дослідження біологічної доступності препаратів і методів їх визначення;

розробка методів визначення лікарських речовин у біологічних рідинах;

вивчення фармакокінетики препаратів залежно від вмісту діючої речовини в крові та в інших біологічних рідинах.

Зазначені напрями не вичерпують увесь загал біофармацевтичних інтересів.

Термін і поняття "фармацевтичні чинники" поширюються на ті процеси, що впливають на терапевтичну активність лікарських речовин. їх поділяють на п'ять груп:

хімічна модифікація препарату (сіль, кислота, наявність ефірних зв'язків, комплексні сполуки);

фізико-хімічний стан лікарської речовини (форма кристалів, розмір частинок, наявність або відсутність заряду на їх поверхні та ін);

допоміжні речовини, їх природа, кількість;

вид лікарської форми і шлях уведення;

фармацевтична технологія.

Дослідження показали, що хімічна модифікація препарату значно впливає на кінетику його всмоктування і вивільнення з організму.

Фізико-хімічний стан лікарської речовини позначається на біологічній активності. Доведено, що характер розчинника, швидкість кристалізації, температура процесу, рівень тиску та інші перемінні чинники впливають як на геометричну форму кристалів, що утворюються, так і на їхній склад. Теоретично доведені і практикою підтверджені поліморфні перетворення для сульфаніламідів, стероїдів, барбітуратів і антибіотиків, що значно впливають на біологічну доступність лікарських речовин. Наприклад, 30-60% сульфаніламідів, 70% барбітуратів - поліморфні, третя частина всіх органічних сполук має не менше двох кристалічних форм: для хлорамфеніколу пальмітату встановлено чотири поліморфні форми - А, В, С і аморфна.

Численними дослідами доведено, що ступінь дисперсності лікарських речовин позначається на швидкості їх всмоктування. Установлено точні кількісні характеристики залежності між швидкістю і повнотою всмоктування. Так, таблетки грізеофульвіну з розміром частинок 5 мкм і менше у 2-3 рази ефективніші від звичайних із розміром частинок 100 мкм.

Значний вплив на активність ліків справляють допоміжні речовини, їх природа і кількість. Вони не тільки е матрицею для біологічно активних речовин, але й мають певні фізико-хімічні властивості. Допоміжні і діючі речовини взаємодіють між собою і впливають на систему лікарська речовина - організм. Наприклад, магнію стеарат і кислота стеаринова затримують швидкість розчинення кислоти саліцилової з таблеток, а натрію лаурилсульфат прискорює її. Багато допоміжних речовин розкладають кислоту ацетилсаліцилову з виділенням кислоти саліцилової, що виявляє сильну подразнювальну дію на слизову оболонку шлунка. Призначаючи препарат хворому, лікар у своїй повсякденній роботі має справу з лікарською формою, від якої залежить доза діючої речовини.

У результаті численних досліджень отримано дані, які вказують на залежність швидкості всмоктування інґредієнтів, що входять до складу ліків, їхньої концентрації в біоречовинах, характеру розподілу в тканинах і органах та біотрансформування, від виду лікарської форми і шляху її введення.

Досі існувала думка, що лікарська форма має формальний характер і повинна відповідати обумовленим технічним параметрам, масі, розміру, консистенції, виду поверхні тощо. Але цього не досить для визначення поняття "лікарська форма", бо не розкривається її внутрішній зміст. У процесі виробництва ліків відбуваються всілякі зміни, що призводять до появи терапевтичної нееквівалентності препаратів. Тому фармацевтична технологія обумовлює якість препарату і його терапевтичну ефективність. Так, при виробництві таблеток застосовують найрізноманітніші технологічні прийоми, допоміжні речовини та апарати, що можуть впливати на біологічну активність препарату.

Зі сказаного вище випливає, що при виробництві лікарських препаратів необхідно добирати фармацевтичні чинники з урахуванням всебічного впливу їх на біологічну активність діючих речовин.

5. Принципи класифікації лікарських форм

Лікарські форми як один із необхідних елементів лікування пройшли складний і тривалий шлях розвитку, при цьому одні зникали або видозмінювалися, інші - з'являлися. Раціонально підібрані фармакологами лікарські форми дозволяють максимально використовувати лікувальну дію препаратів при мінімальних побічних ефектах.

Існує кілька загальноприйнятих класифікацій лікарських форм, в основу яких покладено різні принципи: агрегатний стан речовин, шляхи введення, способи застосування та ін. Наприклад, беручи до уваги шляхи введення, розрізняють лікарські форми:

пероральні - розчини, суспензії, сиропи, емульсії, еліксири, настої, настойки, відвари, порошки, таблетки, драже, пілюлі, желе, гранули, капсули, мікрокапсули;

ін'єкційні - розчини, суспензії, емульсії, порошки і таблетки для розчинення, таблетки і капсули для імплантації;

інгаляційні - гази, пари, аерозолі;

сублінгвальні - порошки, драже, таблетки, капсули, роз- чини, таблетки для жування;

перкутанні - мазі, розчини, креми, пластири, лініменти, пасти, гелі, аерозолі звичайні, пінні та піноутворюючі;

ректальні - супозиторії, мазі, капсули, аерозолі, піни, розчини, суспензії, емульсії, мікроклізми;

вагінальні - супозиторії, кульки, таблетки, розчини, емульсії, суспензії;

очні - розчини, мазі, плівки, гелі.

У практичній діяльності дуже поширений поділ лікарських форм:

загальної дії (пероральні, сублінгвальні, ін'екційні та деякі види аерозолей, перкутанних і ректальних форм)

місцевоі дії (нашкірні, деякі види ректальних форм та аерозолей).

Однак віднесення лікарської форми до тієї або іншої групи тільки за класифікаційною ознакою не дає повної уяви про всі її особливості чи терапевтичні можливості.

Розвиток біофармацевтичних досліджень та прогрес у галузі фармацевтичної технології, особливо в другій половині XX століття, а також вимоги медицини до підвищення ефективності ліків уносять свої корективи в розподіл їх на класифікаційні групи. Найбільш прийнятна сучасна класифікація лікарських форм має враховувати три основні чинники: фізико-хімічні властивості, особливості методів виготовлення та біологічну функцію (призначення) лікарських форм.

Призначення лікарських форм має вирішальне значення, оскільки оптимальний вибір і відповідний шлях уведення ліків в організм хворого здебільшого визначають хімічну ефективність лікування. Тому з медичної, споживчої точки зору розподіл лікарських форм на групи залежно від шляху введення е найкращим.

Я.I. Хаджай запропонував класифікацію вітчизняних лікарських форм, що об'єднує шлях уведення і належність до класів лікарських форм. Класифікацію подано у вигляді двофакторної таблиці, в якій автор визначив п'ять шляхів уведення лікарських форм:

у шлунок (усередину);

ін'єкції, вливання, імплантації;

інгаляції;

уведення в порожнини тіла, що сполучаються із зовнішнім середовищем (порожнини рота, носа, вуха, прямої кишки, уретри та піхви);

5) нанесення на шкіру та слизову оболонку, у тому числі в око.

У цій таблиці також зазначено шість класів лікарських форм:

порошки та збори;

таблетки, драже, гранули;

капсули;

рідини;

системи з пластичним або твердим дисперсійним середовищем;

макромолекулярні терапевтичні системи.

Таблиця

Класифікація лікарських форм

Ця класифікація внаслідок застосування двох ознак дає лікарській формі повнішу характеристику, однак вона не позбавлена вад, тому що недостатньо враховує останні досягнення фармації, зокрема створення систем доставки ліків.

Раціональність підходу до класифікації лікарських форм за шляхом уведення і терапевтичним призначенням підтверджується появою нових лікарських форм, що за традиційними принципами важко віднести до будь-якої із запропонованих груп.

6. Перспективи розвитку фармацевтичної технології

Перспективи розвитку фармацевтичної технології тісно пов'язані із науково-технічним прогресом. На підставі новітніх наукових відкриттів створюються принципово нові, більш досконалі технологічні процеси, що різко підвищують продуктивність праці та поліпшують якість готової продукції. Технології впливають на майбутні економічні показники виробництва, вимагають розробки малоопераційних, ресурсозберігаючих і безвідхідних процесів, їх автоматизації, максимальної механізації та комп'ютеризації.

Для прогнозування й оптимізації технологічних процесів успішно застосовується математичне планування експерименту, що надійно увійшло в технологічну науку та практику. Цей метод дозволяє одержувати математичні моделі, що пов'язують параметр оптимізації з чинниками впливу на нього і дае можливість заздалегідь виявляти оптимальні технологічні режими.

Отже, технологія одержала сучасні методи моделювання оптимальних кінцевих результатів із найменшими витратами, що е прикладом того, як наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу.

Завдяки зростанню ролі та можливостей нових технологій скорочуються терміни від виникнення ідей, перших результатів наукових досліджень до їх реалізації у промисловому виробництві.

Розвиток фармацевтичної технології визначається вимогами сучасної фармакотерапії, що передбачає створення таких лікарських препаратів, які були б максимально ефективними з лікувальної точки зору при мінімальному вмісті лікарської субстанції і відсутності побічної дії. В основу вирішення цього завдання покладено принципи біофармації, що ґрунтуються на оптимальному доборі складу і виду лікарської форми та використанні оптимальних технологічних процесів. Цим пояснюється значне поширення і поглиблення біофармацевтичних досліджень у багатьох країнах.

Однак вивчення біофармацевтичних аспектів одержання і призначення лікарських препаратів, визначення "шляху" лікарських засобів в організмі - це лише перший крок сформульованого завдання. Подальші зусилля мають бути спрямовані на реалізацію отриманих результатів у процесі виробництва й застосування лікарських препаратів з метою ліквідації певних вад - короткого терміну дії; нерівномірного надходження лікарських речовин у патологічний осередок; відсутності вибіркової дії; недостатньої стабільності тощо.

До першорядних проблем фармацевтичної технології варто віднести підвищення розчинності важкорозчинних речовин у воді та ліпідах; збільшення стабільності гомогенних і гетерогенних лікарських систем; продовження часу дії лікарських препаратів; створення ліків спрямованої дії із заданими фармакокінетичними властивостями.

Доречно відзначити й необхідність вивчення і використання у фармацевтичній технології останніх досягнень колоїдної хімії та хімічної технології: нові способи диспергування, успіхи фізико-хімічної механіки, колоїдної хімії та хімії полімерів, застосування нестехіометричних сполук, мікрокапсулювання, нові способи сушіння, екстракції та багато іншого.

Цілком очевидно, що вирішення цих та інших завдань, які стоять перед фармацевтичною технологією, вимагає розробки нових способів виробництва та аналізу ефективності лікарських препаратів, використання нових критеріїв її оцінки, а також вивчення можливостей запровадження отриманих результатів у практичну фармацію та медицину.

Список використаної літератури

1.     Ажгихин И.С. Технология лекарств. Москва: “Медицина" - 1980, 440 с.

2.     Государственная фармакопея СССР, Х издание - под. ред. Машковского М.Д. Москва: “Медицина" - 1968, 1078 с.

3.     Дмитриєвський Д.І. Промислова технологія ліків. Вінниця: “Нова книга" - 2008, 277 с.

4.     Державна фармакопея України, перше видання - під. ред. Георгієвського В.П. Харків: “РІРЕГ” - 2001, 531 с.

5.     Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 1. - під. ред. Георгієвського В.П. Харків: “РІРЕГ” - 2004, 492 с.

6.     Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 2. - під. ред. Гризодуба О.І. Харків: “РІРЕГ” - 2008, 617 с.

7.     Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм т.1,2. Москва: “Медицина" - 1991, 1038 с.

8.     Краснюк И.И. Технология лекарственных форм. Москва: “Академия" - 2004, 455 с.

9.     Милованова Л.Н. Технология изготовления лекарственных форм. Ростов-на-Дону: “Феникс" - 2002, 447 с.

10.           Муравьев И.А. Технология лекарств т.1,2. Москва: “Медицина" - 1980, 704 с.

11.           Синев Д.Н., Гуревич И.Я. Технология и анализ лекарств. Ленинград: “Медицина" - 1989, 367 с.

12.           Тихонов А.И. Биофармация. Харків: “НФАУ" - 2003, 238 с.

13.           Чуешов В.И. Промышленная технология лекарств, т. 1,2. Харьков: “НФАУ" - 2002, 1272 с.

14.           Чуєшов В.І. Технологія ліків. Харків: “Золоті сторінки” - 2003, 719 с.

Страницы: 1, 2