Відзначаючи певні позитивні зрушення в окремих напрямах розвитку економіки за 2001-й рік, сучасне економічне становище в Україні є досить складним. Кризові явища в економіці, її глобальна тінізація, руйнація виробництва, деформація продуктивних сил суспільства, широкомасштабні криміногенні процеси у сфері підприємницьких і фінансово-господарських відносин у цілому є, насамперед, результатом прорахунків у сфері управління щодо належної адаптації соціально-економічних перетворень до економіко-правового становища країни.
Причому організаційно-управлінські та правові фактори, що зумовили зазначені негативні явища у сфері фінансово-господарських відносин, необхідно розглядати як у контексті прийняття макрорівневих (загальнодержавних) управлінських рішень, скажімо, з питань адміністративної реформи та її напрямів або визначення кредитної, монетарної, податкової та зовнішньоекономічної політики держави, так і в плані прийняття управлінських рішень - з приводу створення єдиної чи різноманітних локальних систем управління багатоаспектними ризиками, що виникають на ринках кредитів, гарантій, боргових зобов'язань, фондовому ринку, ринку цінних паперів, ризиками у сфері виробництва та підприємництва у цілому.
Слід наголосити, що в ринкових умовах взагалі, а в умовах перехідного періоду особливо, управління ризиками, підкріплене економіко-кримінологічним моніторингом економічних та криміногенних факторів впливу на розширене економічне відтворення, є головним інструментом управління фінансово-господарськими процесами. Саме економічні перетворення, здійснені без моніторингу економічних і криміногенних ризиків, визначення їх наслідків, методів локалізації, прогнозування можливих альтернативних сценаріїв прийняття управлінських рішень, призвели до виникнення факторів, серед яких неефективність податкової, кредитної, монетарної політики держави, що зумовило деформацію суспільно-економічних відносин, а саме високий рівень тінізації і корупціонізації економіки, значне зниження національного валового продукту, руйнацію виробничого сектору економіки та інші кризові явища. Причому вищенаведені економічні фактори тісно переплітаються з криміногенними факторами і в цілому сприяють деформаційним процесам у сфері фінансово-господарських відносин.
Так, великомасштабні суми кредиторської і дебіторської заборгованості останніми роками і стрімке зростання (у півтора раза в 1999-2000рр.) 3, свідчать не тільки про наявність різних цивільно-правових ризиків й економічних причин даного явища. Безсумнівно, присутніми тут є і криміногенні фактори, оскільки значна частина не - проплати чи непостачань, що відображають зміст кредиторської і дебіторської заборгованості, зводиться до шахрайств між суб'єктами підприємницької діяльності, складання фіктивних угод та інших оборудок, спрямованих на обман партнерів чи ухилення від оподаткування. З наведених та ряду інших причин обсяг кредиторської заборгованості на 1 січня 2000 р. у1,9 раза перевищив обсяг ВВП країни ідосяг 229234,4 млрд. грн. Дебіторська заборгованість зросла в1,3раза ісклала понад 170 млрд. грн. (при цьому, більш як 105 млрд., чи 53,7 %, і понад 75млрд., чи 44,2%, складали прострочені кредиторська і дебіторська заборгованість) 4. Цілком зрозуміло, що при такому стані нормальне функціонування підприємств є практично неможливим, як і неможливими є стабільні та повноцінні податкові надходження до бюджету з непроплачених операцій.
Однією з основних причин, що детермінує наведені диспропорції у сфері розрахункових відносин, є недосконала економічна модель чинної системи оподаткування, де реалізовано суто фіскальну податкову політику, яка призводить до вимивання обігових коштів підприємств, штучного підвищення собівартості продукції, робіт чи послуг, пригнічує капіталообіг та підштовхує підприємців до тіньової підприємницької діяльності, а в цілому знижує податкові надходження до бюджету країни.
Так, згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового прибутку за звітний період на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань і змінює використання касового методу на принцип нарахування. Валовий прибуток при цьому визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого або нарахованого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. При наведеній вище проблемі неплатежів нарахований доход далеко не завжди означає реальне надходження коштів у звітний період, бо платник податку може звернутися до суду із заявою про стягнення заборгованості з боржника тільки застосувавши передарбітражні процедури, що затримує повернення боргу, принаймні, на 30 днів від дати, що обумовлена договором як дата розрахунку.
Таким чином, принцип сплати податків за першою подією до наявного боргу додає свою частку вимивання обігових коштів підприємств, які б можна було використати на розширине економічне відтворення, тим самим збільшивши податкові надходження до бюджету. Цей та низка інших факторів, що вимивають обігові кошти підприємств підштовхує підприємців до тіньової діяльності. Досить сумнівним у плані економічної обґрунтованості є також механізм оподаткування авансових платежів. Необхідність сплачувати авансові надходження змоменту визначення реального прибутку, без урахування всіх витрат у процесі виробництва продукції також веде до відволікання коштів із господарського обігу й ускладнює фінансування планових заходів підприємств.
Однак найбільш негативний вплив на вимивання обігових коштів підприємств, зниження платоспроможності юридичних і фізичних осіб, пригнічення процесів економічного відтворення, а отже, й на тінізацію економіки спричиняє податок на додану вартість. Як відомо, ПДВ є непрямим податком, враховується на ціну товару і сплачується підприємством, як правило, під час відвантаження продукції. Однак особливість сучасної економічної ситуації в Україні така, що надходження з реалізації продукції затримуються внаслідок штучного збільшення її ціни за рахунок включення у собівартість продукції податкових нарахувань. Таким чином, вимивання обігових коштів підприємств та відсутність можливості своєчасно відшкодовувати ПДВ і є основним фактором, що зумовлює кризу платежів, пригнічення динаміки капіталообігу та дестабілізацію податкових надходжень у бюджет. Водночас, зловживання з відшкодуванням ПДВ свідчать про те, що цей податок фактично не тільки не кредитує державу, а й відволікає обігові кошти підприємств, необхідні для забезпечення процесів економічного відтворення, зумовлює непродуктивні витрати бюджетних коштів на його адміністрування, а при його поверненні є засобом вчинення розкрадань та чинником корупціонізації органів, що контролюють ці процеси.
Комплекс зазначених факторів викликає не тільки ризик банкрутства підприємств, а й непродуктивні витрати самого бюджету як і зниження податкових надходжень до нього. Виходячи з зазначеного, можна зробити висновки про те, що вищенаведені макрорівневі фактори детермінують тіньові, як правило, криміногенні економічні відносини. Останні, у свою чергу, продукують похідні від них численні мікрорівневі ризики, що не менш негативно впливають на діяльність конкретного підприємства. Відповідно, управління факторами впливу на ефективність діяльності підприємств і детінізацію економіки необхідно розглядати також з точки зору оптимізації його функціонування у ризиковому середовищі.
У зазначеному контексті поряд з необхідністю еволюційної, але динамічної і докорінної трансформації системи оподаткування слід стимулювати розвиток системи управління факторами впливу на ефективну діяльність підприємств, яка повинна охоплювати і такий інструмент мінімізації ризиків банкрутства, як податкове планування, спрямоване на легітимну (законну) мінімізацію оподаткування. Вирішивши ухилитись від оподаткування, суб’єктам підприємництва насамперед варто подумати, як нейтралізувати вплив необґрунтованого податкового тиску на підприємство шляхом законного зниження оподаткування за рахунок правильного планування облікової політики підприємства. Такий напрям пошуку платників податків необхідно розвивати, оскільки, з одного боку, це алгоритм для повернення до законної підприємницької діяльності, а з другого - платоспроможність і розвиток підприємств, які впливають на процеси економічного відтворення, і, врешті-решт, на податкові надходження до бюджету. Треба відзначити, що детінізація економіки неможлива, а сучасне підприємство практично не може ефективно працювати як без усунення макрорівневих факторів, що пригнічують капіталообіг, так і без створення ефективної системи управління ризиками, яка є однією з основних складових загальної системи управління факторами впливу на ефективну діяльність підприємств та забезпечення стабільних податкових надходжень до бюджету країни.
Термін "інвестиція" походить від латинського "invest" - "вкладати". Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції розглядаються як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального, економічного та ін. ефекту. Джерелом приросту капіталу і головним мотивом інвестування є одержуваний інвестором прибуток (доход).
Деякі зарубіжні автори часто визнають інвестиції тільки в грошовій формі, а інвестування трактують як придбання цінних паперів з метою отримання дивідендів. Разом з тим інвестування капіталу може здійснюватися в будь-якій формі, а не тільки в грошовій.
За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні й фінансові. Реальні інвестиції - це вкладання коштів (майна) у реальні активи-матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи, насамперед цінні папери або інші інструменти фінансового ринку розглядають як фінансові інвестиції. Інвестиції в нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом (патенти, ліцензії, ноу-хау, пакети програм, сукупність науково-технічних знань і практичного досвіду; прав використання землі, води, ресурсів, споруд і ін. майнових прав), відносять до інновацій.
У нашій країні термін "інвестування" ідентифіковано з терміном "капітальні вкладення". Проте термін "інвестування" значно ширший.
Поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції". У відповідності до своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення у інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями. Капіталовкладення слід розглядати лише як частку інвестицій у відтворення основних фондів (будинків, споруд, передавальних пристроїв, устаткування та ін.). Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.
Загальний обсяг інвестування, що спрямоване на нове будівництво, реконструкцію або розширення, придбання товарно-матеріальних засобів виробництва за розрахунковий період називають - валовими інвестиціями.
На відміну від них, чисті інвестиції - це сума валових інвестицій зменшена на величину амортизаційних відрахувань.
За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі й непрямі інвестиції. Пряме інвестування виконують інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники.
За періодом інвестування - короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року (короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції проводяться на період понад рік (до 2, від 2 до 3; від 3 до 5; понад 5 років.)
За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні й спільні. Приватні здійснюються фізичними особами, а також юридичними особами з приватним капіталом, державні - державними й місцевими органами влади, державними (казенними) підприємствами з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні - фізичними та юридичними особами іноземних держав, спільні - суб'єктами цієї держави та іноземних держав.
За регіональною ознакою розрізняють внутрішні й іноземні інвестиції. До них належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав - акцій закордонних компаній, облігацій тощо.
У теорії розглядають також інші ознаки в класифікації інвестицій.
На обсяг інвестицій впливає багато факторів: очікувана норма чистого прибутку, ставка позичкового проценту, очікуваний темп інфляції, термін окупності, рівень ризику, відповідність фінансовим ресурсам, фінансовий стан підприємства і підприємця та ін.
Джерела здійснення інвестицій:
·власні кошти підприємства (залишковий прибуток, фонди економічного стимулювання, амортизаційний фонд тощо);
·позичкові фінансові кошти (банківські та бюджетні кредити, надходження від випуску й продажу облігацій тощо);
·залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
·бюджетні інвестиційні асигнування;
·безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян та ін.
Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства в Україні, яка
здійснює виробничу і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Діяльність торговельного підприємства вимагає економічного аналізу його фінансового стану та можливих змін при зміні ринкової кон”юнктури.
Економічний аналіз дає змогу обгрунтувати економічні показники поточного та перспективного розвитку з урахуванням найбільш повного та ефективного використання ресурсів.
Головною ознакою економічного аналізу є системне дослідження економічних явищ і процесів, факторів, що їх зумовлюють.
Характерною ознакою економічного аналізу є об'єктивна оцінка ефективності виробничо - фінансової діяльності торговельного підприємства.
Аналіз формування та використання чистого прибутку основної частини фінансових результатів діяльності займає чільне місце в економічному аналізі. Він є своєрідним узагальнюючим показником, що показує підсумки всієї господарської діяльності підприємства за окремий період. Саме тому фінансовий аналіз у економічно розвинутих країнах переважає над іншими видами аналізу. Виходячи з цього, на кожному підприємстві потрібно організувати таку аналітичну роботу, яка б забезпечувала одержання максимального прибутку.
Складність аналізу фінансових результатів діяльності підприємства в Україні полягає ще й в тому, що він є найдинамічнішим видом аналізу. І це пов'язано в першу чергу не з появою нових методів та прийомів аналізу, а з процесом реформування бухгалтерського обліку в Україні, з постійними змінами законодавчої та нормативної бази, яка значною мірою визначає напрями цього аналізу.
Прибутковість і конкурентоспроможність є основними критеріями оцінки виробничо - господарської діяльності кожного підприємства.
В економічному аналізі використовується кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це прибуток.
Аналіз і оцінка прибутку здійснюється шляхом зіставлення відповідних показників з показниками попереднього звітного періоду для того, щоб визначити зміну показників і тенденцію цієї зміни.
Прибуток служить джерелом розширеного відтворення, створення фондів споживання, утримання і розвитку невиробничої сфери, виробничого і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення.
Прибуток є одним із підсумкових, узагальнюючих показників виробничо-фінансової діяльності, виражає кінцевий результат ефективності виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості, використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
В результаті проведеного аналізу можна відмітити, що функціонування торговельного підприємства в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній дохід, і відповідно, прибуток.
Прибуток є кінцевим результатом діяльності підприємства, який характеризує абсолютну ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки прибуток виступає головним фактором стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства і створює фінансову основу для її розвитку, задоволення соціальних і матеріальних потреб.
Прибуток, як кінцевий фінансовий показник діяльності торговельного підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витрат.
1. Сахарова О. Зловживання в акціонерних товариствах: спроби класифікації // Економіка, фінанси, право. - 2001. - № 7. - С.34-36.
2. Сірош М.В. Перспективи підвищення ефективності корпоративного сектора економіки та корпоративного управління // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 2000. - № 2. - С 73-75.
3. Сірош М.В., Аблялімов Р. Є. Вплив учасників ринку цінних паперів на корпоративне управління // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 2001. -№4. - С 29-32.
4. Стецъко М.В., Юрій І. С Фінанси акціонерних товариств: проблеми і перспективи // Фінанси України. - 2000. - № 4. - С.54-58.
5. Суржик В.Г. Акціонування й управління акціонерним капіталом // Фінанси України. - 1999. - № 1. - С 82-85.
6. Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н. С Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2003.
7. Тарнавский В. Путь на вершину // Рынок капитала. - 2000. -№ 1-2. - С.18-22.
8. Тарнавский В. Тихий переворот в корпоративном управлении // Рынок капитала. - 2000. - № 19-20. - С.15-19.
9. Тарнавский В. Управляющие становятся акционерами // Рынок капитала. - 2005. - № 22. - С.29-30.
10. Терещенко О.О. Фінансові джерела санації підприємств // Фінанси України. - 1999. - № 9. - С 52-63.
Страницы: 1, 2, 3, 4
