• не прогнозований фінансовий ризик. Він характеризує види фінансових ризиків, що відрізняються повної непередбачуваністю прояви. Прикладом таких ризиків виступають ризики форс-мажорної групи і деякі інші.

Відповідно до цього класифікаційною ознакою фінансові ризики підрозділяються також на регульовані і нерегульовані в рамках підприємства.

11. По можливості страхування фінансові ризики підрозділяються також на дві групи:

• страхується фінансовий ризик. До них належать ризики, які можуть бути передані в порядку зовнішнього страхування відповідним страховим організаціям (відповідно до номенклатури фінансових ризиків, прийнятих ними до страхування);

• не страхується фінансовий ризик. До них відносяться ті їх види, за якими відсутня пропозиція відповідних страхових продуктів на страховому ринку.

Склад ризиків цих розглянутих двох груп дуже рухливий і пов'язаний не тільки з можливістю їх прогнозування, але і з ефективністю здійснення окремих видів страхових операцій в конкретних економічних умовах при сформованих формах державного регулювання страхової діяльності.

З огляду на економічну нестабільність розвитку країни, ранню стадію життєвого циклу багатьох створених в останнє десятиліття підприємств, а відповідно і переважно агресивний менталітет їх керівників і фінансових менеджерів, можна констатувати, що вживаються ними фінансові ризики відрізняються великою різноманітністю і досить високим рівнем у порівнянні з портфелем цих ризиків у підприємств, що функціонують у країнах з розвиненою ринковою економікою.

1.2 Сутність, мета і завдання управління фінансовими ризиками підприємств

Управління ризиками підприємства являє собою специфічну сферу фінансового менеджменту, яка з початку 90-х років XX століття виділилася в особливу область знань – «ризик-менеджмент». До фахівцям, що працюють в цій сфері, пред'являються підвищені кваліфікаційні вимоги, зокрема, знання основ економіки та фінансів підприємства, математичних методів, теоретичних основ і прикладного апарату статистики, страхової справи й т. п. Основною функцією таких фахівців («ризик-менеджерів») є управління фінансовими ризиками підприємства.

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації ризикових фінансових рішень, що забезпечують всебічну оцінку різних видів фінансових ризиків і нейтралізацію їх можливих негативних фінансових наслідків.

В умовах формування ринкових відносин проблема ефективного управління фінансовими ризиками підприємства набуває все більшої актуальності. Це управління відіграє активну роль у загальній системі фінансового менеджменту, забезпечуючи надійне досягнення цілей фінансової діяльності підприємства.

Цільова функція управління фінансовими ризиками підприємства безпосередньо пов'язана з цільовою моделлю максимізації його ринкової вартості. Ця модель відображає одну з найважливіших концептуальних ідей сучасної парадигми теорії фірми, що виражається в тому, що основною метою функціонування підприємства є максимізація добробуту його власників. Протягом останнього десятиліття ця концепція набула пріоритетного розвитку в США, Європі і Японії, її підтримує переважна частина керівників фірм і компаній в країнах з розвиненою ринковою економікою. Модель максимізації ринкової вартості підприємства як головної цільової функції його розвитку передбачає, що всі управлінські рішення в будь-якій сфері діяльності підприємства повинні бути спрямовані в першу чергу на максимально можливий приріст реальної ринкової його ціни, тобто забезпечувати безперервне зростання його вартості на ринку.

Модель, яка визначає головною метою функціонування та розвитку підприємства максимізацію його ринкової вартості (в короткому варіанті – модель «орієнтована на вартість»), характеризується наступними основними особливостями, що відрізняють її від інших цільових моделей.

• Цільова модель, орієнтована на вартість, визначає власників як головних суб'єктів у системі економічних інтересів, пов'язаних з діяльністю підприємства. Їх провідна роль визначається, з одного боку, тим, що вони інвестували в підприємство свій капітал, тобто забезпечили фінансову основу його створення та функціонування, а з іншого – тим, що вони беруть на себе основний ризик, пов'язаний з одержанням доходів. У системі економічних суб'єктів, пов'язаних з діяльністю підприємства, його власники є залишковими претендентами на його дохід. Цей дохід вони можуть отримати лише після того, як задоволені економічні вимоги всіх інших суб'єктів – найманих робітників, менеджерів, кредиторів, держави. У той час як задоволення вимог інших учасників носить щодо гарантований характер (зарплата найманого персоналу, відсотки за кредит, податкові відрахування і платежі в бюджет і позабюджетні фонди), економічні вимоги власників підприємства в силу остаточного принципу їх формування можуть залишитися незадоволеними (при збитковою роботі підприємства) або задоволеними не повністю (при низькорентабельною його діяльності).Тому власники як кінцеві претенденти на дохід у найбільшою мірою в порівнянні з іншими учасниками зацікавлені в ефективному управлінні підприємством і цей стимул полягає у збільшенні їх добробуту, відображає зростання його ринкової вартості. Такий стимул дозволяє найбільшою мірою врівноважувати показники прибутковості і ризику в процесі управління підприємством.

• Модель максимізації ринкової вартості гармонізує економічні інтереси основних суб'єктів, пов'язаних з діяльністю підприємства. Власники, піклуючись про максимальному збільшенні свого добробуту, одне тимчасово сприяють зростанню добробуту всіх інших економічних суб'єктів. Максимізація ринкової вартості підприємства досягається тільки в умовах забезпечення компромісу вимог всіх економічних суб'єктів, пов'язаних з його діяльністю. Зростання ринкової вартості підприємства, а відповідно і добробуту власників, як правило, супроводжується ріст заробітної плати та соціальних гарантій для робітників, підвищенням оплати праці та привілеїв менеджерів, збільшенням податкових виплат та інших обов'язкових платежів. Отже, такий цільовий підхід до діяльності підприємства реалізує глобальну мету розвитку суспільства в умовах ринкової економіки – досягнення економічного та соціального процвітання всіх членів суспільства на основі примноження приватної власності.

• Цільова модель максимізації ринкової вартості підприємства інтегрує основні цілі та завдання ефективного функціонування різних його служб і підрозділів.

Жодна з раніше розглянутих цільових моделей функціонування підприємства не суперечить його орієнтації на максимізацію ринкової вартості. Зростання

цієї вартості забезпечується і зростанням суми прибутку, і зниженням трансакційних (та інших видів) витрат, і збільшенням обсягів продажів, і формуванням конкурентних переваг і т. п. Орієнтація на вартість не суперечить функціональним цілям операційної діяльності, маркетингової діяльності, інноваційної діяльності, фінансової діяльності, а відповідно

і служб, які здійснюють ці види діяльності. Отже, розглянута цільова модель дозволяє не тільки гармонізувати систему приватних цілей і завдань різних функціональних служб підприємства, а й радикально змінити всю систему обґрунтування їх управлінських рішень, підпорядкувавши їх єдиному цільовим критерієм.

• Показник ринкової вартості підприємства володіє більш широким спектром і більш глибоким потенціалом росту в порівнянні з іншими цільовими показниками.

Крім зростання доходів і зниження витрат, що становлять основу максимізації (мінімізації) інших основних цільових показників функціонування підприємства, зростання його ринкової вартості може забезпечуватися зростанням його іміджу, організаційною структурою управління й організаційної культурою, реструктуризацією капіталу, синхронізацією грошових потоків різних видів, використанням ефекту синергізму та інші. Крім того, якщо розміри прибутку або економії витрат мають свої межі на кожному підприємстві, то розміри зростання його ринкової вартості таких меж практично не мають (будь-яка нова управлінська ідея може генерувати додаткове зростання ринкової вартості підприємства).

• Модель максимізації ринкової вартості гармонізує поточні та перспективні цілі розвитку підприємства. Така гармонізація досягається шляхом приведення ринкової вартості підприємства на будь-якому з етапів його розвитку до єдиної вартісної оцінки на основі її дисконтування. При цьому порівнянність оцінки може бути забезпечена на кожному з етапів не тільки по підприємству в цілому, але і з будь-якого виду грошового потоку, забезпечує зростання цієї ринкової вартості.

• Показник ринкової вартості забезпечує можливість оцінки більш віддаленої перспективи функціонування підприємства в порівнянні з іншими цільовими орієнтирами. Максимізація прибутку, мінімізація трансакційних витрат та витрат у цілому, а також деякі інші моделі багатьма економістами розглядаються як цілі відносно короткого стратегічного періоду (в межах до 3-х років). Базуються на них стратегії в багатьох випадках послаблюють довгострокові позиції підприємства й часто, в зв'язку з невикористанням нових ринкових можливостей, відмовою від інвестицій, ігноруванням капіталомістких інновацій, економією витрат на залучення висококваліфікованого персоналу і т. п., реалізовані стратегії приводять не до підвищення, а до зниження ефективності діяльності підприємства у більш віддаленій перспективі. У той же час стратегія максимізації ринкової вартості підприємства вимагає розробки довгострокових маркетингових, інноваційних, фінансових та інших стратегій, тобто спрямована на забезпечення найбільш довгострокового зростання ефективності його діяльності. Тому максимізацію ринкової вартості підприємства слід розглядати як найбільш бажаних стратегічну мету його функціонування.

• Показник ринкової вартості реалізує найбільш повну інформацію про функціонування підприємства в порівнянні з іншими оціночними показниками. Жоден інший показник оцінки результатів функціонування підприємства не інтегрує в собі таке повну інформацію, як його ринкова вартість. Він базується не тільки на інформації про численні видах доходів і витрат підприємства, які формують суму його прибутку або витрат, але і на інформації, що характеризує всі види його грошових потоків, складу основних видів його ризиків, можливі резерви більш ефективного використання його ресурсного потенціалу, ефективність загального та функціонального управління. Важливу роль у формуванні цього показника грає інформація про інвестиційну привабливість галузі, в яку входить підприємство; інвестиційної привабливості регіону країни, в якій воно розміщене; кон'юнктурі товарного та фінансового ринків; окремих напрямках економічної політики держави.

• Цільова модель максимізації ринкової вартості підприємства повністю відбиває весь спектр його фінансових відносин і основних фінансових рішень. Досліджуючи цю особливість розглянутої моделі, необхідно відзначити, що вона найбільш повно відображає характер розподільчих відносин підприємства, пов'язаних з формуванням і використанням його фінансових ресурсів.

Дана модель охоплює всі основні напрямки фінансової діяльності – інвестування, фінансування, управління активами та грошовими потоками, а відповідно, дозволяє оцінити якість всього спектру прийнятих фінансових рішень. Нарешті, ця модель у найбільш повному вигляді відображає всі основні нюанси фінансового стану підприємства. Можна констатувати, що в системі формування ринкової вартості підприємства основна роль належить фінансовим менеджерам.

• Динаміка ринкової вартості є найбільш всеосяжним критерієм ефективності використання капіталу підприємства. Кількісним виразом цього критерію виступає співвідношення ринкової вартості підприємства (або однієї його акції) до суми його чистих активів (або чистих активів у розрахунку на одну акцію). Якщо дане співвідношення має тенденцію до зростання, це свідчить про «створення вартості». Якщо ж даний показник залишається незмінним, можна констатувати, що «вартість стабілізована».І нарешті, при зниженні даного співвідношення, можна зробити висновок про те, що «вартість знищується».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9