Науковці виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів.
І етап (жовтень 1917 р. - березень 1921 р). Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.
II етап (1921-1928). Здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з'явилися трести й синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні.
III етап (1929-1945) пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва і присвячувався вдосконаленню структур управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.
IV етап (1946-1965) характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою перс-ходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвело до поглиблення адміністрування.
V етап (1965-1975). Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністративно-командної системи.
VI етап (1975-1985) характеризується все більш глибоким усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи. Він підтвердив необхідність ради кальної змін й економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до VII етапу. В свою чергу, VII етап можна поділити на п'ять під етапів, започаткованих у 1985 р.
І під етап - робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку
ІІ під етап - застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин.
ІІІ під етап - упровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи.
ІV під етап - упровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління.
V під етап - початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України.
Період формування національної економіки України і здійснення економічних реформ потребує окремого вивчення та викладу.
На різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий вклад в неї внесли такі відомі українські вчені, як О. Терлсцький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблій, Т. Войнаровський, В. Бандера, І. Коропецький та ін.
Отже, основні положення, висновки щодо цієї теми та ключові моменти викладено в таблиці "Вклад в сучасну науку менеджменту концепцій різних шкіл та підходів". Також з цієї таблиці видно, що саме з теорій менеджменту використовується в управлінні виробництвом і персоналом у сучасній практиці будь-якого підприємства чи організації.
Наукові течії
Ключові положення концепцій
Позитивні та негативні
сторони теорій
Основні ідеї, що використовуються в сучасному менеджменті
Перші "піонери" Роберт Оуен і Чарльз Беббедж
Визнали важливість організації людських ресурсів і добробуту робітників. Роберт Оуен розвивав матеріальну зацікавленість.
Позитивне: велике значення приділено поділу праці.
1) Поділ праці;
2) використання математики при ефективному використанню обладнання і матеріалів.
Науковий менеджмент або школа наукового керування. (1885 - 1920) Засновники: Фредерік В. Тейлор, Френк Гілбрет і Ліліан Гілбрет, Генрі Гантт
Спостерігав В. Тейлор за тим, що назвав ухилянням від виконання службових обов'язків; запровадив відрядну систему оплати праці; організував перерви у роботі. Френк Гілбрет зробив вклад у мулярську справу: він точно визначив стандартні матеріали і засоби, у тім числі розміщення муляра, цегли і розчину на різних рівнях. Результатом таких удосконалень стало зменшення окремих фізичних рухів від дев'ятнадцяти до п'яти і зростання випуску продукції до 200%. Ліліан Гілбрет допомогла виділити сферу виробничої психології.
Важливим вкладом цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників в збільшенні продуктивності і об’ємів виробництва. Передбачався невеликий перерив та перепочинок під час виробництва, що дало змогу встановити норми виробництва. Ключовим моментом було те, що люди, котрі виробляли більше отримували винагороду.
Автори робіт з наукового управління визнавали важливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали вимогам до роботи, надавали великого значення освіті.
Позитивне: відрядна система оплати праці. У сфері менеджменту персоналу було виділено сферу виробничої психології. Удосконалення багатьох різних засобів і технологій. Вперше керівники-практики і вчені побачили, що методи і підходи, що використовуються в науці та техніці, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації.
Негативне: дослідження зосереджене на праці окремих робітників.
1) Використання наукового аналізу для виділення найкращих способів виконання задач.
2) Відбір працівників, які краще підходили для виконання задач, забезпечення їх навчання.
3) Систематичне використання стимулювання праці робітників.
4) Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання задач.
5) Відокремлення планування і обмірковування від самої роботи.
Адміністративний менеджмент або школа адміністративного керування (1920 - 1950). Анрі Файоль, Лінделл Ервік і Макс Вебер, М. Блюмфільд.
Файоль першим сформулював універсальні управлінські функції: планування, організацію, лідерство і контролювання.
Ервік розвинув ідею про функції планування, організації і контролювання; удосконалив низку інструкцій для підвищення рівня ефективності керування. Відомий не стільки власними теоріями, як синтезом та інтеграцією праць інших.
Праця Вебера з бюрократії заклала фундамент сучасної організаційної теорії.
М. Блюмфільд розробив концепцію "менеджмент персоналу"
Позитивне: класична теорія обґрунтовує важливість ефективного менеджменту; вона дала змогу закласти основу для подальших теорій та підходів
Негативне: теоретики цієї школи часто застосовували спрощений підхід до менеджменту і їм бракувало розуміння людського чинника організацій. Вони намагалися схематизувати організації, як машини, так і робітників, подібно до зубців у цих машинах, не придавали уваги соціальним аспектам управління.
1) Розвиток принципів управління.
2) Багато концепцій, започаткованих у той час, зокрема, спеціалізація робіт, дослідження часу, мотивації, а також наукові методи, використовують і досі.
3) Опис функцій управління.
4) Систематизований підхід до управління організацією.
Школа людських стосунків (1830 - 1950); (поведінкова теорія менеджменту 1950 - по сьогодення).Р. Оуен, Хюго Мюнстсрберг; Мері Паркер Фоллетт і Елтон Мейо; Абрахам Маслоу і Дуглас МакГрегор.
Р. Оуен перший, хто звернув увагу на людей.
Мєйо виявив, що чітко розроблені робочі операції і гарна заробітна платня не завжди вели до зростання продуктивності праці.
Місс Фоллетт перша, хто розглядав менеджмент як "забезпечення виконання роботи з допомогою інших осіб". Мері Паркер Фоллетт визнала роль людського чинника на робочому місці. Фоллет оцінила роль людських стосунків і поведінки в організаціях. Її особливим зацікавленням була освіта дорослих і професійна орієнтація. Фоллет вірила, що організації повинні стати більш демократичними для узгодження стосунків між працівниками і менеджерами.
Головним припущенням теорії людських стосунків було те, що турбота менеджерів про працівників привела б до зростання задоволення, яке, відповідно, вплинуло б на поліпшення виконання роботи.
Маслов стверджував, що мотивом людей є ієрархія потреб, у тім числі грошові стимули і соціальне сприйняття.
Хюго Мюнстсрберг визнаний батьком виробничої психології. Він стверджував, що психологи можуть надати цінну допомогу менеджерам у сферах відбору працівників і мотивації.
Школа поведінкових наук зосереджена була на методах налагодження міжособистісних стосунків.
Позитивне: поведінкова теорія менеджменту більше уваги приділяє особистим стосункам і поведінці та груповим процесам і визнає роль поведінкових процесів на робочому місці.
Негативне: сучасні теоретики помітили, що багато тверджень про людські стосунки у них були спрощеними, неадекватно також описана робоча поведінка.
Виробнича психологія є одним із головних у навчальних курсах багатьох коледжів та університетів.
Застосування прийомів управління міжособистісними стосунками для підвищення рівня задоволеності і продуктивності.
Головний внесок поведінкової теорії пов'язаний з методом, за допомогою якого цей підхід змінює управлінське мислення. Тепер менеджери щораз частіше визнають роль поведінкових процесів і трактують працівників як цінні ресурси.
Кількісна теорія менеджменту: теоретичний та операційний (практичний) менеджмент.
Кількісна теорія менеджменту ґрунтується на ухваленні рішень, економічній ефективності, математичних моделях і використанні комп'ютерів.
На загальному рівні теоретичний менеджмент зосереджений на моделях, рівняннях та іншій схематизації дійсності.
Засоби операційного менеджменту переважно полягають у сприянні організації в ефективнішому виробництві продукції та послуг, їх також можна застосувати до широкого діапазону проблем. Інші засоби операційного менеджменту - теорія масового обслуговування, аналіз беззбитковості і моделювання.
Позитивне: Моделювання забезпечує виробників точнішою інформацією і дає змогу уникнути збитків. Теорія забезпечила менеджерів великою кількістю засобів та інструментів для ухвалення рішень і дала змогу зрозуміти загальні організаційні процеси. Особливо корисна така оцінка для планування і контролю.
Негативне: математичні моделі не можуть повністю враховувати індивідуальну поведінку і позицію людини. Деколи здається, що час, потрібний для удосконалення кількісних методів, сповільнює розвиток інших управлінських умінь. Крім того, математичні моделі, зазвичай, потребують цілої низки нереальних припущень.
Поглиблене розуміння важких управлінських проблем завдяки розробці і застосуванню моделей.
Розвиток кількісних методів в допомогу керівникам, що приймають рішення у непростих ситуаціях.
Процесуальний підхід
Процесуальний підхід виділяє управління як процес в якому діяльність, направлена на досягнення цілей організації, розглядається не як єдина дія у часі, а як серія непереривних взаємопов’язаних функцій управління, пов’язаних послідовно і паралельно: планування, організація, мотивація, контроль, комунікація, прийняття управлінських рішень.
Позитивне: управління це єдиний процес та спосіб реалізації підприємством своїх функцій.
Управління - це непереривний процес керування діяльністю підприємства і персоналу.
Системний підхід
Сприймаючи організацію як систему, ми можемо визначити чотири головні елементи: затрати (вкладення), трансформаційні процеси, випуск (результати) і зворотний зв'язок. Затрати - це матеріальні, людські, фінансові та інформаційні ресурси, які організація отримує зі свого середовища. Далі, за допомогою технологічних і управлінських процесів їх перетворюють у випуск. Випуск - це товари, послуги або і те, й інше (видимі і невидимі); прибутки, втрати або і те, й інше (навіть неприбуткові організації змушені діяти у межах своїх бюджетів); поведінка працівників та інформація. Середовище реагує на цей випуск і забезпечує зворотний зв'язок із системою.
Головна ціль менеджменту, з погляду системного підходу - це постійне оновлення організації, щоб уникнути ентропії.
Позитивне: постійне оновлення організації, щоб уникнути ентропії.
Постійне оновлення організації, щоб уникнути ентропії.
Теорія систем забезпечила дисципліну управління основою для інтеграції концепцій, що були розроблені і запропоновані ранніми школами.
Взаємодія і взаємозалежність всіх компонентів організації.
Ситуаційний підхід
Ситуаційний підхід передбачає, що універсальні теорії не можна застосовувати до організацій, оскільки кожна організація унікальна. Він також засвідчує, що прийнятна управлінська поведінка у конкретній ситуації залежить від особливих обставин. По-різному сформульовану ефективну управлінську поведінку в одній ситуації не завжди можна пристосувати до інших ситуацій.
Суть підходу полягає в тому, що форми, методи, системи, стилі управління повинні суттєво змінюватися в залежності від певної ситуації, тобто центральне місце повинна займати ситуація.
Позитивне: ситуаційний підхід намагається зв’язати конкретні прийоми і концепції з певними конкретними ситуаціями для того, аби досягти цілей організації найбільш ефективно.
Ситуаційний підхід являє собою найбільш широку і задовільну систему, розроблену до нашого часу, щоб зробити управління ефективним.
Значення навколишнього середовища і зворотного зв’язку для досягнення успіху організації.
Виявлення і врахування ситуаційних змінних навколишнього середовища.
1. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник / И.Н. Герчикова. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 501 с.
2. Ивасенко А.Г. Менеджмент: Учеб. пособие / А.Г. Ивасенко. 2001. - 97 с.
3. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие / Н.И. Кабушкин. - 5-е узд. стереотип. - Мн.: Новое знание, 2002. - 336 с.
4. Карпов А.В. Психология менеджмента: Учеб. пособие / А.В. Карпов. - М.: Гардарики, 2005. - 584 с.
5. Мескон М. Основи менеджмента / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури; пер. с англ.Л.И. Евенко. - Москва: Издательство "ДЕЛО", 1997. - 493 с.
6. Румянцева З.П. Менеджмент организации: Учеб. пособие / З.П. Румянцева, Н.А. Саломатин, Р.З. Акбердин и др. - М.: ИНФРА - М. 1995. - 432 с.
7. Теоретические основы менеджмента: Конспект лекцій / Н.В. Комарова. - М.: Доброе слово, 2005. - 64 с.
Страницы: 1, 2