РЕФЕРАТ
"ТУРИЗМ В ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЯХ"
1. Визначення, види та історія розвитку туризму в природоохоронних територіях
Для будь-якої держави туризм, як виїзний, так і в’їзний, має колосальне значення з огляду на те, що це серйозна стаття фінансових прибутків. Є немало країн, для яких це одне з основних джерел доходів. Звісно, важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму країни мають її туристичні ресурси, що є основною метою подорожей. Туристичні ресурси країни можна розділити на три групи: рекреаційні (природні), об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, та об'єкти, які демонструють сучасні господарські здобутки країни.
Розвиток туризму передбачає максимальне використання природних та історико-культурних можливостей територій, а також інфраструктури виробничої та невиробничої сфери економіки, адміністративно-територіального поділу з урахуванням вимог природокористування та охорони навколишнього середовища.
Туризм в природоохоронних територіях – це вид туризму, який направлений на пізнання, дослідження і збереження заповідних територій. Туризм в природоохоронних територіях є основою екологічного туризму.
Природоохоронна територія – територія, яка охороняється через своє екологічне, культурне або подібне значення. Існує велика кількість таких територій, рівень захисту яких сильно відрізняється, та залежить від статусу, встановленого національними законами та міжнародними договорами [11].
Природоохоронна територія, як визначається Міжнародним союзом охорони природи (МСОП) – територія або акваторія, призначена для захисту і підтримки біологічної різноманітності та природних і пов'язаних з ними культурних ресурсів, захист якої встановлюється законом або іншими засобами.
МСОП визначає шість категорій охоронних територій:
§ I. Біосферний заповідник: територія з найвищим рівнем захисту, що охороняється для збереження екосистеми та наукових досліджень.
§ II. Національний парк: охоронна територія, призначена переважно для захисту екосистеми і екологічного туризму
§ III. Пам'ятник природи: охоронна територія, призначена переважно для збереження специфічних особливостей природи
§ IV. Заказник: територія охорони окремих видів: охоронна територія, призначена переважно для охорони окремих видів, часто с навмисним втручанням в екосистему
§ V. охоронний рельєф: охоронна територія, призначена переважно для захисту рельєфу/ландшафту та туризму.
§ VI. Територія контрольованого природокористування: охоронна територія, призначена переважно для довготермінового економічного використання природної екосистеми [1].
Міжнародні правила щодо природоохоронних територій беруть початок з 1972 року, коли була підписана Стокгольмська Декларація Конференції ООН з питань навколишнього середовища. Вона встановила що захист зразків всіх головних типів екосистем повинен бути фундаментальною вимогою національних програм охорони природи. З того часу, охорона таких екосистем стала основним принципом створення біологічних заповідників, підтриманим кількома міжнародними договорами та резолюціями ООН – зокрема Світовий природний протокол 1982 року, Декларація Ріо-де-Жанейро 1992, і Йоганнесбурзька декларація 2002. Загалом, ефективні національні програми захисту основинх типів екосистем розвинулися щодо сухопутних територій, але лише у значно меншому ступеню щодо морських і прісноводних біомів.
Українське законодавство визначає типи прородоохоронних території дещо інше, хоча і зберігає основні принципи [1].
Виникнення. Серед основних передумов виникнення екотуризму та екологізації традиційних видів туризму провідну роль відіграє наростання протиріч між задоволенням туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів. В основі цих протиріч знаходиться антропогенне навантаження, що здійснюють туристи на природні й культурно-історичні туристські ресурси. Це навантаження зростає прямо пропорційно темпам розвитку індустрії туризму, завдяки масовості туризму.
Перші негативні аспекти впливу масового туризму на навколишнє середовище і туристські ресурси були відзначенні ще в 70-х роках XX сторіччя. Сьогодні антропогенне навантаження і його деструктивні наслідки спостерігаються практично у всіх секторах світової туристичної індустрії. У міру росту глобалізації світового господарства зростають і негативні зміни в географічній оболонці Землі, зокрема: потепління клімату, деградація ґрунтів і земель, руйнація екосистем і зменшення біорізноманіття, зростання забруднення води, ґрунтів і повітря, природні лиха та катастрофи, що викликані діяльністю людини, неконтрольований приріст населення і посилення нерівності в соціально-економічному розвитку, продовольча безпека і наростання загрози здоров'ю населення, обмеженість запасів енергії та інших видів природних ресурсів та ін.
З огляду на глобальний характер цих проблем, вирішити їх на регіональному або національному рівні неможливо. Саме тому на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро 182 країни ухвалили програму дій зі сталого розвитку людства «Порядок денний на 21 сторіччя».
Сталий розвиток у контексті розвитку людства розуміється таким чином:»… Людство здатне надати розвиткові сталого та тривалого характеру з тим, щоб він задовольняв потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби» [6].
Екологічний туризм – взагалі порівняно нове поняття в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екотуризму полягає в недостатній відрегульованості відносин у системі «суспільство-природа», або в туристичній інтерпретації – «туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природнім середовищем.
Екотуризм обов'язково має містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до навколишнього природного середовища, а не тільки його використання, нехай навіть в активних формах.
Природа є основним ресурсом екотуризму. Ріст туристичного потоку, перевищення ним відновлювальних здібностей рекреаційних природних територій вимагають від туристичної практики особливої форми організації, мета якої – використання екосистем у режимі збереження. Національні парки, заповідники, біосферні заповідники ЮНЕСКО, охоронні природні ландшафти, природні парки та інші об'єднуються загальною назвою – охоронні природні території (ОПТ), які відіграють велику роль у розробці технологій та розвитку екотуризму [2].
Напрямки туризму. Особливістю природних туристичних ресурсів є те, що вони не відновлюються. Найперспективнішими на сьогоднішній день напрямками екологічного туризму є природо-пізнавальний та реабілітаційний туризм. Природо-пізнавальний туризм – один з наймасштабніших напрямків екологічного туризму – базується на потребі людей під час спілкування з природою отримувати біоінформацію про неї.
Реабілітаційний туризм має сприяти не тільки збереженню, але й покращенню природних територій. При взаємодії туризму й навколишнього середовища не можна обмежуватися розглядом тільки природних туристичних ресурсів. Важливе значення має вплив туризму на навколишнє культурне середовище. Це закономірно, адже, як і праця, відпочинок людини у його щоденності чи приурочений до якогось терміну, має, перш за все, культурний зміст, а в наш час пізнавальний тип рекреаційної діяльності стає масовим явищем, і створення кращих умов рекреації стає суттєвою проблемою. Більше того, проблеми рекреаційного використання природного і культурного середовища (особливо історико-архітектурного) людини безпосередньо пов'язані з проблемами охорони унікальних природних комплексів, пам'яток історії і культури. Масові потоки туристів можуть завдати їм невиправних збитків.
Нині в Україні під охороною держави перебуває понад 130 000 пам'яток. На базі пам'яток створено та функціонує 61 історико-культурний заповідник, указами Президента України 13-ти з них надано статус «національного». Збереження української культурної спадщини, яка є невід'ємною частиною світового культурного надбання, вимагає реалізації зазначених документів. Це забезпечить створення багато в чому нових умов з орієнтацією на використання пам'яток як органічної складової сучасного життєвого середовища із забезпеченням певної економічної віддачі [2].
Саме завдяки вказаним і цілій низці інших проблем сьогодні міра використання ресурсів культурної спадщини України залишає бажати кращого. Немало заходів, зрозуміло, відбувається: силами переважно меценатів реставруються пам'ятники архітектури, які зможуть завдяки цьому приймати туристів, виходять у світ друковані видання і проходять наукові конференції, присвячені історико-культурній спадщині України, що сприяє її популяризації і як наслідок – збільшенню туристського потоку [2].
2. Поширення в світі
За даними ВТО, туризм в природоохоронних територіях входить у п'ятірку основних стратегічних направлень розвитку туризму на період до 2020 р. Розвиток екологічного туризму тісно пов'язаний із історією виділення територій, особливо привабливих з естетичної і рекреаційної точки зору, з розробкою нормативів їх використання і охорони.
Ісландія. На цьому острові на окраїні Європи більше двохсот вулканів, деякі з яких ще діють. Головна розвага туристів – гейзери. Це щось незабутнє! На ваших очах з-під землі на кілька десятків метрів фонтаном у небо вилітає гаряча вода Ісландію цілком можна досліджувати самостійно на машині, любуючись неповторними ландшафтами, через вулканічну активність, що нагадує місячну поверхню. Острів невеликий, тому особливої праці це не складе. До того ж, основна мова Ісландії не змінився із часів вікінгів, що, безсумнівно, надає подорожі певний шарм.
Ірландія й Шотландія. Звичний ірландський ландшафт – нескінченні смарагдові поля. Безліч збережених середньовічних замків, деякі з яких адаптовані під готелі. Там ви зможете відчути себе лицарем в ув'язненні, до якої із хвилини на хвилини примчиться принц білому коні. А вночі будете трястися від страху після історій хазяїв про примар. Хочете побачити їх навіч?
У вас їсти шанс побачити-таки це горезвісне чудовиська й перевернути світове подання про еволюцію. А можливість особисто взяти участь у святкуванні, дня Святого Патрика вас не залучає? Або спробувати свої сили в грі на волинці?
Норвегія. Тут природа від душі погралася, буквально поцяткувавши береговий гірський ланцюг глибокими затоками-фіордами, які глибоко урізаються в сушу, іноді звужуючись до декількох сотень метрів. Кілометрової висоти водоспади, каньйони, по величі не уступають відомим американським аналогам. І потім, не в кожній країні ви зможете спостерігати вічні льодовики.
Швеція. Її напівофіційна назва – країна ста тисяч озер. У вас їсти можливість зняти дерев'яний будиночок на березі. Автоматично це означає захоплюючу риболовлю. Ідеальний варіант для відпочинку від міської суєти. Лісу, у які не ступала нога людини, сусідять із полями й дрібними городками й сільцями, які, здається, зійшли з картинок книг Гансу-Християна Андерсена.
Фінляндія. Загальновизнано вважається самою екологічно чистою країною Європи, тому немає нічого дивного в тім, що экотуризм тут дуже розвинений. Про фінський незвичайно чисте повітря ходять легенди. Після постійного міського смогу це просто прекрасно. Можна побувати на батьківщині Санта-Клауса – у Лапландії. Риболовля, збір ягід і грибів – все це до ваших послуг.
Страницы: 1, 2
