Продромальний період - Відрізок часу від перших ознак хвороби до повного її прояву. іноді цей період має яскраві клінічні прояви (крупозна пневмонія, дизентерія), в інших випадках є нечіткі симптоми, наприклад, безпричинна веселість (ейфорія) при гірській хворобі.

Період виражених проявів, або розпалу хвороби характеризується повним розвитком клінічної картини, появою специфічних симптомів і синдромів захворювання: судоми при недостатності прищитоподібних залоз, лейкопенія при променевій хворобі, типова тріада (гіперглікемія, глюкозурія, поліурія) у хворих на цукровий діабет.

Кінець хвороби може бути наступним: одужання (повне и неповне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть.

Одужання - процес відновлення порушеної життєдіяльності та формування нормальних взаємовідносин організму з довкіллям, для людини - насамперед відновлення її працездатності. При повному одужанні слідів хвороби не залишається, а при неповному - той чи інший дефект, наприклад, вада серця, зберігається, але він може бути протягом тривалого часу компенсованим.

Рецидив (повернення хвороби) - це новий прояв хвороби після удаваного або неповного її припинення. Наприклад, патогенний фактор (мікроорганізм) не знищений, а лише ослаблений (малярия, коліт).

При послабленні захисних сил організму хвороба може затягуватись, гострі її прояви зникають, але одужання не настає. Хвороба набуває хронічного перебігу. Для хронічних захворювань характерні періоди загострення і ремісії. Ремісія - тимчасове покращання стану хворого, яке проявляється частковим або повним зникненням клінічних проявів захворювання. Проте після покращання стану закономірно настає загострення хвороби (рецидив). Ремісія може продовжуватись від декількох днів до декількох років. Хвороба може закінчитись інвалідністю або смертю хворого.

4. СМЕРТЬ, ЇЇ ФОРМИ, СТАДІЇ, ОЗНАКИ. СПОСОБИ ОЖИВЛЕННЯ ОРГАНІЗМУ

Смерть - це припинення життя, під яким розуміють незворотну зупинку функцій організму, що робить неможливим його існування. Причини і механізми смерті вивчає спеціальна наука - танатологія. Смерть не супроводжується одночасним припиненням функцій усіх органів. Виділяють період між смертю організму як цілого і припиненням життєдіяльності окремих тканин і органів - суправітальний період. Він триває в середньому 20 год (18-24 год, залежно від температури навколишнього середовища). Це дозволяє використати органи для трансплантації (пересадки живим людям). Вивченням цього питання займається наука трансплантологія.

Види смерті. Розрізняють смерть природну (фізіологічну), насильницьку і ненасильницьку (смерть від хвороб). Природна смерть настає в старечому віці від фізіологічного припинення функцій організму. Насильницька смерть є результатом нещасних випадків (травма, отруєння, вбивство). Ненасильницька смерть, або смерть від хвороб, виникає в результаті несумісних із життям змін в організмі. Вона може настати раптово на фоні прихованого перебігу патологічних процесів. Таку смерть називають раптовою, або наглою смертю. Її причиною можуть бути гострі порушення мозкового кровообігу (інсульт), кровотечі з аорти при розриві її аневризми тощо.

Смерті передує процес умирання - це стадійний процес у живому організмі з певною зворотністю. І в цьому процесі можна виділити декілька стадій (термінальних станів): преагонію, агонію, клінічну і біологічну смерть.

Преагонія характеризується різною тривалістю (години, доби). У цей період спостерігають розлади дихання, падіння артеріального тиску, послаблення діяльності серця, затьмарення свідомості. Преагонія поступово переходить в агонію.

Агонія (грец. agonos - боротьба) - поступове виключення всіх функцій організму, крайня напруга захисних пристосувань організму, які втрачають свою цілеспрямованість (судоми, термінальне дихання). Вона триває 2-4 хв, інколи більше.

Клінічна смерть - це зворотний етап умирання, для якого характерна відсутність дихання і скорочень серця. При цьому протягом деякого часу зберігається обмін речовин в мозку з можливим відновленням його життєдіяльності.

За клінічною смертю розвивається біологічна. Момент смерті - зупинка діяльності кори головного мозку, на електроенцефалограмі реєструється пряма лінія.

Біологічна смерть - це незворотний етап умирания, що характеризується припиненням метаболізму в мозку, а пізніше і в інших органах, в тканинах яких розвиваються незворотні, несумісні з життям зміни. Біологічна смерть має ряд ознак, які поділяють на відносні і абсолютні.

Відносні (ймовірні) ознаки смерті: пасивне, нерухоме положення тіла; блідість шкіри; відсутність свідомості, дихання, серцебиття, пульсу; не визначаються сухожилкові рефлекси; холодні кінцівки.

Абсолютні ознаки смерті - це трупні явища, тобто зміни, що відбуваються у мертвому тілі. Ранні трупні ознаки розвиваються протягом першої доби. До них належать: охолодження, висихання, трупні плями, автоліз, трупне заклякання. Пізні трупні ознаки з'являються через 1-2 доби і можуть тривати роками. Це гниття і руйнування трупа рослинами і тваринами — руйнуючі явища, або муміфікація, торф'яне дублення, збереження трупа в певних середовищах — консервуючі явища.

Через деякий час після зупинки дихання і кровообігу починається охолодження трупа до температури навколишнього середовища. Це відбувається в зв'язку з припиненням обміну речовин, утворення тепла й енергії. При кімнатній температурі охолодження трупа відбувається на 1 °С за 1 год.

Трупне висихання починається в результаті віддачі вологи в навколишнє середовище. Настає помутніння рогівки очей, на шкірі з'являються коричнево-жовті "пергаментні" плями. Через 3-5 год відбувається перерозподіл крові -ліві камери серця порожні, а в правих утворюються згустки крові червоного або жовтого кольору. Артерії також порожніють, а вени в нижніх частинах тіла переповнені кров'ю і тут з'являються оранжево-фіолетові плями — трупні гіпостази, які зникають при натискуванні. Потім розвивається гемоліз еритроцитів, плазма крові, яка містить гемоглобін, виходить з вен в навколишні тканини і трупні гіпостази стають трупними плямами, які не зникають при натискуванні.

Через 2-6 год після смерті розвивається трупне заклякання. Воно починається з м'язів обличчя і, поступово поширюючись на тулуб і кінцівки, за добу охоплює всю мускулатуру. Через 2-3 доби заклякання зникає, в тканинах, що загинули, розвивається посмертний автоліз і трупне розкладання. Ці зміни виникають спочатку в залозистих органах, багатих ферментами - печінці, підшлунковій залозі, шлунку. Починаютъся гнильні процеси, з'являється неприємний запах, гази роздувають труп. Ці ознаки класифікуються як трупне розкладання.

Раптова смерть життєздатної людини у всі часи була приводом для намагання оживити організм. Задовго до нашої ери в біблійних легендах зустрічаються описи спроб оживлення вдуванням повітря з рота в рот. В II ст. до н.е. була описана трахеотомія під час асфіксії.

В епоху Відродження один із засновників сучасної анатомії Андреас Везалій запропонував метод штучної вентиляції легень, що полягає у вдуванні повітря в легені за допомогою міха через трубку, вставлену в трахею. Видатний англійський фізіолог Вільям Гарвей в дослідах з оживлення птахів використовував прийом, що нагадує зовнішній масаж серця. На витоках становлення анатомії і фізіології з'явилися прийоми оживлення організму, близькі до сучасних.

Реаніматологія (від. лат. re - знову, animare — оживляти) — сучасна наука про оживлення організму, патогенез, профілактику і лікування термінальних станів, під якими розуміють стани, що знаходяться на межі життя і смерті. Реаніматологія довела можливість відновлення діяльності серця, що зупинилось. Раніше це було синонімом смерті. Реаніматологія є самостійною галуззю медицини, яка розробляє питання теорії і практики захисту організму від надзвичайних впливів (агресії). 3 цією метою використовують методи штучного заміщення або керування життєво важливими функціями і системами організму.

Вирішити проблему оживлення організму - не означає перемогти смерть взагалі. Смерть від невиліковних захворювань і від старості - процес природний і незворотний. Завдання полягає в тому, щоб боротися з передчасною смертю, коли організм не вичерпав усіх життєвих сил. Це стосується, перш за все, раптової смерті, спричиненої тяжкою травмою, гострою крововтратою, ураженням електричним струмом та іншими нещасними випадками. Ось тут і не можна допустити, щоб після того, як перестало битися серце, настав той незворотний стан, який ми називаємо смертю.

Ще в давнину люди говорили про три брами смерті. Вони мали на увазі припинення кровообігу, дихання і згасання свідомості. Але організм гине не відразу. Найшвидше припиняє свою роботу головний мозок. Максимальний термін, протягом якого може жити кора головного мозку після припинення серцевої діяльності і дихання в звичайних температурних умовах становить 5-6 хв. Потім у корі настають незворотні зміни, і навіть якщо вдається оживити організм людини, він вже не може бути працездатним і повноцінним. Це важливий момент, тому що відновити діяльність серця можна і в значно пізніші терміни, але функція клітин кори головного мозку буде повністю і незворотно втрачена. Це буде означати настання соціальної смерті.

Характер реанімаційних заходів і послідовність їх застосування багато в чому визначаються видом смерті, тобто фактором, що спричинив її. Проте у всіх випадках, коли виникає необхідність у застосуванні певних методів реанімації, успіх залежить від того, як швидко вони будуть розпочаті; тут нерідко вирішальну роль відіграють секунди.

Найбільш поширеними методами оживлення, які застосовують як у лікарняних умовах, так і поза лікарнею (при дорожніх пригодах, утопленні, нещасних випадках на виробництві тощо), є штучне дихання і зовнішній або непрямий масаж серця (без розтину грудної клітки).

Штучне дихання необхідно розпочинати негайно, як тільки припинилося самостійне дихання. Найчастіше для надання допомоги потерпілому в позалікарняних умовах вентиляцію легень здійснюють шляхом вдування повітря з рота реаніматора в рот або ніс потерпілого - штучне вдихання "з рота в рот" або "з рота в ніс".

У випадку зупинки серця звичайні лікувальні заходи виявляються неефективними. Лише проводячи масаж серця, тобто штучно заміщаючи систолічне стиснення серця, можна відновити кровообіг по коронарних судинах.

Як відомо, серце в організмі виконує роль центральної помпи, яка проштовхує кров до всіх клітин і тканин організму. Ця робота серця може здійснюватися лише за умови, що всі волокна, з яких складається серцевий м'яз, скорочуються одночасно. Бувають випадки, коли окремі волокна (фібрили) перестають працювати синхронно, а скорочуються в різний час і незалежно одне від одного. Це явище називається фібриляцією. Зовні серце в момент фібриляції нагадує брижі на поверхні води у вітряну погоду. При фібриляції серце не скорочується і в ньому не створюється тиск, необхідний для нагнітання крові в судини. Відновити ефективну роботу серця можна дефібрилятором - приладом, який припиняє фібриляцію за допомогою постійного струму, що пропускається через грудну клітку.

Нерідко ефективною є електростимуляція серця, що зупинилося.

Не потребує доказів твердження, що значно доцільніше не чекати припинення функцій кровообігу і дихання, щоб лише тоді розпочати реанімаційні заходи. При будь-якому тяжкому захворюванні, травмі, отруєнні тощо потрібно негайно застосувати методи штучного заміщення або керування порушеними функціями життєво важливих органів у поєднанні із засобами етіопатогенетичної терапії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Общая патология человека. Руководство для врачей. Т. 1 и 2. Под ред. А.И. Струкова, В.В. Серова, Д.С. Саркисова. 2-е изд-е, перераб. и дополн. – М: «Медицина», 1990. – 448 с. – 416 с.

2. Пауков В.С., Литвицкий П.Ф. Патология: Учебник. – М.: Медицина, 2004. – 400 с: илл.

3. Патология: Руководство / Под ред. М.А. Пальцева, В.С. Паукова, Э.Г. Улумбекова. — М.: ГЭОТАР МЕД, 2002. — 960 с.

4. Патологическая физиология. Под ред. А.Д. Адо и В.В. Новицкого. – Томск, Издание Томского университета. 1994. – 468 с.

5. Руководство по общей патологии. Под ред. Н.К. Хитрова, Д.С. Саркисова, М.А. Пальцева. – М.: «Медицина», 1999. – 728 с.

6. Саркисов Д.С., Пальцев М.А., Хитров Н.К.. Общая патология человека. Издание второе, перераб. и дополн. – М.: «Медицина», 1997. – 608с.

Страницы: 1, 2