Джерела інвестицій підприємств можна розглядати як внутрішні й зовнішні, власні й залучені, в тому числі внутрішні й зовнішні позикові кошти.

До внутрішніх джерел інвестицій належать власні фінансові кошти, частина прибутку, амортизаційні заощадження, суми, що виплачуються страховими органами, кошти працівників, а також інші види активів, земельні ділянки, інші об'єкти власності.

Найбільш значними внутрішніми джерелами па підприємствах можна назвати: прибуток підприємств, амортизаційні відрахування; кошти працівників підприємств; доходи від емісії і продажу цінних паперів. Основна мета інвестування на підприємствах — це забезпечення і якісне поліпшення відтворювального процесу.

У нормальних економічних умовах господарювання основним внутрішнім джерелом інвестицій підприємств є їхній прибуток. Частина прибутку направляється на придбання нового устаткування, запасних частин, сировини для виробництва промислової продукції та інших ресурсів.

Глибокий спад в інвестиційній сфері, що серйозно перевищує зниження обсягів виробництва, обумовлений тим, що інвестиції в промислові підприємства не забезпечують простого відтворення капіталу, економіка в останні роки функціонувала за рахунок непродуктивного використання амортизаційного фонду [31].

В умовах нестабільної економіки основні задачі в процесі управління інвестиційною діяльністю підприємства полягають у наступному:

пошук інвестиційних ресурсів, які необхідні для розвитку підприємства і здійснення серйозних інвестиційних проектів;

використання наявного на підприємстві потенціалу інвестиційних ресурсів;

інвестування проектів, що дають найбільшу віддачу з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки країни

Дослідження, проведені багатьма вітчизняними економістами, свідчать про те, що поводження учасників інвестиційного ринку ґрунтується на інтуїції без урахування реальних економічних законів ринку [19, 31]. Цілком закономірно, що цим пояснюються помилки, прорахунки, упущена вигода і неефективне використання обмежених фінансових ресурсів. Серед таких помилок слід відзначити:

підприємства поліпшують існуючий стан справ в окремих сферах замість того, щоб реформувати систему управління в цілому. Це пов'язано з тим. що цілі не встановлювалися або були погано визначені;

вузька постановка задач з реструктуризації підприємств — це пов'язано з тим, що управлінські рішення приймаються менеджерами старого складу;

спроби здійснювати реформування підприємства не зверху, а знизу, що пояснюється тим, що менеджери середнього та нижнього рівнів не мають широти поглядів на діяльність підприємства, яка необхідна для реструктуризації;

недостатнє виділення ресурсів на проведення реформування підприємства;

спроба проводити реструктуризацію, не торкаючись будь-яких інтересів тощо.

Це пов'язано з тим, що цілий комплекс соціально-економічних задач і створення сприятливих умов для реформування економіки України можуть бути вирішені тільки на основі здійснення продуманого й обгрунтованого інвестування.

Інвестування промисловості має розглядатися як єдність процесів вкладення ресурсів і одержання доходів у майбутньому, які відбуваються в різній тимчасовій послідовності. У цьому зв'язку основними функціями інвестування є [15]:

1.      Вивчення умов інвестування в цілому по підприємству і за окремими формами інвестицій.

2.      Урахування у загальній стратегії розвитку підприємства системи цілей інвестиційної діяльності й основних її напрямів на перспективу з урахуванням пріоритетних задач, які розв'язуються на підприємстві.

3. Прогнозування загальної потреби в інвестиційних ресурсах для реалізації інвестиційної стратегії на основі використання власних фінансових джерел (прибуток, амортизаційні відрахування).

4. Оцінка інвестиційної привабливості реальних проектів і добір найбільш ефективних з них з використанням обгрунтованих критеріїв.

5.Оперативне управління реалізацією інвестиційних проектів.

6.Моніторинг інвестиційних проектів.

7.Своєчасна оцінка ефективності інвестиційних проектів.

Проблема залучення інвестицій, що можуть сприяти фінансово-господарському розвитку промисловості, в сучасних умовах актуальна для багатьох з них. Інвестору слід вміти впливати на інвестиційний процес, контролювати потоки готівки та спостерігати за правильним її використанням. Кожне підприємство повинне проводити власну оцінку будь-якої ситуації. Прийняття рішення про залучення відповідних джерел інвестування слід здійснювати на основі використання таких критеріїв: можливий розмір інвестицій, що залучаються; привабливість умов, які пропонує інвестор; складності у залученні інвестицій і вірогідність їх отримання; необхідний розмір фінансових витрат та ступінь свободи розпорядження інвестиціями.

Реалізація інвестиційної політики передбачає комплекс стратегічних дій на перспективу, що потребує підготовки висококваліфікованих спеціалістів, до яких ставляться такі вимоги:

глибокі фундаментальні знання та здатність оцінити будь-які розробки, що пропонуються в інвестиційних проектах;

вміння грамотно ставити завдання перед експертами та оцінювати їх висновки;

знання основ сучасного менеджменту (в тому числі проектного), економіки, фінансів та володіння програмними продуктами, комп'ютерами, мережами.

У сучасних умовах проводиться трансформація економіки України при наявності істотних диспропорцій у розвитку промислового виробництва, морально і фізично застарілих основних виробничих фондів, відсутності необхідних фінансових ресурсів у підприємств, що постійно змінюються, і неефективної системи оподатковування та недостатньої розвиненості фондового ринку.

Категорія «інвестиції» визначається багатьма ученими (як закордонними, так і вітчизняними) неоднаково [15, 31]. Одні з них розглядають цю категорію з фінансової й економічної точок зору як довгострокове вкладення ресурсів з метою одержання прибутку в майбутньому. Інші в економічному значенні інвестування визначають як організацію виробничого процесу з метою створення виробничих потужностей (чи купівлю, лізинг) і наймання робочої сили, розуміючи під інвестиціями вкладення коштів у реальні активи для виробництва товарів і послуг з метою отримання прибутку при обґрунтованому розмірі ризику.

У широкому змісті під інвестиціями розуміють кошти, майнові й інтелектуальні цінності держави, юридичних і фізичних осіб, що направляються на створення нових підприємств, реконструкцію і технічне переозброєння діючих, придбання нерухомості, акцій, облігацій, інших цінних паперів з метою одержання прибутку [19].

Важливим для ефективного використання інвестицій є їхня структура, тобто склад по видах, напрямах використання і по їхній питомій вазі в загальному розмірі інвестицій.

У процесі інвестування, що являє собою динамічний процес, відбувається зміна форм капіталу, а саме: перетворення первісних ресурсів в інвестиційні витрати і перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості у формі доходу чи соціального ефекту.

Сучасна теорія інвестицій заснована на роботах Гаррі Марковица, який на основі запропонованої математичної моделі формування оптимального портфеля цінних паперів і методів побудови таких портфелів за певних умов формалізував поняття прибутковості і ризику, запропонував моделі для інвестиційних задач і методи їхнього аналізу і рішення.

Практична можливість застосованості портфельної оптимізації розроблена В. Шарпом, що запропонував так звану однофакторну модель ринка капіталів [54]. Вона побудована на основі принципу, що заключається в тому, що співвідношення між очікуваною прибутковістю і ризиком повинно бути таким, щоб жоден індивідуальний інвестор не міг одержувати необмеженого доходу від угоди.

Сучасна теорія інвестицій припускає розробку та впровадження відповідної технології управління процесами інвестування, яка повинна забезпечувати єдність інтересів системи інвестування, включаючи:

дослідження інвестиційного клімату на підприємстві;

оцінку інвестиційної привабливості галузі, до якої відноситься конкретне підприємство;

обґрунтування стратегії інвестування й інвестиційної діяльності підприємства;

оцінку ступеня впливу інвестицій на фінансові результати діяльності підприємства.

Дослідження процесу інвестування підприємства містить оцінку інвестиційної ситуації, інвестиційного клімату й інвестиційної привабливості.

Інвестиційна ситуація визначається інвестиційною активністю підприємства й ефективністю інвестиційних процесів, що протікають на ньому. Оцінка інвестиційного клімату здійснюється за допомогою аналізу результатів прогнозування соціально-економічної ситуації й екологічної обстановки в країні, регіоні. Інвестиційна привабливість обумовлюється сприятливою інвестиційною ситуацією й інвестиційним кліматом, наявністю переваг, які забезпечать інвестору додатковий доход на вкладені кошти і зменшать ступінь ризику.

Інвестиційна ситуація промисловості визначається загальнодержавними і регіональними факторами, серед яких: інфляція; податкова, амортизаційна, валютна і митна політика; банківські процентні ставки, галузева структура регіону, на території якого розташовано підприємство, зовнішньоекономічні зв'язки, географічне положення підприємства, рівень доходів, інвестиційна привабливість підприємства, його фінансові потреби і позиції на ринках.

У трансформаційній економіці якісно змінився соціально-економічний механізм інвестування. Економічний зміст категорії інвестиції наповнюється новими сучасними формами залучення і руху ресурсів, а також відносинами між учасниками інвестиційного процесу.

Дослідження методологічних принципів інвестиційної діяльності підприємства з урахуванням змін економічних відносин показує, що сутність категорій капітальні вкладення й інвестиції не однакова. Це пов'язано зі змінами в сутності інвестиційних процесів, і тому деякі економісти [19] стверджують, що поняття «інвестиції» є більш широким, ніж капітальні вкладення, тому що вони не збігаються кількісно і розрізняються якісно. Капітальні вкладення розглядаються як одна з можливих форм інвестицій.

Якісний стрибок у розмежуванні категорій капітальні вкладення й інвестиції зв'язаний з виникненням і законодавчим закріпленням нових форм власності, організаційно-правових форм підприємницької діяльності, здійсненням роздержавлення і приватизації, розвитком фондового ринку.

Як свідчать роботи економістів [54], капітальні вкладення виступають тільки в якості одного з елементів капіталоутворюючих інвестицій, а інвестиції — у вигляді двох складових: реальної і фінансової. Інвестиційна діяльність може розвиватися ефективно за умови збалансованої взаємодії цих складових. Це обумовлює необхідність регулювання інвестиційної сфери з боку держави, що повинне сприяти реальному інвестуванню і впливати на співвідношення інвестиційного попиту та пропозиції.

Оцінка ефективності інвестування підприємства повинна враховувати стратегічні цілі розвитку, шляхи їхнього досягнення, забезпечувати можливість вибору найбільш ефективного варіанта з числа альтернативних інвестиційних проектів. Це відповідає положенням теорії ефективності, що забезпечує порівняльну оцінку відносно результату діяльності до витрат, що обумовлюють його досягнення.

Моделювання результату діяльності ґрунтується на цілепокладанні, що відповідає цілям інвестиційної діяльності підприємства. Ринкові принципи господарювання дають можливість встановлювати цільові орієнтири й обумовлені ними стратегії, що забезпечують кінцевий результат. Внаслідок цього можливий взаємозв'язок поставлених цілей і результуючих характеристик інвестицій, що повинні розглядатися як основний принцип оцінки їхньої ефективності.

Наступним принципом є оптимальність, обумовлена варіантністю цілей. Третій принцип припускає використання як характеристики результату не тільки доходу, але дивідендів і доходів для майбутніх реінвестицій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25