Для організації рекреаційного природокористування і різних видів рекреаційних занять важливо розрізняти поняття "природні умови" і "природні ресурси".

Під природними рекреаційними ресурсами розуміють природні територіальні комплекси, окремі компоненти природного середовища і їх речовинні складові, які мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри і служать або мають всі передумови для того, щоб служити матеріальною основою для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До таких ресурсів належать лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), природні комплекси, які мають лікувальні і оздоровлюючі властивості багатоцільового призначення (ліси, аквальні комплекси, лікувальні кліматичні місцевості). Рекреаційні умови можна визначити як компоненти і властивості природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності, але не є її матеріальною основою (естетичність, пейзажне різноманіття ландшафтів, кількість сонячних днів у році, тривалість залягання снігу в горах і т.д.).

Кількість видів природних ресурсів, у тому числі і рекреаційних, їх об'єм і можливості використання суспільством постійно змінюються і зростають. Рекреаційні ресурси - поняття історичне, протягом віків змінювалась роль окремих її видів. Ці ресурси надзвичайно різноманітні за складом і властивостями, що визначило різноманіття існуючих показників їх кількісної і якісної оцінки. У зв'язку з цим важливо провести класифікацію природних рекреаційних ресурсів.

У відповідності з принципами програмно-цільового планування рекреаційні ресурси слід розглядати як ресурсозабезпечувальне функціонування різних підгалузей рекреації і об'єктів, які в них входять, що обумовлює доцільність галузевої класифікації природних рекреаційних ресурсів. [6, 12]

Природні рекреаційні ресурси повинні використовуватись бережно й економно, повинні охоронятися і примножуватись. Для цього необхідно проводити їх облік, кількісну і якісну оцінку, визначити придатність і альтернативність їх використання в тій чи іншій галузі народного господарства. Облік стану природних ресурсів і визначення їх народногосподарського значення повинні базуватися на системі природно-ресурсних кадастрів. Вони містять сукупність відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку. Законодавством України передбачається ведення земельного, водного, лісового і надрового кадастрів.

Основна мета створення кадастру природних рекреаційних ресурсів - виявлення шляхів найефективнішого використання всіх природних передумов розвитку рекреаційного господарства в різних регіонах при умові збереження і примноження природно-ресурсного потенціалу рекреації. Для цього в кадастрі повинна міститися комплексна характеристика природних рекреаційних ресурсів, включаючи їх детальний облік і класифікацію, якісну і кількісну оцінку економічної ефективності освоєння, аналіз використання і його основні перспективи, а також найважливіші заходи з охорони сукупності рекреаційних ресурсів.

При складанні кадастру повинні бути дотримані загальні принципи його розробки: єдність, об'єктивність, безперервність, наочність. Єдність кадастру забезпечується єдністю методики його розробки, що застосовується. Для об'єктивності потрібна повна достовірність і обґрунтованість всіх кадастрових даних. Безперервність досягається за рахунок їх постійного оновлення, уточнення і доповнення; наочність - вибору найсуттєвіших показників, їх систематизації, графічного і картографічного оформлення матеріалів. Створення кадастрів повинно допомогти не тільки зберегти і правильно використовувати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і примножувати їх, резервувати для майбутнього.

В сучасних умовах особливо актуальним є створення кадастру рекреаційних ресурсів. Однак вирішення питання ускладнюється недостатньою вивченістю запасів деяких родовищ природних рекреаційних ресурсів, відсутністю єдиної системи обліку їх використання і оцінки.

Питання кількісної і якісної оцінки природних рекреаційних ресурсів дотепер недостатньо вивчені, що пов'язано з необхідністю врахування при проведенні оцінки багатьох факторів. Більше того, в залежності від рівня ієрархії досліджуваної сукупності рекреаційних ресурсів змінюються враховані фактори і цілі оцінки. Так, оцінка окремого рекреаційного ресурсу (родовища мінеральних вод, кліматолікувальної місцевості, поверхні водойми, морського пляжу і ін.) повинна включати не тільки його кількісні характеристики (дебіт води, площа рекреаційної території), але і ступінь сприятливості для відповідного виду рекреаційної діяльності.

В рекреаційній географії склались три основні типи оцінки природних рекреаційних ресурсів: медико-біологічний, психолого-естетичний і технологічний. Медико-біологічна оцінка відображає вплив природних факторів на організм людини. Провідну роль тут відіграє клімат. Розроблено ряд методик, які дозволяють оцінити комплекс кліматичних факторів з урахуванням їх впливу на стан організму людини. Сформульовані критерії оцінки і розроблені параметри оцінкових шкал градацій. Виходячи з температури повітря, загальної хмарності і швидкості вітру виділені два класи погоди - сприятлива і комфортна. Аналогічно визначається ступінь сприятливості погоди для зимових видів рекреаційної діяльності. Керуючись бальними шкалами розроблених таблиць і враховуючи кліматичні умови конкретного регіону, визначається імовірна кількість днів зі сприятливими класами погоди, що особливо важливо для вибору місць організації рекреаційних занять різної тривалості. [7, 6]

Потреба в красі є проявом естетичного начала в людині і визначає в деякій мірі її духовний світ. Тому при психолого-естетичній оцінці повинна розглядатись емоційна дія природного ландшафту або його компонентів на людину. Певний вплив мають і наявні на досліджуваній території пам'ятки архітектури.

При технологічному типі оцінюється придатність території для певного типу рекреаційних занять, а також можливість її інженерно-будівельного освоєння. В основу оцінки придатності територій для рекреаційних занять повинні бути покладені перш за все природні умови: наявність природних ресурсів рекреації, комфортність, а також психолого-естетичні фактори. Можливості інженерно-будівельного освоєння визначаються наявністю транспортних комунікацій і бази виробничої інфраструктури.

При рекреаційній оцінці береться до уваги тільки рекреаційна цінність природних комплексів різного призначення і не враховуються народногосподарські результати їх експлуатації, які служать базою економічного обґрунтування капітальних вкладень у відтворення, охорону і покращення використання рекреаційних ресурсів.

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини - суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Не дивлячись на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, у царині якої сформувалася потужний науковий напрям - географія рекреації і туризму.

Рекреаційна географія - частина блоку гуманітарних географічних дисциплін. Вона тісно пов'язана з іншими гуманітарними географічними дисциплінами, а також із природно-географічними й теоретико-методологічними географічними дисциплінами. Залежно від дослідницьких і практичних завдань, що коштують перед рекреаційною географією, формується такий альянс географічних дисциплін і підходів, що у найбільшій мері сприяє їхній коректній постановці й рішенню.

Географічна наука має досить складну структуру й нараховує до 20 дисциплін, що перебувають на різних стадіях розвиненості. Крім того, істотно розрізняється й співтовариство географів, що представляють різні дисципліни. Деякі з дисциплін досить нечисленні по складу, але, проте, існують. Самий загальний і розповсюджений поділ географічної науки складається у виділенні блоків природних і суспільних географічних дисциплін. Поєднує їх те, що обоє орієнтовані на дослідження просторових процесів і систем. У них чимало загального й у зв'язку з дослідженням географічної оболонки Землі в цілому.

Рекреаційна географія має реальний сенс тільки в сполученні з багатьма іншими науковими й прикладними дисциплінами, що вивчають різні аспекти рекреації. Таких дисциплін чимало, хоча часом вони носять характер не що стільки сформувався наукового напрямку, скільки проблемної області. Серед них можна виділити комплекс дисциплін і проблемних областей, що займаються вивченням міст. Вивчення рекреації міського населення - велика тема. Прикладом іншої дисципліни, пов'язаної з вивченням і практичною організацією рекреаційної діяльності, є районне планування.

У цілому, феномен рекреації становить інтерес для різних дисциплін. Рекреаційна географія має дуже тісні зв'язки й з негеографічними науками - соціологією, екологією, природокористуванням, політологією, туристською, економікою, психологією, медициною й ін.

Карта є давнім методом географічних досліджень. Часте складання карти - це ще й підсумок географічного дослідження. У різні періоди й у різних культурах накопичений гігантський досвід картографічних досліджень. Карта - один з найважливіших засобів пізнання й опису світу. Вони широко використовуються в таких науках як географія, геологія, економіка, історія й багатьох інших. Карти служать як для наукового й практичного відображення явищ і об'єктів глобального й регіонального масштабів, так і для чисто ілюстративних, а також навчальних цілей. Залежно від завдань, карта може бути як підсумком багаторічного дослідження й містити в собі кодування певної інформації, у тому числі й закономірностей, так і служити допоміжним засобом у дослідженні або навчальному вивченні матеріалу - усе визначається особливостями й завданнями дисципліни.

На карті може відображатися будь-яка поверхня. Як правило, говорячи про карти, мають на увазі зображення сухопутної поверхні Землі: на рівні масової свідомості це майже синоніми. Однак існують карти інших планет і поверхонь, наприклад карти океанічного дна планети Земля.

Під елементами карти розуміється саме картографічне зображення, математична основа карти, її легенда, допоміжне оснащення й додаткові дані. Основним елементом карти є картографічне зображення, що передає зміст карти, тобто сукупність відомостей про об'єкти, нанесених на карту, їхньому розміщенні, властивостях, взаємозв'язках і динаміку. Залежно від тематики карти, основне зображення може бути зовсім різним.

Карта завжди супроводжується легендою. Під цим терміном розуміється система використовуваних на карті умовних знаків і пояснень, що розкривають її зміст. Складання легенди - непросте завдання. Це високий рівень генералізації відбиваного матеріалу. При складанні легенди потрібно враховувати особливості сприйняття карт і багато чого іншого.

Основна відмінність карти від інших зображень простору складається у використанні математичної основи. Карта - це зменшене зображення реальності, і таке зменшення можливо лише при використанні строгої математичної основи. Математична основа карти знаходить вираження в сітці меридіанів і паралелей. У випадку топографічних карт - це прямокутна координатна мережа, масштаб і геодезична основа.

Карта є моделлю дійсності. Вона точно передає розміри площ і положення в просторі певних, важливих для рішення конкретного завдання об'єктів. Підсумком є теоретичне узагальнення реальності. Карта - не фотографія, що фіксує все без винятку об'єкти. Вона відбиває розподіл у просторі тільки окремих вибраних явищ і об'єктів, створюючи в такий спосіб основу для аналізу й розуміння реальності.

Рекреаційна географія має справу з дуже складним об'єктом, що характеризується масою різних параметрів. У цьому зв'язку часто найбільш ефективним є не стільки використання окремих карт, скільки атласів, що дають систематичне картографічне подання про територію і її освоєння. Атлас є збірником карт, виконаних по єдиній програмі. Характерно методична й технічна єдність виконання карт.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7