Міністерство освіти та науки України
Херсонський кооперативний економічно-правовий коледж
Кафедра менеджмента
КУРСОВА РОБОТА
Роль внутрішнього середовища
в процесі функціонування підприємств торгівлі та ресторанного господарства
Студентка групи М-491
Шалота А.О.
Херсон – 2009
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи розвитку внутрішнього середовища підприємств торгівлі та ресторанного господарства
1.1 Сутність внутрішнього середовища та характеристика його основних елементів
1.2 Взаємозв’язок елементів внутрішнього середовища підприємства та їх взаємодія з організацією
Розділ 2. Особливості розвитку внутрішнього середовища підприємства “Еврика”
2.1 Характеристика підприємства “Еврика”
2.2 Характеристика основних елементів внутрішнього середовища підприємства “Еврика”
Розділ 3. Шляхи удосконалення елементів внутрішнього середовища підприємства “Еврика”
Висновки і пропозиції
Список використаної літератури
Додатки
Додаток 1. “Поняття середовища організації ”
Додаток 2. “Модель процессу контролю”
Додаток 3. “Схема процесу прийняття й реалізації рішення”
ВСТУП
Будь-яка організація є системою, утвореною певною кількістю внутрішніх змінних елементів.
Оскільки організації створюють люди, то внутрішнє середовище організації формується, в основному, внаслідок прийняття і реалізації управлінських рішень. Це свідчить, що внутрішні чинники організації піддаються регулюванню. Але не всі з них можна безпосередньо контролювати, оскільки вони є також наслідком впливу зовнішнього середовища (соціальних, технологічних, організаційних чинників).
Внутрішнє середовище організації визначають склад і взаємодія таких елементів, як організаційна форма і структура організації, люди, соціально-психологічний клімат, цілі, завдання, технологія.
Центром діяльності організації є людина, яка може бути співробітником або зовнішньою зацікавленою особою. Соціальні системи не є абстрактними побудовами, вони функціонують як групи мотивованих, ініціативних і готових до підвищення рівня своїх знань людей. Місце людського компонента у внутрішньому середовищі організації залежить від поведінки окремих людей, людей у групах, керівника, його впливу на поведінку окремих людей та їх груп.
Завданням керівника є створення в організації такого внутрішнього середовища, яке б підтримувало бажаний тип поведінки індивіда і груп працівників.
Отже, внутрішнє середовище організації є дуже складною системою елементів і взаємозв’язків між ними, які, як правило, контролюються і регулюються керівництвом.
Таким чином, вищевикладене зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.
Метою роботи є дослідження ролі внутрішнього середовища в процесі функціонування підприємств торгівлі та ресторанного господарства.
Предметом дослідження в роботі є особливості розвитку внутрішнього середовища підприємства “Еврика”.
Об’єктом дослідження є підприємство “Еврика”, яке здійснює торгівельно-виробничу діяльність.
Суб’єктами дослідження є працівники різних рівнів управління, які виконують призначені їм функції на підприємстві, несуть відповідальність за їх здійснення.
Завданнями роботи є:
- дослідити теоретичні основи розвитку внутрішнього середовища підприємств торгівлі та ресторанного господарства;
- проаналізувати особливості розвитку внутрішнього середовища підприємства “Еврика”;
- розробити шляхи удосконалення елементів внутрішнього середовища підприємства “Еврика”.
Курсова робота виконана на основі вітчизняних і зарубіжних джерел з теорії і практики управління сучасними організаціями. При підготовці курсу враховувалися загальні тенденції розвитку науки управління.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ ТА РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА
Будь яка організація є системою, утвореною певною кількістю внутрішніх змінних елементів. Межі системи залежать від набору елементів, від нього залежить і склад змінних внутрішнього середовища організації. Якщо, наприклад, за такий критерій взяти територіальне розташування елементів, то до внутрішнього середовища належатимуть елементи, які утворюють певну систему у територіальному поєднанні (виробничо-господарська організація, яка охоплює певну кількість підприємств). Її елементами є господарські одиниці, розташовані у межах певного адміністративно-територіального утворення, а змінними – територіальна структура організації, обсяг діяльності господарських одиниць, загальна технологія, технологія процесів в окремих господарських одиницях тощо. Якщо критерієм вважати технологічну єдність елементів, то внутрішнє середовище не завжди збігатиметься з територіальними межами системи “організація”, а буде ширшим чи вужчим за неї.
Основні змінні в самій організації, які потребують уваги керівництва, це мета, структура, задачі, технологія та люди.
Організація, за визначенням, це принаймні дві людини з усвідомленою загальною метою. Організацію можна тлумачити як засіб досягнення мети, яка дозволяє людям виконати колективно те, що вони не змогли б виконати індивідуально. Мета - це конкретний кінцевий стан чи бажаний результат, який прагне досягти група, що працює разом. Спеціалісти стверджують, що правильне формулювання мети та постановка задачі на 50% зумовлюють успішність вирішення.
Основною метою роботи більшості організацій є отримання прибутку. Прибуток це ключовий показник організації. Виділяють три основних типи орієнтації організації на прибуток:
- її максимізацію;
- отримання «задовільного» прибутку, тобто суть складається в тому, що при плануванні прибутку вона вважається «задовільною», якщо буде враховуватися ступінь ризику;
- мінімізацію прибутку. Цей варіант позначає максимізацію мінімума очікуваних доходів поряд з мінімізацією максимума втрат.
Але не у всіх організацій отримання прибутку є головною метою. Це стосується некомерційних організацій, наприклад церкв, благодійних фондів. Однак, як і в попередніх випадках, фірма може існувати тільки в умовах її прибутковості. Тільки замість максимізації доходу зріст норми прибутку виражений в інших показниках:
- задоволення споживача або користувача послуг;
- позиція на ринку, часто пов’язана з бажанням ринкового лідерства;
- умови добробуту працюючих і розвиток хороших відносин серед персоналу;
- публічна відповідальність та імідж організації;
- технічна ефективність, високий рівень продуктивності праці, надання особливої уваги науковим дослідженням і розробкам;
- мінімізація витрат виробництва і т.д.
Це різноманіття направлення діяльності простирається далі, оскільки крупні організації мають багато цілей. Для того щоб отримати, наприклад, прибуток, бізнес повинен формулювати цілі в таких областях, як частка ринку, розробка нової продукції, якість послуг, підготовка та відбір керівників і, навіть, соціальна відповідальність. Некомерційні організації також мають різноманітні цілі, але, напевно, будуть більше уваги приділяти соціальній відповідальності. Орієнтація, що визначається метою, пронизує всі наступні рішення керівництва.
Для підрозділів, також як і для всієї організації необхідна мета. Наприклад, метою фінансового підрозділу може бути зменшення кредитних витрат до 1% від суми продаж. Підрозділ маркетингу тієї ж організації може мати за мету скорочення кількості скарг споживачів на 20% в наступному році.
Структура організації відображає виділення окремих підрозділів, які склалися в організації, зв’язки між цими підрозділами та об’єднання підрозділів в одне ціле.
Структура організації – це логічні співвідносини рівнів управління та функціональних областей, що побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації.
Однією з основних концепцій, що має відношення до структури є спеціалізований розподіл праці. У більшості сучасних організацій розподіл праці зовсім не означає випадковий розподіл робіт між наявними людьми. Характерною особливістю є спеціалізований розподіл праці – закріплення даної роботи за спеціалістами, тобто тими, хто здатен виконати її краще за всіх з точки зору організації як єдиного цілого. Наприклад, розподіл праці між експертами по маркетингу, фінансам та виробництву.
На даний момент у всіх організаціях, за виключенням найдрібніших, має місце горизонтальний розподіл праці за спеціалізованими лініями. Якщо організація достатньо велика за розміром, спеціалістів звичайно групують разом в межах функціональної області. Як саме здійснити розподіл праці в організації – одне з питань, що є істотним управлінським рішенням.
Не менш важливим є здійснення вертикального розподілу праці. Вертикальний розподіл праці необхідний для успішної групової роботи. Центральною характеристикою вертикальної ієрархії є формальна підпорядкованість осіб на кожному рівні. Особа, яка знаходиться на найвищому ступені, може мати у своєму підпорядкуванні декількох керівників середньої ланки, що представляють різні функціональні області. Ці керівники, в свою чергу, можуть мати в підпорядкуванні декілька лінійних керівників. Число осіб, підпорядкованих одному керівнику представляють сферу контролю. Розрізняють широку та вузьку сферу контролю в залежності від числа підлеглих. Зазвичай вузькій сфері контролю відповідає багаторівнева структура, а широкій – пласка структура управління.
Необхідність в координації, яка існує завжди, стає справді нагальністю, коли робота чітко ділиться як по горизонталі, так і по вертикалі, як це має місце в крупних сучасних організаціях. Якщо керівництво не створить формальних механізмів координації, люди не зможуть виконувати роботу разом. Без відповідної формальної координації різноматні рівні, функціональні зони та окремі особи легко можуть зосередитися на забезпеченні своїх власних інтересів, а не на інтересах організації в цілому.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
