Реферат на тему
Поняття та сутність ефективності управління
Одна з центральних проблем людської діяльності - проблема ефективності. Вона стосується усіх сфер, видів, форм, методів, організації життєзабезпечення людини. Найбільшою мірою це стосується управління як діяльності, що здійснюється людьми, щодо людей та виключно в інтересах людей. Від ступеня ефективності цієї діяльності безпосередньо залежить якість життя людини. В підсумку йдеться про ефективність суспільної системи. Питання, як підвищити соціальну життєдіяльність суспільства, ефективність усіх його інституційних структур, намагаються вирішити і вчені, і політичні діячі.
Фактично весь спектр людського знання тією чи іншою мірою вивчає цю проблему. Вчені юристи-управлінці досліджують нормативно-юридичну основу управлінської діяльності, процедуру прийняття рішень і контроль за їх виконанням, функції, структуру, систему органів управління, їх компетенцію, форми і методи роботи, правове становище і діяльність посадових осіб, але, на жаль, значно менше уваги вони приділяють поведінці людини, що вступає в управлінські відносини. Весь комплекс цих питань органічно пов'язаний з проблемою ефективності управлінської діяльності. В остаточному підсумку цим критерієм відзначається її результат, оскільки від управлінського впливу залежать конкретні результати соціальної діяльності людини, трудових колективів.
На думку відомого американського вченого у галузі менеджменту П. Друкера, криза, перед якою сьогодні опинилися деякі держави, - це криза не економіки бізнесу або профсоюзів, а управління, наслідок неефективної діяльності уряду та його структур. Це криза не лише людей, а й установ. Загальна інфляція значною мірою є результатом того, що в кожній країні переважна більшість валового національного продукту йде в урядові структури та інституції, продуктивність яких досить сумнівна та в яких в більшості випадків навіть не знають, як визначити їхню продуктивність.
Незважаючи на очевидність та актуальність проблеми ефективності управління, вона ще не дістала адекватного відображення в науковій літературі. Причина цього полягає, з одного боку, в її складності та багатогранності, а з іншого - в критеріях оцінки поведінки людини в сфері управління, які складно визначити. Звідси невизначеність та розбіжності в літературі з питань управління, нормативних і методичних матеріалах, що безпосередньо відбивається на практиці управління.
Добиватися високої ефективності й управління на підставі глибокого освоєння його теорії і практики завжди було соціальним замовленням суспільства. Суспільна свідомість пов'язує з цим своє ставлення до соціально-політичного ладу й управлінсько-владних державних структур. Це становлення загострюється в перехідні періоди суспільного розвитку, коли різко зростає ціна помилкових і неефективних рішень. Можна навести чимало прикладів з процесу становлення суверенної України, вони помітні не лише для спеціалістів, а й для громадськості. Як результат, проблема ефективності управління все більше пов'язується громадською свідомістю з перспективами матеріального буття, правового становища людини в суспільстві, а в підсумку - з правомірністю існуючих державних структур і суспільного ладу.
Відомо, що в доктрині поділу влади поставлена одна з основних цілей - добитися більш ефективного функціонування державного механізму і кожної гілки влади окремо. Поділ та спеціалізація праці завжди ефективні. Найбільш продуктивно це виявилося у сфері виконавчої влади, де ієрархія поряд з децентралізацією управління дали суспільству найбільший економічний і соціальний ефект. При цьому важливо відзначити політичну ефективність поділу влади, яка виявляється у зменшенні ризику тиранії, можливості слугування для окремих груп, незалежно від того, більшість це чи меншість.
Так що критерій політичної ефективності у поділі влади у соціальній практиці надто великий, щоб недооцінювати проблему управління і наслідки управлінських рішень, особливо нормативного характеру, що приймаються у галузі державного управління.
Цілком очевидно, що соціально-економічний розвиток можна забезпечити лише при зростаючому використанні управлінських ресурсів. Інакше немає змоги реалізувати об'єктивні можливості нового суспільства. Шлях до високої якості й ефективності будь-якого виду соціальної діяльності людини пролягає через підвищення ефективності й якості управління. Ось чому різке підвищення якості й ефективності управлінської діяльності, функціональної результативності роботи державного апарату стало важливим політичним, економічним та організаційним завданням сучасного періоду. Однак цю проблему недоцільно зводити лише до господарського значення, не менш важливим є її політико-ідеологічний аспект.
Проблеми ефективності, насамперед виробництва, часто порушувались у партійних, державних документах у радянський період і меншою мірою або майже не ставилося питання про ефективність в установах публічних служб. Комуністична модель державного устрою не враховувала аргументів організаційної раціональності й економічної ефективності державної служби, встановлюючи жорсткий централізм, виключаючи фактично будь-який автономний менеджмент, щоб не послабити політичного контролю КПРС. Панував принцип: влада - передусім і вища за ефективність виробництва та державних інституцій.
Сучасне суспільство висунуло такі моральні цінності, як раціональність, ефективність і продуктивність. В Україні сьогодні здійснюється робота по створенню практично нового високоефективного апарату державного управління, їй треба надати планомірного, цілеспрямованого і конкретного характеру. При цьому важлива не тільки організаційна перебудова існуючого апарату управління, хоча і це передбачається, скільки підвищення якості й ефективності повсякденної управлінської праці, що зводиться переважно до дедалі чіткішого визначення нових завдань і методів їх вирішення, до різкого підвищення культури праці, організованості й дисципліни.
«Ефективність», «організованість», «дисципліна», «відповідальність» - найбільш вживані сьогодні слова в лексиці працівників матеріального виробництва і сфери управління. Багато з цих термінів науково визначені й однозначно використовуються в повсякденній практиці управління, а щодо терміна «ефективність», який дедалі ширше використовується в нормативних і публіцистичних матеріалах для характеристики результативності управлінської діяльності, особливо у сфері економіки, то до цього часу не дано його чіткого наукового тлумачення, не визначено його змісту, не вивчено достатньою мірою і факторів, що впливають на ефективність управління, немає науково обґрунтованої методики розрахунку, визначення, оцінки такої ефективності. Різне тлумачення змісту цієї управлінської категорії породжує термінологічну й понятійну плутанину в теоретиків і практиків управління.
Тому перш ніж визначити основні шляхи й засоби досягнення високої ефективності управлінської діяльності, що є предметом цього дослідження, слід з'ясувати деякі загальні питання і дати тлумачення категорії «ефективність», розкрити її зміст і роль у галузі управління.
Ефект означає виконання, дію. Ефективність - це результат, наслідок якихось причин, сил, дій. Звідси найбільше поширення понять терміна «ефективність» пов'язується з діями, що приводять до потрібних результатів, тобто ефективних ознак. Часто ефективність визначають як узгодженість результату з метою. Так, відомий дослідник сучасного менеджменту С. Черта вказує, що управлінська ефективність визначається в рамках використання ресурсів залежно від досягнення організаційної мети.
Найбільш обґрунтовано ця категорія розроблена економічною наукою і є одним з важливих показників рівня розвитку, функціонування та раціональної організації галузі народного господарства й економіки країни. Досить точно економічна наука визначила й основні фактори підвищення ефективності суспільного виробництва. Економічний зміст ефективності народного господарства виявляється в тому, що можна звести всі відповідні оцінки до звичайних фінансових показників.
Коли йдеться про ефективність управління у сфері економіки, то мається на увазі переважно робота господарських органів.
Економісти визначають економічну ефективність управління виробництвом як результат діяльності системи управління, що забезпечує досягнення мети, поставленої перед об'єктом управління, за найменших витрат. С. Черто визначав управлінську (економічну) ефективність із співвідношення загальних організаційних ресурсів до вкладу їх у продуктивність виробничого процесу. Тому ефективність управлінської системи розуміють як взаємозв'язок мети і результатів її досягнення, виражених у кінцевих результатах виробничої діяльності. Проблема ефективності роботи органів управління нерідко зводиться до ефективності праці службовців апарату, зміни їх чисельності, якості, затрат часу. Фактично про це зазначають Дж. Кнот і Г. Міллер. На їх думку, мета науки управління - досягнення передусім економічної і технічної ефективності за допомогою наукового спостереження й аналізу.
Економічна (виробнича) продуктивність - це умова усередині організації, а ефективність - взаємовідносини між організацією і навколишнім соціальним середовищем, в якому фіксується певний ефект.
Суто економічна ефективність може не тільки не збігатися з ефективністю, а й суперечити їй, що випливає із загального соціального призначення управління в тій чи іншій сфері суспільного життя. Наприклад, не завжди збігаються економічна й соціальна сторони ефективності управління у сфері культури. Як наслідок цього, сьогодні відбувається орієнтація мистецтва, літератури на елітарну (багату) частину населення, а для решти його існує низькопробна, так звана масова, культура. Найбільш яскравим прикладом може бути система кінопрокату. Касовий збір від кінопрокату є визначальним стосовно його соціально-виховної ролі. Нині тут тиражуються переважно низькопробні зарубіжні фільми, які відповідно впливають на свідомість, моральні та психологічні якості молоді.
Крім того, в літературі і практиці управління часто ототожнюються ефективність і продуктивність управлінської праці, ефективність праці у сфері управління та ефективність системи управління, хоч зазначені категорії істотно різняться.
В управлінській літературі зустрічається, крім поняття «економічна ефективність», ще й таке поняття, як «цільова ефективність». Так, польська дослідниця X. Гелічинська визначає ефективність як узгодженість результату з метою. При цьому оцінка узгодженості враховує дві її функції: коригуючу - полягає в удосконаленні дій через інформацію про вид і сферу неузгодженості отриманих до цього часу результатів з намірами; і мотивуючу - зводиться до змін суб'єктивної вірогідності, які приписуються ефективності даної дії і враховуються при прийнятті рішення про подальші дії. Ці механізми діють за умови існування зворотної інформації про результати дії і можливості вибору серед кількох альтернатив дії.
Поняття «мета» й «ефективність», безумовно, взаємопов'язані, проте різняться не лише термінологічне, а й за формою та методами досягнення. Ілюстрацією може бути система державних інституцій, яким не вистачає як першого, так і другого видів ефективності. Сьогодні, та й завжди, головною їх проблемою є не висока вартість, хоч цей фактор є важливим і ним варто постійно керуватися при організації державної служби, а проблеми цільової ефективності, якої їм не вистачає. Вона досягається не лише діловими якостями людей, а насамперед правильно поставленими цілями і науково обґрунтованими методами їх досягнення. Як правило, причина - в системах, а не в людях.
Має право на існування і така категорія, як «соціальна ефективність», оскільки суспільна праця, в тому числі управлінська, включає в себе соціальні аспекти. Соціальна ефективність, як і економічна, має певну самостійність і виявляється в якості часткового критерію ефективності суспільної праці. Це очевидно, однак уся складність - у розкритті змісту соціальної ефективності. Певно, потрібно виходити з того, що ефективність як загальна категорія процесу суспільної праці відображає ступінь корисності, який проявляється в її діяльності. І відповідь на питання про існування і зміст соціальної ефективності слід шукати у визначенні соціального змісту трудової діяльності, в тому числі управлінської.
Страницы: 1, 2
