Гідрологічні ресурси
На порівняно невеликій, вузькій і гористій території Італії немає простору для довгих і повноводних річок. Італійські річки переважно короткі, це скоріше гірські потоки, що стікають прямо в море або утворюють порівняно невеликі річкові системи. Тільки в північній Італії є розвинена мережа річок, які круглий рік харчуються льодовиковими талими водами і рясними опадами. Вісь північно-італійської річкової мережі найбільша і повноводна ріка Італії - По довжиною 670 км при ширині від 100 до 800 і більше метрів. Площа її басейну займає близько 1 / 4 території країни. Починаючись на заході, в Альпах, вона тече на схід через всю Паданску рівнину і впадає в Адріатичне море. Місцями, в низинах русло западає вище навколишньої рівнини. Це зумовило спордження численних дамб для захисту від повеней, які тут не рідкість. По з притоками і каналами утворює велику судноплавну систему. Ліві притоки По стікають з Альп, а праві - з Апеннін. Ліві притоки харчуються переважно талими льодовиковими водами влітку. Апеннінські притоки По - невеликі бурхливі гірські річки найбільш повноводні навесні, коли тане сніг і йдуть рясні дощі, і дощовою восени.
Інші річки материкової частини Італії, що не входять в систему По, найбільш повноводні в червні, в результаті танення зимового снігу і випадання літніх дощів.
Найбільша річка Апеннінського півострова - Тибр, довжина якої сягає 405 км, а ширина всього 150 м. Від Риму до гирла Тибр.
Через систему озер, приток та каналів Тибр пов'язаний з іншого значною річкою півострова - Арно. І Тибр, і Арно сумно звісні своїми руйнівними повенями. Величезні збитки господарству і пам'ятникам культури заподіяла, наприклад, повінь у Флоренції в 1966р.
Великі ріки Апеннінського півострова середземноморського типу, тобто вони повноводні восени і зимою і міліють влітку. Численні дрібні річки влітку зовсім пересихають, а восени і взимку перетворюються на бурхливі потоки.
Італійські річки давно використовуються людиною для виробництва електроенергії, постачання водою населених пунктів і промислових підприємств, а також у невеликих розмірах - для судноплавства. Більше 60% загальних запасів гідроенергоресурси Італії зосереджено в Альпах. Практично всі ці ресурси вже використовуються наявними ГЕС.
Термальні курорти є невід'ємною частиною водних ресурсів. Термальні ресурси в області Венето - Абано Терме і Монтегротто Терме, що утворюють єдиний комплекс, відомі своїми теплими джерелами, що містять хлористий натрій, бром і йод і виходять на поверхню з температурою 87 градусів. Це сучасні курорти складаються із сотні готелів, кожен з яких має свій термальний байок, сад або парк, де можна чудово відпочити і одночасно провести оздоровчі процедури. Абано і Монтегротто прекрасно розташовані по відношенню до історичних центрів Італії, недалеко й до озера Гарда. Монтекатіні Терме, невеликий тосканський курортне містечко з численними термальними джерелами, знаходиться на півдорозі між Флоренцією і Пізою. Лікарні тут мають свій естетичний центр, де застосовуються нові методи в області догляду за обличчям, шкірою і тілом. У Монтесатіні затишні добротні готелі з парками, басейнами, центрами краси, безліччю развліченій і різноманітною екскурсійною програмою. Кьянчано Терме розташований в регіоні Тоскана всього в півтора годинах їзди від Риму. Цей курорт прославився завдяки своїм мінеральним джерелам, що володіє цілющою силою. М'який клімат і свіже повітря також сприяє релаксації і оздоровлення організму. Кьянчано Терме володіє мережею сучасних готелів, які пропонують своїм гостям курортне лікування в поєднанні з відпочинком.
Велика частина озер Італії перебуває в передгір'ях і гірських районах Альп і на Адріатичному узбережжі. Це великі, площею до 370 кв. км, водойми льодовикового походження з глибинами понад 400 м. Озерні улоговини мають м'який і здоровий клімат. Береги Альпійських озер славляться курортами світового значення.
Адріатичне узбережжя Італії - всесвітньо відоме курортне місце, яке славиться своїм м'яким кліматом, мальовничими пейзажами, чудовими піщаними пляжами і розвиненою інфраструктурою.
Озера поблизу Адріатичного узбережжя - це перегороджені піщаними косами колишні лагуни. Вони мілкі, вода в них солона.
Озера центральній Італії - Болсена, Віко, Альбано, Неми, Брачано утворилися в результаті заповнення водою кратерів деяких вимерлих вулканів.
Ще більш різноманітна рослинність Італії. Однак густа заселеність, багатовікова людська діяльність призвели до того, що в країні всюди, за винятком високогір'я, переважають культурні ландшафти. Ліси займають лише 20% території, головним чином у горах і на пагорбах, рівнини ж практично безлісі.
По прибережних низовинах Апеннінського півострова і островів широкою смугою тягнуться вічнозелені дерева і чагарники. З дикорослих видів тут виділяються вічнозелені кам'яні і пробкові дуби, пінії і альпійські сосни, мастикові дерева, пальми, кактуси, агави. Проте переважають тут культурні види, перш за все субтропічні - цитрусові, оливи мигдаль, гранат, інжир, гаї коркового дуба, насаджені людиною.
РОЗДІЛ 3 Природоохоронні території Італії
Список національних парків Італії
Абруццо, Лаціо й Молізе Національний парк
Національний парк Ґран-Парадіро
Національний парк Ціркео
Національний парк Стельвіо
Національний парк Сіля
Національний парк Аспромонте
Національний парк Доломіті Беллунесі
Національний парк Гран-Сассо-е-Монті-делла-Лага
Національний парк Ціленто і Валло ді Діано
Національний парк Маєлла
Національний парк Ґарганно
Національний парк Валь Ґранде
Національний парк Полліно
Національний парк Форесте Касентінесі, Монте Фалтерона і Кампіна
Національний парк Монті Сібілліні
Національний парк Архіпелаг Мадаллена
Національний парк Везувій
Національний парк Архіпелаг Тоскана
Національний парк Абруццо, Лаціо й Молізе розташований в центральній частині Італії в Апеннінах на території областей Абруццо, Лаціо й Молізе. Площа 50 000 га.
Заснований в 1922 р., а в 1923 р. отримав державний статус. Парк має репутацію зразка збереження й охорони природного середовища.
Найстаріший з парків гірських Апеннін, що зіграв важливу роль в збереженні таких видів італійської фауни як бурий Марсиканський ведмідь, Абруційська сарна, вовк. Переважна частина площі парку вкрита буковими лісами, де мешкає рідкисний дятел Лільфорда. Завдяки природоохоронним заходам по підтримці популяцій оленя й козулі і поверненню дикого кабана були відтворені первісні харчові ланцюги включно із великими хижаками. На каменястих схилах високогір´я поширені гаї гірської сосни. Для екскурсантів прокладені численні пішохідні маршрути й створені тематичні центри, до складу яких входять музеї, зоологічні зони з великими вольєрами й ботанічні сади.
Річки: Санґро, Джовенко, Вольтурно, Мальфа.
Озера: Барреа, Віво, Пантан´єлло, Сканно, Монтанья Спакката, Кастель Сан Вінченцо, Ґроттакампанаро, Сельва ді Кардіто.
Гірські вершини: Петрозо (2249 м), Марсикано (2245 м), Мета (2242 м), Тартаро (2191 м), Яміччо (2074 м), Кавалло (2039 м), Паломбо (2013 м).
Фауна: бурий Марсиканський ведмідь, Апеннінський вовк, Абруційська сарна, рись, олень, козуля, куниця, дикий кіт, беркут, білоспинний дятел, пугач, ворон імператорський, лиска, чапля сіра, гадюка степова, кумка жовточерева або гірська, струмкова форель, жук вусань Розалія Альпійська.
Флора: бук, сосна чорна, береза, тис ягідний, явір, ясен, кизил, бобівник анаґіролистий, Венерині (зозулині) черевички, ірис Марсиканський.
Тематичні центри: Пескассеролі (Природа), Чівітелла Альфедена (Вовк), Віллетта Барреа (Вода), Опі (Сарна), Бізенья (Козуля), Кастель Сан Вінченцо (Апеннінська фауна), Скаполі (Волинка), Піццоне (Ведмідь), Віллаваллелонга (Ведмідь), Ортона дей Марсі (Рослини й комахи), Сан Донато Валь Коміно (Геологія), Камполі Апенніно (Ведмідь), Пічініско (Нічна природа)
Зоологічні зони: Пескассеролі (Зоопарк), Чівітелла Альфедена (Вовки й рисі), Опі (Сарна), Віллаваллелонга (Ведмеді й олені)
Гран-Сассо-е-Монті-делла-Лага
Національний Парк Ґран-Сассо-е-Монті-делла-Лаґа розташований в центральній частині Італії в Апеннінах на території областей Абруццо, Лаціо й Марке. Площа 150 000 га. Заснований в 1991 р. Один з найбільших природних парків Італії.
Гірський ланцюг Ґран Сассо д'Італія («Великий Масив Італії»). Найвища гора Апеннін — Корно-Ґранде (2912 м). Льодовик Кальдероне — найпівденніший в Європі й єдиний на Апеннінах. Масив складений з вапняків та доломитів. Високі вертикальні скелясті стіни масиву формують грандіозні мальовничі панорами. Численні карстові явища в вапнякових скелях (воронки, понори, улоговини, гроти, ущелини й рівчаки) є результатом постійної дії підземних вод. Ці явища дуже поширені на Кампо Імператоре — найбільшому плоскогір'ї Апеннін.
Монті Джемеллі («Гори Близнюки»). Складаються з вапняків й мають багато карстових проявів. Численні U-образні долини й рештки морен свідчать про наявність в цих горах льодовиків в добу четвертичного періоду.
Гірський масив Монті делла Лаґа на відміну від двох попередніх складається з пісковиків й мергелів. Найвища гора — Монте Ґорцано (2458 м). Гори масиву мають здебільшого закруглені вершини й численні глибокі ущелини й долини. Багато стрімких потоків, річок з каскадами та водоспадами. Каскади на річках Моррикана, Вольпара, Барке, Кавата, Ченто Фонті, Ф'юмата та ін. особливо мальовничі взимку, коли вода замерзає.
Флора
Більше 2000 видів рослин. На високогір'ї багато ендемічних рослин: переломник Матильди (Androsace mathildae), горицвіт вигнутий (Adonis distorta), фіалка Маєльська (Viola magellensis), едельвейс Апеннінський (Leontopodium nivale), полин Апеннінський (Artemisia eriantha), ломикамінь Італійський (Saxifraga italica) та ін. Деякі ендемічні види ростуть на межгір'ї, такі, як кермек Італійський (Goniolimon italicum), астрагал Італійський (Astragalus italicus), горицвіт жовтий (весняний) (Adonis vernalis).
На схилах (особливо західних) масиву Ґран Сассо розкинулись альпійські луки, а гори Монті делла Лаґа вкриті переважно лісами. В низинах доси існують діброви й каштанові гаї, що були насаджені в епоху античного Риму. На висотах від 1000 до 1800 м поширені букові ліси, в яких зустрічаються тис та падуб (гостролист), що є реліктами ери з більш теплим й вологим климатом. В долинах та ущелинах росте клен, липа, ясен та в'яз гірський. В горах Лаґа є присутними ліси ялиці й осередки березових гаїв. На верхніх узліссях на кордоні з альпійськими луками поширена чорниця.
На території парку є сільськогосподарські лани, що оброблюються стародавніми традиційними способами. Поряд зі злаками та бобовими (сочевиця, чина) тут вирощують кукіль звичайний, волошку, різак, переломник великий та ін.
Фауна
Абруційська сарна — ендемічна для Апеннінських гір тварина, що в кінці ХІХ століття була винищена мисливцями. Через сто років, завдяки програмі реінтродукції, сарна знов повернулась до цих країв.
На території парку проживають олені, козулі, вовки. Зрідка зустрічається бурий Марсиканський ведмідь. Серед інших ссавців поширені куниця, дикий кіт, борсук, кам'яна куниця, тхір, дикобраз. На високогір'ї мешкає снігова полівка.
Серед рідкісних птахів є беркут, яструб-тетерев'ятник, сокіл-сапсан, сокіл середземноморський, пугач. На високогір'ях поширені в'юрок сніговий, щеврик гірський, щеврик лучний, тинівка альпійська. Зустрічаються також досить великі популяції кам'яної куріпки, кам'яного дрозда (скеляра), галки альпійської, клушиці. На нижчих ярусах живе вівсянка садова, жайворонок чубатий, щеврик польовий, горобець скельний, сорокопуд терновий.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
