитивного ефекту.
Таким чином, мінімальними витратами, залученими для планування можна назвати такі, що забезпечують “виживання” фірми.
1.4. Особливості планування в економіці України.
До факторів, що визначають планування у сучасних умовах в Україні, відносяться: надто високий ступінь невизначеності на українському ринку, обумовлений змінами у всіх сферах суспільного життя: економічній, політичній, соціальній та духовній (непередбаченність таких змін знижує маштаби планування та робить важким складання плану хоча б на три роки вперед); низький рівень накопичування капіталу в українських економічних організаціях, який не дозволяє здійснювати ефективні витрати на організацію планування; відсутність ефективних юридичних та етичних норм, регулюючих поведінку підприємців. Відсутність культури вітчизняного ринку.
Нині планування в основному переживає свій “інтуітивний етап” – успіх у бізнесі залежить від таланту, енергії підприємця. Однак з появою стабільних економічних організацій виникають перспективи для розширення межі внутрішнього планування.
1.5. Принципи та типи планування в організації.
Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності економічної організації. Правильне дотримання принципів планування надає можливість ефективної роботи підприємства та зменшує можливість від’ємних результатів планування.
Можна виділити чотири основних принципи планування: 1. Принцип едності 2. Принцип безперервності. 3. Принцип гнучкості 4. Принцип точності 5. Принцип участі
(Принципи дані по А.Файолю).
Принцип єдності передбачає, що планування повинно мати системний характер. Поняття системи означає:
1. Існування сукупності елементі; 2. Взаємозв'язок між ними; 3. Наявність єдиного напрямку розвитку елементів системи.
Для кращого розуміння поняття системи необхідно використовувати категорії “координації” та “інтеграції.”- Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається у тому, що:
Діяльність жодного підрозділу організації не можна планувати ефективно без урахування планів окремих підрозділів.
Всілякі зміни у планах одного з підрозділів повинні бути відображені у планах інших підрозділів.Таким чином взаємозв’язок та одночасність – головні риси когординаціїї на підприємстві.
Інтенграція планової діяльності передбачає, що в організаціїї існують різні підсистеми планування, але кожна з підсистем виходить із загальної стратегіїї підприємства. Отож, усі плани це - не просто сукупність, набір документів це – іх взаємопов’язана система.
Принцип участі означає, що кожний член підприємства стає активним учасником планової діяльності. Планування, що базується на принципі участі називається партисипативним.
Це важливо тому, що при особистій участі у плануванні кожного члена трудового колективу стають особистими плани всього підприємства. Крім того співробітник, що займається плануванням поширює свій світогляд, розвивається як особистість. Але необхідно зауважити, що залучити до планування максимум співробітників підприємства можна лише в невеликій за розмірами фірмі. А якщо мова піде, про велике державне підпрємство, то можливості участі великої кількості членів колективу обмежені.
Принцип безперервності. Основа принципу: процес планування на підприємстві повинен бути постійним процесом у межах встановленого циклу; розроблені плани новинні безперервно приходити на місце іншим (другий – на зміну першому, третій на зміну другому і таке інше).
Друге з умов безперервноті планування - постійне слідування одних планів компанії іншим - копанії, як правило, дотримують. У той же яас бувають випадки перервання компаніями процесу планування. Підприємства розробляють план на протязі певної частини року, затверджують його та припиняють планування до початку наступного періоду. Процес планування повинен бути безперервним виходячи з наступних важливих моментів: непевність зовнішнього середовища та наявність непередбачених змін роблять необхідною постійну корекцію очікувань підприємства відносно зовнішніх умов та відповідне виправлення та вдосконалення планів; зміняються тільки фактичні намагання, але й поняття підприємства про свої внутрішні цінні речі та можливості. Якщо фірма не буде враховувати такі зміни, запланований та отриманий результат може стати нікому не потрібний.
Отже, безперервний процес планування дозволяє забезпечувати постійну присутність робітників підприємства у плановій діяльності.
Принцип гнучкості стоїть у тісному зв’язку з принципом безперервності і полягає у здатності змінювати свою направленість планів у зв’язку з виникненням непередбачених обставин.
Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб у них можна було вносити зміни, пов’язуючи їх з змінюючимися внутрішніми та зовнішніми умовами. Тому плани мають в собі так звані резерви, інакше кажучи “надбавки безпеки”, чи “подушки”.
Однак існують певні межі резервів планування: резерви, закладені в покажчиках, не повинні бути набагато більшими, інакше плани стануть не дуже точними; занадто низькі межі тягнуть за собою занадто часті зміни у планах, що розмиває цілі діяльності підприємства.
Принцип точності. Плани повинні бути конкретизовані та деталізовані у такій мірі, в якій дозволяють зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства.
Стратегічне, довгострокове планування повинно обмежуватися визначенням основних цілей та самих загальних направлень діяльності, тому що кількість імовірної інформації про майбутнє дуже невелика, а діапазон та швидкість змін ростуть.
У планах, розрахованих на короткі строки та для окремих підрозділів організації, конкретність деталей повинна стати обов’язковою рисою, оскільки такі плани є інструкціями, визначаючими дії людей та колективів, які реалізують ці плани.
Типи планування.
Планування в організації може бути певного типу в залежності від ознак по яким відбувається класифікація. Ознаками, що визначають тип планування можна назвати слідуючі:
22. ступінь невизначеності у плануванні; 23. часова оріентація ідей планування; 24. горизонти планування;
Ступінь невизначеності у плануванні.
В залежності від обсягу та правдивості інформації, якою володіє фірма визначається ступінь визначеності планування на фірмі. Якщо підприємство володіє детальною інформацією, події у таких системах мають повну визначеність, а значить вони прогнозовані. Цей тип системи планування називається детермінованим.
Системи планування ,які не можуть повністю передбачити результат називаються імовірними. Варіанти імовірних систем планування:
25. Планування засноване на системі жорстких забов’язань 26. Планування засноване на особистій відповідальності 27. Планування пристосоване до випадкових обставин.
Часова орієнтація ідей планування. Крім того типи планування різняться своїми ідеями. 28. Реактивне планування (націлене на минулий досвід ) 29. Інактивне (пристосоване тільки до сьогодення). 30. Преактивне (націлене на майбутнє.) 31. Інтерактивне (оріентоване на взаємодію усьіх найкращих, ідей минулого).
У кожного типу планування є свої негативні та позитивні сторони.
Горизонт планування.
В залежності від того, який період часу сягають плани, складені організацією, планування розділяють на три типи: 32. довгострокове планування – звичайно охоплює довготривалі періоди часу – від 10 до 25 років; 33. середньострокове планування – конкретизує орієнтири, визначені довгостроковим планом. Буває розраховано на більш короткий період – до 5 років; 34. короткострокове планування – це розробка планів на 1-2 роки (нерідко це річні плани). Вони мають у своєму складі конкретні способи використання ресурсів організації, необхідних для досягнення цілей, визначених у більш тривалих планах. Зміст короткострочних планів деталізується по кварталах та місяцях.
Крім трьох вказаних способів розділення типів планування в залежності від того, яке значення має той чи інший тип упроцесі планової діяльності. Звідси планування розділяють на два основних типи: стратегічне та оперативне. 1.6. Сиситема планів організації.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
