Сьогодні тема туристсько-рекреаційних ресурсів Марокко є дуже актуальною, адже це одна з країн Африки, яка займає провідне місце за кількістю прийнятих туристів. З давніх-давен країна приваблювала подорожуючих зі всього світу, і в наші дні Марокко має доволі великий туристсько-рекреаційний потенціал, хоча тут не так яскраво представлені всі види ресурсів. Для кожної людини, яка працює в галузі туризму, важливо спробувати оцінити країну навіть з такою базою туристичних ресурсів, адже це розвиває набуті знання і надає нового досвіду.
Наша діяльність буде спрямована на дослідження туристсько-рекреаційного потенціалу Марокко, саме воно стане об’єктом нашого дослідження.
Предметом дослідження стануть природні та історико-культурні туристсько-рекреаційні ресурси, а також відповідна інфраструктура обраної країни.
Надзвичайно важливим для нас є досягти поставленої мети – дослідити сучасний стан використання ресурсів та показати їх роль у розвитку галузі туризму в Марокко. Одним із поставлених завдань є прослідкувати рівень освоєності, використання та популярності таких важливих видів природних рекреаційних ресурсів як бальнеологічних, кліматичні, водні, біотичні та рельєф. Крім того, ми поставили перед собою інше важливе завдання – дослідити, якими історичними туристсько-рекреаційними ресурсами володіє Марокко, яким чином вони зараз використовуються і яку роль відіграють у залученні туристів. Серйозним завданням є прослідкувати, як в країні розвинена відповідна інфраструктура, і яким чином це впливає на сучасний стан туризму.
Робота викладена на 27 сторінках тексту. Вона містить вступ, три розділи, висновки та додатки.
1. Поняття про туристсько-рекреаційний потенціал
Дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах прискорили процес виявлення специфічного об'єкта наукового пізнання і формування на його основі предметної сутності нової географічної дисципліни – рекреаційної географії.
Рекреаційна географія – галузь географічної науки, яка вивчає закономірності формування, функціонування і поширення територіальних рекреаційних систем, що складаються з природних і культурних комплексів, інженерних споруд, які використовуються для рекреації, а також із обслуговуючого персоналу, органу управління та рекреантів.
Рекреаційна географія займається дослідженням територій рекреаційних систем, розробкою принципів організації рекреаційного господарства та основ рекреаційного природокористування.
Територіальна рекреаційна система – це географічна система, яка складається із взаємопов'язаних підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління і, нарешті, відпочиваючих (рекреантів), характеризується функціональною і територіальною цілісністю[9, c.5].
Рекреаційна географія виявляє закономірності: формування, динаміки, розвитку, різноманіття, поширення територіально-рекреаційних систем; їх морфологічної структури; територіальної диференціації та інтеграції; внутрішніх взаємозв'язків (структур), що обумовлюють цілісність ТРС; зв'язки між ТРС; взаємодії ТРС з іншими географічними системами; прогнозує: спонтанні (самовільні) і цілеспрямовані дії; розробляє: систему методів пізнання.
Рекреаційна географія широко використовує такі наукові методи, як історичний, порівняльний, картографічний, аналітично-статистичний, експедиційних досліджень, математичного моделювання. Соціальний характер предмета дослідження обумовлює застосування в рекреаційній географії способів і прийомів, які склалися в інших суспільних (балансовий, соціологічних досліджень і т.д.) і медико-біологічних науках.
До основних понять рекреаційної географії належать перш за все такі, як вільний час, відпочинок, рекреація і туризм.
Вільний час – необхідна умова розвитку рекреаційного процесу і є частиною неробочого (вільного від виробничої діяльності) часу.
Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервову і психічну, а в людей фізичної праці – і фізичну втому. Відпочинок в широкому розумінні слова – це будь-яка людська діяльність, не спрямована на задоволення повсякденних потреб.
Рекреація – це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які знаходяться поза їх постійним помешканням. Розрізняють рекреацію короткотермінову (з поверненням на ночівлю в постійне місце проживання) і тривалу[6, c.41].
Туризм – це система відносин і явищ, які є результатом використання людиною свого вільного часу і пов’язані з її переміщенням між місцем постійного проживання і місцем проведення дозвілля[1, c.74].
Необхідною умовою розвитку рекреації є наявність рекреаційного потенціалу, який може оцінюватися в різних масштабах: на рівні світу, країни, району і т.д.
Рекреаційний потенціал – сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території[6, c.46].
Важливою складовою частиною рекреаційного потенціалу є рекреаційні ресурси, під якими розуміють об'єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму. Розрізняють рекреаційні ресурси природні (природно-територіальні комплекси, їх компоненти і окремі властивості) і культурно-історичні (наприклад, пам'ятки історії, архітектури, археології, мистецтва, пам'ятки природи і інші).
Рекреаційна територія – територія, що використовується для оздоровлення людей, масового відпочинку, туризму і екскурсій. В залежності від призначення виділяють дві групи рекреаційних територій: для короткочасної (лісопарки, зелені зони, приміські зони, водні об'єкти і ін.) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні курорти і курортні райони, туристичні комплекси) рекреації[9, c.6].
Рекреаційний об'єкт – місце з обмеженою площею, яке використовується для відпочинку: озеро, лісова поляна, пам'ятка природи і т.д. Наявність достатньої кількості рекреаційних об'єктів визначає рекреаційну ємність території або акваторії[9, c.6].
Рекреаційна ємність – здатність території, призначеної для відпочинку, забезпечити деякій кількості відпочиваючих психофізіологічний комфорт і можливість спортивно-зміцнюючої діяльності без деградації природного середовища або антропокультурних комплексів (сільськогосподарських, історичних) і швидкого зношення спеціального обладнання[9, c.6].
Рекреаційне навантаження – ступінь безпосередньої дії людини на рослинний покрив. Рекреаційне навантаження відбувається в результаті масового відвідування населенням місць відпочинку і розвитку туризму. До основних рекреаційних впливів належать витоптування, ущільнення ґрунту і його забруднення, нищення фітомаси, її видалення. Рекреаційне навантаження виражається в кількості людей або людиноднів на одиницю площі або рекреаційний об'єкт за певний проміжок часу (звичайно день або рік).
За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність.
Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування. Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам.
Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м'яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський. Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт, греблю на каное, парусний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок. До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм, археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах.
Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов'язані з інформаційним "споживанням" культурних цінностей, т.б. оглядом культурно-історичних пам'яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об'єктами.
готельний рекреаційний інфраструктура марокко
Королівство Марокко. Назва міста походить від назви міста Марракеш, що в перекладі з берберської означає «прикрашений».
Країна на півночі Африки; межує на сході і південно-сході з Алжиром, півдні з Західною Сахарою, на півночі омивається Середземним морем, а західне узбережжя країни омивають води Атлантичного океану. З півдня до Марокко примикає територія Західної Сахари, в минулому іспанської провінції, яка в 1975 була розділена між Марокко і Мавританією, а в 1979 анексована Марокко. Площа 458730 км ².
2.1 Природні рекреаційні ресурси
Рельєф Марокко. У складі Атлаських гір виділяють три основні хребти: на півдні – Антиатлас (найвища точка 2360 м), який перетинає центральну частину країни; Високий Атлас з багатьма вершинами, що перевищують 3700 м (це найвищі гори Африки, розташовані на північ від гори Камерун); і на півночі – Середній Атлас, у північній частині якого знаходяться порослі лісом плато, а на висотах понад 1800 м розташовуються альпійські луки, використовувані як пасовища. Атлаські гори ділять територію Марокко на відносно добре забезпечену опадами атлантичну зону на північному заході і заході на пустельну сахарську – на сході і південному сході. Уздовж північного узбережжя країни на 200 км. простягається гірський хребет Риф з висотами менш як 1500 м, який є своєрідним бар'єром між узбережжям Середземного моря і центральними районами країни. Між Рифом і Середнім Атласом розташований гірський прохід Таза, що забезпечує доступ з північних районів Марокко до Алжиру. Рівна берегова лінія Атлантики вкрита здебільшого піщаними пляжами, розділеними скелястими відслоненнями. У районі Рифу берег обривистий, з вузькою смужкою пляжів.
Клімат країни. Марокко – субтропічна середземноморська країна. На відміну від Алжиру і Тунісу, вона має два морських «фасаду» – атлантичний і середземноморський. Країна найбільш відкрита для морських впливів, що робить чималий вплив на її клімат, викликає його «пом'якшення» – скорочує температурні контрасти, підвищує вологість. Вздовж узбережжя Атлантики проходить холодну Канарську течію, яка сприяє зниженню літніх температур повітря. Поняття «холодна течія», звичайно, умовне, тому що середні температури поверхневих горизонтів води в літній час зазвичай перевищують 20° C, а взимку становлять не менше 16-17° C. У літній час над всією територією країни стоїть спекотна суха погода. У зимовий час панує притока морського вологого і щодо холодного повітря, принесеного циклонами з заходу і північного заходу. Іноді взимку в Марокко вторгається і жарке морське тропічне повітря з півдня, що викликає великі контрасти погоди. Наприклад, в Касабланці абсолютний максимум температур взимку складає 36° C, а абсолютний мінімум – 3° C. З вторгненням теплого морського повітря взимку пов'язані часті тумани на побережжі. У міру просування з півночі на південь клімат поступово змінюється і кількість дощів – істотний елемент середземноморського клімату – з наближенням до Сахари помітно скорочується. Із заходу на схід також спостерігається помітне зниження опадів: якщо на заході Марокко клімат морський, то на сході яскраво виражений континентальний.
Страницы: 1, 2, 3, 4
