Другий етап - поглиблене розучування. Деталізується розуміння закономірностей рухової дії, удосконалюється його координаційна структура за елементами руху, динамічним і кінематичним характеристикам, удосконалюється ритмічна структура, забезпечується їхня відповідність індивідуальним особливостям спортсменів.
Третій етап - закріплення й подальше вдосконалювання. Навичка стабілізується, удосконалюється доцільна варіативність дій стосовно до індивідуальних особливостей спортсмена, різним умовам, у тому числі й при максимальних проявах рухових якостей.
Перший етап у цьому випадку відповідає першим двом стадіям, другий -третій стадії й третій - четвертій і п'ятій стадіям становлення й удосконалювання технічної майстерності.
Важливим методичним положенням, що сприяє формуванню досконалої, стабільної й варіативної технічної майстерності спортсменів, що дозволяє ефективно діяти в екстремальних змагальних ситуаціях, є використання в тренувальному процесі методів ускладнення умов виконання прийомів, діяльності при різних станах організму, що утрудняють виконання дій.
Способами ускладнення умов виконання прийомів і дій є:
- ускладнення й розширення варіантів вихідних проміжних і кінцевих положень, підготовчих дій;
- обмеження або розширення просторових границь виконання прийомів і дій;
- обмеження тимчасових відрізків дій;
- ускладнення умов орієнтування в просторі й часі;
- виконання прийомів і дій у незвичних умовах (покрив площадки, форма, маса й деталі спортивного снаряда, час, кліматичні умови й ін.);
- різні варіанти опору умовного супротивника;
- неадекватні реагування партнерів і ін.
До способів, що ускладнюють виконання дій при різних станах організму, відносяться виконання дій на тлі значного фізичного стомлення; підвищеної емоційної напруги; відволікання, розподіленої уваги; ускладнення діяльності окремих аналізаторів і ін.
Звичайно, удосконалювання техніки в умовах значного стомлення може стати причиною розладу рухів, закріплення помилок. Однак негативні наслідки спостерігаються лише в тому випадку, якщо робота пущена на самоплив. Коли ж робота над технікою здійснюється методично правильно, із широким використанням різноманітних засобів і прийомів, що перебувають у строгій відповідності з поставленими завданнями й функціональними можливостями спортсменів, то в них формується раціональна стабільна техніка із широким спектром компенсаторних коливань в основних характеристиках структури руху.
У процесі навчання й удосконалювання техніки постійно виникають помилки. Їхнє своєчасне виявлення й з'ясування причин виникнення значною мірою обумовлюють ефективність процесу технічного вдосконалювання. Однак поряд із установленням характеру помилок і утруднень необхідно визначати ефективні методичні прийоми й засоби їхнього усунення й подолання.
Навчання й удосконалювання техніки спортивних вправ повинне бути тісно пов'язане із змагальними особливостями конкретного виду спорту, ведучими характеристиками, що визначають досягнення високого спортивного результату.
У цілісному руховому акті всі характеристики (динамічні, кінематичні й ритмічні) взаємозалежні. Однак при навчанні й удосконалюванні в кожному конкретному випадку варто акцентувати увагу на вдосконалюванні ведучих для даної дії рухових характеристиках техніки спортивної вправи. Тому при оволодінні спортивною технікою, її індивідуалізації й удосконалюванні необхідно виходити не тільки з біомеханічної доцільності прийомів, але також обов'язково враховувати і їх майбутні тактичні особливості, можливості застосування в доцільних й результативних змагальних діях.
Опановуючи технікою, спортсмен повинен особливо вдосконалювати гостроту м'язового почуття, зорових і рухових сприйняттів, почуття рівноваги й специфічні якості, зв'язані зі спеціалізованою змагальною діяльністю.
Спеціалізоване тренування аналізаторів, яким належить провідна роль у змагальній діяльності конкретного виду спорту, у процесі спортивно-технічного вдосконалювання приводять до розвитку специфічних якостей (почуття снаряда, води, снігу, часу, бою й т.д.), що визначають досягнення високого спортивного результату. Без цього будь-яка біомеханічна доцільна техніка рухів перетворюється у формальні рухові акти й не приводить до високих і стабільних спортивних результатів.
Однією з найважливіших методичних умов удосконалювання раціональної техніки є взаємозв'язок і взаємозалежність структури рухів і рівня розвитку фізичних якостей. Відповідність кожного рівня розвитку фізичної підготовленості спортсмена рівню володіння спортивною технікою, її структурі й ступеня досконалості її характеристик - найважливіше положення методики технічної підготовки в спорті Розвиток фізичної підготовленості вимагає переходу на новий рівень технічної майстерності й навпаки - більше досконала технічна майстерність спортсмена вимагає нового рівня його фізичної підготовленості.
Етап початкового відбору прийнято називати етапом визначення придатності до спортивного удосконалювання. Цей етап умовно можна підрозділити на два підетапи, перший з яких присвячений відбору обдарованих дітей для надходження в ДЮСШ, а другий пов'язаний з оцінкою перспективності дитячих команд при комплектуванні, і їхній участі в змаганнях.
На першому підетапі початкового відбору визначається придатність дітей до занять волейболом. Другий підетап відбору покликаний розкрити більш приватні специфічні задачі, зв'язані, з одного боку, з визначенням перспективності юних волейболістів і розподілом їх по групах підготовки, а з іншого боку — з комплектуванням команд різного рангу (збірна групи, ДЮСШ, району, міста, республіки), а також з визначенням ігрового амплуа (основний і допоміжний нападаючі гравці).
Під технікою рухів у волейболі варто розуміти систему послідовних рухів, спрямованих на раціональну організацію взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил, що діють на тіло спортсмена, з метою найбільш ефективного використання їх для досягнення найбільш високих спортивних результатів. У волейболі досить важливим моментом початкового етапу підготовки є вибір спрямованого розвитку тактики даного виду спорту, зміна правил змагань, спортивного інвентарю й т.д. помітно впливають на зміст технічної підготовленості спортсменів.
1. Ананьев Б. Г. О взаимосвязи и развитии способностей и характера. — М.: АПН РСФСР, 1956.
2. Бриль М. С. Отбор в спортивных играх. — М.: ФиС, 1980.
3. Булгакова Н. Ж. Отбор и подготовка юных пловцов. — М.: ФиС, 1978.
4. Бахрах И. И., Дорохов Р. Н. Прогнозирование морфологических показателен у детей и подростков. — В сб.: Возраст и становление спортивного мастерства, Смоленск, 1974.
5. Боген М. М. Спортивная техника как предмет обучения.— Теория и практика физической культуры, 1981, № 7
6. Белинович В. В. Обучение в физическом воспитании.—М.: ФиС, 1958.
7. Бернштейн Н. А. Физиология движений.— В кн. Физиология труда. М., 1934.Вайцеховский С. М. Книга тренера. — М.: ФиС, 1971.
8. Волков В. М. Тренеру о подростке. — М.: ФнС, 1973.
9. Волков В. М. Актуальные вопросы биологии спортивного отбора.—ТиП, 1974, № 3.
10. Волков В. М. Биологические аспекты отбора и управления в юношеском спорте. — В сб.: Возраст и становление спортивного мастерства. Смоленск, 1974.
11. Волков В. М., Ромашов А. В., Николаев Н. Н. Спортивные способности детей. Смоленск, 1981.
12. Волков В. М. Спортивный отбор (медико-биологический очерк). Смоленск, 1979.
13. Воробьев А. Н. Тяжелоатлетический спорт. Очерки по физиологии и спортивной тренировке. — М.: ФиС, 1977.
14. Воронов П. М. Экспериментальное исследование влияния морфологической структуры тела на параметры рабочей деятельности спортсменов для ориентации в академическую греблю. Канд. дисс. Тарту, 1975.
15. Годик М. А., Шанина Т. А., Шатикова Г. Ф. О методике тестирования физического состояния детей. — ТиП, 1973, № 8.
16. Гужаловский А. А. Этапность развития физических (двигательных) качеств и проблема оптимизации физической подготовки детей школьного возраста. Докт. дисс. М., 1980.
17. Гуминскнй А. А. Возрастное развитие систем кислородного обеспечения организма и их совершенствование в процессе занятий спортом. Докт. дисс. М., 1973.
18. Дорохов Р. Н. Место и роль оценки физического развития и соматотипировання при отборе и ориентации детей и подростков в спорте. — В сб.: Медицинские аспекты подросткового возраста. Смоленск, 1979.
19. Донской Д. Д. Спортивная техника.— М: ФиС, 1962 83.
20. Занков Л. В. Наглядность и активизация учащихся в обучении.— М.: Учпедгиз, 1960.
21. Коробов А. В. Общие указания по обучению. — В кн.: Школа легкой атлетики. М, 1962.
22. Крестовников. А. Н. Очерки по физиологии физических упражнений. — М.: ФиС, 1951.
23. Мазниченко В. Д. Двигательные навыки в гимнастике.— М.: ФиС, 1959.
24. Мазниченко В. Д. Обучение движениям (двигательным действиям).— В кн.: Теория и методика физ. воспитания, т. 1. М., 1976.
25. Мазниченко В. Д. Двигательные навыки в спорте (Метод разработки для студентов спорт, фак.). — Малаховка, МОГИФК, 1981.
26. Матвеев Л. П. Основы спортивной тренировки. — М.: ФиС, 1977.
27. Платонов В.Н. Теория и методика спортивной тренировки. - К.: Вища шк., 1984. – 352 с.
28. Платонов В.Н. Теория спорта. – К., 1981.
29. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. – К.: Ол. литература, 1997.
30. Сергиенко Л.П. Основы спортивной генетики. – К.: «Цимневская», 2004. – 637 с.
31. Дж.Х. Уилмор, Д.Л. Костилл. Физиология спорта и двигательной активности. - К.: Ол. литература, 1997.
32. Шварц В.Б., Хрущев С.В. Медико-биологические аспекты спортивной ориентации и отбора. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 151 с.
33. Штарк Г.Изучение и совершенствование спортивной техники. // Учение о тренировке. – М.: Физкультура и спорт, 1971 . –С. – 216 – 233.
Страницы: 1, 2, 3, 4
