Широку популярність мають різноманітні рекреаційні тренінги, на яких розглядається методологія створення нестандартних заходів проводження часу, враховуючи вікові і фізіологічні особливості дітей, їх особисті інтереси та переваги. Психологічно доведено, що дитина набагато швидше і продуктивніше засвоює інформацію, яка подається Ії у ігровій формі. Вищенаведені тренінги дозволяють перетворити будь-яку ситуацію на цікаву і навчально-пізнавальну гру, яка принесе найбільшу користь дитині. Дані тренінги користуються широкою популярністю серед батьків, вчителів, вихователів, а також людей, які працюють з дітьми.
Широко поширені мовні табори у інших країнах, що включають до свого складу проживання на території приймаючої країни, мовні курси, а також систему різних ігор з елементами національної культури. Ця система дозволяє дитині у легкій цікавій формі вивчити іноземну мову, а також культуру і традиції іншої країни, знаходячись, зокрема саме у цьому соціокультурному середовищі, а також відпочити і завести нових друзів і знайомих, що стане хорошим продовженням самонавчання і використання набутих знань.
На жаль, для нашої держави усі вищенаведені варіанти є лише прикладом для наслідування, адже наша держава просто таки психологічно не готова до таких нововведень. Зокрема у нашій державі найбільшого поширення набули літні оздоровчі та профілактичні табори, санаторії, центри відпочинку, які користуються найбільшою популярністю. Перехід на нові форми рекреаційних послуг здійснюється доволі повільно, що можна пояснити відсутністю законодавчої бази, достатнього фінансування, спонсорів і інвестування, а також молодим віком рекреаційної науки, зокрема і в Україні.
Отже, закордонний досвід є яскравим прикладом того, як можна здійснити організацію рекреаційних послуг для дітей в Україні.
Таким чином, аналіз сучасного стану рекреаційної галузі дає можливість зробити наступні висновки:
- сучасний розвиток дитячої рекреації знаходиться на початковому етапі, що можна пояснити недостатньою нормативно-правовою базою. Але держава докладає зусиль для вирішення даної проблеми, тому варто дослідити державні програми щодо організації дитячого відпочинку.
- правова діяльність у сфері дитячої рекреації здійснюється на основі діяльності Конституції України ( 254к/96-ВР ), Сімейного кодексу України ( 2947-14), законів України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ),"Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.
- закордонний досвід є яскравим прикладом того, як можна здійснити організацію рекреаційних послуг для дітей в Україні.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПОСЛУГ ДЛЯ ДИТЯЧОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РИНКУ
3.1 Напрямки вдосконалення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих
Проаналізувавши дану ситуацію, я дійшла висновку, що необхідно повністю змінити підхід до здійснення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих. За основу можна взяти існуючий зарубіжний досвід і виділити наступні напрямки вдосконалення рекреаційних послуг:
- прийняття нормативно-законодавчої бази, яка б регулювала діяльність рекреаційної сфери та її структурних елементів, які можна було би розглядати також з рекреаційної точки зору;
- врахування вікових та психофізіологічних особливостей дітей, створення рекреаційних програм на основі врахування цих самих особливостей. Впровадження рекреаційних послуг на основі ігрових елементів, що максимально підвищують рівень рекреаційного ефекту;
- переорієнтування існуючих закладів відпочинку на сучасні потреби дітей;
- перепрофілювання закладів оздоровлення і відпочинку, закриття не рентабельних і відкриття конкурентоспроможних, повною мірою задовольняючих потреби сучасних дітей;
- поєднання і взаємодія усіх структурних елементів рекреаційних послуг для досягнення максимального рекреаційного ефекту.
Я вважаю, що впровадження цих методів дозволить сягнути рекреаційним послугам України на якісно новий рівень, який зможе задовольняти потреби сучасного дитячого населення і приносити відчутну користь.
3.2 Інноваційні послуги дитячої рекреації
Крім, існуючих пропозицій, я вважаю, необхідно удосконалити систему рекреації стосовно дітей-інвалідів. Адже, вони, як ніхто інший відчувають нестачу турботи про них з боку держави і суспільства і зважаючи на їх особливості, потребують рекреації, мабуть, найбільше чим будь-хто інший.
Дитяча інвалідність – одна з найважливіших і найгостріших медико-соціальних проблем нашого суспільства. Адже, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я понад 100 млн. з усього населення Земної кулі складають діти-інваліди у віці до 16 років (2-3% від загальної чисельності дитячої популяції). Як самостійна проблема дитяча інвалідність почала формуватися лише останніми роками. З 1992 року показники інвалідності по окремих захворюваннях враховуються і розробляються окремо для дитячого і дорослого населення. З того часу розповсюдилися терміни «діти-інваліди» і «дитяча інвалідність», що ознаменувало початок нового державного підходу до розуміння проблем дитячої інвалідності, яка принципово відрізняється від інвалідизації дорослого населення. Інвалідність у дітей — це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту і розвитку дитини, здібності до самообслуговування, пересування, орієнтації і контролю над своєю поведінкою, навчання, спілкування і трудовій діяльності в майбутньому.
Крім того, необхідно відзначити, що за кордоном термін «інвалід» не вживається. За термінологією ВОЗ — це «дезабільні особи», тобто індивіди, які мають те або інше обмеження життєвих функцій, а інваліди — це лише частина дезабільних осіб з найбільш вираженими обмеженнями. В Україні широкого розповсюдження набув термін – «дитина з особливими потребами».
Згідно Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»,-«реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство». Всі новітні медико-соціальні дослідження проблем дитячої інвалідності визначають необхідність комплексної реабілітації дітей-інвалідів, яка відображає взаємодію різних її напрямів з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей. Комплексна реабілітація передбачає взаємозв’язок, взаємодоповнення, одночасність, безперервність заходів медичної, психолого-педагогічної, професійної, соціальної реабілітації. Також, обов’язковими принципами реабілітації дітей є: ранній початок та активна участь сім'ї.
Санаторно-курортна реабілітація є одним з етапів медичної реабілітації дитини-інваліда. На даному етапі використовується переважно вплив природних чинників (климато- і аеро терапія), вплив водних джерел, рух, дієтотерапія, фітотерапія і ін. Згідно Закону України №2961-ІV від 06.10.2005р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні», стаття 12, санаторно-курортні установи є структурною одиницею в системі реабілітації інвалідів. Україна має надзвичайно потужний рекреаційний потенціал. Велика кількість джерел мінеральних вод, грязьових лиманів і озер, клімат узбережжя Чорного і Азовського морів, середньої смуги України, Карпат створюють сприятливі умови для розвитку санаторно-курортних закладів. За існуючою класифікацією, в залежності від провідних лікувальних факторів, курорти поділяються на три групи: бальнеологічні, грязьові, кліматичні.
Особлива курортологічна цінність природних лікувальних ресурсів України в тому, що окрім всіх вищезгаданих груп курортів, на її території існують різноманітне поєднання окремих типів: клімато-бальнеологічні, клімато-грязьові, клімато-бальнео-грязьові, що значно підвищує ефективність лікування на даних курортах.
За загальною класифікацією дитячі курортно-оздоровчі заклади поділяються на: дитячі оздоровчі табори (бази відпочинку), дитячі санаторії, санаторії для батьків з дітьми. В свою чергу, спеціалізовані дитячі санаторії, згідно проекту наказу МОЗ України «Про організацію санаторно-курортного лікування дітей» від 30.01.2008, мають наступні профілі: захворювання системи кровообігу; захворювання опорно-рухового апарату та сполучної тканини; неспецифічні захворювання органів дихання; захворювання органів шлунково-кишкового тракту; захворювання нирок та сечовивідних шляхів; захворювання ендокринної системи та порушень обміну речовин; захворювання шкіри; захворювання нервової системи та порушення психіки; захворювання органів зору; дитяча гінекологія, а також санаторії туберкульозного профілю. (До цього часу перелік медичних профілів санаторіїв визначався Наказом МОЗ України № 202 від 29.12.92 «Про організацію санаторно-курортного лікування дітей», додаток 1, що втратив чинність на підставі Наказу МОЗ № 177 від 20.04.2005). Взагалі, перелік класифікаційних ознак дитячих санаторіїв дуже широкий: за профілем, місткістю, віковим складом, тощо. Мережа дитячих оздоровчих закладів України досить розгалужена. За даними Держкомстату України, в 2007р. санаторно-курортне лікування дітей забезпечували 171 дитячий санаторій та 50 санаторіїв для дітей, хворих на туберкульоз, в яких налічувалося 33421 та 7509 місць відповідно у місяць максимального розгортання. Розташування дитячих санаторіїв не рівномірне. Найбільша кількість санаторіїв нетуберкульозного профілю знаходиться в АР Крим (31 одиниця), Київській обл.(14), Дніпропетровській (12) та Донецькій областях (11). Функціонально курортно-оздоровчі заклади для дітей представлені у вигляді окремих груп приміщень, по-різному зв’язаних між собою. В загальному випадку це наступні групи приміщень: приймальні, спальні, учбові, медичні, харчування, культурно-масові, адміністративно-побутові.
Стандартна схема дитячого санаторію виглядає так:
Як ми бачимо, санаторій донедавна розглядався в основному як лікувальний заклад. Умови сьогодення вимагають від санаторно-курортних установ більш розширених функцій, а саме - функцій санаторно-реабілітаційного центру, який би забезпечував дитину-інваліда окрім медичної реабілітації, іншими видами реабілітації: фізкультурно-спортивною, соціальною, психолого-педагогічною, професійно-освітньою.
Таким чином, сучасний дитячий санаторій представляє собою особливий тип лікувально-реабілітаційного закладу зі складними різноманітними функціями. Все це, звичайно, суттєво змінює стандартну функціональну організацію дитячого санаторію. Все вищенаведене визначає актуальність наукових досліджень в області архітектурно-планувальної і об’ємно-просторової організації санаторно-реабілітаційних комплексів для дітей-інвалідів з метою покращення проектних рішень та систематизації і прогнозування розміщення комплексів в структурі існуючих санаторно-курортних та рекреаційних систем. Крім того, необхідною умовою стає надання санаторно-курортним установам функцій реабілітаційних центрів що в повній мірі відповідає умові нерозривності і спадковості в проведенні реабілітаційних заходів.
ВИСНОВКИ
У проведеному дослідженні були розглянуті і теоретично обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення дитячої рекреації в Україні. Отримані результати повністю відповідають поставленій меті, що дозволяє зробити наступні висновки:
- Дитяча рекреація є однією з найбільш важливих галузей відновлення сил
людини, адже безпосередньо відповідає за виховання здорового
майбутнього покоління.
- Так як даний вид направлений на оздоровлення і виховання дітей, необхідно враховувати їх вікові психофізіологічні особливості, які обумовлюють специфіку даної галузі. Врахування цих особливостей дозволяє досягнути максимального рекреаційного рівня.
- Дитяча рекреація в першу чергу здійснюється завдяки взаємодії її структурних елементів, які дозволяють повноцінно різносторонньо розвиватися дітям, а також розкрити їх можливості і нові потенціали.
- Сучасний стан дитячої рекреації переживає не найкращі часи і знаходиться більшою мірою на стадії розвитку, незважаючи на те, що цього року значно збільшилося фінансування цієї галузі, є значним зрушенням, що може свідчити про позитивну динаміку розвитку цієї галузі.
- Державна політика в галузі дитячої рекреації здійснюється на основі таких нормативно-правових актів, як Конституція України, Сімейний кодекс України, закон «Про охорону дитинства», «Про позашкільну освіту» та на основі інших документів.
- Порівнюючи зарубіжний і вітчизняний досвід можна сказати, що розвиток дитячої рекреації в Україні знаходиться у стадії розвитку і має багато перспектив, які можна перейняти у західних країн, що є більш «освіченими» у плані організації дитячої рекреації, що підтверджується різноманітними різноплановими заходами.
- На основі даного дослідження можна виділити основні напрямки удосконалення рекреаційних послуг і розробити нові. Новим напрямком можна вважати створення санаторно-курортного комплексу для дітей-інвалідів, як для найбільш соціально незахищеної ланки суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України
2. Закон України «Про туризм»
3. Закон України «Про охорону дитинства»
4. Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей»
5. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.
6. Як виростити дитину здоровою / Т. Бойченко, Н. Колотій, А. Царенко, Ю. Жеребецький. – К.: Прем’єр-Медіа, 2001 р. – 204 с.
7. Н. П. Волкова «Педагогіка». Посібник, Київ. - Видавничий центр «Академія», 2001 г.
8. В.Й.Бочелюк «Дозвіллєзнавство»
9. О.В. Колотуха. Культура народов Причерноморья. - 2002. - №36. - С.283-288.
Дитячо-юнацький туризм в Україні як специфічна територіальна рекреаційна система
10.Колотуха О.В. Рекреаційно-спортивні заняття, їх особливості та класифікація // Ма-тер. Міжн. наук.-практ. конф. "Проблеми розвитку спортивно-оздоровчого туризму і краєзнавс-тва в закладах освіти" (18-19. 04.2002 р., м. Переяслав-Хмельницький). - К.: Обрії, 2002. - С. 145-148.
11. Колотуха О.В. Регіональні рекреаційні дослідження проблем літнього відпочинку учнівської молоді // Географічна освіта і наука в Україні. Тези доповідей ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 26-27.03.2003 р.) - К.: Обрії, 2003. - С. 350-352.
Страницы: 1, 2, 3, 4
