Мозочок не має прямих зв'язків зі спинним мозком, але через червоні ядра середнього мозку підвищує тонус м'язів-згиначів, а через вестибулярні ядра довгастого мозку підсилює тонус м'язів-розгиначів. Ураження мозочка порушують правильний перерозподіл тонусу скелетних м'язів, що змінює не тільки позні, але і рухові реакції організму. При мозочкових розладах унаслідок зниження і ненормального розподілу тонусу м'язів кінцівок порушується хода (атаксія). Бліде ядро гнітить тонус м'язів, а при його поразках тонус підсилюється. Смугасте тіло, регулюючи діяльність блідого ядра, знижує його пригнічуюючу дію. Вищий контроль тонічної активності м'язів здійснює кора великих півкуль, зокрема її моторні, премоторні і лобні області. З її участю відбувається вибір найбільш доцільної для даного моменту пози організму, забезпечується її відповідність руховим задачам.
Безпосереднє відношення до регуляції тонусу мають повільні пірамідні нейрони кори — так називані нейрони положення, що утворять повільну частину кортико-спінального шляху (пірамідного тракту). Цим шляхом передаються прямі коркові впливи на спинний мозок. Крім того, змінюючи активність ретикулярної формації стовбура мозку, підкіркових ядер, мозочка, ядер середнього і довгастого мозку, кора великих півкуль робить через них рівнобіжний вплив на тонус м'язів.
5. Настановні рефлекси
Ці рефлекси сприяють збереженню пози. До них відносяться статичні і статодинамічні рефлекси, у здійсненні яких велике значення має довгастий і середній мозок.
Вони дозволяють у відповідь на визначені стимули перерозподіляти м'язовий тонус (рефлекси збереження пози) чи нормалізувати положення тіла (випрямні рефлекси).
У позних рефлексах беруть участь переважно м'яза тулуба і проксимальних відділів кінцівок. Сигнали, що надходять до них по оліго- і полісинаптичних шляхах, виникають в аференах шийних м'язів і лабіринту (вестибулярного апарата) – звідси термін тонічні шийні лабіринтові рефлекси. Два ці види аферентації, запускаючи такі рефлекси, взаємодіють. Нещодавні електрофізіологічні дослідження показали, що рефлекторна корекція пози обумовлена мультимодальною сенсорною конвергенцією, у якій беруть участь також шкірні і зорові аференти.
Статичні рефлекси виникають при зміні положення тіла чи його частин у просторі:
при зміні положення голови в просторі — це так називані лабіринтові рефлекси, що виникають у результаті подразнення рецепторів вестибулярного апарата;
при зміні положення голови стосовно тулуба — шийні рефлекси, із пропріорецепторів м'язів шиї;
при порушенні нормальної пози тіла — випрямні рефлекси з рецепторів шкіри, вестибулярного апарата і сітківки ока.
Відмінною рисою лабіринтових тонічних рефлексів є підвищення чи зниження тонусу м'язів усіх чотирьох кінцівок, спрямоване на компенсацію відповідного руху голови для попередження можливого падіння при переміщенні в просторі.
Наприклад, при відхиленні голови назад підвищується тонус м'язів-розгиначів спини, а при нахилі вперед — тонус згиначів (лабіринтовий рефлекс). Подібні реакції мають місце при виконанні багатьох фізичних вправ. Так, виконання гімнастом стійки на кистях полегшується при відхиленні голови назад виконання угруповання під час стрибків у воду чи акробатичних стрибків — при нахилі голови вперед.
Випрямні рефлекси — це послідовні скорочення м'язів шиї і тулуби які забезпечують повернення тіла у вертикальне положення тім'ям догори.
Рефлекси випрямлення зв'язані, у першу чергу, з подразненням вестибулярних рецепторів при неприродному положенні голови (природне положення — вертикальне положення тулуба головою нагору). При цьому запускається ланцюг послідовних рухів, спрямованих на відновлення зазначеної пози. Спочатку відновлюється правильне стосовно лінії обрію положення голови, що є результатом рефлекторного впливу з рецепторів вестибулярного аналізатора на мотонейрони м'язів шиї. Потім, слідом за головою, приймає природну (вертикальну) позу і тулуб. Дана частина рефлексів запускається в основному подразненням пропріорецепторів м'язів шиї.
Крім вестибулярного аналізатора і пропріорецепторів м'язів шиї, у здійсненні випрямних рефлексів беруть участь і рецептори поверхні тіла, зір. Починаючи з перших годин після народження дитина лежить на твердій поверхні, подразнюючи рецептори шкіри, поступово придушує зазначений рефлекс.
Випрямні рефлекси дуже наочно виявляються при навчанні плаванню. Коли людина, що не вміє плавати, занурюючись у воду, намагається зайняти горизонтальне положення, то відсутність звичного подразнення рецепторів шкіри приводить до спрацьовування зазначеного ланцюга рефлекторних рухів: піднімається голова, потім вертикальне положення приймає і тулуб — людина встає на дно.
Статодинамічні рефлекси відбуваються під час рухів. Один з них - це поворот, що відбувається у вільному падінні. Так, кішка завжди падає на лапи незалежно від того, у якім положенні вона почала падати. Статодинамічні рефлекси викликаються як макулярними органами, так і напівкружними каналами.
Іншим статодинамічним рефлексом є "ефект ліфта" на вільне падіння, при якому підсилюється тонус розгиначів, коли тварина рухається вниз.
Серед статодинамічних рефлексів особливо виділяється вестибулярний ністагм. Він складається з послідовних рухів очей, викликаних вестибулярною активністю, коли очі рухаються вбік, протилежний обертанню тіла, завдяки чому напрямок погляду залишається незмінним. Це компенсаторний рух очей, зрозуміло, ефективний тільки у визначених границях обертання. До того як око досягне межі свого латерального руху, відбувається їхній швидкий рух у бік обертання - вони спрямовуються вперед і фіксуються на новій крапці. За цією швидкою фазою випливає новий повільний рух, що знову компенсує обертання.
Обертання голови чи тулуба навколо вертикальної осі практично діє тільки на горизонтальні напівкружні канали. При цьому відхилення купул в обох горизонтальних каналах викликає горизонтальний ністагм. Напрямок двох (швидкого і повільного) компонентів ністагму залежить від напрямку обертання (і, отже, від нахилу купулы). При клінічному описі напрямок ністагму домовилися вважати по швидкій фазі. Іншими словами, при "правому ністагмі" швидка фаза спрямована вправо. Така термінологія збігається з термінами, прийнятими для оптокінетичного ністагму.
При пасивному обертанні первісний ефект складається в стимуляції вестибулярного апарата, а також відносному зсуві видимого світу. Кожний з цих двох ефектів сам по собі викликає ністагм (вестибулярний і оптокінетичний). Вони доповнюють один одного.
У руховій діяльності людини часто виникають ситуації, коли потрібно придушити ці настановні рефлекси. Довільне придушення уроджених настановних рефлексів довгастого і середнього мозку забезпечується гальмуючими впливами з кори півкуль. Наприклад, для спринтера невигідно раннє випрямлення тулуба при стартовому розбігу, тому корою великих півкуль гальмується випрямний рефлекс.
Дуже важливо, особливо коли мова йде про тонічні позні рефлекси, не розглядати рефлекторну діяльність як чисто автоматичну, при якій сенсорний вхід неминуче викликає рухову реакцію. У дійсності рефлекс - це тонко керований процес, що можуть викликати й у значній мірі регулювати вищі центри довільної рухової системи. Автоматизм тонічних позних рефлексів виявляється тільки в особливих ситуаціях, наприклад у немовлят (із ще не сформованим остаточно переднім мозком) чи в хворих з церебральними порушеннями.
Висновки
Рефлекс - безпосередня реакція організму на стимул. Прикладом може служити сльозотеча при влученні в око пилу чи згинання ноги у відповідь на болюче роздратування стопи. Звичайно рефлекс носить біологічно доцільний характер: сльози вимивають дратівні смітинки з ока, а згинання ноги видаляє стопу від джерела болю. Багато складних реакцій, такі, як блювота, кашель чи чхання, являють собою комбінацію чи послідовність декількох більш простих рефлексів, зв'язаних один з одним різними способами. Первісне роздратування, навіть обмежене невеликою ділянкою, може запустити один чи кілька рефлексів, що, у свою чергу, ініціюють інші реакції, так що може бути приведений у дію весь організм. Багато складних ланцюгів рефлексів вивчені експериментально.
Хода і підтримка визначеної пози – приклади складної комбінації рефлексів. Ці процеси регулюються різними відділами ЦНС.
Рівновага підтримується рефлексами без участі свідомості. Хоча свідомий аналіз сприйняття простору можливий, регуляторні задачі не можуть бути ефективно вирішені без участі уроджених рефлексів. Так, не можна навчитися "сліпому" польоту на літаку (тобто в тумані) на основі свідомих просторових відчуттів; потрібну інформацію повинні давати прилади.
Рефлекси, викликувані вестибулярними органами, можна розділити на двох груп: так називані статичні і статодинамічні рефлекси.
Макулярні органи здійснюють статичні рефлекси, що підтримують рівновагу при різноманітних стоячих і похилих положеннях тіла. Компенсаторне обертання очей, особливо добре помітне в кішок, але виникаюче й у людей, являє собою статичний рефлекс. Завдяки йому на сітківці зберігається зображення горизонтальних і вертикальних ліній. У цьому рефлексі беруть участь шийні рецептори.
Статодинамічні рефлекси компенсують відхилення тіла при чи прискоренні уповільненні прямолінійного руху, а також при обертаннях.
Наприклад, при швидкому підйомі підсилюється тонус згиначів, і людина присідає, а при швидкому спуску підсилюється тонус розгиначів, і людина випрямляється — це так називаний ліфтний рефлекс.
При обертанні тіла реакції протиобертання виявляються у відхиленні голови, тіла й око убік, протилежну руху. Рух очей зі швидкістю обертання тіла, але в протилежну сторону і швидке повернення у вихідне положення — ністагм око — забезпечують збереження зображення зовнішнього світу на сітківці очей і тим самим зорову орієнтацію.
Список використаної літератури
1. Данилова H.H., Крылова А.Л. «Физиология высшей нервной деятельности». Ростов: «Феникс», 2005.
2. Жуков В.В., Пономарева Е.В. «Физиология нервной системы». Калининград: «Университет» 1999.
3. Смирнов В.М. «Физиология центральной нервной системы». М: «Академия», 2005.
4. Старушенко Л.І. «Анатомія і фізіологія людини». К: «Здоров’я», 2003.
5. Ткаченко Б.И. «Нормальная физиология человека». М: «Медицина», 2005.
6. Філімонов В.І. «Нормальна фізіологія». К: «Здоров’я», 2009.
7. Шмидт Р., Тевс Г. «Физиология человека» в 3-х томах. М: «Мир», 2005.
Страницы: 1, 2
