4.   Професійний спорт

Усіма перерахованими видами діяльності у зарубіжних країнах займаються різні люди і різні організації. Але всіх об’єднує одна спільна основа – основною організаційною ланкою є клуб – спортивний, оздоровчий або спортивно-оздоровчий. [5, с. 52 ]

Аналіз менеджменту у зарубіжному спорті показує, що у країнах з ринковою економікою функціонують різні типи клубів спортивно-оздоровчого напрямку. Так, відомий американський спеціаліст спортивно-оздоровчої індустрії М. Уолф виділяє наступні види клубів:

· Комерційні оздоровчі центри

· Приватні спортивно-оздоровчі клуби

· Клуби, які належать різноманітним асоціаціям

· Спортивно-оздоровчі клуби, центри корпорацій, фірм

· Спортивно-медичні центри/клуби

· Любительські та професійні клуби по видам спорту

Багато клубів входять у різні асоціації – такі, як Корпорація клубів Америки, Корпорація здоров'я та тенісу та інші суспільні асоціації.

В останні роки за кордоном все більшу популярність мають багатоцільові клуби. В США майже кожний четвертий клуб – багатоцільовий. Ці клуби призначені для задоволення самого широкого спектру спортивно-оздоровчих інтересів клієнтів. Такі клуби зазвичай мають різні споруди: зали для спортивних ігор, тренажерні зали, зали для дітей, басейн і т.д. [5, с. 82]

Виділяють також комерційні і некомерційні спортивні клуби (Додаток А).

Зараз характер та направленість спортивно-оздоровчих клубів різко змінилась. Якщо раніше вони мали оздоровчий, відновлювальний або змагальний аспект, то тепер програми стали більш складними і серйозними, більшу уваги приділяють жінкам та дітям: жінки приходять займатися фізичними вправами, а діти грають, танцюють і т.д.

Особливо популярні клуби, де працюють персональні тренери: з жінками, які мають надмірну вагу, с людьми, які бажають серйозно займатися шейпінгом та бодібілдингом. За персональну опіку клієнти ладні платити по 25 дол. за годину. [13, с. 10]

Узагальнення менеджменту зарубіжних спортивних клубів показує, що спортивні організації мають деяку специфіку. У зв’язку з цим ми виділимо: американську модель спортивно-оздоровчого клубу та німецьку модель.

На думку німецького спеціаліста Кемерера, оптимальна структура організації спортивних клубів у Германії характеризуються наступними параметрами:

-  доцільний 1 клуб на 1 тис. жителів (у середньому);

-  кожний клуб повинен передбачати програми для всіх вікових груп;

-  членство в клубах - платне (внески вносяться з розрахунку оплати в середньому одна години роботи кваліфікованого фахівця);

-  усі інші види, що не відповідають кліматичним або географічним умовам, повинні бути передбачені в сусідньому клубі в радіусі однієї години їзди.

Клуби не тільки щорічно організують близько 10 млн. спортивних заходів, але й проводять 8,2 тис. різних курсів. Одна зі складових частин діяльності клубів - підготовка кадрів для роботи як спортивних керівників на добровільній основі. У країні налічується 1,4 млн. чоловіків і жінок, що добровільно працюють головами, членами президій, суддями і т.д. Щорічно вони проводять на спортивних майданчиках або за робочим столом 185 млн. годин. [12, с. 26]

Німецькі фахівці з менеджменту спортивних клубів вважають, що клуб як форма організації спортивно-оздоровчої роботи з населенням найбільш ефективний з наступних причин:

- орієнтований на інтереси населення, надає можливість широкого вибору видів спорту;

- орієнтований на змагальну діяльність: добре стимулює для участі в змаганнях регіонального й місцевого рівнів;

- орієнтований на здоровий спосіб життя;

- орієнтований на добровільну роботу в області спорту: відзначається високий відсоток людей, що працюють тут у якості керівників на добровільній основі;

У Німеччині багато спортивно-оздоровчих клубів у своїй діяльності виходять із наступних принципів:

- не існує небажаючих займатися спортом, існує погана організація;

- початківцям слід пропонувати заняття спортом у самій спрощеній формі, щоб уже перші кроки в спорті принесли успіх;

Крім чисто філософських і організаційних установок німецькі клуби дотримуються й наступних практичних принципів:

1.   Доступність клубу: послуги надаються за доступними цінами.

2.   Інструктори по фізичній підготовці й спорту приділяють увагу кожному, хто займається. Спортивні зали оснащені сучасними тренажерами.

3.   Молоді люди можуть самостійно організувати свій вільний час і брати участь у розробці програм.

4.   Спорт у колективі - найкращий спорт. [ 19, с. 14]

Джерела фінансування спортивно-оздоровчих організацій

Аналіз даних закордонних досліджень показує, що близько 70% комерційних спортивно-оздоровчих клубів відносяться до малого бізнесу, тому що чисельність працюючих становить менше 100 чол., а розмір річного доходу - до 3,5 млн. дол. Бувають і більші клуби. Більш одного відсотка клубів мають прибуток більш 3,5 млн. дол. у рік. Однак дохід приблизно 70% усіх наявних спортивно-оздоровчих клубів становить менш 1 млн. дол.

Для муніципальних спортивно-оздоровчих клубів і некомерційних організацій основним джерелом фінансування є дотації державних органів різного рівня. Розміри цих дотацій і відсоток у загальному кошторисі різні в різних клубах і країнах. Далі йдуть членські внески, надання додаткових платних послуг, внесків від спонсорів, ліцензійної діяльності, суспільних фондів і т.д. [13, с. 6]

Основними джерелами фінансування приватних і комерційних спортивно-оздоровчих клубів у закордонних країнах є:

- членські й вступні внески, що становлять до 70% усіх внесків;

- внески від оплати за тренувальні програми й консультації;

- дохід від оплати додаткових послуг, що досягає в деяких клубах 30% (Додаток Б).;

- доходи за рахунок нових членів клубу;

- дохід від ліцензійної діяльності й іншої комерційної діяльності;

- внески від спонсорів і благодійних фондів. Слід підкреслити, що фахівці закордонних клубів застосовують дуже гнучкі системи оплати членських внесків. [12, с. 14-15]

Критерії оцінки ефективності роботи клубів. Середньостатистичний спортивно-оздоровчий клуб у США нараховує від 1500 до 2000 членів. Клуби відкриті, як правило, по 17 годин на день.

У США власники комерційних спортивно-оздоровчих клубів як критерій оцінки ефективності роботи клубу використовують співвідношення загального річного прибутку із загальною площею комплексу.

У закордонних клубах прийнята практика під кінець року підводити підсумки його діяльності. При цьому обов'язково враховується кількість нових членів клубу, а також тих, хто з якихось причин покинув клуб. Деякі закордонні клуби працюють на повну потужність, тому практично всі вони планують збільшення своїх членів протягом року - ріст числа членів клубу в рік на 6-8% вважається задовільним, на 8-10% - гарним і на 10-12% - відмінним. [23, с. 47]

Оподатковування клубів

У багатьох закордонних країнах існує пільгове оподатковування спортивно-оздоровчих клубів, що стимулює підприємців займатися цим видом малого бізнесу. Наприклад, у Німеччині набув чинності закон про надання допомоги спортивним клубам. Клуби одержали також право відшкодувати збитки, понесені ними в одному виді діяльності, за рахунок доходів в іншому виді. Важливо тільки стежити, щоб при фінансових операціях діяльність клубу в цілому не виявилася збитковою. А якщо ні, то він втрачає пільги при виплаті податків. Тому торгівля спортивними товарами й реманентом, здійснювана спортивним клубом, може принести йому більшу користь. Якщо врахувати, що ціни на товари, які продаються в клубах, нижче, чим у спеціалізованих магазинах, то стане ясно, що цей закон дає клубам значні переваги. [22, с. 61]

2.3 Менеджмент у професійному спорті

Історія розвитку професійного спорту, його організаційна структура, мета та завдання, які вирішуються лігами, командами, спортсменами й менеджерами, свідчать про те, що професійний спорт - це й спорт, і розвага, і бізнес.

Спортсмен - професіонал робить специфічний товар - видовище. Тому час, який він витрачає на спорт, по суті, є робочим часом. Про це, зокрема, свідчать: режим тренування; виїзд на тренувальні збори; порівняння энерготрат спортсменів і представників інших професій; календар змагань, який у деяких видах професійного спорту обумовлює безперервну участь у змаганнях протягом 6-8 місяців у році; розміри матеріальних винагород спортсменів і ін.

Професійний спорт відноситься до індустрії розваг. Професійні ліги претендують на гроші, які люди готові платити, щоб не без задоволення заповнити час дозвілля. Але, у професійному спорті є щось, що відрізняє цей вид ділової активності від інших сфер бізнесу. [7, с. 24, 31]

Таким чином, професійний спорт являє собою тип розважального шоу-бізнесу, у якому гроші є універсальним рушійним стимулом. Гравці й власники команд віддають перевагу, скоріше, грошам, ніж самій грі. Телевізійні гроші диктують розклад ігор, час перерв для комерційної реклами й навіть те, що говорять коментатори. [7, с. 51]

Таким чином, специфіка бізнесу в професійному спорті має наступні принципові особливості:

1. Клуби, команди, спортсмени вступають у конкурентні взаємини лише в процесі змагань. У бізнесі вони не конкуренти, а партнери.

2. Застосовується своєрідна система відбору робочої сили ("драфт") і контракти, які містять ряд обмежень для гравців.

3. Виключне право клубу (команди) на надану їй територію.

4. Специфічні правила вступу в лігу (асоціацію) нових клубів (команд).

5. Розподіл доходів між клубами (командами) ліг від продажу квитків на ігри й прав на радіо й телетрансляцію ігор.

6. Надання муніципальних спортивних споруд в оренду за символічну плату.

7. Пільгове застосування до командних ігрових видів спорту антитрестовського законодавства.

8. Високий рівень зарплати спортсменів і тренерів по відношенню до представників інших професій.

9. Диференційований підхід до оплати праці професійних спортсменів.

Розвиток професійного спорту і його економіки визначається насамперед попитом на цей вид діяльності. На професійній основі, розвиваються більш видовищні й прибуткові види спорту - автоперегони, футбол, бейсбол, баскетбол, бокс, боротьба, гольф, кінні перегони, теніс, хокей і ін. Змагання тільки в цих видах спорту в 90- х відвідали 250-300 млн. глядачів. Щорічний дохід від придбання вхідних квитків склав більш 5 млрд. доларів. Сукупний дохід у професійному спорті наприкінці 90- х років коливався в межах 8-10 млрд. доларів. Найбільш прибутковим були американський футбол, бейсбол, баскетбол і хокей. Доходи відповідно становили: у футболі - 3,5 млрд. доларів, бейсболі - 2,5 баскетболі - 2,0, хокеї - 1,4 млрд. доларів. У цілому доходи від цих чотирьох видів спорту були близько 60% від доходів професійного спорту в цілому. [6, с. 56-57]

Один з основних і постійних джерел доходів професійного спорту - реалізація квитків на змагання. Навіть стрімкий розвиток телебачення не зміг виявити негативного впливу на відвідуваність змагань.

Ціни на квитки коливаються в дуже великому діапазоні й залежать від популярності команди, рівня комфорту того або іншого спортивного спорудження, конкретного місця й інших факторів. Так, ціни на квитки на матч команд НБА коливаються від 2 до 350 доларів. У Філадельфії вони становлять 8-30, у Чикаго - 12-175, а в Лос-Анджелесі - 2-350 доларів.

Основою квиткового бізнесу в командних ігрових видах професійного спорту є продаж сезонних абонентів. НБА - близько 60% загальної кількості місць у залах. НХЛ - 60% від загальної суми, а у вільний продаж надходило лише 15-20% квитків.

Страницы: 1, 2, 3, 4