Лікування хворих проводять комплексно, диференційовано, залежно від секреторної діяльності шлунка. Призначають медикаменти, дієтотерапію, вживання мінеральної води, а також засоби фізичної реабілітації, що застосовують у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у період стихання процесу загострення. Вона протипоказана при сильному болю, багаторазовому блюванні. Завдання ЛФК: поліпшення психоемоційного стану і нейрогуморальної регуляції процесів травлення; нормалізація секреторної і моторної функції травного тракту; стимулювання крово- і лімфообігу в органах черевної порожнини, підсилення трофічних і репаративних процесів, зменшення запальних явищ; покращання функції дихання; зміцнення м'язів живота і промежини.

ЛФК під час стаціонарного лікування проводять у два періоди, її методика основується на фізіологічній залежності секреторної і моторної функцій шлунка від характеру і обсягу м'язової роботи.

При гастритах з нормальною і підвищеною секрецією шлунка лікувальну гімнастику проводять перед прийманням їжі, що пригнічує шлункову секре-цію.З цією ж метою за 1-1,5 год до приймання їжі і фізичних вправ вживають мінеральну воду (лужанська, поляна квасова та ін.), що, у свою чергу, теж гальмує секреторну функцію шлунка. Використовують полегшені гімнастичні вправи у поєднанні зі статичними і динамічними дихальними вправами та вправами на розслаблення, обмежуючи навантаження на м'язи живота. Рухи виконують у повільному темпі, ритмічно.

При гастритах із секреторною недостатністю лікувальну гімнастику проводять за 2 год до приймання їжі, що стимулює шлункову секрецію. Для підвищення ефекту за 20-30 хв до приймання їжі п'ють мінеральну воду (миргородська, нарзан кримський та ін.). Комплекси складають із загальнорозвиваючих вправ з невеликою кількістю повторень і обмеженою амплітудою рухів. Спеціальні вправи для м'язів живота виконуються обережно.

І період відповідає гострій та підгострій фазам захворювання. Хворому призначають напівпостільний режим. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, лікувальну ходьбу. Тривалість занять лікувальною гімнастикою 10—20 хв, загальне навантаження невелике.

II період збігається з покращанням загального стану хворого, поступовим одужанням, переходом на вільний руховий режим, нарощенням навантажень, застосуванням спортивно-прикладних вправ. У комплексах лікувальної гімнастики зберігається кількість дихальних вправ і вправ на розслаблення, збільшуються спеціальні, загальнорозвиваючі з предметами, за рахунок чого заняття тривають 20-25 хв. У цьому періоді у хворих на гастрит з підвищеною секрецією навантаження на м'язи живота залишаються обмеженими.

Лікувальний масаж призначають у ті самі строки, що й ЛФК для нормалізації діяльності ЦНС і вегетативної нервової системи, поліпшення крово- і лімфообігу та обмінних процесів у шлунка, нормалізації його секреторної і моторної функцій. Застосовують сегментарно-рефлекторний, класичний і апаратний масаж. Масажують паравертебральні зони середньогрудних D9 — D5 і середньошийних С5 — С4 спинномозкових сегментів, рефлексогенні зони спини, шиї і живота; обережно роблять масаж шлунка і м'язів живота. При гастритах з секреторною недостатністю використовують масаж ділянки шлунка електровібратором, який переміщується за годинниковою стрілкою.

Фізіотерапію призначають у фазі загострення і при його затуханні з метою протизапальної та знеболюючої дії, активізації крово- і лімфообігу, нормалізації секреторної і моторної функції шлунка, трофічних процесів в ньому, зменшення збудливості нервової системи при гіперсекреції і підвищення її збудливості при секреторній недостатності. Застосовують солюкс, індуктотермію, мікрохвильову терапію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, УФО, парафіно-озокеритні аплікації, зігріваючі компреси, хвойні чи радонові ванни, електросон.

Післялікарняний період реабілітації проводиться в поліклініці, санаторії-профілакторії, санаторії. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують за III періодом. Завдання ЛФК: нормалізація діяльності ЦНС і нейрогуморальної регуляції процесів травлення; підтримання досягнутого рівня функціонування шлунково-кишкового тракту; попередження загострення захворювання та максимальне подовження фази ремісії; зміцнення м'язів живота та промежини; загальне зміцнення організму; адаптація до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, прогулянки, теренкур, спортивні і рухливі ігри, плавання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах.

В комплекси лікувальної гімнастики включають вправи для всіх м'язових груп, на координацію, вправи з м'ячами, гімнастичними палицями, гантелями вагою до 2 кг, різні види ходьби. Заняття будують і проводять з урахуванням особливостей секреторної функції шлунка, наявності супутніх захворювань, що обмежують фізичну працездатність. Тривалість лікувальної гімнастики 35-40 хв. Заняття рекомендується проводити з музичним супроводом, особливо з особами з секреторною недостатністю шлунка.

Лікувальний масаж застосовують для стимулювання оптимальної діяльності центральної і вегетативної нервової системи, секреторної і моторної функції шлунка, зміцнення м'язів живота, загального зміцнення організму. Використовують ті ж самі види масажу, що й у попередньому періоді реабілітації, однак масаж шлунка та живота проводять більш енергійно. Масаж шлунка розпочинають з колових погладжувань за годинниковою стрілкою, що поступово стають більш глибокими. Далі застосовують розтирання у ділянці лівого підребер'я, безперервну вібрацію шлунка (стрясіння і підштовхування його); ніжну поверхневу безперервну вібрацію ділянки сліпої кишки. При масажі м'язів живота використовують основні прийоми та їх різновиди, роблять стрясіння та струшування живота.

Фізіотерапію застосовують для нормалізації процесів збудження і гальмування в ЦНС і підвищення її регулюючої функції; підвищення при гіпоацидному або зниження при гіперацидному гастриті секреторної функції шлунка; поліпшення крово- і лімфообігу, трофічних процесів в ньому; загартування організму; профілактики загострення захворювання і подовження фази ремісії. Використовують пиття відповідної мінеральної води, електрофорез, індуктотермія, мікрохвильова терапія, діадинамотерапія, ультразвук, грязьові аплікації, УФО, електросон, ванни хвойні, радонові, прісні, вібраційні, душ, обливання, обтирання, кліматолікування.

В період ремісії показано санаторно-курортне лікування на бальнеопиттєвих курортах, якщо немає протипоказань з боку інших органів і систем.

5.3 Фізична реабілітація при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки — хронічне захворювання, що характеризується утворенням виразки на стінці шлунка або дванадцятипалої кишки. У появі і розвитку хвороби провідну роль відіграють порушення центральної і вегетативної нервової систем, що виникають внаслідок постійних нервово-психічних і фізичних перенапружень, негативних емоцій. Не останнє місце займають часті порушення режиму і якості їжі, зловживання алкоголем і тютюном, запальні вогнища у слизовій шлунка і дванадцятипалої кишки.

Основним проявом виразкової хвороби є біль під грудьми. Він виникає одразу після їди при локалізації виразки у шлунка, а при розташуванні дефекту у слизовій дванадцятипалої кишки з'являються пізні болі, "голодні", надще. Хворі скаржаться на печію, відрижку, нудоту, нерідко блювоту, запор, загальну слабкість, погане самопочуття, підвищену дратливість. У більшості пацієнтів виразка супроводжується підвищеною кислотністю. Захворювання може дати важкі ускладнення у вигляді кровотечі з виразки, кровавої блювоти, прободіння виразки шлунка, утворення деформуючих рубців, переродження у злоякісну пухлину. В перебігу виразкової хвороби розрізняють фазу загострення, затухаючого загострення, неповної і повної ремісії, що може тривати від кількох місяців до багатьох років. Для виразкової хвороби характерна сезонність загострення : весна-осінь.

Виразкову хворобу лікують комплексно: призначають медикаменти, дієтотерапію, пиття мінеральної води, засоби фізичної реабілітації, що застосовують у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітації використовують ЛФК, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають після стихання гострих проявів захворювання. Протипоказана ЛФК при значних болях, багаторазовому блюванні, постійній нудоті, кровотечі, підозрі на прободіння виразки. Завдання ЛФК: нормалізація тонусу ЦНС та кортико-вісцеральних взаємовідносин, поліпшення психоемоційного стану; активізації крово- і лімфообігу, обмінних і трофічних процесів в шлунку, дванадцятипалій кишці та інших органах травлення; стимуляція регенеративних процесів і прискорення загоєння виразки; зменшення спазму м'язів шлунка; нормалізація секреторної і моторної функцій шлунка і кишечника; попередження застійних явищ та спайкових процесів у черевній порожнині.

В І період під час постільного режиму застосовують лікувальну гімнастику, що проводиться, переважно, у положенні лежачи на спині. Комплекси складають з дихальних статичних і, у наступному, динамічних вправ, на розслаблення, простих гімнастичних вправ малої інтенсивності. Виключають вправи для м'язів живота і ті, що підвищують внутрішньочеревний тиск і можуть викликати або підсилити біль у животі. Тому рухи ногами виконуються у повільному темпі, повторюються по 4-8 разів. Тривалість лікувальної гімнастики 10—15 хв. Рекомендується самостійно виконувати статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення по кілька разів на день.

З призначенням напівпостільного режиму до форм ЛФК додаються ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна ходьба, що поступово доходить до 1 км. Лікувальна гімнастика проводиться у вихідних положеннях лежачи, сидячи, в упорі стоячи на колінах, стоячи. Методика передбачає поступове навантаження на всі м'язи, за виключенням м'язів живота. Не застосовуються також вправи, що можуть призвести до підвищення внутрішньочеревного тиску. Зберігається повільний темп виконання вправ, ритмічні і плавні без ривків рухи. Тривалість занять з лікувальної гімнастики збільшується до 20 хв.

У II період під час вільного режиму разом з подальшим ускладненням гімнастичних вправ із зростаючим зусиллям починають застосовувати вправи для живота без натужування, уникаючи підвищення внутрішньочеревного тиску. Тривалість лікувальної гімнастики 20-25 хв. Дистанція лікувальної ходьби збільшується до 2-3 км, рекомендується ходьба по східцях на 4-5 поверхів.

Фізіотерапію призначають з перших днів перебування хворого у лікарні, її завдання: зниження збудливості ЦНС, поліпшення регуляторної функції вегетативної нервової системи; усунення або зменшення болю, рухових та секреторних розладів; активізація крово- і лімфообігу, трофічних і регенеративних процесів у шлунку, стимуляція рубцювання виразки. Застосовують спочатку медикаментозний електрофорез, електросон, солюкс, УВЧ-терапію, ультразвук, а при затуханні процесу загострення — діадинамотерапію, мікрохвильову терапію, магнітотерапію, УФО, парафіно-озокеритні аплікації, ванни хвойні, радонові, циркулярний душ, аероіонотерапію.

Післялікарняний період реабілітації проводять в поліклініці або санаторії. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують за III періодом. Завдання ЛФК: стабілізація нормальної діяльності ЦНС та вегетативної нервової системи; підтримання досягнутого рівня моторної і секреторної діяльності шлунка, дванадцятипалої кишки та інших відділів шлунково-кишкового тракту; зміцнення м'язів живота та промежини, адаптація до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру; загальне зміцнення організму, попередження загострень та максимальне подовження фази ремісії. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, теренкур, прогулянки, плавання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах, спортивні ігри.

Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для всіх м'язових груп, з предметами, з невеликими обтяженнями, на координацію. Рухи виконують у повільному і середньому темпі, з повною амплітудою. Дозволяються вправи для живота з підвищенням внутрішньочеревного тиску в чергуванні з дихальними і наступним розслабленням. Тривалість заняття 30-40хв.

Лікувальний масаж призначають для зменшення збудливості ЦНС, поліпшення функції вегетативної нервової системи, нормалізації моторної і секреторної діяльності шлунка та інших відділів шлунково-кишкового тракту; зміцнення м'язів живота, загального зміцнення організму. Застосовують сегментарно-рефлекторний і класичний масаж. Діють на паравертебральні зони середньогрудний D9 — D5, нижньо- та середньошийні С7 — С3 спинномозкові сегменти. При цьому у хворих на виразкову хворобу шлунка масажують названі зони тільки зліва, а дванадцятипалої кишки — з обох боків. Масажують ділянку комірцевої зони О2 — С4, живіт. Роблять поверхневі погладжування справа наліво навколо пупка, ніжні розтирання підреберної ділянки, розминання черевної стінки. Використовують ніжні стрясіння малої амплітуди ділянки шлунка, вібраційні погладжування її і товстої кишки, яку масажують по ходу годинникової стрілки: спочатку висхідну її частину, далі горизонтальну і потім низхідну і т.д. Закінчується масаж живота коловими площинними погладжуваннями.

Фізіотерапію застосовують для підтримання нормальної діяльності ЦНС і вегетативної нервової системи; підвищення неспецифічної опірності і загального зміцнення організму; стимуляції обмінних і трофічних процесів, нормалізації секреторної і моторної функцій травної системи; попередження супутніх запальних процесів та загострень виразкової хвороби, подовження фази ремісії. Призначають медикаментозний електрофорез, магнітотерапію, грязелікування, ванни хвойні, радонові, перлинні; укутування вологі, загальні; кліматолікування; показане пиття мінеральної води (слов'янська, смирновська, нафтуся та ін.).

Працетерапію застосовують для підвищення психоемоційного тонусу пацієнта, повернення впевненості у свої сили, відновлення і підтримання його працездатності. Рекомендуються роботи на свіжому повітрі, в садку, на городі.

Хворим для закріплення результатів лікування і з метою попередження рецидивів виразкової хвороби рекомендують періодично оздоровлюватися у гастроентерологічних реабілітаційних лікарнях та бальнеопиттєвих курортах. Серед останніх найбільш популярні в Україні "Поляна", "Квітка полонини", "Сонячне Закарпаття", "Шиян" (Закарпатська обл.), Моршин (Львівська обл.), Березівські мінеральні води, Рай-Оленівка (Харківська обл.), "Восход"(Крим-ська обл.), санаторій їм. О. М. Горького (Одеса) та ін.

Висновки

Кожний хворий повинен пам'ятати, що виразкова хвороба - хронічне захворювання, схильне до спонтанних рецидивів. Головний етап лікування починається тільки після того, як хворого виписано зі стаціонару і саме тоді виникає потреба у застосуванні профілактики захворювання або профілактичного лікування у період ремісії. Успіхи сучасної медицини гарантують цілковите одужання, якщо протягом 2 років дотримуватися відповідного режиму. Для цього слід виконувати танаступні поради.

1. Хоча б тимчасово, не період профілактики слід кинути палити. Вплив нікотину особливо шкідливий для шлунка, і лікувальні заходи неефективні, навіть якщо викурювати лише кілька сигарет на день.

2. Тимчасово категорично відмовитися від вживання спиртних напоїв.

3. Уважно стежити за станом зубів. Перевірятися у стоматолога щонайменше двічі на рік.

4. Ретельно додержуватися режиму харчування, їсти 4 рази на день у точно визначені години. Порушення режиму харчування шкодить при цьому захворюванні.

5. Під час курсу профілактичного лікування (тобто протягом 2 років) звести до мінімуму психічне й фізичне перевантаження. У разі потреби звертатися до лікаря. Досить шкідливою є робота, пов'язана з підійманням важких речей, відрядженнями, нічними змінами. Шкодить тривале перебування в одній позі. Відпочинок не повинен бути надмірно активним, загоряти шкідливо.

6. Потрібно проаналізувати перебіг своєї хвороби й знати, у які місяці загрожує загострення, які воно має причини. Лише тоді можна уникнути чергового загострення захворювання.

7. У разі, якщо загрожує загострення (звичайно навесні та восени), слід уживати (за призначенням лікаря);

а) засоби, що знижують кислотність вмісту шлунка, за 1,5-2 год після їжі;

б) атропін або подібні до нього речовини - перед їжею;

в) ліки, що заспокоюють центральну нервову систему.

Слід пам'ятати, що медикаменти допоможуть тільки тоді, коли лікування буде вчасним. Курс профілактичного лікування рекомендують розпочинати за 2 тижні до передбачуваного небезпечного періоду. Згадані ліки треба приймати неодмінно, якщо немає змоги уникнути підвищеного фізичного й психічного навантаження, у разі гострих інфекційних захворювань, а також тоді, коли необхідно приймати інші, шкідливі для шлунка ліки (анальгін, бутадіон, резерпін тощо).

Якщо період профілактики тривалий, приймання ліків подовжують на 7-10 днів після того, як усунуто дію зазначених шкідливих факторів і хворий більш не скаржиться. Протирецидивний курс триває восени й навесні не менш як 1,8-2 міс.

Під час регулярного лікування, незважаючи на добре самопочуття, медикаменти приймають щодня, не роблячи винятків. Профілактичне лікування треба проходити під обов'язковим контролем лікаря. Самолікування шкідливе й недопустиме.

8. Варто обов'язково проходити диспансерну перевірку, якщо вас викликав лікар. Не намагайтеся виправдатися браком часу Й добрим самопочуттям. Ваша хвороба серйозна, і без допомоги лікаря ви Не зможете вилікуватися. Перевірка в лікаря потрібна і в разі погіршення самопочуття.

Після пролонгування дворічного лікування ви повинні протягом 3 років проходити протирецидивні курси профілактики навесні та восени.

Використана література

1. Абасов И.Т., Радбиль О.С. Язвенная болезнь. – Баку: Азернешр, 1980. – 257 с.

2. Бурчинский Г.И., Кушнир В.Е. Язвенная болезнь. – К.: Здоровье, 1973. – 212 с.

3. Василенко В.Х., Гребнев А.Л. Болезни желудка и двенадцатипёрстной кишки. – М.: Медицина, 1991. – 342 с.

4. Выгоднер Е.Б. Язвенная болезнь желудка и двенадцатипёрстной кишки. Физические факторы в комплексном лечении и профилактикевнутренних и нервных болезней. – М., 1984. – 273 с.

5. Гукасян А.Г. Язвенная болезнь (причины и предупреждение). Изд. 2-е; исп. и доп. – М.: Медицина, 1964. – 75 с.

6. Дегтярёва И.И., Кушнир В.Е. Язвенная болезнь. – К.: Здоровье, 1983. – 287 с.

7. Коновалов И.И. Язвенная болезнь, хронические гастриты и их профилактика. – М.: Знание, 1967. – 48 с.

8. Константинов В. Ю. Лептична виразка шлунка і дванадцятипалої кишки: лікування і профілактика. – К., 2000. – 14 с.

9. Крикштопайтис М.Й. Актуальные аспекты стрессовых гастродуоденальных язв (вопросы патогенеза, диагностики, лечения и профилактики)//Современные аспекты практической гастроэнтерологии. – Рига, 1986. – с. 108-118.

10. Куртянц Б.Н., Шептулин А.А. Язвы желудка. – Кишинёв: Штииница, 1990. – 246 с.

11. Лёвин Г.Л. Язвенная болезнь. - М.: Медицина, 1980. – 184 с.

12. Магомедов. А.Б. Возможности предупреждения и лечения болезней желудка и двенадцатипёрстной кишки. – Махачкала, 1994. – 159 с.

13. Первичная и вторичная профилактика язвенной болезни и хронического гастрита: методические рекомендации/П.Ф. Крышень и др. – Днепропетровск, 1992. – 19 с.

14. Пропедевтика внутренних болезней. Под ред. В.Х. Василенко. – М.: Медицина, 1990. – 527 с.

15. Профилактика общих эрозийи язв пищевода, желудка и двенадцатипёрстной кишки после оперативных вмешательств/В. П. Хохома и др.//Вестник хирургии им. Грекова. 1988. – т. 141, № 12. – с. 10-17.

16. Радбиль О.С., Шпигельман С.Д. Болезни желудка. Уч. пос. – Казань, 1971. – 212 с.

17. Самсон О.І., Гоцуляк О.Ф. Профілактика виразкової хвороби. – К.: Здоров’я, 1990. – 40 с.

18. Самсон Е.И., Гоцуляк О.Ф. Профилактика язвенной болезни. К.: Здоровье, 1986. – 36 с.

19. Справочник по гастроэнтерологии. Под ред. В.Х. Василенко. – М.: Медицина, 1986. – 384 с.

20. Трунин М.А. Профилактика и лечение болезней желудка. – Л.: Знание, 1974. – 35 с.

21. Привес М.Г. “Анатомия человека”, М. “Медицина”, 1985 г.

22. Горбашко А.И. “Острые желудочно-кишечные кровотечения”, М. “Медицина”, 1987 г.

23. “Хирургия”, 1976 г., №6.

24. “Хирургия”, 1974 г., №4.

25. “Клиническая хирургия”, 1983, №4.

26. Хирургические болезни. Учебник. М.И. Кузин, О.С. Шкроб, Н.М. Кузин и др.; Под ред. М.И. Кузина - М.: Медицина, 1995 г.

27. Справочник практического врача / Ю.Е. Вельтищев Ф.И. Комаров, С.М. Навашин и др. Под ред. А.И. Воробьева - М.: Медицина, 1992 г. - В 2 томах. Т.1.

28. Терапия: пер. с англ. доп. // гл. ред. А.Г.Чучалин - М.: Гэотар Медицина, 1997 г.

29. Язвенная болезнь. Руководство для врачей. - М.: Медицина, 1995 г.

30. Гишберг Л.С. Клинические показания к применению   лечебной физкультуры при заболеваниях внутренних органов., СМОЛГИЗ, 1948 

31. Козырева О.В. Лечебная физкультура при заболеваниях органов пищеварения., М., 1993

32. Мошков В.Н. Лечебная физкультура в клинике внутренних болезней., М.,1952

33. Методическое письмо: Лечебная физкультура при стационарном лечении., М.,1962

34. Яковлева Л.А. Лечебная физкультура при хронических заболеваниях органов брюшной полости., Киев 1968.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9